Постанова
Іменем України
01 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 757/16856/18-ц
провадження № 61-2440св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк в особі відділення Відділення Маріїнське ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ларенто ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Легкобит Ірини Павлівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року в складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк в особі відділення Відділення Маріїнське Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ларенто (далі - ТОВ Ларенто ), про визнання поруки припиненою.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 05 лютого 2016 року між ним та відповідачем був укладений договір поруки № POR1454676300280, відповідно до умов якого він поручився за виконання ТОВ Ларенто зобов`язань перед відповідачем за угодою приєднання до розділу 3.2.1 Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.2 - 32% річних; за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.3 - 64% річних; б) комісійної винагороди згідно пункту 3.2.1.1.17 в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 45 000,00 грн.
Таким чином, за умовами договору поруки ним були забезпечені зобов`язання щодо кредиту у розмірі 45 000,00 грн, процентна ставка 32% річних та 64% річних, комісійна винагорода 3% від суми нарахувань та винагорода 0,9% річних.
Також договором поруки були забезпечені зобов`язання третьої особи перед відповідачем за угодою приєднання до розділу 3.2.2 Кредит за послугою Гарантовані платежі Умов та правил надання банківських послуг по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 - 64% річних; б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у відповідності, порядку та строки, визначені в розділі 3.2.2 Кредит за послугою Гарантовані платежі ; в) кредиту в розмірі 45 000,00 грн.
Отже, порукою можуть бути забезпечені зобов`язання щодо суми кредиту 45 000,00 грн, процентної ставки 64% річних; винагород, штрафів, пені, відшкодування збитків відповідно до кредиту за послугою Гарантовані платежі , якщо третя особа буде користуватись такою послугою.
Згідно з листом відповідача від 06 лютого 2016 року ТОВ Ларенто був наданий кредит в сумі 45 000,00 грн.
Проте, пізніше відповідач, без укладення додаткових угод до договору поруки та без отримання його на це згоди, надав ТОВ Ларенто нові кредити: 08 лютого 2016 року - в розмірі 85 000,00 грн, 07 квітня 2016 року - в розмірі 200 000,00 грн.
Зазначав, що він, як поручитель, з метою надання поруки в забезпечення виконання зобов`язань третьої особи, оцінював свої можливості щодо визначеної суми чи обсягу поруки виключно в межах 45 000,00 грн і можливої пені, штрафів, тощо. Отже, порука за договором від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280 припинилась у зв`язку зі зміною суми основного зобов`язання без його згоди як поручителя.
Також вважав, що порука за договором поруки припинилася з припиненням забезпеченого нею зобов`язання відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, оскільки при наданні нових кредитів відбулася новація кредитного договору, яка призвела до нової суми основного зобов`язання, а попереднє зобов`язання в сумі 45000,00 грн, на яке розповсюджувалася порука, було припинене.
Крім того, в 2016 році відповідач запропонував йому врегулювати питання щодо поруки, про що між сторонами був підписаний протокол від 14 листопада 2016 року, який передбачав, що він та відповідач взяли на себе обов`язки здійснити певні дії, а саме: він зобов`язався сплатити суму 240 400,00 грн, а відповідач зобов`язався укласти договір, який би припинив зобов`язання поруки та відкликав би виконавче провадження, якщо таке мало місце. Він виконав свої обов`язки за вказаним протоколом, натомість відповідач свої зобов`язання не виконав, а тому порука припинилась на підставі частини другої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання.
Також, крім вказаного вважав, що порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк виконання основного зобов`язання був встановлений відповідачем у листі від 09 листопада 2016 року, однак відповідач не пред`явив позову до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати припиненими правовідносини за договором поруки від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280, що був укладений між ним та відповідачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посилання позивача на зміну кредитором зобов`язання без його згоди, як на підставу припинення правовідносин поруки, спростовується умовами договору поруки від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280, який підписаний позивачем, ним прийнято всі положення договору поруки і, як наслідок, надано згоду на збільшення обсягу його відповідальності без додаткових узгоджень з ним.
Крім того, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення про новацію боргу, оскільки відповідно до вимог статті 604 ЦК України у даному випадку новація первісного зобов`язання не відбулася, а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та недоведеними.
Що стосується доводів позивача про припинення поруки на підставі частини другої статті 559 ЦК України, то суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про належну реструктуризацію кредиту за кредитним договором від 13 червня 2014 року № б/н. На виконання своїх зобов`язань за договором поруки, позивач сплатив на користь банку 240 000,00 грн і вказані кошти прийняті банком, але доказів повного виконання поручителем зобов`язань кредитора за договором кредиту матеріали справи не містять.
Крім того, положення частини четвертої статті 559 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в договорі поруки сторони погодити строк дії такої поруки 15 років з моменту укладення договору, отже договір поруки діє 15 років, а саме до 04 лютого 2031 року, а з юридичної конструкції норми частини четвертої статті 559 ЦК України вбачається, що порука на цій підставі припиняється виключно у випадку, якщо строк дії поруки не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про належну реструктуризацію кредиту за кредитним договором від 13 червня 2014 року. На виконання своїх зобов`язань за кредитним договором позивач сплатив на користь банку 240 000,00 грн, і вказані кошти прийняті банком, але доказів повного виконання поручителем зобов`язань кредитора за договором кредиту матеріали справи не містять, а тому колегія суддів апеляційного суду визнала безпідставними та відхилила доводи апеляційної скарги про припинення поруки у зв`язку з неприйняттям відповідачем належного виконання зобов`язання в сумі 240 000,00 грн.
Безпідставними також визнані доводи апеляційної скарги про наявність, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано послався в рішенні на те, що сторони поруки взаємно погодили строк дії такої поруки 15 років, а отже остання діє до 04 грудня 2031 року.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростували.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 лютого 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Легкобит І. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами не перевірено та не встановлено офіційну адресу третьої особи ТОВ Ларенто , у зв`язку з чим остання була позбавлена можливості взяти участь у розгляді справи, надати свої пояснення, доводи та заперечення, у тому числі й докази, які мають суттєве значення для з`ясування обставин справи. Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування документів, які є необхідними для встановлення обставин справи і мають значення для правильного вирішення справи, зокрема вказує, що рішення суду без дослідження кредитного договору та документів щодо його виконання, не може бути повним, всебічним, обґрунтованим та законним. Судами неправильно застосовано норму частини другої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки у зв`язку з відмовою кредитора прийняти виконання зобов`язання поручителем, з огляду на те, що в 2016 році позивач погодився узгодити спір з банком мирним шляхом, внаслідок чого між ними був підписаний протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору. Позивач виконав свої обов`язки за протоколом, натомість відповідач знехтував ними, таким чином позивач вважає, що порука припинилася на підставі частини другої статті 559 ЦК України, оскільки після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року представник АТ КБ Приватбанк подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк укладений договір поруки № POR1454676300280, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Ларенто зобов`язань за угодами-приєднання до:
розділу 3.2.1 Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.2 - 32% річних; за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.3 - 64% річних; б) комісійної винагороди згідно пункту 3.2.1.1.17 в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 45 000,00 грн;
розділу 3.2.2 Кредит за послугою Гарантовані платежі Умов та правил надання банківських послуг по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 - 64% річних; б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у відповідності, порядку та строки, визначені в розділі 3.2.2 Кредит за послугою Гарантовані платежі ; в) кредиту в розмірі 45 000,00 грн.
За умовами підпункту 1.1.1 пункту 1.1 укладеного між сторонами договору поруки від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280, якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Згідно з підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 договору поруки від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280, якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Тобто позивач добровільно погодився з умовами укладеного між ним та банком договору поруки на автоматичне збільшення його відповідальності, що засвідчено його підписом у даному договорі, був проінформований про такі положення договору.
14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та банком було укладено протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору № б/н від 13 червня 2014 року, відповідно до якого сторони вирішили встановити такі заходи виконання: внесення платежу в розмірі 240 000,00 грн, по 60 000,00 грн до 30-го числа кожного місяця - строк виконання до 28 лютого 2017 року; підписання додаткової угоди про реструктуризацію до кредитного договору - строк виконання до 01 березня 2017 року; після внесення основної суми заборгованості в розмірі 240 000,00 грн у строк до 28 лютого 2017 року, банк зменшує заборгованість за кредитом № б/н від 13т червня 2014 року боржника ТОВ Ларенто , а також закриває кредит - остаточна дата виконання після внесення основної суми заборгованості в розмірі 240 000,00 грн, а також після підписання додаткової угоди до кредитного договору.
На виконання протоколу від 14 листопада 2016 року поручителем було здійснено наступні оплати: 14 листопада 2016 року - 60 400,00 грн, 14 грудня 2016 року - 60 000,00 грн, 17 січня 2017 року - 60 000,00 грн, 16 лютого 2017 року - 60 000,00 грн, що підтверджується квитанціями.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутня додаткова угода про реструктуризацію кредиту № б/н від 13 червня 2014 року, укладення якої передбачено протоколом від 14 листопада 2016 року, та яка повинна укладатися між сторонами кредитного договору, а саме, між ТОВ Ларенто (позичальник за кредитним договором) та АТ КБ Приватбанк (кредитодавець за кредитним договором).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, зміна зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання позивача на зміну кредитором зобов`язання без його згоди, як на підставу припинення правовідносин поруки, спростовується умовами договору поруки від 05 лютого 2016 року № POR1454676300280, який підписаний позивачем, ним прийнято всі положення договору поруки і, як наслідок, надано згоду на збільшення обсягу його відповідальності без додаткових узгоджень з ним.
Згідно з вимогами частини другої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 598 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Реструктуризація кредиту - це зміна умов кредитного договору, укладеного між позичальником та кредитодавцем. Фактично реструктуризація являє собою внесення змін до первинного договору або вже зміненого кредитного договору щодо умов оплати (як основного боргу, так і неустойки, штрафів, відсотків тощо), строків оплат, графіку, виду платежів тощо.
Оскільки за правовою природою процедури реструктуризації зміни вносяться в основний договір, а порука є похідним забезпечувальним зобов`язанням до основного зобов`язання, то зміни в кредитний договір вносяться сторонами такого кредитного договору, а саме: позичальником та кредитодавцем.
Позивачем не надано доказів укладення між ТОВ Ларенто та банком додаткової угоди до договору кредиту про реструктуризацію боргу, при цьому протокол узгодження від 14 листопада 2016 року, укладений між представником банку та позивачем (поручитель за договором поруки), не є за своєю формою підтвердженням належного внесення змін до кредитного договору.
При цьому, в пункті 1 Протоколу узгодження про реструктуризацію кредитного договору № б/н від 13 червня 2014 року визначено, що заборгованість за договором на дату укладення цього протоколу узгодження становить 293 584,32 грн, а тому позивач підписавши вказаний протокол засвідчив свою обізнаність з існуючою сумою непогашеної заборгованості та жодних зауважень та заперечень з цього проводу не вказував, доказів того, що поручитель ОСОБА_1 погасив існуючу заборгованість ТОВ Ларенто за кредитним договором в сумі 293584,32 грн матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 559 ЦК України, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про належну реструктуризацію кредиту за кредитним договором від 13 червня 2014 року № б/н. На виконання своїх зобов`язань за договором поруки позивач сплатив на користь банку 240 000,00 грн і вказані кошти прийняті банком, але доказів повного виконання поручителем зобов`язань кредитора за договором кредиту матеріали справи не містять.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19).
Пунктом 4. 1 договору поруки сторони погодили, що порука припиняється через 15 років після укладення цього договору, тобто 04 лютого 2031 року.
Враховуючи наведене, судами вірно зазначено, що положення частини четвертої статті 559 ЦК України в частині припинення поруки у разі, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, не підлягає застосуванню в даному конкретному випадку, оскільки порука на цій підставі припиняється виключно у випадку, якщо строк дії поруки не встановлено, проте в цьому випадку сторони визначили строк дії договору поруки до 04 лютого 2031 року.
Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норму частини другої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки у зв`язку з відмовою кредитора прийняти виконання зобов`язання поручителем, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає. При цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, 31 серпня 2020 року Господарським судом м. Києва ухвалено рішення, яким стягнуто в солідарному порядку з ТОВ Ларенто та ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2014 року в розмірі 101 022,77 грн, що, в свою чергу, додатково підтверджує факт невиконання зобов`язань за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не повідомили належним чином про розгляд справи третю особу ТОВ Ларенто , у зв`язку з чим остання була позбавлена можливості взяти участь у розгляді справи, надати свої пояснення, доводи та заперечення, у тому числі й докази, які мають суттєве значення для з`ясування обставин справи, не заслуговують на увагу, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а тому враховуючи, що третя особа не оскаржувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для їх скасування у Верховного Суду немає.
Доводи касаційної скарги про те, що рішення судів без дослідження кредитного договору та документів щодо його виконання, не може бути повним, всебічним, обґрунтованим та законним, не заслуговує на увагу, оскільки предметом судового розгляду в зазначеній справі був договір поруки та підстави його припинення, які в свою чергу не знайшли підтвердження в судових засідання.
Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Легкобит Ірини Павлівни залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров А. А. Калараш С. П. Штелик
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 01.12.2020 |
Оприлюднено | 21.12.2020 |
Номер документу | 93630714 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Петров Євген Вікторович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні