Рішення

від 18.12.2020 по справі 741/1076/20

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер 2/741/612/20

Єдиний унікальний номер 741/1076/20

РІШЕННЯ

іменем України

18 грудня 2020 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Качан О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Носівського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з цією позовною заявою та просить визнати за ним право власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2008 році з дозволу ОСОБА_2 він почав користуватися житловим будинком АДРЕСА_1 як дачею, приїздив туди на відпочинок, займався благоустроєм будинку та прибудинкової території. ОСОБА_2 проживав у будинку сам, чи мав він правовстановлюючі документи на будинок, та чи був він власником будинку позивачеві не було відомо. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті і до цього часу позивач продовжує використовувати житловий будинок АДРЕСА_1 як дачу, постійно приїздить до будинку, підтримує будинок у належному стані, слідкує, щоб ніхто не пошкоджував його та не вчиняв крадіжок, сплачує комунальні платежі за електроенергію. Позивачем було розчищено прибудинкову територію від аварійних дерев, посаджено сад, за яким він доглядає та збирає урожай. Позивач уважає, що у 2008 році він добросовісно заволодів вищевказаним житловим будинком і до сьогоднішнього дня продовжує відкрито та безперервно ним володіти, а тому став добросовісним його набувачем. Саме тому позивач просить судовим рішенням визнати за ним право власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Ухвалою від 04 вересня 2020 року у справі відкрито провадження, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 05 жовтня 2020 року замінено первісного відповідача - Носівську ОТГ в особі Носівської міської ради Чернігівської області - належним відповідачем - Держанівською сільською радою Носівського району Чернігівської області.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити та пояснив, що він познайомився з ОСОБА_2 приблизно за три-п`ять років до смерті останнього, часто навідувався до нього, приїздив в гості, привозив продукти, допомагав по господарству. ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 сам, був одиноким, не мав ні дітей, ні рідних, тому завжди любив, коли ОСОБА_1 з родиною чи друзями приїздили до нього в гості. У 2008 році ОСОБА_2 помер. Після його смерті ОСОБА_1 почав використовувати житловий будинок та присадибну земельну ділянку в якості дачі, облагородив сад, повикорчовував старі дерева, які заважали електромережі, проводив поточні косметичні ремонти будинку, обгородив територію, доглядає за будинком, сплачує комунальні платежі за електроенергію (інших комунікацій у будинку немає), влітку майже кожні вихідні приїздить до будинку, користується ним, взимку - трохи рідше, адже не завжди дозволяють доїхати до села погодні умови.

Представник відповідача Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області в судове засідання не з`явився, але до початку розгляду справи подала до суду заяву, у якій указала, що сільська рада визнає позовні вимоги та просить справу розглянути за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Отже, суд розглядає справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні допитаний як свідок ОСОБА_3 дав показання, що він є жителем АДРЕСА_1 , проживає за 50 м від будинку АДРЕСА_1 . Свідку відомо, що в будинку раніше проживав ОСОБА_2 , проживав сам, його цивільна дружина померла, дітей, рідні він не мав. Ще за життя ОСОБА_2 . ОСОБА_3 познайомив його з ОСОБА_1 , позивач та ОСОБА_2 стали товаришувати. ОСОБА_1 приїздив до ОСОБА_2 у гості, привозив продукти, допомагав, адже останній мав поважний вік. Після смерті ОСОБА_2 у 2008 році ОСОБА_1 почав користуватися житловим будинком та присадибною земельною ділянкою, облагородив територію та будинок, постійно користується будинком як дачею, часто приїздить, сплачує за електроенергію, інших комунікацій до будинку не підведено. Усі в селі знають, що ОСОБА_1 володіє та користується будинком як своєю власністю.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 дав показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_3 .

Вислухавши пояснення позивача, показання свідків, вивчивши й дослідивши матеріали справи, суд робить нижченаведений висновок.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У судовому засіданні встановлено, що інформація про житловий будинок АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутня, що підтверджується інформаційною довідкою № 230190541 від 29 жовтня 2020 року (а. с. 30).

Відповідно до довідки КП Носівське бюро технічної інвентаризації № 230 від 15 грудня 2020 року станом на 31 грудня 2012 року по обліку КП Носівське БТІ житловий будинок в АДРЕСА_1 на праві приватної власності не зареєстрований (а. с. 39).

Згідно з довідкою виконкому Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області № 462 від 29 жовтня 2020 року на момент смерті ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 проживав одиноко та був зареєстрований ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а. с. 31).

Відповідно до копії актового запису про смерть № 19 від 27 травня 2008 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво серія НОМЕР_1 , що підтверджується копією відповідного актового запису, витребуваного Носівським районним судом Чернігівської області з Носівського районного відділу ДРАЦС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а. с. 27).

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) інформація про заповіти чи спадкові договори ОСОБА_2 відсутня (а. с. 42).

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 не заводилася (а. с. 41).

Згідно з даними технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виготовленого КП Носівське БТІ на замовлення ОСОБА_1 , житловий будинок складається з 5 (п`яти) кімнат загальною площею 56,0 кв. м, житловою площею 22,8 кв. м, а також господарських будівель і споруд: веранди, ґанку, сараю, вбиральні, огорожі, воріт з хвірткою (а. с. 5-9).

Також на замовлення позивача виготовлено звіт про незалежну оцінку спірного житлового будинку, відповідно до якого станом на 30 липня 2020 року ринкова вартість будинку складає 72200 грн. (а. с. 10-11).

Звертаючись до суду з позовом до Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області, позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на вищевказаний житловий будинок, посилаючись на те, що він після смерті ОСОБА_2 з 2008 року, тобто вже більше 10 років, відкрито, добросовісно, безперервно володіє спірним житловим будинком, проводить поточні косметичні ремонти, доглядає за присадибною земельною ділянкою, садом, сплачує комунальні платежі за електроенергію. У зв`язку з цим просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю. При цьому, позивач указує, що в нього відсутні відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 , який проживав та був зареєстрований у будинку до своєї смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, будинок фактично є безхазяйним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема із правочинів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України), та у порядку спадкування за законом чи заповітом.

Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає винятково на підставі рішення суду (юридична легітимація).

При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження 14-648цс18), від 15 липня 2020 року у справі № 520/3015/16-ц (провадження № 61-42917св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови).

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) (п. 14 Постанови).

У постанові Великої Палати ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один з первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Отже, суд вважає встановленим, що більше десяти років позивач ОСОБА_1 добросовісно, відкрито і безперервно володів спірним майном і продовжує це робити й далі, також ураховує, що відповідач Держанівська сільська рада Носівського району Чернігівської області беззастережно визнала позовні вимоги, а тому суд уважає за можливе задовольнити позов та визнати за позивачем право власності за набувальною давністю.

Ураховуючи те, що відповідач не вчинив жодних дій, які б порушували права позивача, судові витрати по сплаті судового збору необхідно покласти на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 335, 344 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 211, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держанівської сільської ради Носівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 56,0 кв. м житловою площею 22,8 кв. м з господарськими будівлями та спорудами.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на рахунок позивача.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.О. Крупина