Постанова

від 07.12.2020 по справі 308/12205/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12205/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ГОТРИ Т.Ю., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі БАЛАЖ Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/12205/16-ц за позовом Дочірнього підприємства Житлово-побутова фірма Тис , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Ужгородська міська рада Закарпатської області, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області, Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Говерла та ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняття їх з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Житлово-побутова фірма Тис на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 3 лютого 2020 року, повний текст якого складено 5 лютого 2020 року, головуюча суддя Лемак О.В.,-

встановив:

ДП Житлово-побутова фірма Тис 22.11.2016 звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 (прізвище якої зазначило як ОСОБА_4 ) і ОСОБА_3 мотивуючи таким.

ДП Житлово-побутова фірма Тис було створене на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ Машинобудівний завод Тиса від 11.11.1997 і для забезпечення діяльності підприємства до його статутного фонду був переданий засновником гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 цього гуртожитку, однак, фактично протягом тривалого часу не проживають у ній без поважних причин. Актами обстеження житлового приміщення від 15.09.2015 і від 23.03.2016 було встановлено факти відсутності відповідачів у квартирі. Цей факт підтверджується й показаннями свідків, які є сусідами відповідачів. Про причини непроживання в квартирі відповідачі позивача не інформували, із заявами з цього приводу до нього не зверталися.

Позивач як власник майна на власний розсуд володіє, користується та розпоряджається ним і має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні свого права (ст.ст. 319, 391 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України, суд має право визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо доведено, що вона не користується цим приміщенням більше шести місяців без поважних причин. Можливість зняття особи з реєстрації залежить від вирішення питання про її право користування жилим приміщенням.

Посилаючись на ці обставини, позивач ДП Житлово-побутова фірма Тис просив визнати ОСОБА_2 (вказуючи її прізвище як ОСОБА_4 ) і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 та примусово зняти їх з реєстраційного обліку.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.02.2018 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Ужгородську міську раду Закарпатської області, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області, Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Говерла та ОСОБА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.02.2020, з урахуванням ухвали суду від 22.09.2020 про виправлення описки в рішенні суду щодо прізвища відповідачки ОСОБА_2 , у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що ДП Житлово-побутова фірма Тис не має права вимоги в справі, оскільки не є власником майна, про захист права на яке поставило питання. Власником гуртожитку є Ужгородська міська рада, яка передала гуртожиток в оперативне управління Будинковому комітету Говерла .

Позивач ДП Житлово-побутова фірма Тис оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване.

У скарзі вказує, що суд першої інстанції спочатку заочним рішенням від 27.02.2017 задовольнив позов на підставі досліджених доказів про те, що відповідачі тривалий час без поважних причин не проживають у квартирі. Після скасування заочного рішення та під час нового розгляду справи суд знову дослідив докази, які підтверджують обґрунтованість позову щодо відсутності відповідачів у квартирі тривалий час без поважних причин.

ДП Житлово-побутова фірма Тис мало повноваження на звернення до суду з позовом. Так, у 2012 році підприємство само звернулося до Ужгородської міської ради з проханням про прийняття гуртожитку по АДРЕСА_1 до комунальної власності і рішенням сесії міської ради від 24.05.2012 майно було прийняте у комунальну власність та передано в подальшому в оперативне управління Будинковому комітету Говерла . Однак, у зв`язку з наявністю обтяжень щодо цього майна державна реєстрація права комунальної власності не могла бути проведена, така реєстрація стала можливою тільки після ухвалення Львівським апеляційним господарським судом постанови від 11.01.2017, яка стала підставою для зняття обтяжень з майна. Тому ДП Житлово-побутова фірма Тис під час дії відповідних обтяжень продовжувало виконувати статутні обов`язки та правомірно подало позов.

Виходячи з цього, вимоги відповідачів про перегляд заочного рішення суду від 27.02.2017 є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду від 27.02.2017 є законним і обґрунтованим.

Позивач просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.02.2020, а рішення цього ж суду від 27.02.2017 залишити без змін.

У відзиві на апеляцію відповідачка ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Марамигін П.В., просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що апеляційна скарга є необґрунтованою по суті щодо доводів про незаконність судового рішення. Судом правильно встановлено, що ДП Житлово-побутова фірма Тис не мало законних підстав вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права власності, оскільки гуртожиток по АДРЕСА_1 у 2012-2014 рр. був самим позивачем переданий у комунальну власність і був переданий в оперативне управління іншій юридичній особі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника позивача ДП Житлово-побутова фірма Тис адвоката Гомзи В.І., який апеляцію підтримав, відповідачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Марамигіна П.В., які скаргу не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Встановлено, що розпорядженням по ВО Тиса від 01.11.1985 № 21 працівницю цього виробничого об`єднання ОСОБА_3 було вселено до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку підприємства по АДРЕСА_1 (а.с. 75 т. 1). 18.07.1991 ОСОБА_3 був виданий ордер на житлову площу на право зайняття сім`єю з двох осіб (разом із донькою ОСОБА_5 , 1982 р.н.) кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку підприємства по вул. Лобачевського, 41 в м. Ужгороді (а.с 76 т. 1).

24.07.2004 ОСОБА_5 уклала шлюб із громадянином Республіки Сербії ОСОБА_6 , після укладення шлюбу її прізвище ОСОБА_7 (а.с. 77-80 т. 1).

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на час пред`явлення позову були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 13, 14, 19, 79-80, 126-131 т. 1).

На підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ Машинобудівний завод Тиса від 11.11.1997 було створене ДП Житлово-побутова фірма Тис , Статут був зареєстрований 12.03.1998, основним предметом діяльності підприємства визначалися надання житлово-побутових послуг населенню, експлуатація та утримання житла (а.с. 23-28, 30, 32 т. 1). За актом приймання-передачі від 27.02.1998 ВАТ Машинобудівний завод Тиса передало як внесок до Статутного фонду ДП Житлово-побутова фірма Тис гуртожиток № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (а.с. 29, 31 т. 1).

Рішенням ХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 24.05.2012 № 495 Про прийняття у комунальну власність гуртожитку по АДРЕСА_1 за результатом розгляду звернення ДП Житлово-побутова фірма Тис надано згоду на прийняття в комунальну власність міста гуртожитку по АДРЕСА_1 , доручено уповноваженим підрозділам здійснити всі необхідні дії для прийняття гуртожитку в комунальну власність з подальшою реєстрацією права власності за Ужгородською міською радою та передачею гуртожитку в оперативне управління ОСН БК Говерла (а.с. 61, 247 т. 1).

На виконання вказаного рішення Ужгородської міської ради рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.08.2014 № 308 був затверджений акт від 12.08.2014 приймання-передачі гуртожитку по АДРЕСА_1 у комунальну власність, доручено уповноваженим підрозділам здійснити реєстрацію майнових прав на гуртожиток за Ужгородською міською радою та вирішити питання про передачу гуртожитку в оперативне управління ОСН БК Говерла (а.с. 62, 248, 249 т. 1, а.с. 1-5 т. 2).

Рішенням ХХVI сесії VI скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 07.11.2014 № 1499 Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію вирішено, зокрема: залишити цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , у статусі гуртожиток і дозволити мешканцям приватизацію житлових і нежитлових приміщень; надати БК Говерла право на оперативне управління і передати гуртожиток будинковому комітету в оперативне управління (а.с. 63 т. 1, а.с. 6 т. 2).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2017, у справі № 907/629/16 за позовом Ужгородської міської ради до ДП Житлово-побутова фірма Тис , Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, ПАТ Закарпаттяобленерго і КП Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода про визнання права комунальної власності на гуртожиток та зобов`язання зняти арешт із нерухомого майна визнано за Ужгородською міською радою право власності на будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов`язано Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області зняти арешт із нерухомого майна - будівлі цього гуртожитку (а.с. 64-71 т. 1 та ін.).

Цими судовими рішеннями встановлено, зокрема, що:

право власності ДП Житлово-побутова фірма Тис на будівлю вказаного гуртожитку було оформлено на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 15.12.2004 № 337 свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.12.2004, право власності було зареєстровано 18.12.2004;

досягнуту домовленість про передачу житлового фонду (гуртожитку) в комунальну власність було реалізовано та оформлено шляхом складення акту приймання-передачі від 12.08.2014, що був у подальшому затверджений рішенням Ужгородського міськвиконкому від 20.08.2014 № 308, затвердженням акту міськвиконком констатував прийняття гуртожитку до комунальної власності;

передача гуртожитку в комунальну власність відбулася з дотриманням вимог закону, відповідні рішення органів місцевого самоврядування є чинними;

державна реєстрація права комунальної власності на гуртожиток за Ужгородською міською радою не відбулася через наявність арешту майна ДП Житлово-побутова фірма Тис .

Право комунальної власності на будівлю гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 було 25.04.2017 зареєстровано за Ужгородською міською радою на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.11.2016 у справі № 907/629/16, відтоді власником будівлі залишається територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, з 13.08.2018 будівля зареєстрована як багатоквартирний житловий будинок (а.с. 72-74 т. 1 та ін.).

За даними розрахункової книжки по оплаті за квартиру, комунальні послуги та електроенергію, виданою ДП Житлово-побутова фірма Тис у 2009 році ОСОБА_3 , остання вносила оплату за квартиру, комунальні послуги, ремонти тощо у період з квітня 2011 року по грудень 2016 року, при цьому, відмітки Проплачено (із зазначенням також року оплати) проставлялися в розрахунковій книжці Будинковим комітетом Говерла (а.с. 85-94 т. 1).

Отже, за обставинами справи на момент пред`явлення позову, що розглядається, право власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ДП Житлово-побутова фірма Тис , однак, протягом 2012-2014 рр. за ініціативою цього підприємства були вчинені дії щодо фактичної передачі будівлі гуртожитку до комунальної власності міста Ужгорода. Така передача майна відбулася і була оформлена фактично, проте, реєстрація права комунальної власності територіальної громади міста на нерухомість не була здійснена з об`єктивних, незалежних від нового власника причин - через наявність арешту майна попереднього власника та була проведена одразу після того, як відповідні перешкоди перестали існувати. У 2012-2014 рр. ДП Житлово-побутова фірма Тис вчинило дії, які свідчать по суті про відмову від права власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Окрім цього, у справі відсутні докази про те, що ДП Житлово-побутова фірма Тис після фактичної передачі будівлі гуртожитку територіальній громаді міста Ужгорода продовжувала виконувати функції управителя цією будівлею, здійснювати повноваження власника, здійснювати права і повноваження у житлових правовідносинах тощо. Натомість наявними в справі доказами і матеріалами підтверджується, що в усякому разі станом на 2014-2016 рр. питання щонайменше оплати житла і комунальних послуг вирішувалися Органом самоорганізації населення Будинковим комітетом Говерла , який підтверджував мешканцям внесення відповідних платежів.

Відповідно до ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 43, 49 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом; позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів (ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 50, 51 ЦПК України).

Особа розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист вільно, на власний розсуд; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов`язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред`явленим до нього позовом; обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України).

Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права.

Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності пред`явлених належним позивачем вимог (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України)

Будучи на час пред`явлення позову формально зареєстрованим власником гуртожитку по АДРЕСА_1 , ДП Житлово-побутова фірма Тис не було позбавлене права як такого ставити питання про захист свого права власності на майно, якщо вважало його порушеним, у тому числі, вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України). Втім, з урахуванням встановленого в справі, ДП Житлово-побутова фірма Тис не довело, що в період, який пов`язується з відсутністю відповідачів у жилому приміщенні, та на момент пред`явлення позову воно реально здійснювало повноваження власника гуртожитку в повному обсязі, не передало майно іншій особі, а також здійснювало повноваження в житлових правовідносинах щодо відповідачів, а відтак і мало право фіксувати їх відсутність в жилому приміщенні, складати про це документи (а.с. 6, 7 т. 1) тощо. Позивач не довів, що на відповідний час мало місце дійсне порушення реально наявного в нього права.

Після ж державної реєстрації права власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 за Ужгородською міською радою (25.04.2017) перестали існувати й формальні підстави для пред`явлення та/або підтримання раніше пред`явленого ДП Житлово-побутова фірма Тис позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняття їх з реєстраційного обліку. З цього моменту ДП Житлово-побутова фірма Тис не має підстав і права на пред`явлення (підтримання) таких вимог (права на позов). Дійсний власник будівлі гуртожитку питання про усунення йому з боку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перешкод у здійсненні права власності не ставив, а правова позиція Ужгородської міської ради в справі полягала в запереченні обґрунтованості пред`явленого ДП Житлово-побутова фірма Тис позову (а.с. 244-245 т. 1 та ін.). У цьому контексті безпідставність і безадресність вимоги про примусове зняття відповідачів з реєстраційного обліку значення не має.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову особи, яка не має на цей позов права. Доводи апеляції цього висновку не спростовують. Посилання апелянта на те, що спочатку суд заочним рішенням від 27.02.2017 задовольнив позов давши правильну оцінку доказам і саме це рішення є законним і обґрунтованим, а також вимога апеляційної скарги про скасування рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.02.2020 та залишення рішення цього ж суду від 27.02.2017 без змін - неспроможні та не ґрунтуються на законі.

За правилами, встановленими ст.ст. 224-233 ЦПК України в редакції, що була чинною на час ухвалення 27.02.2017 заочного рішення (а.с. 42-43 т. 1), в результаті перегляду заочного рішення суду за письмовою заявою відповідача таке рішення із задоволенням заяви скасовується з призначенням справи до розгляду в загальному порядку (ст. 228 ч. 1, ст. 231 ч. 3 п. 2, ст. 232 ч. 1 ЦПК України). Зі скасуванням у такий процесуальний спосіб заочного рішення суду про його чинність чи відновлення чинності (залишення апеляційним судом цього рішення в силі зі скасуванням ухваленого в загальному порядку рішення) йтися не може. Аналогічні правила встановлені й редакцією ЦПК України, чинною з 15.12.2017.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заявами від 01.08.2017 просили переглянути заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.02.2017, посилалися на істотні обставини та докази, що мають значення в справі, проте, не були повідомлені позивачем суду (а.с. 53-58, 102-107 т. 1). Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.09.2017 заяви відповідачів про перегляд заочного рішення суду були задоволені, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.02.2017 скасоване, справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с. 171-172 т. 1), після чого з урахуванням наявних у справі доказів у сукупності було 03.02.2020 ухвалено рішення про відмову в позові. Ухвала суду про перегляд заочного рішення суду є чинною та не оскаржувалася.

Відтак, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляцію неналежного позивача, доводи якої ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях, не враховують дійсних обставин справи і не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для залишення без змін заочного рішення суду, слід залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.02.2020 - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Житлово-побутова фірма Тис залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 3 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 17 грудня 2020 року.

Судді