Постанова

від 16.12.2020 по справі 452/2877/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 452/2877/19 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/811/129/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Львівської області на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 вересня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дублянської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання договору укладеним та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10 червня 2019 року Дублянська селищна рада Самбірського району Львівської області, як організатор аукціону, провела електронні торги (аукціон) через електронний майданчик електронного оператора Товарна біржа Товарна сировинна біржа Галконтракт з продажу нежитлової будівлі загальною площею 543,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем яких визначено ОСОБА_1 , який запропонував найбільшу цінову пропозицію в розмірі 361 527,60 грн., що підтверджується протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2019-05-22-0000032-1, підписаним позивачем. Стверджує, що неодноразово звертався до Дублянської селищної ради з вимогою укласти договір купівлі-продажу зазначеної нежитлової будівлі, однак відповідач ухилявся від укладення такого договору, не зважаючи на результати аукціону.

Зазначає, що правова природа реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, яке виставлено на торги, а протокол про проведення електронних торгів є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, а отже, по суті є договором. З наведених підстав, просив визнати укладеним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 543,3кв.м. за адресою у АДРЕСА_1 на електронному аукціоні між ОСОБА_1 та Дублянською селищною радою Самбірського району Львівської області, визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю загальною площею 543,3кв.м. за адресою у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2188га, призначеної для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування нежитлової будівлі), кадастровий номер 4624255300:01:003:0589, розташованої у АДРЕСА_1 , скасувати накладений в порядку забезпечення позову арешт та заборону Дублянській селищній раді вчиняти будь-які дії .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено .

Визнано укладеним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 543,3кв.м. за адресою у АДРЕСА_1 на електронному аукціоні між ОСОБА_1 та Дублянською селищною радою Самбірського району Львівської області згідно протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2019-05-22-000032-1 від 10.06.2019 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- нежитлову будівлю загальною площею 543,3кв.м. за адресою у АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,2188га, призначеної для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування нежитлової будівлі), кадастровий номер 4624255300:01:003:0589, розташованої у АДРЕСА_1 .

Скасовано накладений в порядку забезпечення позову арешт та заборону Дублянській селищній раді вчиняти будь-які дії стосовно нежитлової будівлі загальною площею 543,3кв.м. за адресою у АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій будівля знаходиться за цією ж адресою площею 0,2188га із кадастровим номером 4624255300:01:003:0589.

Рішення суду оскаржила Прокуратура Львівської області, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що електронний аукціон №UA-PS-2019-05-22-000032-1 від 10.06.2019 року проводився відповідно до Закону Про приватизацію державного і комунального майна та Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, а відтак спір щодо укладення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки питання приватизації комунального майна, яке обумовлено наявністю господарського договору, має вирішуватися господарським судом, а порушення правил юрисдикції є підставою для скасування рішення суду. Зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що протокол електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних електронних торгах, а, отже, є договором. Звертає увагу суду, що договір купівлі-продажу об`єкта приватизації за результатами проведення електронного аукціону укладається між органом приватизації та переможцем електронного аукціону протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем формування протоколу про результати електронного аукціону, а право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта. В апеляційній скарзі зазначає, що судове рішення стало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю без сплати ціни продажу об`єкта приватизації та всупереч законодавчо визначеній процедурі проведення електронних торгів. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частина 2 ст. 377 ЦПК України передбачає, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Також господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Статтею 30 Закону України від 18 січня 2018 року № 2269-VІІІ Про приватизацію державного і комунального майна (далі - Закон № 2269-VІІІ), який набрав чинності 07 березня 2018 року, передбачено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Частиною другою цієї статті закріплено спеціальні строки позовної давності для звернення з окремими видами позовів, що випливають з положень Закону № 2269-VІІІ. Так, строк позовної давності для звернення з позовом про оскарження рішення органу приватизації про недопущення до участі в аукціоні або про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону складає один місяць з дня оприлюднення результатів аукціону.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 2269-VІІІ приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями, які згідно із положеннями частини першої статті 6 даного Закону є суб`єктами приватизації.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 2163-XII законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Частиною четвертою цієї ж статті закону також визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

Спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних так і фізичних осіб.

Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.

Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав, не змінює правової природи спору, який виник щодо порушення умов та процедури приватизації спірного майна.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 12 травня 2020 року у справі № 925/308/18 та 12 березня 2019 року у справі № 903/456/18.

Як убачається з позовної заяви, позивач, як переможець електронного аукціону (торгів), організованого Дублянської селищною радою Самбірського району Львівської області (яка діяла, як орган приватизації), на підставі положень Закону 2269-VIII, звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати укладеним договір щодо об`єкта приватизації (комунального майна), який відчужувався відповідачем, оскільки останній відмовляється його укласти.

Отже, вказаний спір стосується закінчення приватизаційної процедури, у розумінні положень Закону 2163-XII, відтак є спором щодо приватизації комунального майна, який з урахуванням характеру спірних правовідносин, а також наявності прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому він має розглядатись, такий підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а участь фізичної особи у ньому, як позивача, не змінює правової природи такого юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Відтак, провадження у даній справі відкрито за правилами цивільного судочинства, і як наслідок розглянуто спір по суті, безпідставно. У зв`язку із цим, провадження у ній слід закрити.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частинами першою та другою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

За приписами частини четвертої статті 377 ЦПК України (якою Кодекс доповнено 07 лютого 2020 року) у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі . Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції .

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачу його право на судовий захист у порядку господарського судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255, ст. ст. 367, 368, 377, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області - задовольнити частково.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 вересня 2019 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дублянської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання договору укладеним та визнання права власності - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та роз`яснити його право протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, звернутися до суду апеляційної із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 16.12.2020 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Крайник Н. П.

Цяцяк Р. П.