Постанова

від 17.12.2020 по справі 923/665/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/665/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Генічеськ Плюс"

на ухвалу господарського суду Херсонської області від 15.09.2020, суддя в І інстанції Пригуза П.Д., повний текст якої складено 16.09.2020 в м. Херсоні

у справі № 923/665/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Генічеськ Плюс"

до: Комунального підприємства "Генічеське державне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради,

про зобов`язання виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Генічеськ Плюс" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Комунального підприємства "Генічеське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради (далі - Підприємство) про зобов`язання виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що Підприємством в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 на нерухоме майно, що належить ТОВ Южний термінал та знаходиться на вул. Леніна, 222, м. Генічеськ, 07.02.2003 змінено протяжність споруди № 6 (залізнична колія) із протяжності 797м.п. (дану цифру закреслено та зроблено напис) та збільшено протяжність до 1858,55 м.п. Позивач вважав, що дії відповідача щодо внесення в оціночний акт від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 запису щодо зміни протяжності споруди № 6 (залізнична колія) протяжністю з 797 м.п. на 1858,55 м.п. шляхом закреслення попередньої протяжності є незаконними та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку. Підставою для внесення змін в оціночний акт від 16.12.2002 став лист від 05.02.2003 № 822/10/24 заступника начальника Генічеського МДПІ Косовцової Н.М. до Генічеського БТІ про корегування технічної документації, тобто в інтересах ВАТ "Мотор Січ" незаконно, без проведення відповідних торгів, приписано 1061,55 м.п. залізничної колії.

Неправомірними діями відповідача щодо безпідставного проведення корегування технічної документації за адресою вул. Леніна (Центральна), 222, було порушено права та інтереси позивача у зв`язку з тим, що протяжність під`їзної залізничної колії за цією адресою збільшено за рахунок включення протяжності під`їзної залізничної колії 320 метрів погонних, яка є власністю позивача та знаходиться за адресою м. Генічеськ, вул. Леніна (Центральна), 220. Оскільки постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 25.07.2003 встановлено факт корупційних дій, у зв`язку з чим лист від 05.02.2003 № 822/10/24 про корегування протяжності залізничної колії є нікчемним правочином, то на підставі ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України сторони повинні бути повернені в попереднє становище. Тому, посилаючись на те, що направлена відповідачеві вимога виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувати правила реституції та повернути сторони в попереднє становище, відповідачем не виконана, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 15.09.2020 провадження у справі за позовом Товариства до Підприємства про зобов`язання виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п. закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства).

Закриваючи провадження у справі господарський суд першої інстанції виходив із того, що заявлена позивачем у цій справі вимога про здійснення виправлень в оціночному акті з опису об`єкта, що складений у паперовому вигляді і є додатком (складовою частиною) матеріалів технічної інвентаризації, виконаний понад 18 років тому, не призведе до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, навіть при здійсненні виправлень, не може призвести до захисту права. Отже, обраний позивачем спосіб є не лише неефективним способом захисту, а взагалі не є таким.

З урахуванням викладеного суд зазначив, що вимога позивача у цій справі не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення порушеного права позивача. Тобто, вказані позовні вимоги не можуть бути розглянуті у господарському суді. Також суд зазначив, що вимога позивача не може бути розглянута також й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

ТОВ "Генічеськ Плюс" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначену ухвалу господарського суду Херсонської області від 15.09.2020 скасувати.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу безпідставною, не аргументованою та відповідно такою, що підлягає скасуванню.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник вважає позицію суду першої інстанції безпідставною, не аргументованою та такою, що обмежує права позивача в захисті свого порушеного права, оскільки суд зазначив, що заявлені позивачем позовні вимоги не можуть бути розглянуто, як в господарському суді так і в жодному суді України.

З посиланням на приписи ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 4, 80 ГПК України та практику Європейського суду з прав людини скаржник вказує те, що зазначений висновок прямо протирічить і вимогам статті 5 ГПК України, оскільки при виявленні, що закон чи договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Однак у жодному випадку суд не наділений повноваженнями закривати особі доступ до правосуддя у будь-який спосіб. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між Товариством та іншою юридичною особою ТОВ "Южний термінал", яка не є учасником даної справи, з жовтня 2011 року тривають судові спори про право цивільне на певну протяжність під`їзної залізної колії, що з`єднує належну позивачеві земельну ділянку та об`єкти нерухомого майна на ній розташовані з загальною мережею залізниць.

На думку позивача причиною вибуття з його власності частини залізничної колії є оціночний акт Форми №4, виготовлений відповідачем, який вимагає скасувати запис в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 в інвентарній справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п.

Предметом спору у справі є правомірність дій Підприємства стосовно внесення в оціночний акт від 16.12.2002 Форма № 4 в інвентарній справі № 5141 запису щодо зміни протяжності споруди № 6 (залізнична колія) протяжністю з 797 м.п. на 1858,55 м.п. шляхом закреслення попередньої протяжності (797 м/п) та внесення запису про нову протяжність залізничної колії - 1858,55 м/п.

Позовна вимога позивача сформульована наступним чином: зобов`язати Підприємство виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п.

Питання технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна на час виникнення спірних правовідносин (внесення виправлень до інвентаризаційних документів) регулювалися Інструкцією "Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 за № 582/5773 (далі - Інструкція), яка визначає механізм проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб`єкти господарювання, і діє на всій території України.

Пунктом 12 цієї Інструкції визначено складові частини матеріалів технічної інвентаризації, згідно з якими оціночний акт від 16.12.2002 є технічним документом, який складається при проведенні технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, господарських будівель та споруд. Оціночний акт відноситься до категорії "інші документи, що характеризують об`єкт нерухомості".

Таким чином, оціночний акт від 16.12.2002 є складовою частиною технічного опису об`єкта, щодо якого здійснюється технічна інвентаризація та описуються його складові частини і надається їх характеристика.

Отже, оціночний акт не створює юридичних наслідків, за ним не набуваються, не змінюються і не припиняються цивільні права та обов`язки учасників цивільних відносин, тому оціночний акт не є правочином, який може бути визнано судом недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Вимога позивача про застосування правил реституції до дії з внесення запису в технічний документ, що характеризує (описує) об`єкт права власності не є способом захисту цивільного права та інтересу.

Згідно з ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зокрема реституція, як спосіб відновлення цивільного права і зобов`язання кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, застосовується як наслідок визнання судом недійсним оспорюваного правочину або у разі встановлення недійсності нікчемного правочину.

Тобто, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано судом недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Судом враховано, що Підприємство не знаходиться з Товариством у договірних відносинах та взагалі не оспорює право користування чи право власності позивача на залізничну колію.

Вимога позивача про зобов`язання виправити записи в документації з інвентаризації об`єктів, а саме в оціночному акті від 16.12.2002, не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких лежить правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове вчинення відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відзначалося, що "суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів".

Поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Відповідно до практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

З врахуванням викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку обраному Товариством способу захисту - зобов`язання відповідача виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п., з точки зору його ефективності, тобто чи задоволення цієї позовної вимоги здатне поновити майнову сферу позивача.

Згідно з положеннями ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В силу приписів ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема за переліком визначеним у вказаній статті.

Заявлена позивачем у даній справі позовна вимога про внесення виправлень в оціночний акт від 16.12.2002, що складений у паперовому вигляді і є складовою частиною матеріалів технічної інвентаризації, не призведе до поновлення порушеного права чи інтересу позивача та, навіть у разі її задоволення, при внесенні виправлень, не може призвести до захисту права чи інтересу. Отже, обраний позивачем спосіб є не лише неефективним способом захисту, а взагалі не є таким.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зауважує, що Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами не передбачено можливості захисту прав та/або інтересів особи у такий спосіб, як зобов`язання виконати вимоги ст. 216 ЦК України, застосувавши правила реституції, та повернути сторони в попереднє становище шляхом скасування запису в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 у справі № 5141 із протяжності у 1858,55 м.п. та повернення запису щодо протяжності на 797 м.п., та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.

Заявлені позивачем вимоги не можуть самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених відповідачем виправлень в оціночному акті від 16.12.2002 Форма № 4 в інвентарній справі № 5141, є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про визнання права; про припинення дій, що порушують право; про відновлення становища, яке існувало до порушення, тощо.

При цьому, колегія суддів зауважує, що такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку господарського судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Натомість, оцінка оціночного акту від 16.12.2002 Форма № 4 в інвентарній справі № 5141, як доказу у справі, та питання правомірності дій відповідача щодо внесення в цей акт запису щодо зміни протяжності залізничної колії, може бути встановлено у межах відповідного спору про право з використанням належних засобів доказування, а не шляхом задоволення позову у цій справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Наведених висновків суду позивач належними та доступними засобами доказування не спростував.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки обставин справи, правильно встановлених місцевим судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що, закриваючи провадження у справі, суд обмежив права позивача в захисті свого порушеного права є безпідставними, оскільки після усунення обставин, що були підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи, позивач має право звернутися до суду повторно з позовом у межах відповідного спору про право.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Отже, закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для закриття провадження у справі, ґрунтуються на довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі ухвали суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального права, отже, оскаржувана ухвала скасуванню або зміні не підлягає.

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2102 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 253, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2020 у справі № 923/665/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Генічеськ Плюс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 21.12.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Принцевська Н.М.

Філінюк І.Г.