Постанова

від 15.12.2020 по справі 903/338/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року Справа № 903/338/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Дужич С.П. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Волчука Ю.О., представника за довіреністю №160 від 19.05.2020,

відповідача : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 25.09.20р. суддею Якушевою І.О. о 13:24 у м.Луцьку, повний текст складено 29.09.20р. у справі № 903/338/20

за позовом Комунальної установи "Управління будинком Волинської обласної ради", м.Луцьк

до Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

про стягнення 366 590,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

14.05.2020 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №155 від 13.05.2020 Комунальної установи "Управління будинком Волинської обласної ради" про стягнення з Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації 366 590,07 грн., з них: 303 007,70 грн. заборгованості з відшкодування вартості послуг на утримання орендованого майна та надання комунальних та інших послуг; 11 214,20 грн процентів річних, 49 620,90 грн. збитків, завданих інфляцією, 2 723,53 грн. пені.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач на підставі договору оренди нежитлових приміщень №2015/16 від 10.11.2015 орендує нежитлові приміщення в будинку за адресою: м.Луцьк, Київський майдан, 9, що знаходяться на балансі Комунальної установи "Управління будинком Волинської обласної ради".

Однак, не виконуває належним чином умови угоди на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних та інших послуг орендарю щодо своєчасного та повного розрахунку з відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.09.20 у справі № 903/338/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації на користь Комунальної установи "Управління будинком Волинської обласної ради" 300 401 грн. 35 коп. заборгованості; 11 214 грн. 20 коп. процентів річних, 30 830 грн. 92 коп. збитків, завданих інфляцією, 2 512 грн. 33 коп. пені, 5 213 грн. 47 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору; 4 740грн. 50 коп. витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Закрито провадження у справі в частині стягнення 2 606 грн. 35 коп. заборгованості. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 18 789 грн. 98 коп. збитків, завданих інфляцією, 211 грн. 20 коп. пені.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 256, 261,267, 526, 599, 610, 612, 628, 629, 759, 901, 902, 903 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 283 ГК України, договір оренди від 10.11.2015, угоду на відшкодування витрат балансоутримувача та утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних та інших послуг орендарю, докази наявні в матеріалах справи, вказав, що позивачем було пропущено строк позовної давності для стягнення 70081,98 грн, за період січень 2016-квітень 2017 року проте, відповідач не заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, а тому приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 300 401,35 грн у повному обсязі. Та закриття провадження у частині стягнення 2606,35 грн сплаченої заборгованості.

Крім того, з посиланням на ст. 625 ЦК України, угоду на відшкодування витрат балансоутримувача та утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних та інших послуг орендарю, перерахувавши нараховану пеню, 3 % річних та інфляційні дійшов висновку про їх часткове задоволення.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 25.09.2020 у справі №903/338/20 у частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у частині задоволених позовних вимог щодо стягнення 300 401,35 грн заборгованості; 11 214,20 грн процентів річних, 30 830,92 грн збитків, завданих інфляцією, 2 512,33 грн пені. Залишити в силі рішення суду у частині закриття провадження щодо стягнення 2 606,35 грн, а також у частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 18 789,98 грн збитків від інфляції, 211,20 грн пені.

Вказує, на незаконність рішення суду першої інстанції з наступних обставин:

- у Державному бюджеті не було передбачено видатків у запланованому розмірі (430860,00 грн) на оренду та обслуговування приміщення, а тому використання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів) є нецільовим використанням бюджетних коштів;

- судом не досліджено факту необґрунтованого підвищення ціни за 1 кв.м. орендованої площі позивачем у вищезазначених актах приймання наданих послуг, що долучені в додатках до відзиву на позов, та розглянуті в процесі судового розгляду під час судових засідань від 24.09.2020 та 25.09.2020;

- позивачем не дотримано вимог щодо істотних умов договору визначених ч. 1 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги (позивач встановлює на власний розсуд і не погоджує з відповідачем ціни на інші послуги передбачені угодою);

- суд першої інстанції не надав належної оцінки факту відсутності підтвердження інформування позивача про зміну вартості послуг, хоча в рішенні зазначив цю обставину як відсутність письмових звернень з таким інформуванням та інших доказів на підтвердження виконання умови п.п.2.1.4, п.2.2.3 угоди;

- відсутність калькуляцій без яких неможливо дослідити перелік послуг, які надавалися Управлінню екології та природних ресурсів та з`ясувати чи не здійснювалося їх фінансування з обласного бюджету, без наявності вказаних калькуляцій неможливо дослідити правильність нарахувань в актах та рахунках;

- судом першої інстанції не обґрунтовано факту відсутності актів приймання наданих послуг за період з січня 2016 по жовтень 2019 року;

- у актах наданих послуг за листопад 2019 року, грудень 2019 року, січень-квітень 2020 року відсутній підпис начальника та гербова печатка відповідача, що свідчить про непогодження цін вказаних у них;

- підписання бухгалтером акту звірки взаємних розрахунків від 29.11.2019 не свідчить про визнання чи підтвердження суми боргу яка у ньому зазначена та не повинен прийматися до уваги, оскільки не містить посилань на умови договору щодо порядку складання акту та конкретних термінів такого складання, складений за інший період, ніж визначений в позовній заяві, не містить конкретної суми сальдо в цифровому виразі у графі управління екології та природних ресурсів , не містить відтиску печаток сторін;

- невідповідність вказаних сум у актах вересень - грудень 2016 року, травень 2017 року, сумам, що вказані у калькуляціях за відповідні місяці, що свідчить про включення позивачем послуг з індивідуального прибирання орендованих кабінетів яка фактично не надавалася;

- у зв`язку із неправильним нарахуванням основного боргу, пеня, 3% річних та інфляційні також нараховані неправильно.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальна установа "Управління будинком Волинської обласної ради" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

08.12.2020 на адресу суду від Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням на території України з 12.03.2020 карантину, збільшення кількості хворих в регіонах України, враховуючи бажання брати безпосередньо участь представника в судових засіданнях та значний розмір заборгованості просить відкласти розгляд справи.

Представник позивача залишив вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання прийшла до висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, ч. 1 ст. 202 ГПК України визначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

За наведеного, колегія суддів зауважує, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги та не був позбавлений права заявити клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, як у приміщенні суду, так і поза межами приміщення суду. Крім того, апеляційним судом явка скаржника обов`язковою не визнавалась, причини неявки судом визнаються неповажними, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, явка обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника, за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2015 між Волинською обласною радою як орендодавцем, Комунальною установою "Управління будинком Волинської обласної ради" як балансоутримувачем і Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації як орендарем було укладено договір оренди нежитлових приміщень №2015/16, відповідно до п. 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлові приміщення в будівлі орендодавця, що розміщена за адресою: м.Луцьк, майдан, Київський, 9, корисною площею 103,1 кв.м., що знаходиться на балансі балансоутримувача. Вартість переданого майна на дату укладення договору становить 7768 грн.

Відповідно до п. п.1.4, 1.5 договору оренди передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається перелік та стан майна, що орендується, та інші відомості за узгодженням сторін (додаток №1). Умовою передачі майна в оренду є укладання сторонами угоди на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і інших послуг орендарю (додаток №2), яка є невід`ємною частиною даного договору. Договір, укладений без зазначеної угоди, є нікчемним.

Згідно із п. 3.1. договору узгоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (надалі - Методики), затвердженої рішенням Волинської обласної ради від 13.05.2011 зі змінами та становить 1 грн. в рік.

Пунктом 3.5 договору оренди визначено, що крім орендної плати орендар сплачує в строки, в розмірах і на умовах, передбачених пунктом 2.2.3 угоди на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних інших послуг орендарю витрати балансоутримувача на утримання орендованого ним майна та надання комунальних і інших послуг.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов договору.

Пунктом 7.1. договору визначено строк дії договору - з 10.11.2015 по 31.12.2015 включно.

Договір підписано уповноваженим представниками та скріплено відтисками печаток сторін.

На виконання умов договору 10.11.2015 позивач передав, а відповідач прийняв майно за адресою: м.Луцьк, Київський майдан, 9, нежитлові приміщення площею 103,1 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним представниками сторін, скріпленим печатками.

Згідно з п.1.1. угоди балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, майдан Київський, 9, загальною площею 11417 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до орендованої ним площі приміщень в цій будівлі, та відповідно до характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цією угодою.

Як узгоджено в п.п.2.2.3. п.2.2. орендар зобов`язався відшкодовувати балансоутримувачу витрати на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, розрахунок яких є невід`ємною частиною цього договору. До закінчення кожного поточного місяця підписати акти приймання наданих послуг (виконання робіт), які балансоутримувач надав йому у двох примірниках та один примірник повернути. За умови неповернення, не підписання орендарем акту приймання наданих послуг (виконаних робіт) чи ненадання у вказаний термін обґрунтованих заперечень щодо обсягу наданих балансоутримувачем послуг у звітному місяці, вважається, що ці послуги надані балансоутримувачем в повному обсязі і прийняті орендарем та підлягають оплаті. Потім, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем та пропорційно до розміру займаної площі і відповідно до виставлених щомісячно рахунків та актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) внести на рахунок балансоутримувача плату за надані послуги з якісного обслуговування та утримання у належному санітарному і протипожежному стані внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування інженерних мереж і комунікацій , утримання в технічно справному стані ліфтів, вивезення побутових відходів, дератизацію і дезінфекцію тощо, комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, електропостачання, теплопостачання) і в тому числі відшкодування витрат по приміщеннях загального користування та належну охорону орендованого приміщення і адміністративної будівлі в цілому охоронюваним підрозділом.

При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

У разі зміни вартості послуг балансоутримувач повідомляє про це орендаря. Повідомлення про зміну вартості послуг має силу додатку до договору та укладання окремої додаткової угоди не потребує.

Згідно з п. п.5.1., 5.4. ця угода укладена строком на термін дії договору оренди нежитлових приміщень №2015/16 від 10.11.2015.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цієї Угоди після закінчення строку її чинності протягом одного місяця, вона може бути продовжена на той самий термін і на тих самих умовах, якщо буде продовжено чинність договору оренди.

Угоду підписано уповноваженими представниками балансоутримувача та орендаря, скріплено відтисками печаток сторін.

Сторони укладали додаткові угоди до договору оренди, якими продовжували термін його дії: до 31.12.2016, до 31.12.2017, до 31.12.2018, а також про збільшення орендованої площі до 133,4 кв.м., до якої склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 30,3 кв.м.; про збільшення орендованої площі до 161,6 кв.м., до якої склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 28,2 кв.м.; про збільшення орендованої площі до 175,6 кв.м., до якої склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 14,0 кв.м.

Позивачем надано відповідачу послуг по укладеному договору оренди №2013/5/5 від 30.01.2013 та угоді на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і інших послуг на суму 303 007,70 грн.

Разом з тим у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позивач звернувся до відповідача з претензіями №520 від 15.11.2017 (а.с.33, т.1), №105 від 05.03.2020 (а.с.36, т.1).

Листом №781/1.13/2-20 від 17.03.2020 відповідач надав відповідь на претензію, в якій посилався на те, що вказану в претензію суму заборгованості не має можливості сплатити у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень на відшкодування вказаних витрат.

Оскільки відповідач добровільно заборгованості не перерахував, позивач 14.05.2020 звернувся з позовною заявою до суду.

Разом з тим, слід зазначити, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач перерахував позивачу відшкодування витрат за теплопостачання в розмірі 60,59 грн.; відшкодування витрат за електроенергію в розмірі 1809,90 грн.; відшкодування витрат за водопостачання і водовідведення в розмірі 135,17 грн.; відшкодування витрат за послуги з поводження з побутовими відходами в розмірі 60,62 грн.; відшкодування витрат за технічне обслуговування внутрішньої телефонної станції: абонплата, відшкодування витрат за здійснені дзвінки згідно з рахунком ПАТ "Укртелеком" в розмірі 177,55 грн.; відшкодування витрат з плати за користування земельною ділянкою в розмірі 362,52 грн., а всього 2 606,35 грн.

На підтвердження перерахування відповідач подав копії платіжних доручень №119, від 14.05.2020, №121 від 14.05.2020, №120 від 14.05.2020, №118, від 14.05.2020, №117 від 14.05.2020, №123 від 18.05.2020, №143 від 01.06.2020.

Враховуючи те, що позовну заяву було подано до суду 14.05.2020, провадження у справі в частині стягнення 2606,35 грн. заборгованості на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України правомірно було закрито місцевим господарським судом у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Отже, спірною залишилась сума заборгованості в розмірі 300401,35 грн. (303 007,70 - 2606,35), яка становить заборгованість з відшкодування витрат на утримання будівлі і прибудинкової території, прибирання місць загального користування.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов`язковим для виконання кожної із сторін.

Як убачається із матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного ними договору оренди нежитлових приміщень від 10.11.2015 №2015/16.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Разом з тим, сторонами укладено угоду на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних і інших послуг орендарю, а тому між сторонами, також, виникли правовідносини з надання послуг.

Так, ст.901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно вимог ст.ст. 509, 525, 526 ЦК України в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами договору оренди та угоди на відшкодування витрат позивач взяв на себе зобов`язання забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, Київський майдан, 9, а також утримання прибудинкової території, а орендар взяв зобов`язання брати участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до орендованої ним площі приміщень в цій будівлі, та відповідно до характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цією угодою.

Слід зазначити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Один з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 визначає, що має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється, тобто суд, в даному аспекті не може послатися лише на відсутність підписаних відповідачем актів прийняття виконаних робіт, що свідчило б про формальний підхід до вирішення цього спору, а повинен дослідити належним чином зібрані у справі докази та встановити пов`язані з ними обставини, що входять до предмета доказування.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/879/18.

Отже, як убачається із матеріалів справи, відповідачу були надані для підписання акти приймання наданих послуг (виконаних робіт) та рахунки до них за спірний період, що підтверджується копіями листів позивача №448 від 22.11.2018, №522 від 25.11.2019, №579 від 23.12.2019, №79 від 26.02.2020, №120 від 23.03.2020, №142 від 24.04.2020.

Згідно п. 2.2.3 угоди за умови не повернення та не підписання орендарем акта приймання наданих послуг (виконання робіт) чи ненадання в п`ятиденний термін обґрунтованих заперечень щодо обсягу чи якості наданих балансоутримувачем послуг вважається, що послуги, зазначені в акті балансоутримувачем, надані в повному обсязі і прийняті орендарем та підлягають оплаті. Відповідач акти не підписав, не повернув, заперечень щодо них позивачу не надіслав. Докази протилежного у суду відсутні.

Доводи скаржника про те, що позивачем до матеріалів справи не надано акти приймання наданих послуг за період з січня 2016 по жовтень 2019 року (згідно опису вкладення позивачем до листа) не беруться судовою колегією до уваги, оскільки, як вже зазначалося на підтвердження надіслання таких актів відповідачу позивачем долучено копії листів №448 від 22.11.2018, №522 від 25.11.2019, №579 від 23.12.2019, №79 від 26.02.2020, №120 від 23.03.2020, №142 від 24.04.2020, при цьому жодних повідомлень позивача з приводу відсутності вказаних актів як додатків до надісланих листів матеріали справи не містять, таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем було отримано акти наданих послуг за січень 2016 по квітень 2020 року.

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що підписання бухгалтером акту звірки взаємних розрахунків від 29.11.2019 не свідчить про визнання чи підтвердження суми боргу 250 592,69 грн, яка у ньому зазначена та не повинен прийматися до уваги, оскільки не містить посилань на умови договору щодо порядку складання акту та конкретних термінів такого складання, складений за інший період, ніж визначений в позовній заяві, не містить конкретної суми сальдо в цифровому виразі у графі управління екології та природних ресурсів , не містить відтиску печаток сторін слід зазначити таке.

Так, 29.11.2019 бухгалтер позивача і головний бухгалтер відповідача підписали акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2019, в якому зазначено, що в результаті звірки взаєморозрахунків встановлено остаточне сальдо на 01.11.2019 на користь комунальної установи "Управління будинком Волинської обласної ради" в сумі 250592,69 грн.

Колегія суддів зауважує, що підписаний головним бухгалтером акт звірки взаємних розрахунків, є дією, що свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у справі №910/16725/17 від 08.05.2018, у справі № 905/3062/17 від 24.10.2018, у справі № 903/849/17 від 09.07.2019.

Крім того, посилання скаржника в апеляційній скарзі на судову практику Вищого господарського суду України у справі №908/3427/13 від 14.04.2014 про те, що акт звірки не може використовуватися як письмова форма визначення боргу підприємства, та у справі №913/2988/13 від 05.06.2014 про те, що акт підписаний головним бухгалтером є не більше ніж звірянням залишків, не береться колегією суддів до уваги, оскільки правова позиція, викладена в наведених постановах, відповідно до процесуального закону не є обов`язковою при розгляді справ господарськими судами.

При цьому слід вказати, що підпис головного бухгалтера відповідача на акті звірки взаємних розрахунків від 29.11.2019 міститься після того, як зазначено про встановлення остаточної суми заборгованості, а тому доводи скаржника про те, що його бухгалтер за наслідками звірки не підтвердив заборгованості, є безпідставними.

Разом з тим, в апеляційній скарзі скаржник посилався на завищення позивачем ціни на послуги, однак при цьому не спростував ні факту отримання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) та рахунків до них за спірний період, ні факту споживання послуг. Жодних зауважень до актів на час їх отримання чи зауважень до наданих послуг до звернення з позовом до суду відповідач позивачу не висловлював.

Разом з тим, абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, як убачається із угоди на відшкодування витрат сторони передбачили, що відшкодування витрат за комунальні послуги орендар здійснює за діючими розцінками і тарифами на час надання комунальних послуг. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, орендар зобов`язувався вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі.(п.п.2.1.2, 2.2.3 Угоди).

З огляду на викладене, відповідач порушив умови угоди на відшкодування витрат в частині оплати вартості послуг, а фактичне споживання наданих послуг свідчить, що своїми діями відповідач схвалив надання послуг. Фактичне прийняття послуг зумовлює виникнення у відповідача обов`язку оплатити надані послуги.

При цьому, як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі у суді апеляційної інстанції скаржник зауважує, що позивач не надавав послугу індивідуального прибирання з жовтня 2017 по грудень 2017, проте включив вартість індивідуального прибирання у витрати "Інша послуга", що підтверджується рахунками на оплату та актами приймання - здачі виконаних робіт за цей період.

Підпунктом 2.1.3. угоди балансоутримувач зобов`язався надавати, зокрема, таку послугу як своєчасне і якісне прибирання відповідно до норм санітарних вимог службових кабінетів, які визначені в Переліку службових кабінетів, які підлягають прибиранню балансоутримувачем, та місць загального користування.

В цьому ж підпункті зазначено, що Перелік службових кабінетів, які підлягають прибиранню балансоутримувачем, додається.

В матеріалах справи (а.с.13, т.1) міститься Перелік службових кабінетів, які підлягають прибиранню балансоутримувачем (виділити). В ньому зазначено номери службових кабінетів, але вони не виділені.

Як убачається із матеріалів справи представник позивача у суді першої інстанції вказав, що фактично між сторонами не було узгоджено, які саме кабінети будуть прибиратись, фактично позивач не надав послуги з прибирання кабінетів; позивач помилково вказував в рахунках на оплату та актах приймання - здачі виконаних робіт послугу індивідуального прибирання у витратах "Інша послуга" з жовтня 2017 по грудень 2017, фактично він її не нараховував.

Відповідач в скарзі також зауважує, що позивач не виконував умови п.п.2.1.4. п.2.1. угоди на відшкодування та не інформував відповідача про зміну тарифу на відшкодування, що позбавляло його можливості перевірити нарахування в актах.

У своїй апеляційній скарзі скаржник посилається ч.3 ст.219 ГК України, згідно з якою, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити від відповідальності.

Позивач доказів на підтвердження виконання умови п.п.2.1.4. п.2.1. угоди на відшкодування ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції не подав.

Проте, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що ця обставина сама по собі не може бути підставою для відмови в позові, не може бути підставою для зменшення відповідальності чи звільнення відповідача від виконання зобов`язання щодо оплати, оскільки відповідач користувався приміщеннями, на підставі п.1.1. угоди зобов`язався брати участь у відшкодуванні витрат позивача на утримання будівлі та прибудинкової території пропорційної до займаної ним площі.

У разі наявності у відповідача сумнівів у нарахуваннях позивача, для перевірки нарахувань, які містилися в актах, відповідач не був позбавлений права звернутися до позивача самостійно з проханням надати відповідну інформацію. Однак, жодних доказів, які б свідчили про таке звернення впродовж 5-ти років користування приміщеннями, відповідач суду не надав.

В п.п.2.2.3. п.2.2. угоди на відшкодування витрат передбачено, що у випадку прийняття нових тарифів вони є обов`язковими для обох сторін з часу їх введення без внесення відповідних змін в умови угоди; розрахунок річних планових витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних і інших послуг додається; обсяг фактично спожитих орендарем комунальних послуг та інших послуг і витрат, пов`язаних з обслуговуванням, експлуатацією та ремонтом майна, може відрізнятись від розрахункової вартості цих послуг, визначених у розрахунку.

Разом з цим, заперечуючи нарахування позивача, відповідач не надав суду свого контрозрахунку заборгованості.

З огляду на викладене, враховуючи наданням позивачем відповідачу в оренду нежитлового приміщення, користування майном відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про підставність пред`явленого позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 300 401 грн. 35 коп., а провадження у стягненні 2606,35 грн слід закрити.

Також, позивач крім основного боргу просив стягнути із відповідача, пеню, 3% річних та інфляційні.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки відповідач порушив строки оплати, як це було визначено договором, позивач правомірно нарахував пеню на підставі п.2.2.3. угоди.

Разом з тим, перевіривши розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується із висновком суду про стягнення пені у розмірі 2512,33 грн, а у стягненні 211,20 грн пені слід відмовити.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснених судом першої інстанції погоджується про їх задоволення в сумі 30830,92 грн та 11214,20 грн відповідно. У стягненні 18 789,98 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції, також, відхиляє доводи скаржника стосовно відсутності бюджетних асигнувань на заявлені виплати, оскільки частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

За наведеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про розподіл судових витрат (витрати на сплату судового збору за подачу позову та витрати на професійну правничу допомогу) визначені ст. 129 ГПК України.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 25.09.2020 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації на рішення господарського суду Волинської області від 25.09.20 у справі № 903/338/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 25.09.20 у справі № 903/338/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч. 3 ст.287 ГПК України.

4. Справу №903/338/20 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "21" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Коломис В.В.