Рішення

від 10.12.2020 по справі 904/5170/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5170/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР"

про стягнення заборгованості у сумі 2 533 365,37 за Договором поставки №01-08/14 від 01.08.2014 року

Представники:

Від позивача Прибильський В.Г. -адвокат

Від відповідача Чижова А.О. - адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" заборгованості за невиконання умов Договору №01-08/14 від 01.08.2014 року про поставку обладнання (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) у сумі 2 576 931,75 грн., яка складається з 757 921,65 грн. - 3% річних та 1 818 470,10 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору в частині поставки обладнання та повернення передплати.

Ухвалою суду від 25.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.10.2020.

У судовому засіданні 19.10.2020 оголошено перерву до 09.11.2020.

09.11.2020 відповідач надав письмові пояснення стосовно позовних вимог, в яких зазначає, що під час дослідження доданого до позовної заяви розрахунку суми, яку Позивач просить стягнути з Відповідача, в рамках судової справи встановлено, що Позивач помилково здійснював нарахування 3% річних, інфляційних витрат на всю суму заборгованості без врахування рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/10186/17.

Крім того, відповідач вважає, що договір № 01-08/14 від 01.08.2014 є таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить такої істотної умови, як ціна договору, його ціна визначена у специфікаціях, а не безпосередньо у договорі, як того вимагає законодавство України.

Також відповідач просить суд прийняти до уваги, що його підприємство здійснює видобування та реалізацію руд кольорових металів, здійснює виробництво свинцю, олова, цинку та на сьогоднішній день має заборгованість за користування надрами та паливо-мастильні матеріали, а також заборгованості по сплаті на прибуток, велику кредиторську заборгованість. До того ж тяжка економічна ситуація в країні, негативно впливає на фінансовий стан відповідача та стягнення заборгованості в такій великій сумі завдасть ще більшої нестабільності підприємству відповідача.

09.11.2020 позивачем надано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткової угоди від 02.02.2015 року до Договору на виконання замовлення на закупку і поставку обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014 року.

У засіданні 09.11.2020 оголошено перерву до 24.11.2020.

24.11.2020 позивач надав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, мотивуючи її тим, що боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Позивачем здійснено нарахування інфляційних витрат та 3% річних на суму заборгованості у межах трирічної позовної давності. Позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 2 576 391,75 грн., що складається з 757 921,65 грн. - 3% річних та 1 818 470,10 грн. - інфляційних витрат, а також судові витрати з розгляду справи.

Ухвалою від 24.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.12.2020.

10.12.2020 позивач надав заяву про долучення до матеріалів справи доказів оплати витрат на правничу допомогу.

Позивач у судовому засіданні 10.12.2020 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в задоволенні позову просив відмовити в задоволенні позову та підтримав клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 10.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору на виконання замовлення на закупку та поставку обладнання, обставини оплати за товар та прострочення поставки цього товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРТРАНЗИТ (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" (ділі - виконавець, відповідач) укладено договір на виконання замовлення на закупку та поставку обладнання №01-08/14 (далі - договір), на підставі цього договору виконавець зобов`язується поставити (передати) обладнання (далі по тексту цього договору обладнання), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2 договору кількість, асортимент, характеристика обладнання, що поставляється узгоджені сторонами у відомостях поставки обладнання (специфікації), які є додатком № 1 до цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна цього договору визначена сторонами у відповідності до відомості поставки обладнання (специфікації), яка є додатком №1 до цього договору та в протоколі узгодження ціни договору, який є додатком № 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, оплата обладнання проводиться замовником в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що платежі по цьому договору здійснюються в гривнях.

Сторонами цього договору визначили наступний порядок та строки розрахунків за обладнання, яке є предметом цього договору: 50% передоплата та протязі 3 банківських днів з дати підписання договору, 50% кінцева оплата на протязі 3 банківських днів з дати готовності вантажу до відправлення (п. 2.5 договору).

У відповідності до п. 2.6. договору у випадку передачі виконавцем обладнання партіями або частинами оплата проводиться замовником в об`ємі вартості прийнятої партії (частини).

Пунктом 2.7. договору встановлено, що строк поставки обладнання до 30.09.2014. У випадку необхідності по письмові згоді сторін можлива пролонгація строку поставки обладнання.

Сторони цього договору визначили, що поставка обладнання буде здійснюватись в строки, визначені сторонами (п. 5.1. договору).

Пунктом 5.2. договору встановлено, що поставка обладнання здійснюється виконавцем на умовах та у відповідності до Інкотермс 2000 безпосередньо на адресу замовника, яка вказана в цьому договорі.

Згідно п. 5.3. договору поставка обладнання по кількості та найменуванню здійснюється виконавцем на підставі специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1).

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що право власності на обладнання переходить до замовника з моменту підписання прийомо-здавального Акту відповідно до пп. 5.6. та 5.7.

Відповідно до п. 7.3. договору за порушення строків поставки обладнання понад строки, які встановлені в цьому договору та замовник має право вимагати від виконавця сплату замовнику неустойки в розмірі 0,1 % вартості непоставленого обладнання за кожен день прострочення, але не більше 3% від ціни договору, указаної в п. 2.2.

Пунктом 9.1. договору встановлено, що цей договір може бути змінений сторонами в період його дії на підставі їх взаємної згоди. Узгодження сторін по змінам та/або доповненню умов цього договору мають силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді, підписані сторонами договору та скріплені печатками сторін.

Згідно п. 11 договору до нього додається: відомість поставки обладнання (специфікація) - додаток №1.

01.08.2014 сторонами підписано специфікацію (додаток №1 до договору поставки обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014), в якій визначено, що:

- загальна вартість Комплексу по переробленню рудного матеріалу : 8 000 000,00 грн.;

- строк передачі: на протязі 2 місяців з моменту підписання договору.

02.02.2015 сторонами підписано додаткову угоду до договору на виконання замовлень на закупку та поставку обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014, відповідно до якого п. 2.1. договору викладено в наступній редакції: 2.1. Ціна цього договору визначається сторонами як вартість обладнання та складає 8 212 998,91 грн.

Також сторонами 02.02.2015 підписано угоду про розрахунки, у п. 1 якої зазначено, що у зв`язку з тим, що сторони мають один до одного взаємні вимоги, строк виконання яких настав, сторони домовилися про підписання цієї угоди. Зобов`язання обумовлені наступними подіями:

ТОВ ВІП-ТРЕЙДЕР згідно накладної №11 від 04.06.2014, прийняло від замовника металопродукцію на загальну суму 152 998,91 грн.

ТОВ УКРТРАНЗИТ по договору на виконання замовлення на закупку та поставку обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014 року виконало зобов`язання по оплаті грошових коштів на загальну суму 7 680 000,00 грн.

Пунктом 2 цієї угоди сторони підтвердили взаємозалік вимог, таким чином:

- грошові кошти ТОВ ВІП-ТРЕЙДЕР по оплаті ТОВ УКРТРАНЗИТ металопродукції по накладній №11 від 04.06.2014 припиняються на суму 152 998,00 грн.

- грошові зобов`язання ТОВ УКРТРАНЗИТ перед ТОВ ВІП-ТРЕЙДЕР по договору на виконання замовлення на закупку та поставку обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014 станом на день підписання цієї угоди вважаються виконаними на суму 7 832 998,91 грн.

Таким чином замовником виконі зобов`язання по оплаті обладнання яке підлягає поставці перед виконавцем в розмірі 7 832 998,91 грн.

Пунктом 3 зазначеної угоди встановлено, що враховуючи вартість обладнання відповідно додаткової угоди від 02.052.2015 замовник зобов`язується в строк до 28.02.2015 перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця 380 000,00 грн.

17.03.2015 сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору на виконання замовлень на закупку та поставку обладнання № 01-08/14 від 01.08.2014, відповідно до якої п. 2.1. договору викладено в наступній редакції: ціна цього договору визначається сторонами як сума вартості обладнання на суму 8 418 998,91 грн. .

На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача передоплату у сумі 8 418 998,91 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 35-59, 108-110).

Однак відповідач обладнання не поставив, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині не поставки обладнання та/або повернення передоплати у розмірі 8 418 998,91 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" частини заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн. Заборгованість за договором заявлялась до стягнення не в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 у справі № 904/10186/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" грошові кошти в сумі 1 000 000 грн.

Зазначене рішення набрало законної сили 20.02.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідачем ні умови спірного договору, ні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 у справі № 904/10186/17 не виконані, що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних у сумі 757 921,65 грн. та 1 818 470,10 грн. - інфляційних втрат, що і стало причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами 1, 3 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У зв`язку з не поставкою відповідачем товару та не поверненням суми передоплати позивачем нараховано 3% річних у сумі 757 921,65 грн. за період з 11.09.2017 по 10.09.2020 та 1 818 470,10 грн. - інфляційних втрат за період з вересня 2017 по серпень 2020.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умов договору не виконав та не поставив позивачеві товар на суму 8 418 998,91 грн., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Також не поставка товару підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 у справі № 904/10186/17, яке набрало законної сили 20.02.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторонами не надано до матеріалів справи доказів повернення суми передоплати.

Також заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 8 418 998,91 грн. підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2020, який підписаний сторонами без заперечень (а.с. 70).

У зв`язку з цим, у позивача виникло право на вимогу повернення суми попередньої оплати, а у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем на цю ж суму. Відповідно, з моменту виникнення у відповідача грошового зобов`язання, у позивача виникло і право стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції з простроченої суми.

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних, що підлягають до стягнення за період з 11.09.2017 по 10.09.2020 становлять 757 921,65 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період жовтня 2017 року по серпень 2020 року становлять 1 617 735,41 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 200 734,69 грн. слід відмовити.

Заперечення відповідача щодо включення 1 000 000,00 грн. стягнутих рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/10186/17 до розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судом не приймаються на підставі наступного.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення у справі № 904/10186/17 про стягнення з боржника коштів повністю не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Щодо посилання відповідача на те, що договір № 01-08/14 від 01.08.2014 не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить такої умови як ціна договору, судом не приймається на підставі наступного.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 у справі № 904/10186/17 визнано договір № 01-08/14 від 01.08.2014 укладеним та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" грошові кошти в сумі 1 000 000 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 20.02.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процентів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2020 у справі № 903/125/18.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

За викладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 3% річних у сумі 757 921,65 грн. та 1 617 735,41 грн. - інфляційних втрат.

В частині стягнення 200 734 ,69 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо стягнення втрат на правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн. та 62,40 грн. витрат на відправку копії позовної заяви суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2020 між Товаритсвом з обмеженою відповідальністю Юридична фірма - Альянс (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранзит" (далі - замовник, позивач) укладено договір про надання правових послуг №26/08/20 (далі договір).

Пунктом 1.1. якого встановлено, що за цим договором замовник доручає, а виконавець зобовязаується надати йому, відповідно до умов даного договору, правові послуги з питань, спрямованих на досягнення цілей замовника, а замовник зі свого боку зобов`язується прийняти зазначені послуги і оплатити їх.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість наданих послуг, строк та порядок оплати за даним договором, а також кількість годин роботи виконавця за 1 місяць визначається з додатку № 1 до даного договору, а також в актах про надання послуг.

Обсяг наданих послуг погоджується та визначається в акті про надання послуг (п. 4.3. договору).

10.12.2020 між виконавцем та замовником підписано Акт надання послуг, відповідно до якого виконавцем виконано наступну роботу (надано такі послуги):

№Найменування робіт Кількість витрачених годинОд. Ціна роботи (послуги) за годину Сума за виконані роботи (послуги) 1Розробка та формування правової позиції з питання стягнення заборгованості з ТОВ Він-Трейд 2Пост. 1 500,00 грн. 3 000,00 грн. 2Підготовка та написання позову про стягнення з ТОВ Віп-Трейд до Господарського суду Дніпропетровскої обалсіті 3Пост. 1 500,00 грн. 4 500,00 грн. 3Підготовка та написання клопотання про доручення до матеріалів справи № 904/5170/20 2Пост. 1 500,00 грн. 3 000,00 грн. 4Підготвка та написання заяви про уточнення позовних вимог по справі № 904/5170/20 1Пост. 1 000,00 грн. 1 000,00 грн. 5Участь в судових засіданнях по справі № 904/5170/20 3Пост. 1 500,00 грн. 4 500,00 грн. Відповідно до платіжних доручень № 3225 від 03.09.2020 на суму 6 000,00 грн. та № 3300 від 15.10.2020 на суму 10 000,00 грн., позивачем на рахунок виконавця перераховано 16 000 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту пункту 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Разом з тим, аналіз наведених норм частини 4 статті 126 ГПК України, а також норм статті 129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 по справі № 905/1795/18, від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 по справі № 922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн. є необґрунтованою та завищеною, на підставі наступного.

Як вбачається з розрахунку витрат на професійну допомогу, виконавцем нараховано 3 000,00 грн. за розробку та формування правової позиції з питань стягнення заборгованості з ТОВ ВІП-ТРЕЙДЕР , однак суд вважає, що зазначена сума є необґрунтованою завищеною оскільки справа є нескладною, отже обґрунтованою та доведеною, є сума 1 000,00 грн.

Щодо 3 000,00 грн. за підготовку та написання клопотання про долучення до матеріалів справи №904/5170/20 (а.с. 88) суд зазначає, що зазначена заява є нескладною та сума за її складання повинна складати 500,00 грн.

Також виконавцем нараховано 4 500,00 грн. за участь у судових засіданнях по справі № 904/5170/20 (за 3 години).

Як вбачається з протоколів судових засідань, по справі № 904/5170/20 проведено 4 засідання (19.10.2020 тривалістю 6 хв., 09.11.2020 - 15 хв., 24.11.2020 - 8 хв. та 10.12.2020 21 хв.) загальна сума часу витраченого виконавцем у засіданнях склала 50 хв.

Отже суд вважає, що виконавцем необґрунтовано нараховано 4 500,00 грн. за участь у засіданнях, а обґрунтованою є сума в розмірі 500,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду, а саме: витрати на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", пов`язані з направленням відповідачу та Господарському суду Дніпропетровської області примірників позовної заяви, вартість яких складає 150 грн.

На підтвердження вказаних витрат позивачем долучено до матеріалів справи: фіскальний чек від 18.09.2020 на суму 35 грн. 20 коп. та накладну від 18.09.2020 на суму 27,20 грн.

Отже, позивачем надано докази на понесення ним витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", пов`язані з направленням відповідачу на загальну суму 62,40 грн.

Витрат на суму 87,60 грн. позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами статі 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З викладеного вбачається що до стягнення підлягає 7 500,00 грн. - витрат на правничу допомогу та 62,40 грн. витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта".

Витратити на правничу допомогу у сумі 8 500,00 грн. та 87,60 грн. - витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" слід покласти на позивача.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" про стягнення заборгованості у сумі 2 576 391,75 за Договором поставки №01-08/14 від 01.08.2014 року - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" (49000, м. Дніпро, вул. Ак.Чекмарьова, 2, оф. 5, код ЄДРПОУ 33808472) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНЗИТ" (49000, м. Дніпро, вул. Ливарна, 11, код ЄДРПОУ 30010945) 739 376,47 грн. - 3% річних, 1 617 735,41 грн. - інфляційних втрат, 7 500,00 грн. - витрат на правничу допомогу , 62,40 грн. - витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" та 35 634,86 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 200 734,69 грн. - відмовити.

Витратити на правничу допомогу у сумі 8 500,00 грн. та 87,60 грн. - витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" - покласти на позивача.

В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ТРЕЙДЕР" про зменшення 3% річних та інфляційних втрат - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.12.2020

Суддя Н.Г. Назаренко