Рішення

від 14.12.2020 по справі 907/396/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.2020 м. Ужгород Справа № 907/396/20

Господарський суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом комунальної установи Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради, м. Ужгород (комунальна установа)

до Закарпатської крайової організації Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих , м. Ужгород (товариство)

про стягнення суми 56276,52 грн., включаючи: 49416,84 грн. - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 6111,04 грн. - пеня; 748,64 грн. - 3 % річних

за участю представників:

позивача - Попов О.М., представник за довіреністю;

відповідача - не з`явився

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідач після закінчення дії договору оренди № 36/2011, орендовані приміщення орендодавцю не повернув, не підписав на пропозицію орендодавця новий договір оренди і продовжив користуватися індивідуально визначеними приміщеннями, що належать до комунальної власності без відповідних правових підстав, не сплачуючи плату за користування нерухомим майном визначену відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (затв. постановою КМУ від 4.10.95 № 786), в результаті чого за період з 1.01.17 по 31.12.18 включно безпідставно зберіг власні кошти у розмірі орендної плати, а позивач втратив належні йому кошти від оренди в розмірі орендної плати за зазначений період на суму 49416,84 грн. За прострочення відповідачем плати за користування майном позивач нарахував також пеню на суму 6111,04 грн. та 3 % річних - на суму 748,64 грн., з урахуванням чого загальна сума позовних вимог становить 56276,52 грн.

Відповідач письмовим відзивом проти позову заперечує, зокрема, з таких підстав:

- відповідач вважає, що позивач, оскільки звернувся до суду з даним позовом 16.06.20, і наполягає на стягненні плати за користування майном за період з 01.01.17 по 31.12.18, пропустив трьохрічний строк для звернення до суду з вимогами за наведений період, тому клопоче про застосування позовної давності та відмові у позові з цієї підстави у повному обсязі;

- заперечує твердження позивача про закінчення дії договору оренди № 36/2011, за умовами якого орендна плата за рік становила 1 грн., вважає договір продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, посилаючись на неодержання від позивача заяви про припинення або зміну цього договору протягом місяця до закінчення строку його чинності;

- пояснює, що новий договір на пропозицію позивача не уклав через непосильну для нього орендну плату, яку, до того ж, вважає встановленою позивачем без урахування вимог Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; вважає, що позивач повинен був передати спір щодо укладення договору на вирішення суду в порядку п. 4 ст. 188 ГК України, тому спірні стягнення не можуть вважатися такими, що здійснюються відповідно до договору;

- посилається на порушення позивачем досудового порядку врегулювання спору; на ненадіслання рахунків та актів виконаних робіт .

Ухвалою суду 17.06.20р. відкрито провадження у справі № 907/396/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 02.07.20р. за клопотанням позивача постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, перше судове засідання було призначено на 05 серпня 2020р., яке не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (хворобою) судді Ушак І.Г., яка тривала з 04.07.20 по 25.08.20. Із 27.08.20 по 08.10.20 суддя перебувала у щорічній відпустці .

Ухвалами суду від 13.10.20р., 4.11.20р., 2.12.20р. судове засідання з розгляду справи по суті відкладалося з підстав наведених у зазначених ухвалах, які були одержані сторонами, та призначено на 14.12.20.

До початку даного засідання 14.12.20 позивач подав суду заяву про відмову від позовних вимог у справі в частині пені та 3 % річних. Представник позивача у судовому засіданні усними поясненнями підтримав заяву про відмову від позовних вимог у зазначеній частині та наполягає на задоволенні позовних вимог в частині безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, надавши суду детальний помісячний розрахунок вимог.

Відмова позивача від позовних вимог, відповідно до приписів ст. 46 ГПК України, є правом позивача, яке може бути ним реалізоване на будь-якій стадії судового процесу. Суд не приймає відмови від позову, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

За приписами ст. 191 зазначеного кодексу позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення; у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі; суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені та 3 % річних підписана представником позивача, який згідно долученої до матеріалів справи довіреності наділений такими повноваженнями.

Відмова позивача від позову в частині пені та 3 % річних не суперечить законодавству, не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних інтересів, тому прийнята судом.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

За фактичних обставин справи та на підставі наведених приписів процесуального закону провадження у справі в частині вимог щодо пені та 3 % річних належить закрити; предметом спору залишається сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.17 по 31.12.18 - 49416,84 грн.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача у ході судового розгляду, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

При цьому суд виходив з наступного.

Комунальним підприємством Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради , правонаступником якого є позивач у справі, як орендодавцем 01.08.11 укладено з товариством як орендарем договір № 36/2011 оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуального майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (договір оренди № 36/2011), за умовами якого орендарю було передано у строкове платне користування окремі нежитлові приміщення адмінбудинку Закарпатської обласної ради у м. Ужгороді, по вул. Гойди, 8 на другому поверсі в будівлі під літерою А - дві кімнати загальною площею 23,9 кв.м (майно). Зазначена будівля знаходиться на балансі орендодавця; вартість її станом на 31.01.11 становить 60372,26 грн. (п. 1.1 договору).

За умовами договору орендар вступає у строкове платне користування майном не раніше підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 договору); у разі припинення цього договору, майно повертається орендарем орендодавцю (балансоутримувачу) аналогічно порядку встановленому при передачі майна орендарю; майно вважається поверненим орендодавцю (балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі; обов`язок по складанню акта покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п.п. 2.4, 2.5 договору).

1.08.11 - у день підписання договору - сторони договору склали та підписали акт приймання-передачі зазначених нежитлових приміщень в оренду відповідачеві.

Умовами договору встановлено орендну плату станом на 31.01.11 в розмірі 1 грн. (п. 3.1 договору); договір укладено строком на два роки та 11 місяців - з 1.08.11 по 1.08.13 включно (п.10.1 договору); у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору протягом місяця до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 10.6 договору); чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку на який його було укладено (п. 10.8 договору).

Матеріалами справи встановлено, що угодами від 02.08.2013, 03.08.2015, 04.08.2016 про внесення змін та доповнень до договору оренди № 36/2011 сторонами пункт 10.1 викладався у нових редакціях, згідно яких визначено, що договір діє відповідно з 02.08.2013 по 02.08.2015, з 04.08.2015 по 03.08.2016, з 04.08.2016 по 31.12.2016. Таким чином, строк дії договору оренди № 36/2011 завершився 31.12.2016, з цієї дати за умовами договору припинилася його чинність.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 4 ст. 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також встановлено ст. 764 ЦК України та опосередковано нормою ч. 4 ст. 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

За змістом ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У справі, що розглядається, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна у відповідній редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі ст. 27 Закону у разі, зокрема, закінчення строку дії договору та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства помилковим є твердження відповідача про те, що договір оренди № 36/2011 є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором після 31.12.2016 у силу п. 10.6 договору, з посиланням на неодержання від позивача заяви про припинення або зміну цього договору протягом місяця до зазначеної дати закінчення строку його чинності. Адже за змістом наведених норм законодавець для того, щоб вважати договір продовженим визначив необхідною обставиною відсутність заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, а не до закінчення договору. Тобто, п. 10.6 договору оренди № 36/2011 в редакції укладеній сторонами суперечить наведеному вище законодавству, тому посилання на нього відповідача є неспроможним.

Отже, у ході судового розгляду встановлено, що договірні відносини сторін на підставі раніше укладеного договору оренди № 36/2011 завершилися із закінченням строку дії договору - 31.12.2016, з цієї дати за умовами договору припинилася його чинність.

Суд приймає до уваги, що річна орендна плата за даним договором у розмірі 1 грн. була встановлена для відповідача на підставі рішення Закарпатської обласної ради від 4.11.05 № 617 Про орендну плату , прийнятого відповідно до повноважень ради як власника комунального майна щодо надання пільг по орендній платі з посиланням на приписи п. 4 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції станом на час прийняття зазначеного рішення.

Закарпатська обласна рада прийнятим 22.12.16 рішенням № 595 Про визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень обласної ради з посиланням на Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин визнала таким, що втратило чинність рішення Закарпатської обласної ради від 4.11.05 № 617 Про орендну плату (п. 1) та зобов`язала управління з питань забезпечення повноважень щодо управління об`єктами спільної власності Закарпатської обласної ради здійснити необхідні організаційно-правові заходи із внесення змін у договори оренди, які було укладено на підставі зазначених рішень, а саме, у частині плати за користування майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (п. 2).

Іншого договору оренди майна сторонами не укладено, оскільки відповідачем на пропозицію позивача не підписано надісланий 1.01.17 проект договору № 02/2017 оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуального майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Дана обставина підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи у копії листом відповідача від 20.01.17 № 5 на адресу Закарпатської обласної ради (про цей лист ідеться також у відзиві відповідача) та визнається всіма учасниками процесу.

У ході судового розгляду встановлено, що зазначений проект договору містив, зокрема, інші, ніж у договорі № 36/2011, умови щодо орендної плати, яка станом на 1.01.17 виходячи із експертної вартості приміщення - 120950,21 грн. - визначена у сумі 1830,58 грн. з ПДВ на місяць.

Така вартість орендної плати, за твердженням відповідача, була непосильна для нього як громадської організації, чим пояснюється його відмова від підписання цього договору, що є правом відповідача з огляду на приписи ст. 627 ЦК України, якою встановлено свободу договору, сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Разом з тим, відповідач після закінчення дії договору продовжував користуватися індивідуально визначеними приміщеннями, що належать до комунальної власності уже без відповідних правових підстав, не сплачуючи плату за користування нерухомим майном у сумі 1830,58 грн. з ПДВ за місяць, визначену відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (затв. постановою КМУ від 4.10.95 № 786), в результаті чого за період з 1.01.17 по 31.12.18 включно безпідставно зберіг власні кошти у розмірі орендної плати, а позивач втратив належні йому кошти від оренди в розмірі орендної плати за зазначений період.

Вимоги позивача про стягнення таких коштів за спірний період (24 місяці) обґрунтовані ним приписами ст. 1212 ЦК України

За змістом наведеної норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було

За наведених фактичних обставин справи, оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини, що слугують підставою позовних вимог, такі не спростовані відповідачем, та з огляду на наведені приписи чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд, перевіривши розрахунки позивача, дійшов висновку про правомірність нарахування суми 43933,68 грн. за спірний період, в іншій частині нараховані вимоги позивача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, тому в їх задоволенні належить відмовити.

Крім того, суд враховує, що за клопотанням відповідача до спірних відносин належить застосувати загальну позовну давність тривалістю у три роки відповідно до приписів Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Наслідки спливу позовної давності визначені ст. 267 ЦК України, за змістом якої заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають із порушення боржником зобов`язань за щомісячними платежами, починається щодо кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення; позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Вимоги позивача у даній справі заявлені щодо заборгованості за користування відповідачем майном комунальної власності за період з 1.01.17 по 31.12.18, до суду позивач звернувся з даними вимогами 16.06.20, отже вимоги за період з 1.01.17 по 15.06.17 включно подані до суду поза межами встановленого трьохрічного строку, позивачем не наведено причин пропуску цього строку, які судом можуть бути визнані поважними, відтак - у стягненні суми заборгованості за цей період на суму 10068,13 грн. належить відмовити за спливом позовної давності.

Отже, з урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача належить стягнути суму 33865,55 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору належить відшкодувати за рахунок відповідача відповідно до присудженої суми, в іншій частині - покласти на позивача.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 86, 129, 178 , 231, 236, 237, 238, 240-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені та 3 % річних

2. Позов задоволити частково.

2.1. Стягнути із Закарпатської крайової організації Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих (88000, м. Ужгород, вул. Гойди, 8, код ЄДРПОУ 22112260) на користь комунальної установи Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради (88000, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 14, код ЄДРПОУ 33165909) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати на суму 33865,55 грн. (тридцять три тисячі вісімсост шістдесят п`ять грн. 55 коп.), та у відшкодування судових витрат - суму 1264,92 грн. ( одну тисячу двісті шістдесят чотири грн. 92 коп.)

2.2. В іншій частині позовних вимог - відмовити та покласти в цій частині витрати на позивача.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 18.12.20.

Суддя Ушак І.Г.