Рішення

від 17.12.2020 по справі 540/1140/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1140/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Білоусівська сільська рада Великоолександрівського району Херсонської області, про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Управління), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білоусівська сільська рада Великоолександрівського району Херсонської області (далі - третя особа), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просить:

- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Херсонській області в наданні позивачу згоди на розробку технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,00 га. що перебуває у володінні ОСОБА_2 (померлого) згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 із цільовим призначанням для ведення особистого підсобного господарства, розташованого за мажами населених пунктів на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, на підставі статті 125, 126 Земельного кодексу України, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у зв`язку з тим, що у наданих на розгляд документах відсутня інформація про реєстрацію права володіння земельною ділянкою;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,00 га. що перебуває у володінні ОСОБА_2 (померлого) згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 із цільовим призначанням для ведення особистого підсобного господарства, розташованого за межами населених пунктів на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області;

- визнати недійсним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 12.02.2018р. №21-592/18-18-СГ Про припинення права постійного користування , яким припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, яка була раніше надана ОСОБА_2 , розташованою за межами населеного пункту на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області та визнано таким, що втратив чинність, Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 - у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивує тим, що він є спадкоємцем усіх прав та обов`язків ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та у якого відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14, перебувала у довічному успадковуваному володінні земельна ділянка державної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, розташована за межами населеного пункту на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області. Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області у справі №650/1694/17 за позивачем в порядку спадкування визнано право довічного успадковуваного володіння вказаною земельною ділянкою. Для отримання свідоцтва про спадщину та оформлення права на земельну ділянку чинне законодавство вимагає присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, що відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої відповідно до дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. У зв`язку з цим позивач 10.02.2020р. звернувся до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області із заявою для отримання згаданого дозволу. Але відповідач наказом від 16.03.2020р. №3363-СГ відмовив йому у наданні дозволу, мотивуючи це тим, що у наданих документах відсутня інформація про реєстрацію права володіння земельною ділянкою. Посилаючись на вказані обставини та на приписи статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 07.07.2011р. № 3613-VI Про Державний земельний кадастр , позивач вважає цю відмову протиправною, оскільки її підстави не ґрунтуються на законі.

В подальшому позивач доповнив позовні вимоги ще й вимогою про скасування наказу відповідача від 12.02.2018р. №21-592/18-18-СГ, яким припинено право постійного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, указуючи на те, що про існування цього наказу стало відомо лише з пояснень третьої особи на позовну заяву. Протиправність цього наказу позивач мотивує тим, що Земельним кодексом України не передбачено можливості припинити право користування земельною ділянкою у разі смерті фізичної особи - її користувача, якщо у такої особи є спадкоємці.

Ухвалою від 08.05.2020р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків. Ухвала виконана, недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою від 22.05.2020р. провадження у справі відкрито. Вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідача зобов`язано надати докази.

Ухвалою від 17.06.2020р. повернуто без розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з викликом сторін, продовження строку розгляду даної справи на період дії карантину та призначення судового засідання на дату після закінчення дії карантину.

09.06.2020р. третьою особою подано пояснення на позов, за змістом яких сільська рада лише зазначила, що не має повноважень вирішувати питання щодо надання позивачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, оскільки спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6520980300:02:001:0308 і вона знаходиться за межами населеного пункту.

Відповідач 16.06.2020р. подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. У відзиві відповідач лише вказав, що у відповідності із чинним законодавством розглянув заяву позивача та правомірно відмовив у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки право користування земельною ділянкою виникло у позивача на підставі рішення суду і воно спочатку повинно бути зареєстроване згідно із вимогами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Щодо зобов`язання його надати позивачу дозвіл відповідач наголошує на тому, що це його виключне дискреційне право, втручатись у яке суду заборонено.

24.06.2020р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.

Відзиву на заяву із збільшеними позовними вимогами відповідач не подав.

Ухвалою від 25.06.2020р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Суд враховує, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-IX, усі процесуальні строки в адміністративних справах продовжувались на час дії карантину, який на даний час діє і досі. Після набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 № 731-IX, строки для вчинення процесуальних дій закінчувались через 20 днів після набрання чинності цим Законом - 06.08.2020, і суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), має поновлювати процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Станом на дату розгляду справи від відповідача не надходило заяви про продовження такого строку, як не надано відзиву на заяву із збільшеними позовними вимогами та витребованих судом доказів в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Громадянину ОСОБА_2 рішенням Х сесії Білоусівської сільської ради народних депутатів Великоолександрівського району Херсонської області від 03.04.1992 року№40 було передано у довічне успадковуване володіння земельною ділянкою площею 2 га в межах згідно з планом землекористування для ведення особистого підсобного господарства, розташованого на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області.

Це його право було в установленому діючим на той час законодавством порядку посвідчене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28.01.2014р.

На момент смерті ОСОБА_2 йому на праві довічного успадковуваного володіння продовжувала належати земельна ділянка площею 2,0 га в межах згідно з планом землеволодіння для ведення особистого підсобного господарства, а Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 був чинним.

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 28.02.2018р. у справі №650/1694/17, яке набрало законної сили 30.03.2018р., за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 визнано право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 2 га в межах згідно з планом землекористування для ведення особистого підсобного господарства, розташованого на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, посвідчене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею виданого громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення Х сесії Білоусівської сільської ради народних депутатів Великоолександрівського району Херсонської області №40 від 03.04.1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14.

Позивач неодноразово звертався до відповідача та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з питань реєстрації земельної ділянки та оформлення прав на неї, на що отримував негативні відповіді, зокрема, листами від 07.12.2017р. №Г-8738/1-0.13-5439/6-17, від 06.08.2018р. №5100/0-2212/0/95-18 та іншими.

Десятого лютого 2020 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 2,00 га, що розташована на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області для ведення особистого підстобного господарства, з метою визначення меж земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру.

До заяви були додані копії: паспорту позивача, картки платника податків, рішення суду у справі №650/1694/17, державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Наказом від 16.03.2020р. №3363-СГ відповідач відмовив йому у наданні згаданого дозволу на підставі статей 125, 126 Земельного кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у зв`язку з тим, що у наданих на розгляд документах відсутня інформація про реєстрацію права володіння земельною ділянкою.

Також судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 12.02.2018р. №21-592/18-18-СГ припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, яка була раніше надана ОСОБА_2 , розташованою за межами населеного пункту на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області та визнано таким, що втратив чинність, Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 - у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки. Унаслідок цього земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6520980300:02:001:0308 та її віднесено за цільовим призначенням до земель запасу державної ввласності (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Не погоджуючись із цими наказами та вважаючи їх такими, що протиправно позбавляють його права користування в порядку спадкування земельною ділянкою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржений наказ від 16.03.2020р. №3363-СГ на відповідність указаним критеріям, суд звертає увагу на те, що позивач судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнаний користувачем земельної ділянки в порядку спадкування, і цю земельну ділянку в установленому діючим раніше законодавством було передано у довічне успадковуване володіння спадкодавцю, але не визначено її межі.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частинами 6, 7 статті 79-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-III визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

За змістом статей 81, 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-III громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

прийняття спадщини;

виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із частиною 4 статті 122 цього Кодексу, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Тобто, відповідач є органом, який уповноважений розпоряджатись спірною земельною ділянкою та надавати її у власність або користування.

Згідно із статтею 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Крім того, чинною на час виникнення спірних правовідносин редакцією статті 55 Закону України від 22.05.2003р. № 858-IV Про землеустрій визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Суд звертає увагу на те, що пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 07.07.2011р. № 3613-VI Про Державний земельний кадастр установлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Отже, в даному випадку земельна ділянка є сформованою, оскільки її було надано у користування та зареєстровано таке право у відповідності із раніше діючим законодавством, а тому передача її у користування позивачу має здійснюватись на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Суд також враховує правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2019р. по справі №368/54/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала наступне:

... За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

68. Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України №2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

69. ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

70. При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

71. Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

72. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

73. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

74. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року №563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

75. З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

76. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

...

80. Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

81. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

82. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

83. Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

84. При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

85. Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29цього Кодексу.

86. Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане вищевказаними позивачами за первісним та зустрічним позовом, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже судом апеляційної інстанції неправильно застосовані наведені норми матеріального права, внаслідок чого безпідставно вирішено відмовити у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову. ... .

Аналізуючи вказані правові норми у їх сукупності та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2019р. по справі №368/54/17, суд приходить до таких висновків.

Громадянину ОСОБА_2 рішенням Х сесії Білоусівської сільської ради народних депутатів Великоолександрівського району Херсонської області від 03.04.1992 року№40 було передано у довічне успадковуване володіння земельною ділянкою площею 2 га в межах згідно з планом землекористування для ведення особистого підсобного господарства, розташованого на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області.

Це його право було в установленому діючим на той час законодавством порядку посвідчене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим рішенням у справі №650/1694/17, яке набрало законної сили, за позивачем в порядку спадкування визнано право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 2 га в межах згідно з планом землекористування для ведення особистого підсобного господарства, розташованого на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, посвідчене Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею виданого громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14.

Тобто, позивач має бути легітимним користувачем земельної ділянки та для оформлення своїх прав повинен їх зареєструвати відповідно до чинного законодавства, що включає в себе необхідність присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру шляхом державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому земельна ділянка вже є сформованою в силу приписів пункту 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 07.07.2011р. № 3613-VI Про Державний земельний кадастр .

У даному випадку державна реєстрація земельної ділянки повинна відбуватись на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), в тому числі і за заявою позивача як спадкоємця користувача земельної ділянки.

Та більше того, державна реєстрація такої земельної ділянки може бути здійснена навіть без подання заяви самим відповідачем, оскільки це прямо передбачено пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр .

Технічна ж документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

В даному випадку таким органом виконавчої влади є відповідач, а Земельний кодекс України не містить підстав для відмови у наданні згаданого дозволу.

Позивачем з метою отримання передбаченого статтею 123 ЗК України дозволу подано заяву, до якої додано копії паспорта, картки платника податків, судового рішення та Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Відповідач відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що у наданих документах відсутня інформація про реєстрацію права володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідач послався на статті 125, 126 ЗК України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Суд вважає указані причини відмови у наданні дозволи протиправними, оскільки згідно із частиною 3 статті 3 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Як вже зазначалось, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою померлого ОСОБА_2 зареєстроване відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а отже, це речове право визнається дійсним.

Таким чином, указана відповідачем причина відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) жодним чином не ґрунтується на вимогах законодавства.

Тому суд вважає, що наказ від 16.03.2020р. №3363-СГ є протиправним і підлягає скасуванню, з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача.

Суд не знаходить підстав покласти на відповідача обов`язок саме надати позивачу спірний дозвіл, оскільки за тих обставин, що склались у справі, вирішення цього питання відноситься до повноважень відповідача, який має встановлювати відсутність перешкод для надання позивачу прав на земельну ділянку, існування яких виходить за межі даного спору.

Крім того, судом встановлено, що задовго до розгляду заяви позивача та відмови йому у наданні дозволу, відповідач прийняв наказ від 12.02.2018р. №21-592/18-18-СГ, яким припинив право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, яка була раніше надана ОСОБА_2 , розташованою за межами населеного пункту на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області та визнав таким, що втратив чинність, Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №14 - у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки.

Як видно зі змісту цього наказу, єдиною підставою для його прийняття та припинення права користування земельною ділянкою указано виключно смерть її користувача - ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим суд наголошує, що з урахуванням рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 №5-рп/2005, чинний нині Земельний кодекс України від 25.10.2001р. №2768-III не обмежує та не скасовує права постійного користування ділянками, набутого громадянами в установлених законодавством випадках, а раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019р. по справі №368/54/17 сформувала правові висновки, відповідно до яких право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування землею.

Слід зазначити, що згідно статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є виключно:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Отже, смерть користувача земельної ділянки не є підставою для припинення права користування нею, за виключенням випадків, коли у померлої особи - користувача відсутні спадкоємці.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржений наказ від 12.02.2018р. №21-592/18-18-СГ прийнятий не на підставі, яка визначена Земельним кодексом України, не відповідає установленим статтею 2 КАС України критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки є необґрунтованим, непропорційним та прийнятим без урахування права особи - позивача як спадкоємця, на участь у процесі прийняття рішення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Суд виходить з того, що згідно із ст.ст. 1, 8, 19 Конституції України - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач не спростував доводів позивача щодо протиправності оскаржених наказів і не довів їх правомірності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, шляхом визнання протиправними і скасування оскаржених наказів та покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву про надання позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 2,00 га, що розташована на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області для ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, сплатив судовий збір у сумі 2312,21 грн., що підтверджується наявними у справі квитанціями банківських установ, отже саме ця сума підлягає відшкодуванню, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а, код ЄДРПОУ 39766281), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Білоусівська сільська рада Великоолександрівського району Херсонської області (74114, Херсонська область, Великоолександрівський район, с. Білоусове, пров. Центральний, 4, код ЄДРПОУ 26348611), про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 12 лютого 2018р. №21-592/18-18-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та від 16 березня 2020р. №3363-СГ Про відмову у наданні згоди на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а, код ЄДРПОУ 39766281) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10 лютого 2020 року та вирішити з урахуванням висновків суду у цьому рішенні - питання про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,00 га в межах згідно з планом землекористування для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області та згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення Х сесії Білоусівської сільської ради народних депутатів Великоолександрівського району Херсонської області №40 від 03 квітня 1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 14 .

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Університетська, 136-а, код ЄДРПОУ 39766281) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 2312 (дві тисячі триста дванадцять) грн. 21 (двадцять одна) коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 109020100