Постанова

від 15.12.2020 по справі 520/591/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 р.Справа № 520/591/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивача: Мосейчука А.М.,

представників відповідача: Зекової С.П., Шамілової Л.Ш.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства " РЕГІОН-04 " на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.07.20 року по справі № 520/591/20

за позовом Приватного підприємства " РЕГІОН-04 "

до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «РЕГІОН- 04» , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.10.2019 №00000300518, прийняте стосовно приватного підприємства «РЕГІОН-04» (код згідно ЄДРПОУ 32759862) Головним управлінням ДПС у Харківській області на підставі Акту перевірки від 01.10.2019 № 166/20-40-05-18-09/32759862;

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.10.2019 №00000310518, прийняте стосовно приватного підприємства «РЕГІОН-04» (код згідно ЄДРПОУ 32759862) Головним управління ДПС у Харківській області на підставі Акту перевірки від 01.10.2019 № 166/20-40-05-18-09/32759862.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про хибність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки на підставі, яких прийняті оскаржувані рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 15.12.2020 представник відповідача підтримала свою правову позицію по справі.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «РЕГІОН- 04» , за результатом якої складено акт від 01.10.2019 року № 166/20-40-05-18-09/32759862 у висновках якого встановлені наступні порушення:

- завищення податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ 61847,29 грн., у т.ч. у квітні 2016 року у сумі 30525,00 грн., у червні 2016 року у сумі 31322,29 грн., чим порушено п. п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 32.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями);

- не нарахування податкових зобов`язань при реалізації товарів іншим особам на загальну суму ПДВ 61847,29 грн., у т.ч. у квітні 2016 року у сумі 30525,00 грн., у червні 2016 року у сумі 31322,29 грн., чим порушено п. п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями);

- п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток всього в сумі 66795,00 грн., в тому за 2016 рік на суму 66795,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 п.201.1, п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму загальну 50372,53 грн., у тому числі за грудень 2016 року на суму 50372,53 грн що призвело: до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі 50372,53 грн., у тому числі за грудень 2016 року - 50372,53 грн.;

- п. 44.6 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями) підприємством до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті не надано посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Отже, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності;

- п. 121.1 ст. 121 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) платником податків не надано контролюючому органу в ході перевірки оригінали/копії документів, що передбачає штраф в розмірі 510,0 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки Головного управління Державної податкової служби у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення від 22.10.2019 № 00000300518 та від 22.10.2019 № 00000310518.

Не погодившись з прийнятими контролюючим органом рішеннями позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 187.1 ст.187 Податкового Кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з пп. 192.1.2 п. 192.1 ст.192 Податкового Кодексу України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку. Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно дод п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1, п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію

Тобто, документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість формування витрат та які є передумовою їх формування. Такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об`єктом оподаткування; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мас намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем, Приватним підприємством «РЕГІОН-04» (Постачальник), та ТОВ «ТС Трейдінг» (Покупець) укладено договори поставки від 15.01.2016 № 15/01 та від 04.04.2016 №04/04.

З метою підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури №7/04-16 від 04.04.2016, №14/04 від 14.04.2016, №1-1/06 від 01.06.2016 №1/06 від 01.06.2016 видаткові накладні №30-13/04 від 30.04.2016, №30-15/04 від 30.04.2016, №30-2/06 від 30.06.2016, №30-1/06 від 30.06.2016 товарно-транспортні накладні №30-13/04 від 30.04.2016, №30-1/06 від 30.06.2016, податкові накладні №11 від 05.04.2016, №23 від 14.04.2016 №1 від 02.06.2016, №2 від 02.06.2016, платіжні доручення №306 від 05.04.2016, №10 від 14.04.2016, №10 від 02.06.2016, №11 від 02.06.2016.

Також, між Приватним підприємством «РЕГІОН-04» (Покупець) та ТОВ «Дьюринг Монтаж» (Постачальник) укладено договір поставки від 28.12.2016 № 28/12/16, на підтвердження реальності якого позивачем надано до суду видаткову накладну №11 від 29.12.2016, платіжне доручення №1767 від 04.01.2017, товарно-транспортну накладну №11 від 29.12.2016.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з контрагентом оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

Стосовно доводів відповідача щодо ненадання Приватним підприємством «РЕГІОН-04» до перевірки оригіналів первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Дьюринг Монтаж» за грудень 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що підставою ненадання до перевірки оригіналів документів по взаємовідносинам з ТОВ «Дьюринг Монтаж» за грудень 2016 року слугував факт неповернення їх від контрагента позивача, місцем знаходження якого є м. Київ, вул. Зоологічна, 4а, оф. 139.

Вказані обставини по справі підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи копіями відповідних листів, зі змісту яких встановлено, що підприємством позивача вчинялись всі необхідні дії з метою вчасного надання первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «Дьюринг Монтаж» до закінчення терміну проведення перевірки відповідачем, проте з незалежних від позивача причин, вказані документи були направлені лише 03.10.2019.

Відтак, позивачем при поданні адміністративного позову долучено належним чином завірені копії первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «Дьюринг Монтаж» до матеріалів справи.

Стосовно доводів податкового органу щодо декларування позивачем взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Дьюринг Монтаж» та ТОВ «ТС Трейдінг» , діяльність яких має ознаки фіктивності з посиланням на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2017 року по справі №640/5245/17 та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2017 №757/65343/17-к, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями статті 78 КАС України визначено підстави звільнення від доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Тобто, обов`язковість преюдиційних обставин, передбачена ч. 6 ст. 78 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатись як обов`язкові відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України.

Зі змісту ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2017 року №640/5245/17 встановлено, що СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000196 від 01.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205-1 КК України з обставин створення невстановленими особами. з використанням фіктивного керівника ТОВ «ТС Трейдінг» .

Зі змісту ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2017 №757/65343/17-к встановлено, що кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України здійснюється за фактом, пособництва осіб фіктивному підприємництву, шляхом сприяння іншим співучасникам в створені (придбанні) підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, в тому числі ТОВ «Дьюринг Монтаж» , та інших СГД печатки та кліше яких було вилучено під час проведення обшуку в офісних приміщеннях 303, 305 за адресою: м. Київ, вул. Загородня, 15.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень ст. 83 Податкового кодексу України, за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

З урахуванням того, що по господарських операціях позивача та його контрагентів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів дійшла висновку про те, що віднесення їх контролюючим органом до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є помилковим.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що " коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Тобто, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Так і невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.36.5 ст.36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків.

Зміст акту перевірки, оформленого за результатами проведеної перевірки позивача, не доводить, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємствами; вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства.

Крім того, у відповідності до абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки заповнення видаткових накладних також не свідчать про нереальність господарської операції, оскільки неістотні недоліки в первинних документах, які не впливають на можливість ідентифікувати осіб, що брали участь у господарських операціях, їх зміст не свідчать про безтоварність господарських операцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В спірних правовідносинах, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав обов`язку, покладеного на нього відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України стосовно правомірності прийняття оскаржуваних по справі рішень, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства " РЕГІОН-04 " задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року по справі №520/591/20 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Приватного підприємства " РЕГІОН-04" до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2019 №00000300518 та №00000310518 прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 21.12.2020 року