Постанова

від 16.12.2020 по справі 140/7211/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/7211/20 пров. № А/857/12211/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кушнерика М. П., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хуторок" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 140/7211/20 за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Хуторок" про зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції - Мачульський В. В.,

час ухвалення рішення - 17.07.2020 року,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначена,

в с т а н о в и в:

Позивач- Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до відповідача- Приватного підприємства «Хуторок» , в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 44 676,00 грн та пеню в сумі 4891,00 грн, разом до сплати 49 567,00 грн.

Позов мотивує тим, що ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. З акту наданого Управлінням Держпраці у Волинській області на виконання вимог підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин у сфері здійснення державного нагляду та контролю за дотримання вимог чинного законодавства щодо працевлаштування інвалідів вбачається, що середньооблікова кількість працюючих у відповідача в 2018 році складала 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб. Таким чином, вимоги ст.19 цього Закону щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 1 особа, який відповідачем не виконаний. Тому за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 цього Закону та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 відповідачу було нараховану до сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 49 567,00 грн. Крім того, позивач зазначив, що ПП «Хуторок» в порушення вимог закону у Волинському ОВФСЗІ у встановлений законом строк не зареєструвався, звіт форми 10-ПІ Волинському ОВФСЗІ також відповідачем подано не було.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року позов задовольнити частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Хуторок» на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в дохід Державного бюджету України на рахунки, відкриті в Державній казначейській службі України суму адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 36 250,65 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, а саме: залишено поза увагою той факт, що на підприємстві з січня по травень 2018 року працювало 8 осіб, з червня до вересня 2018 року працювало 7 осіб, тобто протягом чотирьох місяців взагалі не було підстав для обов`язкового працевлаштування інвалідів на підприємстві. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання повторно не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що для виконання своїх завдань та обов`язків між Волинським ОВФСЗІ та Управлінням Держпраці у Волинській області укладена Угода про співробітництво та організацію взаємовідносин у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог чинного законодавства про працю, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, на виконання вимог підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цієї Угоди Управлінням Держпраці у Волинській області надано позивачу акт про результати проведення перевірки щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №04-405/1 від 13 січня 2020 року щодо ПП «Хуторок» (а.с.15-23).

За результатами проведеної перевірки Управлінням Держпраці у Волинській області виявлено порушення вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875 в частині відсутності реєстрації у відділенні Фонду, неподання звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів та невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік, що підтверджується наданою копією акта перевірки.

У зв`язку з несплатою відповідачем у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені позивач звернувся в суд з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 49 567,00 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Оскільки відповідач не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині інформування, а також і щодо забезпечення працевлаштування однієї особи з інвалідністю протягом 9 місяців 2018 року, тому стягненню підлягають з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 33 507 грн за незайняте робоче місце для особи з інвалідністю за 9 місяців 2018 року та пеня у сумі 2 743,65 грн, а всього 36 250,65 грн.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії рівних можливостей з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» .

Згідно з ч. 1 та 5 ст.19 цього Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до вимог пункту 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді.

Крім того, відповідно до пункту 3.4. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» , затвердженою наказом Мінпраці України 10 лютого 2007 року № 42, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положення ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VІ передбачають, що роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма № 3-ПН.

Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч.3 ст.18-1 згаданого вище Закону).

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, виконанню відповідними органами обов`язку працевлаштовувати осіб з інвалідністю повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад.

З матеріалів справи вбачається, що у 2018 році у ПП Хуторок середньооблікова кількість працівників складала 8 осіб. Роботодавець у обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів зареєстрований не був та звітів не подавав.

Як встановлено судом першої інстанції, у звітному 2018 році протягом 3 місяців у відповідача працювала 1 особа з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 , що підтверджується копією наказу №-13 від 16 жовтня 2018 року про прийняття на роботу продавцем магазину с. Грабове, копією трудової книжки ОСОБА_1 та копіями довідок МСЕК №753328 та №758447 про встановлення ОСОБА_1 інвалідності (а.с.40-44).

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо забезпечення працевлаштування однієї особи з інвалідністю протягом 9 місяців 2018 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню за 9 місяців 2018 року.

Ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає, що підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Ч.1 ст.238 ГК України передбачає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з ч.2 цієї статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст.239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» .

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, законом передбачена відповідальність у виді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Судом встановлено, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» при здійсненні господарської діяльності.

Покликання апелянта на те, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, а саме: залишено поза увагою той факт, що на підприємстві з січня по травень 2018 року працювало 8 осіб, з червня до вересня 2018 року працювало 7 осіб, тобто протягом чотирьох місяців взагалі не було підстав для обов`язкового працевлаштування інвалідів на підприємстві, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі стверджуються лише відомостями про виплату заробітної плати, які у спірних відносинах не є належним доказом у справі, який стверджує дійсну кількість працівників на підприємстві відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що при проведенні перевірки Управлінням Держпраці у Волинській області, за наслідками якої складено акт, який підписано відповідачем без зауважень, в якому зазначено, що перевіркою встановлено, що відповідно до наданих трудових договорів укладених з найманими працівниками, середньооблікова кіськість штатних працівників ПП Хуторок у 2017 році склала 11 осіб, 2018 році- 8 осіб, 2019 році - 8 осіб. Ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не заперечувалася кількість працівників на підприємстві і не повідомлялося про меншу чисельність працівників, тому враховуючи наведене вище, колегія суддів доводи апелянта в цій часині відхиляє.

Також, на думку колегії суддів, судом правильно здійснено розрахунок стягнення суми, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, а саме: розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій: 49 567,00 грн/ 12 місяців х 9 місяців = 33 507,00 грн та розрахунок пені: (33 507,00 грн х 0,03%) х 273 днів = 2 743,65 грн, разом - 36 250,65 грн.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині інформування, а також щодо забезпечення працевлаштування однієї особи з інвалідністю протягом 9 місяців 2018 року, тому стягненню підлягають з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 33 507 грн за незайняте робоче місце для особи з інвалідністю за 9 місяців 2018 року та пеня у сумі 2 743,65 грн, а всього 36 250,65 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 139, 229 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хуторок" залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 140/7211/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді М. П. Кушнерик М. А. Пліш Повне судове рішення складено 21 грудня 2020 року.