Постанова

від 16.12.2020 по справі 500/1223/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1223/20 пров. № А/857/12172/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.

за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, прийняте суддею Подлісною І.М. в м.Тернополі, о 10 годині 40 хвилині, повний текст складено 14 вересня 2020 року, у справі № 500/1223/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати рішення № 0045455305 від 04.08.2020 ГУ ДПС у Тернопільській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення №0031155305 від 22.04.2020 Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 22 квітня 2020 року було вручене під розписку позивачу 14.05.2020. Вважає, що за податковий період з 21.11.2019 року по 29.01.2020 року до нього незаконно застосовано штрафні санкції: штраф у розмірі 3 849 грн. 31 коп. та пеню в розмірі 816 грн. 04 коп., що становить 4665 грн. 35 коп. штрафних санкцій.

Рішенням ДПС України від 15.06.2020, було скасовано рішення від 22.04.2020 Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області № 0031155305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 21.11.2019 по 29.01.2020 та зобов`язано ГУ ДПС в Тернопільській області винести та направити нове рішення згідно вимог Закону.

04 серпня 2020 року ГУ ДПС в Тернопільській області винесено рішення № 0045455305 від 04.08.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 21.11.2019 по 31.07.2020 та направлено позивачу.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права.

В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що згідно п.1 ч.10 ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464), днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по найманих працівниках були сплачені Позивачем не на відповідний рахунок і перекинуті на правильний лише після закінчення граничного строку їх сплати. Враховуючи, що зарахування коштів по найманих працівниках на рахунок не відбулось, має місце несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, своєчасно не нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені Законом, є недоїмкою.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи.

Оскільки в судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець станом на 31.03.1997 року та взятий на облік Бучацькою ДПІ з присвоєнням стану платника податків «о - платник податків за основним місцем обліку» .

Згідно інформації про реєстрацію платником ЄСВ вбачається, що позивач належить до 213 Категорії страхувальника, а саме фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування - єдиний податок, у тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором.

Рішення №0031155305 від 22.04.2020 Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 22 квітня 2020 року було вручене під розписку позивачу 14.05.2020. Даним рішенням, до позивача за податковий період з 21.11.2019 року по 29.01.2020 року застосовано штрафні санкції: штраф у розмірі 3 849 грн. 31 коп. та пеню в розмірі 816 грн. 04 коп., що становить 4665 грн. 35 коп. штрафних санкцій.

Підставою нарахування штрафних санкцій було несвоєчасна сплата єдиного внеску позивачем за період з 21.11.2019 по 29.01.2020.

Рішенням ДПС України від 15.06.2020, було скасовано рішення від 22.04.2020 Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області № 0031155305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 21.11.2019 по 29.01.2020 та зобов`язано ГУ ДПС в Тернопільській області винести та направити нове рішення згідно вимог Закону.

З невідомих причин станом на 31.07.2020 відповідачем протиправно не виконано рішення від 15.06.2020 ДПС України.

В подальшому, направлено адвокатський запит про витребування копії рішення ГУ ДПС в Тернопільській області на виконання рішення від 15.06.2020 року ДПС України, яким визнано протиправним та скасовано рішення від 22 квітня 2020 року Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області №0031155305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату /несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 21.11.2019 по 29.01.2020 року та зобов`язано відповідача винести та направити нове рішення.

04 серпня 2020 року ГУ ДПС в Тернопільській області винесено рішення № 0045455305 від 04.08.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 за податковий період з 21.11.2019 по 31.07.2020 та направлено позивачу.

Не погоджуючись з даним рішення відповідача, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем своєчасно сплачене зобов`язання з єдиного внеску, який зарахований на Єдиний казначейський рахунок, але у платіжних дорученнях позивачем помилково зазначений не на той розрахунковий рахунок, що не може слугувати підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування ЄСВ.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

П. 2 ч.1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п.п.1 та 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464).

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку не бюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (ч.ч.5, 6, 7 ст. 9 Закону №2464)

Згідно з ч.10, 11, 13 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються: фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.6, 10, п.2 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладає на платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 5 ст.45 Бюджетного Кодексу України передбачено, що податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Таким чином, усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Положенням про єдиний казначейський рахунок, затверджене наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 року №122 (далі - Положення №122) визначено, що "єдиний казначейський рахунок" це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 Положення №122 встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Отже, всі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок.

Судом встановлено, що платіжним дорученнями № 152 від 20.12.2019, № 153 від 20.12.2019, № 163 від 16.01.2020, № 164 від 16.01.2020, підтверджується, що позивачем вчасно і в належному розмірі було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ФОП і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманих працівників, із чітким зазначенням призначення платежу.

Національний банк України почав впровадження IBAN з 5 серпня. Планувалося, що перехідний період триватиме до 1 листопада, але на прохання Держказначейства НБУ продовжив введення нового стандарту до 12 січня 2020 року. У листопаді 2019 року НБУ заявив, що всі банки перейшли на IBAN.

Внаслідок зміни реквізитів казначейських рахунків відповідача, позивач помилково, шляхом введення платіжних рахунків в системі «Клієнтбанк» системою автоматично було створено «підтягування» номеру казначейських рахунків і оплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ФОП і за найманих працівників було сплачено на один і той самий казначейський рахунок, але із чітким зазначенням призначення платежу і за кого оплачено.

Відсутність складу правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного рішення, унеможливлює застосування відповідальності до платника єдиного внеску, а, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення податкового органу.

Судом першої інстанції правильно застосовано практику Верховного Суду в спірних правовідносинах.

Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

В частині стягнення судових витрат судом першої інстанції - рішення суду не оскаржено.

Разом з тим, позивачем до апеляційного суду подано клопотання від 25.11.2020 року про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2000 грн.

Колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України).

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

19.05.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги.

Додатком №3 від 25.11.2020 року до договору про надання правової допомоги від 19.05.2020 року визначено порядок оплати винагороди (гонорару) адвокату Винниченко М.П. за надання правової допомоги у спорі ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення. Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції (Восьмий апеляційний адміністративний суд).

Вартість послуг згідно акту приймання наданих послуг даним договором складає: вивчення та аналіз матеріалів справи (500 грн.), готування письмових пояснень (500 грн.), ведення справи у суді (1000 грн.). Загальна вартість робіт (послуг) склала 2000,00 грн.

Оплата наданої правової (правничої) допомоги адвокатом за представництва інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції здійснюється на підставі акту наданих послуг, узгодженого та підписаного сторонами цього договору.

Грошові кошти в розмірі 2000,00 грн. сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується актом приймання наданих послуг.

Згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Від відповідача не надходило заяв щодо спростування стягнення суми судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі 2 000 гривень за надання правової допомоги в апеляційному суді.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 134, 139, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 500/1223/20, - без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Тернопільській області (ЄДРПОУ 43142763, вул.Білецька, 1, м.Тернопіль, 46003) понесені судові витрати в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень за надання правової допомоги в апеляційному суді.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 21.12.20