Постанова

від 18.12.2020 по справі 749/5/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 грудня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/5/20

Головуючий у першій інстанції - Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1272/20

Унікальний номер справи № 749/5/20

Головуючий у першій інстанції - Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1272/20

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів - Висоцької Н.В., Скрипки А.А.,

за участю секретаря - Шкарупи Ю.В.,

сторони справи:

позивач - КНП Сновська центральна районна лікарня Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року по справі за позовом Комунального некомерційного підприємства Сновська центральна районна лікарня Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу майнової шкоди, заподіяної підприємству працівником ,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Сновськ,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення - 26.08.2020,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року КНП Сновська ЦРЛ звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього 692 876,22 грн грошових коштів в порядку регресу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 05.03.2019 ОСОБА_1 на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 140 та ч. 1 ст. 70 КК України засуджено до двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади лікаря та займатися лікарською діяльністю строком на 2 роки. Цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Сновської ЦРЛ про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто моральну шкоду в розмірі 300 000 грн кожному без утримання податку з доходів фізичних осіб та майнову шкоду в розмірі 14 943,74 кожному, а всього 629887,78 грн. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду вирок суду залишено без змін. Вирок набрав законної сили 09.10.2019.

За обставинами, зазначеними у вироку суду, ОСОБА_1 працюючи на посаді лікаря-анестезіолога Сновської (Щорської) ЦРЛ з 07.08.2000, в порушення вимог законодавства про охорону здоров`я та своєї посадової інструкції під час неналежного виконання посадових обов`язків спричинив смерть потерпілій ОСОБА_4 .. Моральна та майнова шкода сталася внаслідок кримінального злочину, вчиненого відповідачем.

На виконання вироку суду Сновська ЦРЛ в повному обсязі сплатила потерпілим суми моральної та майнової шкоди, що підтверджується постановами Сновського районного відділу ДВС про закінчення виконавчих проваджень від 19.11.2019 та 02.12.2019. Крім цього позивачем було сплачено 62988,74 грн виконавчого збору.

Таким чином, загальна сума збитків, завданих ОСОБА_1 . Сновській ЦРЛ у вигляді матеріальної шкоди, спричиненої виконанням вироку суду за обвинуваченням ОСОБА_1 становить 692 876,22 грн, а тому на підставі ст. 130, п. 3 ст. 134 КЗпП України, ст.1191 ЦК України ці кошти в порядку регресу підлягають стягненню з останнього на рахунок Сновської ЦРЛ.

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 692876,22 грн та 10393,14 грн судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, в особі свого представника, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, зменшити суму відшкодування до 80000 грн та стягнути цю суму з ОСОБА_1 на користь Сновської ЦРЛ в порядку регресу. Посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник вважає, що головуюча по справі суддя Шаповал З.О. не мала правових підстав для розгляду справи у зв`язку з тим, що вона приймала участь під час розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та вирішувала питання щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, висловлювала свої міркування щодо розміру заподіяної шкоди.

Згідно з вироком суду з позивача обґрунтовано стягнуто у відшкодування моральної шкоди 629887,48 грн, отже Сновська ЦРЛ має право зворотної вимоги до ОСОБА_1 . Однак, вирішуючи питання щодо стягнення регресного зобов`язання, суд не взяв до уваги доводи відповідача про зменшення розміру суми відшкодування, при цьому відповідачем надавались докази свого матеріального становища, зокрема щодо того, що він тимчасово не працює, відбуває покарання в місцях позбавлення волі, має на утриманні двох повнолітніх дітей, оплачує їх навчання, сплачує аліменти, а злочин, в якому його визнано винуватим, невеликої тяжкості і при цьому не є корисливим.

Відповідач вважає, що при визначенні розміру матеріальної відповідальності відповідача суд помилково застосував положення ст. 1191 ЦК України та не застосував ч. 2 ст. 137 КЗпП України, яка підлягала застосуванню.

Визначений місцевим судом розмір відшкодування є достатньо великим та не може вважатись належним по відношенню до відповідача, оскільки викликає сумнів у реальній можливості останнім його відшкодувати без настання негативних наслідків щодо нього та його сім`ї. Вказані обставини в сукупності є підставою для зменшення суми відшкодування до 80000 грн.

Крім того, судом необґрунтовано стягнуто суму виконавчого збору у розмірі 62988, 74 грн, яка не підлягає сплаті в порядку регресу, а сума судового збору 10393,14 грн, що підлягає сплаті відповідачем, не мотивована та перевищує межі, встановлені Законом України Про судовий збір .

Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу КНП Сновська ЦРЛ не скористалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що Сновською ЦРЛ обґрунтовано заявлено вимогу про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої ОСОБА_1 третім особам внаслідок неналежного виконання службових обов`язків, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, у повному розмірі. При цьому, при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю суд врахував ступінь вини відповідача, яка підтверджена вироком Щорського районного суду Чернігівської області відносно ОСОБА_1 та не знайшов правових підстав для зменшення розміру відшкодування. Обґрунтованим Щорський районний суд вважав і стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору, оскільки вона також входить до загальної суми понесених Сновською ЦРЛ збитків у зв`язку з вчиненням злочину відповідачем.

Колегія суддів із зазначеним висновком суду першої інстанції частково не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом головного лікаря по Щорській ЦРЛ № 63-л від 07.08.2000 ОСОБА_1 призначено на посаду лікаря-анестезіолога групи реанімації реанімаційного відділення (а.с. 5).

Відповідно до витягу з наказу головного лікаря Комунального закладу Сновська центральна лікарня від 26.05.2017 № 52-0 лікаря-анестезіолога ОСОБА_1 звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України в зв`язку з виходом на пенсію за віком з 26 травня 2017 року (а.с. 6).

Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 05.03.2019 щодо ОСОБА_1 встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 лікар-анестезіолог Сновської (Щорської) ЦРЛ в порушення вимог ст.78 Основ законодавства України про охорону здоров`я, клінічного протоколу з акушерської допомоги Кесарів розтин , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я № 977 від 27.12.2011 неналежно виконав свої професійні обов`язки, передбачені посадовою інструкцією лікаря-анестезіолога Сновської (Щорської) ЦРЛ від 19.01.2015, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_4 , а саме її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , та тяжкі наслідки для неповнолітнього хворого - новонародженого ОСОБА_5 , а саме його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.140, ч.2 ст.140 КК України і призначено покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на два роки, з позбавленням права обіймати посади лікаря та займатися лікарською діяльністю в установах, підприємствах, організаціях, незалежно від форми власності строком на два роки. Цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто зі Сновської ЦРЛ Сновської міської ради на користь кожного з позивачів у відшкодування моральної шкоди по 300000 грн та матеріальної шкоди по 14 943,74 грн. (а.с. 20-31).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09.10.2019 вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 05.03.2019 відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з довідкою Менської виправної колонії № 111 від 24.09.2020 ОСОБА_1 відбував міру кримінального покарання за вищевказаним вироком з 06.12.2019. Кінець строку: 25.10.2021 (а.с. 248 т. 1). Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 11.11.2020 ОСОБА_1 звільнено від подальшого відбування покарання умовно-достроково.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На виконання вказаного вироку суду, що набрав чинності 09.10.2019, 23.10.2019 видано виконавчі листи та 04.11.2019 за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про їх примусове виконання державним виконавцем Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області відкриті виконавчі провадження (а.с. 46-47, 49-50, 52-53, 55-56).

Постановами державного виконавця в дохід держави стягнуто зі Сновської ЦРЛ виконавчий збір на загальну суму 62 988,74 грн (а.с. 58-59, 61-62, 64-65, 67-68).

Постановами державного виконавця від 02.12.19, 19.11.2019,19.11.2019, 02.12.2019 вказані виконавчі провадження закінчені у зв`язку з фактичним виконанням Сновською ЦРЛ зобов`язань в повному обсязі та сплатою виконавчого збору (а.с. 69-72).

Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Згідно з вимогами ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що за позовом відповідач має в порядку регресу відшкодувати шкоду, завдану підприємству, в якому відповідач працював.

Застосування норми матеріального права до обставин позову, наведеного позивачем, є виключним повноваженням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №726/88/14-ц, у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №463/4040/15-ц.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , матеріальна відповідальність працівника перед підприємством у порядку регресу регулюється нормами трудового законодавства.

Суд першої інстанції, дані висновки врахував, що спростовує доводи скаржника із зазначеного питання.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання. Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата .

Вказане відповідає правовому висновку, що висловлений Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 по справі № 675/28/15-ц.

З наявних в матеріалах справи копій меморіальних ордерів та платіжних доручень (а.с. 78-81) вбачається, що позивачем в повному обсязі відшкодовано потерпілим майнову та моральну шкоду, визначену вироком суду, в загальній сумі 629887,48 грн, у зв`язку з чим, Сновська ЦРЛ набула права зворотної вимоги до відповідача щодо вказаної суми.

Одночасно колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково стягнуто з ОСОБА_1 у порядку регресу суму виконавчого збору, сплаченого Сновською ЦРЛ. Доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними, виходячи з наступного.

У силу статей 1, 5 Закону України Про виконавче провадження (надалі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 42 Закону виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону є складовою частиною коштів виконавчого провадження.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року по справі № 2540/3203/18 за своїм змістом виконавчий збір є винагородою виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення.

Колегія суддів вважає, що витрати позивача зі сплати виконавчого збору не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, зокрема - в порядку регресу.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України у постанові від 22.11.2017 по справі № 911/90/17 для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов`язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення обов`язку з відшкодування збитків.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що виконавчий збір, сплачений позивачем на примусове виконання рішення суду не є збитками у розумінні ст. 22 ЦПК України, не є шкодою, що заподіяна ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, тому не підлягає стягненню з винного за правилами зворотної вимоги в порядку ст. 130 КЗпП України та ст.1191 ЦК України.

Отже вимоги Сновської ЦРЛ в цій частині задоволенню не підлягають. В цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Розглядаючи доводи скаржника щодо зменшення суми відшкодування, суд виходить з наступного.

У постановах від 12.02.2020, справа № 214/2771/14-ц, від 11.09.2019, справа № 554/13572/13-ц Верховний Суд звертав увагу, що у подібних справах суд має визначати розмір шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, зокрема, з урахуванням положень статті 137 КЗпП України.

За положеннями статті 137 КЗпП України суд, при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисною метою (частина друга статті 137 КЗпП України).

З аналізу вказаних норм вбачається, що суд, врахувавши обставини визначені частиною першою статті 137 КЗпП України, може застосувати положення частини другої цієї статті. Виключенням є лише заподіяння працівником шкоди з корисних мотивів.

Суд першої інстанції докладно проаналізував частину першу ст.137 КЗпП України, однак не вказав причини незастосування частини другої вказаної статті.

Матеріали справи не містять відомостей про вчинення відповідачем злочинних дій з корисливою метою. При цьому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вина працівника у вчиненні злочину є безумовним винятком, що не дає підстав для зменшення розміру відшкодування.

Таким чином, для правильного вирішення справи суд мав вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтею 137 КЗпП України залежить вирішення питання про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

За змістом пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , обставини, визначені ч. 2 ст. 137 КЗпП України, під час їх врахування при зменшенні розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, мають бути підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами, з обов`язковим викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 20.03.2020 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання повнолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку до закінчення або припинення навчання, але не більше як до досягнення дітьми 23 років (а.с. 197-199).

З метою отримання доньками відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вищої освіти, між Київським національним торгівельно-економічним університетом та ОСОБА_1 27.08.2018 укладено договори про надання освітніх послуг з одночасного здобуття вищої освіти за декількома освітньої програмами № 771з/6кд-2018 та 773з/6кд-2018, відповідно до яких термін навчання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 01.09.2018 по 28.02.2022, із загальною вартістю 31330 грн по кожному договору (а.с. 202-207 т.1). На виконання зобов`язань за вказаними договорами, ОСОБА_1 систематично вносить кошти на рахунок навчального закладу (а.с. 208-217 т.1). Згідно з довідкою Головного управління ПФУ в Чернігівській області № 148 від 24.10.2019, розмір пенсії ОСОБА_1 становить 4280,43 грн (а.с. 247 т.1).

Із витягу-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 3778 вбачається, що ОСОБА_1 має погіршений стан здоров`я у зв`язку із власними захворюваннями та потребує нагляду лікаря (а.с. 201 т. 1).

Відповідач до листопада 2020 перебував в місцях позбавлення волі. Вказує, що в даний час не може працювати за спеціальністю через встановлені судом обмеження.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відповідно до статті 89 ЦПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Перевіривши всі докази в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в частині зменшення суми відшкодування заслуговують на увагу. Із наданих відповідачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 нещодавно був звільнений з місць позбавлення волі, має на утриманні двох повнолітніх дітей, сплачує аліменти та проводить оплату освітніх послуг, має захворювання, при цьому його дохід складається лише з пенсії у розмірі 4280,43 грн, тому, суд вважає за можливе врахувати майновий стан ОСОБА_1 та зменшити суму стягнення з нього на користь Сновської ЦРЛ з 629887,48 грн до 350000 грн.

Щодо доводів скаржника про ухвалення оскаржуваного рішення суддею, яка не мала жодних правових підстав для розгляду справи, слід зазначити наступне.

13 лютого 2020 року у підготовчому судовому засіданні з розгляду позовної заяви відповідач та його представник заявили відвід головуючій судді ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що вона виносила вирок по обвинуваченню відповідача. Суд ухвалою від 13.02.2020 в задоволенні заяви відмовив (а.с. 118).

10 серпня 2020 року під час розгляду справи відповідач повторно заявив відвід головуючій судді через відсутність в судовому засіданні його представника. Ухвалою від 10.08.2020 у задоволенні заяви відмовлено (а.с. 183).

18 серпня 2020 року представник відповідача повторно заявив відвід головуючій судді Шаповал З.О. у зв`язку з тим, що вона виносила вирок по обвинуваченню відповідача. Ухвалою від 18.08.2020 у задоволенні заяви відмовлено (а.с. 195-196).

Перелік підстав для відводу (самовідводу) судді та випадків, за яких повторна участь судді в розгляді справи недопустима, передбачений ст. 36, 37 ЦПК України. Апеляційний суд таких підстав не вбачає з огляду на те, що згідно з ч.4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безґрунтовними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який зокрема у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні по справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Сновської ЦРЛ в порядку регресу виконавчого збору в сумі 62988,74 грн підлягає скасуванню, а в іншій частині підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 629 887,48 грн до 350 000 грн.

Стягуючи з відповідача судовий збір на користь держави у розмірі 10393,14 грн суд не вийшов за межі, встановлені Законом України Про судовий збір , як вважає скаржник, оскільки при визначенні суми судового збору суд першої інстанції вірно виходив зі ставок судового збору встановлених для юридичних осіб, так як позов подавався саме юридичною особою.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення виконавчого збору та зменшив суму відшкодування, рішення суду першої інстанції підлягає зміні і в частині стягнення судового збору.

Виходячи з того, що судом стягнута сума 350 тис. грн, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача складає 5250 грн (350000 х 1,5% :100 =5250). Таким чином сума судового збору, що визначена судом першої інстанції підлягає зменшенню з 10393,14 грн до 5250 грн.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 12.10.2020 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, але не більше як до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі. (а.с.2-3 т.2).

Відповідач судовий збір добровільно не сплатив. На користь держави з нього слід стягнути 7875 грн (5250 х 150% = 7875) за подачу апеляційної скарги.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2020 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Щорського районного суду від 18.08.2020 до закінчення апеляційного розгляду справи. Враховуючи, що ухваленням даної постанови апеляційний розгляд закінчується, дію рішення суду першої інстанції слід відновити у незміненій частині.

Керуючись ст. 137 ч.2 КЗпП України, ст. 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року задовольнити частково.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства Сновська центральна районна лікарня Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області в порядку регресу виконавчого збору в сумі 62988,74 грн - скасувати, в задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Комунального некомерційного підприємства Сновська центральна районна лікарня Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області (Код ЄДР 02006834, адреса: вул. Спортивна 21, м. Сновськ Чернігівської області) в порядку регресу майнової шкоди, а також в частині стягнення судових витрат - змінити, зменшивши суму відшкодування з 629887,48 грн до 350000 (триста п`ятдесят тисяч) грн, а суму судового збору з 10393,14 грн до 5250 грн.

В іншій частині рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь держави судовий збір в сумі 7875 (сім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн за подачу апеляційної скарги.

Відновити дію рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року в незміненій частині, яке було зупинено ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26.10.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

Н.В.Висоцька

А.А. Скрипка

Повний текст постанови складений 21.12.2020