Постанова

від 21.12.2020 по справі 369/4461/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м. Київ

справа № 369/ 4461 /20

провадження № 22-ц/824/ 11304 /2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Сушко Л.П.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2020 року у складі судді Пінкевич Н.С., повний текст складений 19.06.2020 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів .

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року шлюб було розірвано.

ОСОБА_1 зазначає, що після розірвання шлюбу неповнолітні діти залишились проживати разом з нею та перебувають на її утриманні, в той час як відповідач мешкає окремо від неї та їх спільних дітей, участі у їх вихованні не приймає та матеріально не забезпечує.

Отже, з урахуванням наведеного та з метою щоденного забезпечення дітей продуктами харчування, одягом, гідними умовами проживання та побуту, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 5000 грн. на кожну дитину щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , посилаючись на відсутність доходу, який давав би фінансову можливість здійснювати щомісячну сплату аліментів на кожну дитину в розмірі 5 000 грн., просив позов задовольнити частково стягнути з нього аліменти на утримання дітей в розмірі по 2000 грн. на кожну дитину.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 9000 грн. щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 09 квітня 2020 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на утримання дітей по 2 000 грн. щомісячно на кожного до досягнення дітьми повноліття.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що судом, при прийнятті рішення, не надано належну оцінку його фінансовому становищу та наявності можливості сплачувати аліменти в розмірі 3 000 грн. на кожну дитину.

Відповідач зазначає, що він є засновником ТОВ Лепнина Люкс , проте 15 листопада 2019 року його було звільнено з посади директора товариства за власним бажанням. На даний час, в силу погіршення економічної ситуації в Україні та у зв`язку з карантинними заходами, підприємство не має фінансової можливості відновити господарську діяльність та збувати свою продукцію.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що з 2020 року не здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець, доходів не отримує.

Апелянт також вважає, що посилання позивача щодо наявності у нього на праві приватної власності нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки таке майно є спірним, а його статус вирішується в іншому позовному провадженні.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що твердження апелянта про його звільнення з посади директора не підтверджується жодним доказом, оскільки в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань він зазначений як керівник ТОВ Лепнина Люкс , до теперішнього часу апелянт підписує звіти як керівник ТОВ Лепнина Люкс , а рішення учасника товариства про звільнення апелянта з посади директора не було надано. Більш того, не отримання відповідачем доходів від своєї підприємницької діяльності, звільнення з посади директора та фактичне припинення діяльності товариства відбулося у той період, коли між сторонами склалися негативні стосунки, готувався позов про розірвання шлюбу та позивач неодноразово попереджала відповідача про свої наміри щодо примусового стягнення аліментів на утримання дітей.

Позивач також посилається на те, що до кінця 2019 року відповідач мав значний прибуток від своєї підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, так за 2018 рік в сумі 4 803 934,20 грн., за 2019 рік в сумі 2 907 376,61 грн.

ОСОБА_1 також зауважує, що наявність спору щодо поділу нерухомого майна як спільного майна подружжя не позбавляє апелянта права власності на таке нерухоме майно.

Отже, з урахуванням наведеного, позивач просила рішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму (за п.3 ч.1 ст.176 ЦПК України) ціна позову у справах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців), і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 08 вересня 2003 року у виконавчому комітеті Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, актовий запис №24.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року шлюб між сторонами був розірваний (а.с. 13-14).

Сторони, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15, 16, 17).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїми неповнолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на утримання дітей аліменти у розмірі 3 000 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття, судом першої інстанції враховано, що діти проживають з матір`ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, надані суду пояснення щодо витрат на утримання дітей, а також матеріального стану відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За положеннями ч.ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

В порядку визначеному ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік у 2020 році встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки судом встановлено, що діти проживають з позивачем і перебувають на її утримані, тому стягнення аліментів на її користь відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач фактично не заперечує щодо стягнення з нього аліментів, проте не погоджується з визначеною судом першої інстанції сумою. Однак, при визначені розміру аліментів судом враховано положення ч. 2 ст. 182 СК України і присуджено до стягнення суму, яка не є такою що значно перевищує прожитковий мінімум для кожної дитини відповідного віку, та який має забезпечити кожен з батьків.

Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не надано належну оцінку його фінансовому становищу та можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, є необґрунтованими, оскільки судом визначено такий розмір аліментів, на підставі наявних в матеріалах справи доказів на час ухвалення рішення, що підтверджують його матеріальний стан.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець та від своєї підприємницької діяльності за 2018 рік мав прибуток в сумі 4 803 934,20 грн., за 2019 рік в сумі 2 907 376,61 грн. (а.с. 70-71, 72-73).

Крім того, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 3222480801:01:007:5131, площею 0,1032 га , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480801:01:007:5132, площею 0,05 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; виробнича будівля, загальною площею 677,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480801:01:007:5112, площею 0,0995 га, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480801:01:007:5113, площею 0,2005 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будинок, загальною площею 134,6 кв.м., житлова площа 51,4 кв.м., яка складається з житлового будинку (літ. А ), альтанки (літ. Б ), свердловини ( І ), каналізаційної ями ( II ), каналізаційноїями ( III ), огорожі ( 1-2 ), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480801:01:007:0110, площею 0,1595 га, з_цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34-39).

Наявність же спору відносно зазначеного нерухомого майна та арешту, накладеного на нього ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2019 року в якості забезпечення позову про поділ майна подружжя, на що в апеляційній скарзі посилається відповідач, не позбавляє останнього права власності на таке майно, зокрема, права користування ним.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилань, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції. Суд повно і об`єктивно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 389 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: