Постанова

від 11.11.2020 по справі 910/2000/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2020 р. Справа№ 910/2000/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в Київській області, Кабінету Міністрів України та Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020

у справі №910/2000/19 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кваліті Оіл

до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Прокуратура Київської області;

2. Головне управління Національної поліції в Київській області

про стягнення майнової та моральної шкоди

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" (надалі - ТОВ"Кваліті Оіл", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (надалі - КМУ, відповідач-1) та Державної казначейської служби України (надалі - відповідач-2) про стягнення майнової та моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги незаконними діями та бездіяльністю Прокуратури Київської області та Головного управління Національної поліції в Київській області, внаслідок яких позивач був позбавлений належного йому майна, у звязку з чим останньому заподіяно матеріальної шкоди у розмірі 169 000,00 грн та спричинено моральну шкоду у розмірі 114 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі №911/2000/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/2000/19 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" матеріальну шкоду в розмірі 114 000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково та виконуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у даній справі, місцевий господарський суд виходив з їх часткової обгрунтованості та доведеності позивачем обставин втрати належного йому майна - пункту паливнозаправного 10 куб.м вартістю 114 000,00 грн та заподіяння йому майнової шкоди у вищезгаданому розмірі, зумовленої незаконними діями та бездіяльністю Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та СВ Києво-Святошинського ВП НП в Київській області в ході розслідування кримінального провадження; наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме Держави, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції, вставленої законом; відхиляючи твердження Кабінету Міністрів України про обрання позивачем неправильного способу захисту та залучення до участі у справі не того органу, який має виступати від імені держави, суд зазначив, що така обставина не свідчить про те, що Держава Україна є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки товариством позовні вимоги заявлено саме до Держави Україна.

Не погоджуючись із рішенням суду, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи скаргу тим, що рішення судом прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ненаданням належної оцінки доводам сторін, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обгрунтування скарги апелянт зазначає, що судом, всупереч існуючій судовій практиці та вимог процесуального закону щодо правильного визначення кола учасників справи, не було надано належної оцінки доводам скаржника про те, що держава в особі Кабінету Міністрів України є неналежним відповідачем у справі, оскільки вказаний орган державної влади не вчиняв жодних дій, які могли призвести до втрати належного позивачеві майна; в порушення вимог ч. 6 ст.236 ГПК України, судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин не було враховано актуальних висновків Верховного Суду, викладених в ряді постанов, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених позивачем до неналежного відповідача; розглянувши позовні вимоги, заявлені до держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактично предметом доказування у справі є дії інших осіб, а не відповідачів, що свідчить про невідповідність висновків суду дійсним обставинам; суд, пославшись на п.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, дійшов протилежного та хибного висновку про задоволення позовних вимог за наявного складу учасників процесу у даній справі.

Крім того, з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 звернулось Головне Управління Національної поліції в Київській області, в якій просить Північний апеляційний господарський суд скасувати оскаржуване рішення повністю та постановити нове, яким позов залишити без задоволення.

У скарзі апелянт вказує на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та на порушення судом норм процесуального і матеріального права. На переконання скаржника, позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди не підлягали задоволенню у зв`язку з відсутністю будь-яких рішень, якими встановлено факт заподіяння матеріальної шкоди позивачеві органами досудового розслідування та наявності причинного зв`язку між бездіяльністю органів владних повноважень та заподіянням позивачеві збитків.

Водночас, перший заступник прокурора Київської області, не погоджуючись із рішенням суду в частині, якою позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди задоволено, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в означеній частині та постановити в цій частині нове рішення про відмову ТОВ Кваліті Оіл у стягненні на його користь з Державного бюджету України матеріальної шкоди у розмірі 114 000,00 грн, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.

Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем заявлених до стягнення збитків у вигляді вартості втраченого майна у зв`язку з вчиненням процесуальних дій у кримінальному провадженні, не встановивши наявності у ТОВ Кваліті Оіл належних та допустимих доказів на підтвердження придбання останнім паливозаправного пункту об`ємом 10 куб.м, вартістю 114 000,00 грн. З огляду на приписи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких необхідною умовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є встановлення судом безпосередньо наявності шкоди як обов`язкового елементу цивільного правопорушення, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів належності ТОВ Кваліті Оіл на праві власності пункту паливнозаправного об`ємом 10 куб.м, висновки суду про стягнення шкоди є передчасними.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. та призначено до розгляду на 21.10.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 прийнято до провадження колегією суддів у тому ж складі.

05.10.2020 ухвалою Північного апеляційного господарського суду у тому ж складі суддів Першому заступнику прокурора Київської області поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19, відкрито апеляційне провадження за скаргою останнього та призначено спільний розгляд апеляційних скарг Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної поліції в Київській області та Першого заступника прокурора Київської області в судове засідання на 21.10.2020.

21.10.2020 в судовому засіданні апеляційним господарським судом було оголошено перерву до 11.11.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4283/20 від 09.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2000/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та Витягів з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 09.11.2020 апеляційні скарги у справі №910/2000/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної поліції в Київській області та Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Позивач наданим йому ст. 263 Господарського процесуального кодексу України правом не скористався, відзиву на апеляційні скарги не надав.

У судове засідання позивач та відповідач-2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційних скарг за відсутності представників позивача та відповідача-2, явка яких в судове засідання не визнавалась обов`язковою, враховуючи те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, а також з огляду на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційних скарг за відсутності вищезазначених учасників справи.

У судовому засіданні представник відповідача-1 вимоги поданої Кабінетом Міністрів України апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити, а судове рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні. Висловлюючи правову позицію щодо апеляційних скарг, поданих Головним управлінням Національної поліції в Київській області та Першим заступником прокурора Київської області, представник відповідача-1 зазначив, що скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Прокурор підтримав доводи, викладені у поданій ним апеляційній скарзі, просив рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні. Також прокурор підтримав апеляційні скарги відповідача-1 та третьої особи-2.

Представник третьої особи-2 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області підтримав, просив її задовольнити, судове рішення скасувати у повному обсязі та постановити нове рішення, яким позов залишити без задоволення. Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Першого заступника прокурора Київської області підтримав, просив вимоги скарг задовольнити.

11.11.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення представників скаржників, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних скарг та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.11.2016 ТОВ "Кваліті Оіл" придбало у ТОВ "АБВ Строй" два паливозаправні пункти об`ємом по 10 м 3 вартістю 114 000,00 грн за кожний, на загальну суму 228 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РТ-00695 від 28.11.2016 та банківською випискою АТ АкордБанк за період з 18.11.2016 по 18.11.2016.

01.03.2017 між ТОВ "Кваліті Оіл" та ТОВ "Нафтатрейдгруп" було укладено договір оренди № 01/03-17, за умовами якого, ТОВ "Кваліті Оіл" передало ТОВ "Нафтатрейдгруп" у строкове платне користування пункт паливозаправний 10 м 3 у кількості однієї штуки, вартістю 114 000,00 грн у т.ч. ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м, у кількості 1 шт., вартістю 19 188,00 грн у т.ч. ПДВ.

Пунктом 4.1. сторони договору погодили сплату орендарем орендної плати щомісяця в розмірі 2 500,00 грн у строк до 5 числа поточного місяця оренди, а пунктом 11.1. договору - строк його дії, а саме, з моменту його підписання - до 31.12.2017.

На виконання договору оренди позивачем було передано ТОВ "Нафтатрейдгруп" за актом приймання-передачі від 01.03.2017 пункт паливозаправний 10 м 3 у кількості однієї штуки, вартістю 114 000,00 грн у т.ч. ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м у кількості 1 штука, вартістю 19 188,00 грн у т.ч. ПДВ.

Орендоване майно, як про це зазначає позивач, ТОВ "Нафтатрейдгруп" розмістило на земельній ділянці, за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області, яку останнє орендувало у Товариства з обмеженою відповідальністю Супер Газ на підставі договору суборенди земельної ділянки від 01.03.2017.

У березні 2019 року ТОВ "Нафтатрейдгруп" повідомило позивача про те, що невідомі особи з використанням автокрану завантажили паливозаправний пункт, наданий останнім в оренду, та вивезли майно у невідомому напрямку.

Згодом позивачу стало відомо, що зазначені дії вчинялися працівниками Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області в ході розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, за фактом порушення невідомими особами правил безпеки під час виконання робіт з торгівлі дизельним паливом на автомобільному газозаправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги с. Тарасівка, с. Крюківщина з правої сторони поблизу автодорожнього знаку із надписами "Київ 18", ТОВ "Укр Ді Сі", ТОВ "Палс", "ЯН & ЙЕНСЕН ГРУП" в напрямку руху до с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2017 позивач звертався до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою про повернення тимчасово вилученого майна, яку вищевказаним органом було отримано 20.09.2017, що підтверджується копією рекомендованого поштового повідомлення, однак, як про це зазначає позивач, відповіді на заяву ним не було отримано, а вилучене майно - не повернуто, у зв`язку з чим, ТОВ "Кваліті Оіл" звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Битько Н.М. щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 42016111200000157 від 27.03.2017.

У своєму листі № 21556 вих-17 від 06.11.2017 Києво-Святошинська місцева прокуратура повідомила позивача про розслідування слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області кримінального провадження № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що невідомими особами, в порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється торгівля дизельним паливом на автомобільному заправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків. Так, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення 30.03.2017 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області за участі спеціаліста - інспектора ГУ Держпраці у Київській області, проведено огляд місця події, де було виявлено та тимчасово вилучено майно: надземний резервуар із дизельним паливом, колонка, які передано спеціалізованій установі Товариству з обмеженою відповідальністю "УКР ОПТ ПОСТАЧ" на відповідальне зберігання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2018 скаргу позивача задоволено, зобов`язано прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Битько Н.М., повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" тимчасово вилучене майно, а саме, пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Зважаючи на прийняте судом рішення щодо вилученого майна, позивач у подальшому неодноразово звертався до Києво-Святошинської місцевої прокуратури з листами, у яких вимагав виконання вищевказаної ухвали суду та повернення майна.

Києво-Святошинська місцева прокуратура, у свою чергу, на вказані заяви позивача надіслала листи з відповідями, у яких надала роз`яснення про те, що у позивача є можливість звернутись до ТОВ " УКР ОПТ ПОСТАЧ" з метою повернення тимчасово вилученого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до суду зі скаргою на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області щодо неповернення тимчасово-вилученого майна, у якій просив зобов`язати слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській обл. у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 повернути йому, як власнику тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; зобов`язати начальника органу досудового розслідування Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській обл. вчинити дії у відповідності до ст. 39 КПК шляхом вжиття заходів щодо усунення порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених слідчим в частині неповернення тимчасово вилученого майна.

За результатами розгляду вищевказаного звернення, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.07.2018 скаргу ТОВ "Кваліті Оіл" на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, щодо неповернення тимчасово-вилученого майна - задоволено частково, зобов`язано слідчого СК Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Листом від 09.07.2018 № 11283 вих18 Києво-Святошинська місцева прокуратура повідомила позивача, що на виконання ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2018 прокуратурою були скеровані листи до ТОВ "УКР ОПТ ПОСТАЧ", якому передавалось на відповідальне зберігання тимчасово вилучене майно, з вимогою повернути його законному власнику. Водночас, прокурором у кримінальному провадженні було надано вказівку слідчому на проведення огляду та встановлення наявності та умов зберігання тимчасово вилучених об`єктів в ході розслідування кримінального провадження № 42017111200000157.

За результатами виконання даної вказівки, 05.07.2018 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП В Київській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110200004165, за фактом незаконних дій з майном, яке описано, особою, якій це майно ввірене, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Позивач, посилаючись на незаконне вилучення належного йому майна, та відповідно незаконні дії та бездіяльність Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області та Києво-Святошинської місцевої прокуратури, що завдали матеріальної шкоди у розмірі 169 000, 00 грн, яка складається з вартості майна у розмірі 114 000, 00 грн, вартості неотриманих орендних платежів у розмірі 55 000, 00 грн та моральної шкоди у розмірі, який є співмірним із вартістю майна, а саме 114 000, 00 грн, просив стягнути таку шкоду з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.

Заперечуючи проти позову, Кабінет міністрів України наголошував на безпідставності вимог позивача в частині, що заявлені до уряду, оскільки останній не вчиняв жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно майна позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи скаржників вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, враховуючи наступне.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень гарантовано кожному статтею 56 Конституції України.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За приписами частини другої статті 2, частини першої статті 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Втім, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких закон виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і слугує підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Виходячи з правового аналізу наведених норм, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, наявність яких має довести позивач, який звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд правильно вказав, що основним предметом доказування у даній справі є дії (бездіяльність) Прокуратури Київської області та Головного управління Національної поліції в Київській області, якими було завдано шкоди, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Стаття 16 КПК України визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Арештом майна, згідно статті 170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ № 1104 від 19.11.2012 (надалі- Порядок) визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 вищезазначеного Порядку схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, передача позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" пункту паливозаправного 10 м 3 вартістю 114 000 грн з ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м вартістю 19 188 грн з ПДВ мала місце згідно акту приймання-передачі від 01.03.2017 до договору оренди № 01/03-17.

Останнє, в свою чергу, розмістило вищевказане майно на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області.

Водночас, наявні у справі докази свідчать про те, що в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, за фактом порушення невідомими особами правил безпеки під час виконання робіт з торгівлі дизельним паливом на автомобільному газозаправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги с. Тарасівка, с. Крюківщина з правої сторони поблизу автодорожнього знаку із надписами "Київ 18", ТОВ "Укр Ді Сі", ТОВ "Палс", "ЯН & ЙЕНСЕН ГРУП" в напрямку руху до с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків, прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Битько Н.М. та слідчою групою СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області було вилучено майно, а саме - пункт паливозаправний 10 м 3 , що знаходився за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Також судом першої інстанції встановлено, що прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звертався до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157.

Однак, як з`ясовано місцевим господарським судом, ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2017 у справі № 369/3532/17 у клопотанні прокурора про арешт майна було відмовлено, зважаючи на недоведення останнім як необхідності арешту так і наявності ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. Водночас, в ухвалі суд вказав на невідповідність поданого прокурором клопотання вимогам ст. 170-171 КПК України.

13.09.2017 позивач звернувся до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою про повернення тимчасово вилученого майна, проте, як правильно вказав суд першої інстанції, доказів, які б підтверджували факт повернення вилученого майна матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ТОВ "Кваліті Оіл" зверталось до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області стосовно неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 скаргу ТОВ "Кваліті Оіл" було задоволено, а прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Битько Н.М. зобов`язано повернути позивачеві як власнику тимчасово вилученого майна - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Листами від 19.02.2018 та № 110718 від 11.07.2018 позивач підтвердив суду першої інстанції факт неодноразових звернень з вимогами щодо повернення вилученого майна, втім, доказів, які б свідчили про виконання вимог ТОВ Кваліті Оіл з боку Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області та Києво-Святошинської місцевої прокуратури щодо повернення майна матеріали даної справи не містять.

26.02.2018 Києво-Святошинська місцева прокуратура листом № 507вих-18 повідомила ТОВ "Кваліті Оіл", що слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області в ході розслідування кримінального провадження № 42016111200000157 було вилучено майно та передано ТОВ "УКР ОПТ ПОСТАЧ" на відповідальне зберігання, а тому запропонувала позивачеві самостійно звернутись до вищевказаного товариства за отриманням тимчасово вилученого майна.

Відповідь з аналогічним змістом Києво-Святошинською місцевою прокуратурою був наданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" 13.03.2018 за №4729-18.

Намагаючись поновити своє право на належне йому майно, позивач звертався також до начальника ГУ НП у Київській області зі скаргою вих. № 220618-1 від 22.06.2018, в якій просив вжити заходів на виконання ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 щодо повернення ТОВ "Кваліті Оіл" тимчасово вилученого майна.

Поряд з цим, листом від 11.07.2018 № 110718-1 ТОВ "Кваліті Оіл" просило начальника Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області повідомити його про хід виконання вищевказаної ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 .

Не отримавши належного реагування на свої звернення, позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області, за результатами розгляду якої ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.07.2018 у справі № 369/8768/18 скаргу ТОВ "Кваліті Оіл" на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області щодо неповернення тимчасово-вилученого майна - задоволено частково, зобов`язано слідчого СК Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позивач звертався до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області з листом № 130918 від 13.09.2018, в якому просив надати йому інформацію стосовно виконання ухвали від 30.07.2018, однак дана ухвала зі сторони органу досудового слідства залишилася невиконаною.

Проте, 09.07.2018 позивач отримав від Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області листа № 11283 вих18, з якого товариство було поінформоване про те, що 05.07.2018 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018110200004165 за фактом вчинення незаконних дій з майном, яке описано, особою, якій це майно ввірене, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що фактично лише через півтора року після безпідставного вилучення у ТОВ "Кваліті Оіл" майна - пункту паливозаправного 10 м 3 , що знаходилось за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області позивача було повідомлено, що за фактом незаконних дій з означеним вище майном проводиться розслідування в рамках кримінального провадження № 12018110200004165.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наразі позивачеві, як законному власнику вилучене майно не повернуто, а правові підстави для неповернення спірного майна або зволікання у його поверненні третіми особами у справі відсутні.

З огляду на встановлене, колегія суддів відхиляє твердження скаржників про відсутність рішень, якими встановлено факт заподіяння матеріальної шкоди позивачеві органами досудового слідства та наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю цих органів та заподіянням позивачеві збитків.

Разом з тим, є безпідставними та необгрунтованими доводи апеляційних скарг про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів належності ТОВ Кваліті Оіл паливозаправного пункту, враховуючи наявну в матеріалах видаткову накладну № РТ-00695 від 28.11.2016 на відвантаження позивачеві Товариством з обмеженою відповідальністю АБВ Строй товару, а саме пункту паливозаправного об`ємом 10 м 3 у кількості двох одиниць, на загальну суму 228 000,00 грн з ПДВ, згідно рахунку №СФ -00010036 від 18.11.16, а також банківську виписку АТ АкордБанк за період з 18.11.2016 по 18.11.2016 про рух коштів ТОВ "Кваліті Оіл" та перерахування останнім 18.11.2016 на рахунок ТОВ АБВ Строй платежу в сумі 228 000,00 грн, у призначенні якого значиться Оплата за пункт паливозаправний, зг. рах. фак. №1036 від 18.11.16р. в т.ч. ПДВ 20% -38 000,00 грн. (а.с.20-22 т.1).

Статтею 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, рівність суб`єктів права власності перед законом.

Разом з цим, стаття 41 Конституції України надає право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, вказуючи при цьому, що таке право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Вищевказані приписи Основного Закону кореспондуються з положеннями частини першої, другої статті 321 Цивільного кодексу України, які передбачають непорушність права власності та заборону протиправного позбавлення будь-кого цього права чи обмеження у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілими за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є Держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Виходячи зі змісту даної процесуальної норми, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади як представника, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів відповідного органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі.

Вирішуючи спір та з`ясовуючи належним чином обставини справи, судом першої інстанції правомірно встановлено, що саме діями та бездіяльністю Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області та Києво-Святошинської місцевої прокуратури позивачеві завдано шкоди неправомірним вилученням належного останньому майна - паливозаправного пункту.

Отже помилкове зазначення Товариством з обмеженою відповідальністю Кваліті Оіл відповідачем-1 у справі Кабінету Міністрів України, а не Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області та Києво-Святошинської місцевої прокуратури, які приймають участь у справі в якості третіх осіб, жодним чином не свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту в частині подання позову не до того органу, який мав би виступати від імені держави, оскільки позовні вимоги товариством заявлені саме до Держави Україна.

Відмова ж позивачеві у задоволенні позову з підстав помилкового незазначення відповідачами у справі Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області та Києво-Святошинської місцевої прокуратури, свідчила б у такому випадку про надмірний процесуальний формалізм, допущений судом під час розгляду справи.

Зважаючи на це, доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про неврахування місцевим господарським судом актуальних висновків, викладених Верховним Судом у постановах, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених позивачем до неналежного відповідача, є необґрунтованими.

Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, на яку посилається апелянт, вказала на помилковість висновку, зробленого судом апеляційної інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову з підстав незалучення відповідного територіального органу ДКСУ до участі у справі.

Так, у п.44 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Приписами ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу України, саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено функції здійснення забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, а також безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі судових рішень.

У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачеві має здійснюватись за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого у спірних правовідносинах є відповідач-2 - Державна казначейська служба України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином доведено факт порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди у розмірі 114 000, 00 грн, тобто вартості неповернутого тимчасово вилученого майна - пункту паливозаправного 10 м 3 , вилученого за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у зв`язку з чим суд дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про обгрунтованість позовних вимог в цій частині та їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу положень статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського України від 18.11.2003 № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 року № 01-8/451 "Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

За сталою практикою Європейського суду з прав людини поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. BULGARIA ), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції ( CANTONI v. FRANCE ), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11).

Також Європейським судом з прав людини неодноразово у своїх рішеннях за заявами громадян проти України зазначалося про те, що в Україні заявники на протязі значного терміну часу не можуть домогтися виконання судових рішень, винесених на їх користь.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" (заява № 18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) вказано, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Разом з тим, апеляційний господарський суд находить правильним висновок місцевого господарського суду щодо безпідставності вимоги, заявленої позивачем в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 55 000, 00 грн, а саме вартості неотриманих орендних платежів, адже останнім не було наведено обґрунтування доводів у площині наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави та збитками, яких позивач зазнав у зв`язку з неотриманням ним вартості орендних платежів у зазначеному вище розмірі.

Обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками законодавцем покладено на позивача.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, які не регулюються нормами КПК України, господарський суд у даному випадку самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Положення частини першої статті 225 Господарського кодексу України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

В силу статті 42 Господарського кодексу України підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов`язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.

Водночас, суд першої інстанції правомірно зауважив, що зваживши на фактичну дату вилучення майна, позивач був достеменно обізнаний про тимчасове позбавлення його прав володіння та користування відповідним майном, а тому у питанні можливості оренди такого майна, останній діяв на власний ризик.

Таким чином, суд дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з Держави Україна на свою користь матеріальної школи в сумі 55 000, 00 грн та відмову в задоволенні такої вимоги.

При цьому судова колегія погоджується і з висновками, зробленими судом першої інстанції щодо безпідставності заявленої позивачем вимоги про стягнення на його користь моральної шкоди, заявленої у розмірі 114 000, 00 грн.

Частина 1 ст. 23 Цивільного кодексу України надає особі право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 вказаної норми визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Позивач у позовній заяві зазначає, що моральну шкоду у заявленому розмірі йому завдано незаконним вилученням та неповерненням майна Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області та подальшим незаконним переданням Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області та Києво-Святошинським ВП ГУ НП в Київській області вилученого майна фіктивному підприємству - ТОВ УКР ОПТ ПОСТАЧ .

При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому втрат немайнового характеру, так і доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між понесеною ним шкодою і протиправними діями Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та Києво-Святошинським ВП ГУ НП в Київській області та вини останніх в її заподіянні, у зв`язку з чим колегія суддів визнає правильною позицію суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені обставини справи та вищевикладені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, в частині відшкодування Державою Україна понесених позивачем матеріальних збитків, у зв`язку з чим з Державного бюджету України підлягає стягненню на користь ТОВ Кваліті Оіл 114 000,00 грн.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної поліції в Київській області та першого заступника прокурора Київської області мають бути залишені без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області, Кабінету Міністрів України та Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/2000/19.

4. Матеріали справи №910/2000/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.12.2020, після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир