Рішення

від 09.12.2020 по справі 908/1969/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/119/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2020 Справа № 908/1969/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Корсун В.Л., при секретарі судового засідання Шульгіній А.А., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія ВОЛДІ , 79035, Львівська обл., м. Львів, вул. Зелена, буд. 153 А

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія ПАРТНЕР ГРУП , 72316, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Мюлюги, буд. 113

про стягнення 1 147 726,78 грн.

Учасники справи у судове засідання не з`явились

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія ВОЛДІ (далі ТОВ ТВК ВОЛДІ ) з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія ПАРТНЕР ГРУП (надалі ТОВ ТК ПАРТНЕР ГРУП ) 1 147 726,78 грн. заборгованості за дистриб`юторським договором від 24.01.19 № 2401/Д-01/19 на постачання продукції.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за дистриб`юторським договором від 24.01.19 № 2401/Д-01/19 в частині оплати отриманої продукції. За розрахунком позивача основна заборгованість відповідача за вказаним договором станом на 31.12.19 становила 526 684,32 грн. З підстав порушення грошового зобов`язання позивачем, окрім суми основного боргу у розмірі 526 684,32 грн., заявлено до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 7586,19 грн. інфляційних втрат та 8626,65 грн. 3 % річних, а також згідно пунктів 7.3., 7.4, 7.6. договору: 52 269,78 грн. пені, 26 334,216 грн. штрафу, 526 225,62 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 908/1969/20 між суддями, 03.08.20 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 10.08.20 судом прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1969/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.09.20 о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 08.09.20 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 09.11.20 включно, підготовче засідання відкладено на 07.10.20 о 12 год. 30 хв.

Ухвалою від 07.10.20 підготовче засідання відкладено на 02.11.20 о 14 год. 30 хв.

22.10.20 від позивача до суду надійшло клопотання про виконання вимог ухвали суду, в якому повідомлено про те, що все листування між сторонами у справі по суті спору з доказами його направлення однією стороною та отримання іншою додане позивачем до позовної заяви.

Ухвалою від 29.10.20 клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено частково. Доручено Восьмому апеляційному адміністративному суду організувати (забезпечити) участь уповноваженого представника ТОВ ТВК ВОЛДІ (код ЄДРПОУ 31475712) у судовому засіданні по справі № 908/1969/20, яке призначено господарським судом Запорізької області на 02.11.20 о 14 год. 30 хв. у режимі відеоконференції. Щодо забезпечення проведення інших засідань у цій справі у режимі відеоконференції, то враховуючи те, що суду заздалегідь невідомо щодо наявності у господарського суду Запорізької області та інших судів технічної можливості проведення засідань по цій справі у режимі відеоконференцзв`язку, клопотання позивача в цій частині відхилено.

Учасники по справі у підготовче засідання 02.11.20 не з`явились. Відеоконференція не відбулась через неявку представника позивача до суду, якому доручено її проведення (з підстав не залежних від господарського суду Запорізької області), а саме до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою від 02.11.20 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/1969/20 та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні 10.11.20 о 09 год. 30 хв.

Ухвалою від 10.11.20 судом оголошено перерву у судовому засіданні по справі на 09.12.20 о 11 год. 00 хв.

12.11.20 на адресу суду від ТОВ ТВК ВОЛДІ надійшло клопотання від 09.11.20 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

З огляду на технічну неможливість у господарського суду Запорізької області проведення судового засідання по цій справі 09.12.20 о 11 год. 00 хв. у режимі відеоконференції в приміщенні суду, ухвалою від 16.11.20 у справі № 908/1969/20 судом відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ ТВК ВОЛДІ від 09.11.20 з підстав викладених в такій ухвалі.

30.11.20 на адресу суду надійшла заява ТОВ ТВК ВОЛДІ від 19.11.20 про розгляд справи № 908/1969/20 за відсутності представника позивача. Також позивачем у заяві зазначено, що він підтримує у повному обсязі заявлені позовні вимоги.

Учасники справи у судове засідання 09.12.20 не з`явились.

Як свідчить наявне у матеріалах справи № 908/1969/20 рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем копію ухвали від 10.08.20 про відкриття провадження у цій справі отримано 18.08.20.

Разом з тим, відповідач відзиву на позовну заяву у строк визначений ухвалою від 10.08.20 по цій справі та ч. 8 ст. 165 ГПК України, а саме по 02.09.20 включно до суду не подав.

У подальшому, копії ухвал по справі № 908/1969/20 від 08.09.20 та від 02.11.20, які надсилались судом на належну адресу відповідача в порядку визначеному чинним ГПК України, повернулись на адресу суду з відміткою підприємства поштового зв`язку із зазначенням наступної причини їх повернення: за закінченням терміну зберігання .

Інші примірники ухвал по справі, які надіслано на адресу відповідача станом на час проведення судового засідання 09.12.20 по справі № 908/1969/20 до суду не повернулись, як і не повернулись докази їх вручення відповідачу.

Викладене свідчить, що судом вжито всіх належних заходів визначених чинним ГПК України щодо повідомлення відповідача про розгляд господарським судом Запорізької області справи № 908/1969/20 та про дату, час і місце розгляду цієї справи

З огляду на викладене, враховуючи, принцип диспозитивності та право сторін на власний розсуд розпоряджатись своїми правами, в тому числі брати участь в судовому засіданні, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 908/1969/20 за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 09.12.20 суд завершив розгляд справи по суті прийняттям рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.19 між товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія ВОЛДІ (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Торгова компанія ПАРТНЕР ГРУП (Покупець) укладено дистриб`юторський договір на постачання продукції №2401/Д-01/19 (далі договір), за умовами якого (п. 2.1.) Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Дистриб`ютору продукцію, а Дистриб`ютор зобов`язується прийняти, оплачувати Постачальнику вартість Продукції та бере на себе обов`язки по розповсюдженню Продукції на обумовленій цим договором території.

Пунктом 5.3. договору закріплено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень Дистриб`ютора.

Згідно з п. 5.5. договору, перехід права власності на продукцію відбувається в момент підписання уповноваженими представниками Дистриб`ютора товарно-транспортних накладних (накладної на продукцію), оформленої згідно вимог чинного законодавства. Перехід ризиків на продукцію відбувається в момент переходу права власності на продукцію.

Датою передачі продукції Дистриб`ютору вважається дата передачі продукції, зафіксована шляхом підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, які являються приймально-здавальними документами згідно з договором (п.5.6 договору).

За змістом п. 10.1.-10.2 договору, він вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Строк дії цього договору автоматично продовжується строком на один рік у випадку коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії. У відношенні зобов`язань сторін при закінченні строку дії договору провести розрахунки, у відношенні відповідальності сторін, передбаченої розділом 7, а по відношенню зобов`язань Дистриб`ютора зберігати комерційну таємницю Постачальника Договір діє до виконання всіх зобов`язань сторін.

Як свідчать матеріали цієї справи, позивачем на виконання умов договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 поставлено ТОВ ТК ПАРТНЕР ГРУП (Покупцю) товар на загальну суму 541 003,10 грн., що підтверджується видатковими накладними від 29.11.19 № 942 на суму 156 533,50 грн., від 29.11.19 № 943 на суму 227 435,60 грн., від 17.12.19 № 1099 на суму 157 034,00 грн., товарно-транспортними накладними від 03.12.19 № 901, від 03.12.19 № 902 та від 17.12.19 № 976 (належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах цієї справи).

Прийняття ТОВ ТК ПАРТНЕР ГРУП від позивача без заперечень товару на загальну суму 541 003,10 грн. підтверджується підписом представника позивача та печаткою ТОВ ТК ПАРТНЕР ГРУП на вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних.

Не здійснення відповідачем своєчасного та повного розрахунку з позивачем за вказаний товар стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення 526 684,32 грн. основного боргу (з урахуванням часткової сплати відповідачем 14 318,78 грн.), 7586,19 грн. інфляційних втрат та 8626,65 грн. 3 % річних, а також згідно пунктів 7.3., 7.4, 7.6. договору: 52 269,78 грн. пені, 26 334,216 грн. штрафу, 526 225,62 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Вирішуючи спір у цій справі по суті спору суд виходив з наступного.

Статтею 174 Господарського кодексу України (ГК України) закріплено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплено у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19, який за своє правовою природою є договором поставки.

Доказів визнання недійсним вказаного договору, його розірвання (припинення) суду не надано та учасниками справи не повідомлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України закріплено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 6.3. договору, Дистриб`ютор зобов`язаний оплатити вартість продукції отриманої по кожній окремій накладній протягом 35 календарних днів з дати передачі продукції (п.5.6).

Як свідчать матеріали цієї справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19 щодо передачі відповідачу товару на загальну суму 541 003,10 грн., що підтверджується видатковими накладними від 29.11.19 № 942 на суму 156 533,50 грн., від 29.11.19 № 943 на суму 227 435,60 грн., від 17.12.19 № 1099 на суму 157 034,00 грн., товарно-транспортними накладними від 03.12.19 № 901, від 03.12.19 № 902 та від 17.12.19 № 976.

Отже, враховуючи, що згідно з товарно-транспортними накладними від 03.12.19 № 901, від 03.12.19 № 902 товар за видатковими накладними від 29.11.19 № 942 на суму 156 533,50 грн., від 29.11.19 № 943 на суму 227 435,60 грн. відповідачем отримано 03.12.19, то останній мав виконати грошове зобов`язання по сплаті позивачу сум 156 533,50 грн. та 227 435,60 грн. по 07.01.20 включно, а за товар отриманий 17.12.19 по видатковій накладній від 17.12.19 № 1099 на суму 157 034,00 грн. (згідно товарно-транспортної накладної від 17.12.19 № 976) відповідач мав розрахуватись по 21.01.20 включно.

Проте, відповідач взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконав, за вказаний вище товар у строк встановлений п. 6.3. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 не розрахувався. У зв`язку із чим, згідно з розрахунком позивача, за відповідачем обліковується заборгованість за вказаним вище договором у сумі 526 684,32 грн.

Факт наявності основної заборгованості у розмірі 526 684,32 грн. підтверджується матеріалами цієї справи та не спростований відповідачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зі сторони відповідача мало місце порушення прав позивача на отримання оплати за товар у сумі 526 684,32 грн. поставлений за видатковими накладними від 29.11.19 № 942, від 29.11.19 № 943, від 17.12.19 № 1099 у строк передбачений договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19.

Як наслідок, вимога позивача про стягнення з ТОВ ТК ПАРТНЕР ГРУП 526 684,32 грн. основної заборгованості за договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19 судом визнається обґрунтованою, заснованою на законі та договорі, у зв`язку із чим задовольняється.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 8 626,65 грн. 3 % річних за загальний період з 08.01.20 по 29.07.20 та 7 586,19 грн. інфляційних втрат за загальний період з 08.01.20 по 29.07.20 (детальні розрахунки викладено у позовній заяві).

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р. Зокрема, у зазначеному листі Верховний Суд України вказав наступне: Для определения индекса за любой период необходимо помесячные индексы, составляющие соответствующий период, перемножить между собой .

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем доведено поданими доказами, а відповідачем не спростовано, порушення відповідачем грошового зобов`язання по сплаті 526 684,32 грн. основного боргу за договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19 , здійснивши перевірку розрахунків позивача (за допомогою ІПС «Законодавство» ) по 3 % річних та індексу інфляції за спірний період, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 8626,65 грн. 3 % річних та 7586,19 грн. індексу інфляції в межах визначених позивачем періодів та без урахування липня місяця 2020 року.

Так, індекс інфляції обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Позивачем підписано позовну заяву 29.07.20, а тому, підстави вважати, що розрахунок інфляційних втрат позивачем здійснено з урахування липня місяця 2020 року у суду відсутні.

Як наслідок, судом задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 8626,65 грн. 3 % річних та 7586,19 грн. інфляційних втрат.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 52 269,78 грн. пені (за загальний період з 08.01.20 по 29.07.20) та 26 334,216 грн. штрафу. Відповідні розрахунки викладено у позовній заяві.

Частиною 1 ст. 216 ГК України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1 і ч. 2 ст. 217 ГК України). Штрафними санкціями (ч. 1 ст. 230 ГК України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами ч. 1 ст. 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Частиною 2 цієї статті визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічні правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.04.12 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.11 у справі № 06/5026/1052/2011.

За приписом ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 2 ст. 343 ГК України, розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами п. 7.3. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 передбачено, що у випадку якщо Дистриб`ютор у термін зазначений у п. 6.3 цього договору не оплатив або оплатив не в повному обсязі отриману продукцію, він зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період,за який сплачується пеня, від суми боргу за кожен календарний день несплати. Пеня буде нараховуватись протягом одного року з дати, коли Дистриб`ютор був зобов`язаний оплатити партію товару.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що п.7.3. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 передбачений інший ніж у ч. 6 ст. 232 ГК України, строк, за який нараховується пеня, суд перевіривши розрахунок позивача по пені у сумі 52 269,78 грн. за заявлений ним загальний період з 08.01.20 по 29.07.20, дійшов висновку, що він є вірним та обґрунтованим.

Пунктом 7.4. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 визначено, що якщо прострочення терміну оплати за продукцію за цим Договором перевищує 20 календарних днів Дистриб`ютор зобов`язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 5 % відповідно від несвоєчасно сплаченої суми за продукцію за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем оплати вартості продукції у загальній сумі 526 684,32 грн. поставленої позивачем за договором від 24.01.19 №2401/Д-01/19 більше ніж на 20 календарних днів, а тому судом визнається правомірним нарахування позивачем штрафу передбаченого п. 7.4. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 у сумі 26 334,22 грн. (526 684,32 грн. х 5% = 26 334,22 грн.).

У зв`язку із чим, судом визнаються законними та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 269,78 грн. пені та 26 334,22 грн. штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 526 225,62 грн. за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.6. договору, суд зазначає наступне.

Пунктом 7.6. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 передбачено, що крім сплати неустойки у випадку порушення строків оплати за продукцію Дистриб`ютор також зобов`язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки оплати.

Положеннями ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано передбачений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України надано можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб, обумовлений у договорі.

Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дає змогу суду дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

При цьому, проценти за користування чужими коштами, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої ст. 549 ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.06.20 у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 09.07.20 у справі № 910/14180/18, від 14.01.19 у справі № 910/3777/18, від 11.10.18 у справі № 911/3847/17.

Отже, передбачена у п. 7.6. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19 міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

З огляду на викладене вбачається, що позивачем у позовній заяві фактично заявлено до стягнення з відповідача двічі таку міру відповідальності, як пеню, а саме на підставі п. 7.3. та п.7.6. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19.

Статтею 61 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 269,78 грн. пені на підставі п. 7.3. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також приймаючи до уваги, припис ст. 61 Конституції України, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підставі для стягнення з відповідача 526 225,62 грн. за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.6. договору від 24.01.19 №2401/Д-01/19.

Як наслідок, суд відмовляє у задоволені вимог позивача до відповідача про стягнення 526 225,62 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судом покладається на відповідача, а саме сума 9 322,52 грн.

Крім того, позивач у прохальній частині просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. У позовній заяві позивачем згідно ст. 162 України повідомлено, що орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становитиме 15 000 грн. У випадку призначення експертизи чи інших витрат судові витрати будуть уточненні.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема, належить витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 126 ГПК України).

Приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до положень абзаців 1 і 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим, до закінчення судових дебатів у справі позивачем (представником позивача) не надано, ані доказів на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн., ані заяви (в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України) про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на викладене, судом відмовлено у покладенні витрат позивача на професійну правничу допомогу на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11-15, 24, 73-80, 86, 91, 123, 126, 129, 210, 236-238, ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія ПАРТНЕР ГРУП (72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Мюлюги, буд. 113, код ЄДРПОУ 40155701) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія ВОЛДІ (79035, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена, буд. 153 А, код ЄДРПОУ 31475712) - 526 684 (п`ятсот двадцять шість тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 32 коп. основного боргу, 7 586 (сім тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 8 626 (вісім тисяч шістсот двадцять шість) грн. 65 коп. 3 % річних, 52 269 (п`ятдесят дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн. 78 коп. пені, 26 334 (двадцять шість тисяч триста тридцять чотири) грн. 22 коп. штрафу та 9 322 (дев`ять тисяч триста двадцять дві) грн. 52 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» та п. 4 Розділу Х ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ГПК України.

На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України судом підписано рішення без його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 21.12.2020.

Суддя В.Л. Корсун