Рішення

від 10.12.2020 по справі 910/11899/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2020Справа № 910/11899/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І. , за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/11899/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-комерційне

підприємство "ТЕХЕНЕРГОПРОМ"

до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"

про стягнення 3 138 347,05 грн.

Представники сторін:

від позивача: Зоц А.О.;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмежено відповідальністю "Виробниче-комерційне підприємство "ТЕХЕНЕРГОПРОМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення 3 213 347,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 52.18-440 від 24.09.2018 щодо оплати поставленого товару, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість в сумі 2 884 107,82 грн, за прострочення сплати якої нараховані 266 737,11 грн - пені, 46 827,09 грн - 3% річних та 15 675,03 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.09.2020.

10.09.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки місцем знаходження Товариства та його представника є місто Дніпро.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-комерційне підприємство "ТЕХЕНЕРГОПРОМ" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

16.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову частково заперечує.

Також на електронну пошту суду 16.09.2020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 22.10.2020.

Судове засідання 22.10.2020 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 повідомлено учасників судового процесу про призначення підготовчого засідання у справі на 12.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 26.11.2020, у зв`язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

24.11.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 2 809 107,82 грн, за прострочення сплати якої нараховані 266 737,11 грн - пені, 46 827,09 грн - 3% річних та 15 675,03 грн - інфляційних втрат.

Крім того, у вказаній заяві позивач просив провести підготовче засідання у справі без участі представника позивача та призначити справу до судового розгляду по суті.

В підготовче засідання 26.11.2020 представники сторін не з`явились.

Суд, розглянувши заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку, що вона відповідає положенням ст. 46 ГПК України та приймається судом до розгляду.

Таким чином, позовні вимоги розглядаються в межах нової ціни позову в розмірі 3 138 347,05 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2020.

30.11.2020 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на зменшення розміру позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні 10.12.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в засідання суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило хоча відповідач належним чином повідомлений про дату і час проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням, залученим до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень представника відповідача про причини його неявки в судове засідання 19.11.2020р., суд вирішив розглянути дану справу за відсутності такого учасника справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 10.12.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

24.09.2018 між Товариством з обмежено відповідальністю "Наукове - Виробниче підприємство "ТЕХЕНЕРГОПРОМ" (за договором - Постачальник) та Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" (за договором - Покупець) був укладений Договір № 52.18-440 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю: Залізничне обладнання код 34940000-8 за ДК 021:2015 (рейки трамвайні типу PT62, NT1, рейки залізничні P65, накладки стикові для трамвайних рейок PT62, NTL, накладки стикові для рейок P65, підкладки Д65, КБ 65, клейми ПК) надалі - Товар, а Покупець оплатити Товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що сума цього Договору (ціна договору) визначається згідно з Специфікацією (Додаток №1), що є його невід`ємною частиною цього Договору і становить 12 427 928,30 грн. (дванадцять мільйонів чотириста двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять вісім гривень 30 коп.) без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 2 485 858,66 грн. (два мільйони чотириста вісімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім гривень 66 коп.), разом ціна Договору становить 14 913 513, 96 грн. (чотирнадцять мільйонів дев`ятсот тринадцять тисяч п`ятсот тринадцять гривень 96 коп.) з ПДВ.

Згідно з п.4.1. Договору, розрахунок за поставлений Товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію Товару.

Відповідно до п.6.1.2. Договору, Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений Товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам.

Відповідно до п.6.4.1. Договору, Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримати плату за поставлений Товар та згідно з п.6.4.5. вимагати від Покупця належного виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно п. 7.3. Договору, за порушення термінів оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк Товару, за кожен день прострочення оплати.

У п. 11.1. Договору зазначено, що він набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє до 31.12.2018 року включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Договір не втрачає чинності, у разі зміни реквізитів Сторін, їх установчих документів, а також зміни організаційно-правової форми тощо. Про зазначені зміни Сторони у письмовій формі зобов`язані протягом 7 (семи) робочих днів повідомити одна одну (п. 12.9 Договору).

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 045 942,10 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №68 від 28.09.2018, № 91, 90 від 01.11.2018, №88 від 06.11.2018, № 93,94 від 16.11.2018.

28 грудня 2018 року відповідно до передавального акту (Додаток до Розподільного балансу) ТОВ НВП Техенергопром передав згідно переліку активів та пасивів, що були виділені для створення ТОВ ВКП Техенергопром , майно за рядком 1125, заборгованість за договором №52.18-440 від 24.09.2018 за КП Київпастранс у розмірі 6 000 804, 10 грн, що був нотаріально посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С.Ю., реєстровий номер 1962.

Згідно з п.12.9 Договору №52.18-440 від 24.09.2018, Постачальник своїм повідомлення від 23.01.2019 Вих.№2301-1 (вхідний 04/259 від 29.01.2019) сповістив Боржника про зміни в своїх установчих документах та перехід заборгованості в сумі 6 000 804,10 грн. до правонаступника - ТОВ Виробниче-комерційне підприємство Техенергопром .

В подальшому, станом на 01.02.2019 відповідно до Передавального Акту уточненого (скоригованого) розмір заборгованості визначена в сумі 5 880 804,10 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 3 071 696,28 грн.

Позивач направив відповідачу претензію від 03.07.2020 за № 653/07-221 про сплату заборгованості.

Претензія, відповідно до штрихкодового ідентифікатора (4900083765920) за інформацією загальнодоступного інтернет-ресурсу ДП Укрпошта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, була отримала відповідачем 14.07.2020.

Відповідач відповідь на претензію не надав, оплату поточної заборгованості не здійснив.

Позивач зазначив суду, що відповідачем не було оплачено товар в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 2 809 107,82 грн, за прострочення сплати якої нараховані 266 737,11 грн - пені, 46 827,09 грн - 3% річних та 15 675,03 грн - інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивачем на виконання договору було здійснено поставку товару відповідачу на суму 6 045 942,10 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №68 від 28.09.2018, № 91, 90 від 01.11.2018, №88 від 06.11.2018, № 93,94 від 16.11.2018.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 2 809 107,82 грн.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, що розмір заборгованості становить 2 784 107,82 грн, оскільки відповідачем такі твердження не доведені належними засобами доказування, тоді як позивачем надано докази сплати заборгованості після направлення позову до суду саме в розмірі 75000,00 грн. Відповідно заборгованість становить 2 809 107,82 грн (2 884 107,82 грн - 75 000,00 грн).

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В той же час, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ст. 258 ЦК України.

Тобто, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений ст. 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Отже, з огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Так, не підлягає стягненню пеня, нарахована протягом саме того періоду, який знаходиться поза межами річного строку позовної давності.

Як вбачається з відбитку поштового штемпелю, позивач звернувся до суду з даним позовом 07.08.2020.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду (07.08.2020) закінчився строк позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованої пені за період прострочення до 07.08.2019.

За заявленими позовними вимогами позовна давність підлягає застосуванню за періоди до 07.08.2019, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення пені.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3%, судом встановлено, що він є вірним, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, судом встановлено, що заявлена до стягнення сум інфляційних втрат є обґрунтованою, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором № 52.18-440 від 24.09.2018 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повернення судового збору в сумі 1 125,03 грн з Державного бюджету за його клопотанням, у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-комерційне підприємство "ТЕХЕНЕРГОПРОМ" (49070, м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха 17а, кім. 706; ідентифікаційний код 42729653) основний борг у сумі 2 809 107 грн 82 коп., 46 827 грн 09 коп. 3% річних, 15 675 грн 03 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 43074 грн 15 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.12.2020.

Суддя А.І. Привалов