Рішення

від 19.11.2020 по справі 911/436/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/436/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліськсільбуд»

до Бородянської селищної ради Київської області

Бородянської районної державної адміністрації

Державної фіскальної служби України

За участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області та Фонду Державного майна України

про скасування розпорядження, рішення та свідоцтва про право власності

Учасники судового процесу:

від позивача: Короленко Т.Л.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився;

від третьої особи-1: Якимчук О.П.;

від третьої особи-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Поліськсільбуд звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Бородянської селищної ради Київської області, Бородянської районної державної адміністрації та Державної фіскальної служби України в якій просить суд:

- скасувати розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 364 від 28 грудня 1996 року "Про визнання права власності";

- скасувати рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 73 від 05 серпня 1999 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна";

- скасувати свідоцтво про право власності на частину адмінприміщення за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна, (Леніна), будинок 361, площею 590,2 кв.м. від 13.08.1999 реєстраційний № 159, видавник Бородянське бюро технічної інвентаризації (з урахуванням заяви про виправлення описок в позовній заяві).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/436/20; призначено підготовче засідання у справі на 08.04.2020; залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області; залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд Державного майна України.

02.04.2020 на електронну адресу суду від відповідача-3 надійшло клопотання про продовження строку, зупинення провадження та відкладення розгляду справи.

03.04.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.04.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача-3, яке було подане в електронному вигляді 02.04.2020, про продовження строку, зупинення провадження та відкладення розгляду справи.

07.04.2020 до канцелярії суду від відповідача-2 надійшов відзив по справі.

08.04.2020 в судове засідання сторони не з`явилися.

Одночасно, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19 (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 24.04.2020 на всій території України встановлено карантин.

Враховуючи вказану постанову, а також з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 24.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.

Рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 12 від 02.04.2020 Про організацію розгляду судових справ та матеріалів в судових засіданнях суддями Господарського суду Київської області в умовах продовження дії карантину визначено, що в період дії карантину, суддя Господарського суду Київської області враховуючи конкретні обставини справи, самостійно вирішує порядок розгляду справ та матеріалів у відкритих судових засіданнях за участю учасників справи.

Наказом голови Господарського суду Київської області № 6 від 02.04.2020 Про продовження особливого режиму роботи Господарського суду Київської області в умовах періоду дії карантину продовжено на період з 03.04.2020 до 24.04.2020 особливий режим роботи Господарського суду Київської області, рекомендовано суддям: зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження). Рекомендовано учасникам процесу та іншим особам: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду, або через особистий кабінет в системі Електронний суд , поштою; утриматися від відвідування приміщення Суду, особливо за наявності захворювання (слабкість, кашель, задуха, утруднення дихання, підвищену температуру тощо, особливо за ознак гострих респіраторних захворювань); подавати до Суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними матеріалами справи (зі змістом якого можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Господарського суду Київської області: https://ko.arbitr.gov.ua/sud5012/pres-centr/news/920831/ ).

Відповідно до п. 4 Розділу X Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Враховуючи зазначене, судове засідання з розгляду справи по суті підлягає призначенню на іншу дату, враховуючи період, на який встановлено карантин, про що було повідомлено сторін ухвалою суду від 08.04.2020.

04.05.2020 до канцелярії суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення по справі.

В той же час, відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 та від 25.03.2020, якою встановлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

З матеріалів справи слідує, що явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому суд вбачає за можливе подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представників учасників справи, у разі наявності відповідного клопотання.

Необхідні матеріали, заяви по суті справи та з процесуальних питань можуть надаватися із використанням підсистеми Електронний суд .

Щодо наявності технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, запровадженої Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) від 30.03.2020 № 540-IX яким доповнено ст. 197 Господарського процесуального кодексу України частиною 3-1, учасники справи будуть повідомлені додатково.

З огляду на викладене вище, ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено підготовче судове засідання у справі на 17.06.2020 о 14:50.

16.06.2020 від відповідача-3 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

17.06.2020 в судове засідання з`явилися представники позивача, відповідача 3 та третьої особи-1. Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 17.06.2020 представник третьої особи 1 надає суду для огляду оригінали документів.

Судом, 17.06.2020 в судовому засіданні оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 15.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та 2, а також третьої особи -2 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 18.06.2020.

19.06.2020 та 14.07.2020 до суду надійшли заяви від відповідача-2, відповідно до яких останній просить суд розглядати справу без участі представника, з урахуванням, раніше поданого, відзиву.

14.07.2020 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив відповідача-3, клопотання про виправлення описок в позовній заяві, а також, письмові пояснення стосовно перетворення тресту Поліськсільбуд .

15.07.2020 в судове засідання з`явились представники позивача та третіх осіб. Представники відповідача 1, 2 та 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 15.07.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.08.2020.

З метою повідомлення відповідача-1, 2 та 3 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 15.07.2020.

29.07.2020 до канцелярії суду від відповідача-2 надійшов відзив по справі.

25.08.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

27.08.2020 в судове засідання з`явилися представники позивача, відповідача 3 та третіх осіб 1 та 2. Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представником третьої особи заявлено усне клопотання про відкладення судового засідання, яке судом розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні 27.08.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 17.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача-1 та 2 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 31.08.2020.

07.09.2020 від позивача надійшло до суду клопотання про долучення доказу, а 17.09.2020 - про відкладення судового засідання.

17.09.2020 на електронну адресу суду від відповідача-3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

17.09.2020 в судове засідання з`явилися представники третіх осіб 1 та 2. Представники позивача, відповідачів 1, 2 та 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні судом розглянуті та задоволені клопотання сторін про відкладення судового засідання.

В судовому засіданні 17.09.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 15.10.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача, відповідача-1, 2 та 3 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 21.09.2020.

15.10.2020 від третьої особи 1 надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

15.10.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представники відповідачів 1, 2 та 3, а також, третіх осіб 1 та 2 в судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 15.10.2020, з урахуванням того, що судом здійснено всі необхідні процесуальні дії до закінчення підготовчого провадження, беручи до уваги те, що учасники судового процесу скористались всіма наданими їм процесуальним законодавством правами, а також, у зв`язку із наявністю у матеріалах справи достатніх доказів для початку судового розгляду справи по суті, тому судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.11.2020.

З метою повідомлення відповідачів 1, 2 та 3, а також, третіх осіб 1 та 2 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 19.10.2020.

11.11.2020 від відповідача-1 до суду надійшла заява, відповідно до якої останній просить суд слухати справу без участі їхнього представника.

11.11.2020 в судове засідання з`явились представники позивача, відповідача 3 та третьої особи 1. Представники відповідача 1, 2 та третьої особи 2 в судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

11.11.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з посиланням на наступне.

Позивач стверджує, що згідно договору № 43 купівлі-продажу державного майна орендного тресту Поліськсільбуд від 20 травня 1994 року, Фонд державного майна України продав організації орендарів орендного тресту Поліськсільбуд державне майно цілісного майнового комплексу, шляхом викупу майна трудовим колективом на підставі укладеної з Регіональним відділенням Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна орендним трестом Поліськсільбуд № 104 від 31 грудня 1992 року. В подальшому, Орендним підприємством тресту Поліськсільбуд , отримано свідоцтво про право власності від 12 вересня 1994 р., реєстраційний №103-ВП.

26 січня 1999 року Організація орендарів орендного тресту Поліськсільбуд здійснила реєстрацію майнового комплексу в цілому, що складається з частини нерухомого майна по вул. Вокзальна № 2, нерухомого майна по вул. Леніна, 364 та 28-В, нерухомого майна по вул. Залізнична, 10 в селі Немішаєво, згідно акту прийому - передачі від 01.01.94 р., на підставі договору купівлі-продажу державного майна, посвідченого Бородянською державною нотаріальною конторою 20.05.1994 р. р. № 2437, що підтверджуєтеся реєстраційним посвідченням Бородянського бюро технічної інвентаризації від 26.01.1999 року.

05.12.2006 було створено юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю Поліськсільбуд (далі - ТОВ Полісьсільбуд , позивач), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи номер 801801 від 05.12.2006 року, номер запису в єдиному державному реєстрі 1 331 102 і 0000 000819.

Як стверджує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Поліськсільбуд є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд в частині його нерухомого майна, згідно актів прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданих 28,12.2006, видавник: ТОВ Трест Поліськсільбуд та ТОВ Поліськсільбуд .

Однак, за твердженнями позивача, у зв`язку з наміром ТОВ Поліськсільбуд здійснити реєстрацію права власності на частину адмінбудівлі тресту (III поверх МЗК), 03.09.2019 останньому стало відомо про наявність права власності у Державної фіскальної служби України на нежитлове приміщення за адресою: Київська область, Бородянський р., смт. Бородянка, вулиця Центральна, будинок 361, в частині 28/100, яке зареєстровано державним реєстратором Найдьонишева-Буренко Юлією Петрівною, Вишгородської міської ради Київської області за реєстровим номером 43878465 від 06.11.2018, на підставі свідоцтва про право власності, на частину адмінприміщення, серія та номер: б/н, виданий 13.08.1999 (Інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 179523620 від 03.09.2019 долучено до матеріалів справи).

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, позивачем здійснено ряд адвокатських запитів, з метою виявлення документів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію права власності спірного майна, яке належить позивачу, за Державною фіскальною службою України та встановлено наступне.

За твердженнями позивача, в підтвердження наявності права власності у Державної фіскальної служби України останній отримав копії наступних документів: договору купівлі-продажу від 28 грудня 1992 року, укладеного між будівельним трестом Поліськсільбуд та ДПІ Бородянського району; договору купівлі-продажу від 21 жовтня 1994 року, укладеного між господарською асоціацією малих підприємств Поліськсільбуд та ДПІ Бородянського району; договору купівлі-продажу від 29 грудня 1997 року, укладеного між ТОВ Трест Поліськсільбуд та ДПІ в Бородянському районі; розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 364 від 28 грудня 1996 року Про визнання права власності ; рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 73 від 05 серпня 1999 року Про оформлення праві власності на об`єкт нерухомого манна , а також, свідоцтва про право власності на частину адмінприміщення за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна, (Леніна), будинок 361, площею 590,2 кв.м. від 13.08.1999, реєстраційний № 159, видавник: Бородянське бюро технічної інвентаризації.

Однак, дослідивши зазначені документи, позивач стверджує, що договір купівлі-продажу від 28 грудня 1992 року є неукладеним та таким, що взагалі не існувало; договір купівлі-продажу від 21 жовтня 1994 року, є недійсним, а також не укладеним; а також, договір купівлі-продажу від 29 грудня 1997 року, взагалі ніколи не укладався, у зв`язку із чим є недійсним із підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позов. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліськсільбуд» вважає, що розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 364 від 28 грудня 1996 року Про визнання права власності має бути скасовано, оскільки у місцевих та державних адміністрацій та виконавчих комітетів органу місцевого самоврядування відсутні повноваження визнавати договори укладеними чи дійсними. А, в свою чергу, Бородянська районна державна адміністрація, під час затвердження спірного розпорядження, перевищила свої повноваження, оскільки, на момент затвердження, не мала первинних правовстановлюючих документів на спірний будинок. Так само, позивач стверджує, що і виконавчим комітетом Бородянської селищної ради, при прийнятті рішення № 73 від 05 серпня 1999 року Про оформлення праві власності на об`єкт нерухомого манна , було перевищено свої повноваження, оскільки, на момент його прийняття, остання не мала первинних правовстановлюючих документів на частину спірного приміщення.

З огляду на вищенаведене у сукупності, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліськсільбуд» вважає, що у разі скасування судом розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 364 від 28 грудня 1996 року Про визнання права власності та рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 73 від 05 серпня 1999 року Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна , на підставі яких здійснено державну реєстрацію прав та видано свідоцтво про право власності на частину адмінприміщення за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна, (Леніна), будинок 361, площею 590,2 кв.м., вбачаються підстави для скасування зазначеного свідоцтва, так як воно є похідним від рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 73 від 05 серпня 1999 року.

В свою чергу, представником відповідача 3 в судовому засіданні 11.11.2020 зазначено, що всі обґрунтування позивача є безпідставними, та такими, які не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджені наявними матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявні копії всіх договорів купівлі-продажу, а договори купівлі-продажу від 28 грудня 1992 року, від 21 жовтня 1994 року, були представлені суду та учасникам справи в судовому засіданні в оригіналі, що спростовує позицію позивача про не існування останніх. Крім того, відповідач-3 зазначає, що до матеріалів справи було долучено копію акту прийомки-передачі від 21.10.1994, підписаного представником продавця та скріплений печаткою громадської асоціації малих підприємств Поліськсільбуд , на виконання умов договору купівлі-продажу від 21 жовтня 1994 року.

Більше того, відповідач 3 стверджує, що у відповідності до чинного законодавства, на момент укладання спірних договорів купівлі-продажу, зазначені договори підлягали реєстрації тільки у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, у зв`язку із чим, орган державної влади і звернувся саме до Бородянської селищної ради із заявою та необхідним пакетом документів для оформлення права власності за ДПІ у Бородянському районі на частину адміністративного приміщення згідно вищезазначених договорів, площею 590,2 м 2 за адресою: Київська область, м. Бородянка, вул. Леніна, 361. У зв`язку із зазначеним, відповідач 3 стверджує, що за наслідком всіх наданих документів, Бородянською селищною радою, було прийнято рішення від 05.08.1999 Про оформлення права власності за ДПІ у Бородянському районі на частину адміністративного приміщення згідно вищезазначених договорів, площею 590,2 м 2 за адресою: Київська область, м. Бородянка, вул. Леніна, 361, а також було зобов`язано Бородянське бюро технічної інвентаризації видати розпоряднику майна, а саме Державній податковій інспекції в Бородянському районі, свідоцтво про право власності на загальну частину приміщення.

В подальшому, в своєму відзиві відповідач 3 пише, що Бородянським бюро технічної інвентаризації, 13.08.1999 видано свідоцтво на право власності ДПІ у Бородянському районі на частину адміністративного приміщення згідно вищезазначених договорів, площею 590,2 м 2 за адресою: Київська область, м. Бородянка, вул. Леніна, 361.

З огляду на все вищенаведене у сукупності, Державна фіскальна служба України стверджує, що позиція позивача щодо відсутності зазначених вище договорів є хибною, оскільки, на думку відповідача 3, в вразі відсутності у контролюючого органу на придбання частини адміністративного приміщення, Бородянською селищною радою не було б прийнято відповідне рішення оформлення права власності, а, в свою чергу, Бородянським бюро технічної інвентаризації, не було б видавано відповідне спірне свідоцтво.

Додатково відповідач 3 звертає увагу на те, що вищезазначені спірні договори зі сторони позивача не оскаржувались у судовому порядку та не визнавались недійсними, а отже, на данин час є дійсними та чинними.

Поряд з цим, відповідач 3 стверджує, що рішення Бородянської селищної ради від 05.08.1999 та свідоцтво Бородянського бюро технічної інвентаризації від 13.08.1999 є похідними, прийнятими на підставі зазначених договорів, а отже не можуть бути скасовані судом, доки є чинними первинні правовстановлюючі документи на право власності на адміністративне приміщення загальної площею 590.2 м 2 за адресою: Київська область, м. Бородянка. вул. Леніна, 361.

Одночасно, відповідачем 3 заявлено про застосування судом строку позовної давності до позовних вимог.

В свою чергу, представник третьої особи 1, в судовому засіданні, надав усні заперечення щодо позову, відповідно до яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на наступне. За твердженнями відповідача 3 спірні договори було укладено, в судовому порядку останні недійсними не визнано, до покупця претензій, відмов від договору, вимог щодо відшкодування збитків або повернення майна з чужого незаконного володіння, не надходило. Враховуючи зазначене, відповідач 3 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав неукладеності чи недійності відповідних договорів. Також, відповідач 3 стверджує, що обґрунтування позивачем недійсності договорів з підстав, зазначених у статті 227 ЦК УРСР, не може бути підставою для задоволення позовних вимог з огляду на те, що спірне майно, що було придбано покупцем, є адміністративним приміщенням, частиною нерухомого майна нежитлової будівлі, і тому, з урахуванням законодавства, чинного на момент укладання спірних договорів, останні не мали бути нотаріально посвідчені. Зазначене, на думку відповідача 3, свідчить про законність прийнятих спірних розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 28.12.1996 № 364, рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 05.08.1999 № 73 та свідоцтва про право власності від 13.08.1999, оскільки ґрунтуються на укладених, дійсних договорах і тому, не підлягають скасуванню.

Наряду із цим, третьою особою 1, зазначено, що станом на сьогодні, сплив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, судом взяті до уваги заперечення третьої особи 2, наявні у матеріалах справи, відповідно до яких, остання проти задоволення позовних вимог заперечує та просить суд в позові відмовити повністю, з огляду на наступне.

Як наведено у письмових поясненнях, на підтвердження взаємовідносин правонаступництва між ТОВ Трест Поліськсільбуд та ТОВ Поліськсільбуд , позивачем у справі, додано до позову: Статут ТОВ Поліськсільбуд , в редакції на дату державної реєстрації (05.12.2006), а також, Акти прийому - передачі майна з балансу ТОВ Трест Поліськсільбуд на баланс ТОВ Поліськсільбуд від 28.12.2006. Водночас, на переконання третьої особи 2, вищезазначені докази жодним чином не підтверджують виникнення будь-яких правовідносин між позивачем та Організацією орендарів Орендного тресту Поліськсільбуд , яка придбала майно за Договором купівлі-продажу державного майна Орендного тресту Поліськсільбуд № 43 від 20.05.1994. Також, третя особа 2 стверджує, що докази, подані з позовом не містять відомостей щодо взаємовідносин між Організацією орендарів Орендного тресту Поліськсільбуд і ТОВ Трест Поліськсільбуд щодо виникнення прав на спірне майно.

Аналогічно, Фонд Державного майна України вважає, що надані позивачем докази, не підтверджують виникнення будь-яких правовідносин між ним та ТОВ Трест Поліськсільбуд , в результаті яких у ТОВ Поліськсільбуд виникло б право власності на спірне майно, яке підлягає державній реєстрації. З огляду на все вищенаведене у сукупності, на думку третьої особи 2, до справи надані документи щодо трьох юридичних осіб, які не взаємопов`язані між собою відносинами правонаступництва. Крім того, третя особа зазначає, що юридична особа - ТОВ Трест Поліськсільбуд (код ЄДРПОУ 19415063) станом на дату розгляду справи не перебуває в процесі припинення та/або не припинена, отже, на думку третьої особи 2, в силу приписів ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа ТОВ Поліськсільбуд (код ЄДРПОУ 34779432) не була створена в процесі реорганізації ТОВ Трест Поліськсільбуд , шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення. Також, Фонд державного майна України звертає увагу суду та учасників судового процесу на те, що до матеріалів справи не надано розподільчий баланс, складений між ТОВ Трест Поліськсільбуд та ТОВ Поліськсільбуд , яке визначено правонаступником ТОВ Трест Поліськсільбуд в частині права власності на майна переданого у статутний фонд за розподільчим балансом.

В той же час, третя особа 2 посилається на те, що в статуті ТОВ Поліськсільбуд вказано тільки про передачу прав на майно без здійснення передачі обов`язків юридичної особи - ТОВ Трест Поліськсільбуд , тому, третя особа 2 вважає, що у Позивача відсутні підстави стверджувати про створення ТОВ Поліськсільбуд шляхом виділу з ТОВ Трест Поліськсільбуд .

Також, третя особа 2 звертає увагу, що Акт прийому - передачі майна з балансу ТОВ Трест Поліськсільбуд на баланс ТОВ Поліськсільбуд від 28.12.2006, який наданий Позивачем до матеріалів справи, не є документом, який підтверджує виникнення у ТОВ Поліськсільбуд права власності на нерухомість, оскільки Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) товариства. При цьому, третя особа 2 зазначає, що в пункті 2.1. додатку № 1 до Тимчасового положення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (який діяв на дату виникнення спірних правовідносин), наведено перелік правовстановлювальних документів на нерухоме майно, серед яких, відсутній такий правовстановлювальний документ як баланс підприємства, а тому перебування спірного майна на балансі позивача, на думку третьої особи 2, не свідчить про набуття останнім на нього права власності. Крім цього, вказаний акт прийому - передачі майна з балансу ТОВ Трест Поліськсільбуд на баланс ТОВ Поліськсільбуд не містить відомостей, які б надавали можливість визначити, яке саме індивідуально визначене нерухоме майно, як-то адреса місцезнаходження майна, тощо, передається від однієї до іншої юридичної особи.

11.11.2020 в судовому засіданні судом була оголошена перерва на 19.11.2020.

З метою повідомлення відповідачів 1, 2, а також третьої особи 2 про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 12.11.2020. Однак, здійснити відправлення зазначеної ухвали не вдалося у зв`язку із відсутністю фінансування. Зазначені обставини підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою від 19.11.2020.

19.11.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 19.11.2020 з`явились представники позивача та третьої особи 1. Представники відповідача 1, 2, 3 та третьої особи 2 в судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

19.11.2020 в судовому засіданні судом були досліджені докази, які долучені до матеріалів справи учасниками судового процесу.

В судовому засіданні 19.11.2020 представник позивача в судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю, а представник третьої особи просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Щодо неявки відповідача 1,2 та 3, а також третьої особи 2 в судове засідання, судом зазначається наступне.

Неявка у судове засідан ня будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право» , Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, судом враховані відзиви на позовну заяву, подані відповідачем 2 та 3 до матеріалів справи.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 19.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи 1, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись із позовом до суду про скасування розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 364 від 28 грудня 1996 року "Про визнання права власності"; рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради № 73 від 05 серпня 1999 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" та свідоцтва про право власності на частину адмінприміщення за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна, (Леніна), будинок 361, площею 590,2 кв.м. від 13.08.1999 реєстраційний № 159, видавник Бородянське бюро технічної інвентаризації, позивач стверджує про порушення відповідачами його законних прав на вільне володіння, користування та розпорядження його майном, а саме: нежитловим приміщення за адресою: Київська область, Бородянський р., смт. Бородянка, вулиця Центральна, будинок 361, площею 590,2 кв.м. При чому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліськсільбуд» стверджує, що вимога про скасування спірного свідоцтва про право власності має бути задоволена, як похідна від вимог про скасування спірних розпорядження та рішення, оскільки останні прийняті із порушенням вимог Законів України, а також із перевищенням повноважень осіб, якими і були прийняті відповідні правової акти.

З огляду на вищенаведене, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, правомірність набуття позивачем права власності на спірний об`єкт має бути доведена позивачем та встановлена судом.

Частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями ст. 41 Конституції України, яка є Основним Законом України.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України Про власність (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Статтею 49 ЗУ Про власність (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.

Водночас частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дана норма закону вимагає від органів місцевого самоврядування прийняття законних, обґрунтованих та вмотивованих рішень.

Відповідно до ст. 57 Закону України Про власність (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

В силу приписів ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При цьому, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Умовою для подання позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності. Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта. Отже, виходячи з зазначеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням переліченими органами актів, і таке право має вже існувати, тобто, беззаперечно передувати зверненню до суду.

Згідно п. 2 роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (із змін. та доповнен.) підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду не має правових підстав для задоволення позову.

Вказаний принцип закріплено також у ст. 16 ЦК України та ст. 1 ГПК України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Досліджуючи питання наявності правомірності набуття позивачем права власності на спірний об`єкт, судом встановлено наступне.

Згідно розпорядження Бородянської районної державної адміністрації № 292 від 30 грудня 1992 року Про державну реєстрацію організації орендарів тресту Поліськсільбуд та Положення про організацію орендарів , було зареєстровано організацію орендарів тресту Поліськсільбуд .

У відповідності до додатку до акту прийому-передачі майна орендного підприємства Трест Поліськсільбуд , згідно Закону України Про приватизацію майна державних підприємств , станом 01.01.1994 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області було передано до статутного фонду ОП Трест Поліськсільбуд перелік об`єктів нерухомості, наведений у зазначеному додатку (копія міститься у матеріалах справи).

Судом встановлено, що станом на 20 травня 1994 року процес приватизації державного майна, зданого в оренду та забезпечення умов для участі громадян України в процесі приватизації регулювався Декретом Кабінету Міністрів України Про приватизацію цілісних майнових комплексів Державних підприємств та їхніх структурних підрозділі , зданих в оренду № 57-93 від 20.05.1993 (втратив чинність на підставі Закону № 139-У (139-16) від 14.09,2006) (далі за текстом Декрет КМУ № 57-93),

Відповідно до ст. 1 Декрету КМУ № 57-93, який діяв в 1994 р, було передбачено, що приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду, балансова вартість основних фондів яких перевищує 20 млн. карбованців і визначена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 1992 року № 229 Про проведення загальної переоцінки основних фондів, заліку взаємної заборгованості підприємств та поповнення оборотних коштів державних підприємств і організацій , здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, заснованих державними органами приватизації та орендарями. Рішення про приватизацію зданого в оренду державного майна приймається державними органами приватизації, якщо на це є згода орендаря.

Згідно зі ст. 2 та ст. 4 Декрету КМУ № 57-93, який діяв в 1994 р., було визначено, що після затвердження плану приватизації засновники приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і подають ці документи для державної реєстрації товариства. До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду, та майно, що є власністю орендаря і перебуває на балансі підприємства, створеного орендарем.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України Про додаткове регулювання орендних відносин № 9-92 від 15.12.1992 (із змінами, внесеними згідно з Декретом КМУ №57-93 від 20.05.93), приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду з правом викупу за укладеними до набуття чинності цим Декретом договорами оренди, в яких було визначено умови викупу (ціна, порядок, терміни та засоби платежу), здійснюється на умовах, передбачених договорами,

Якщо в договорах оренди, укладених з правом викупу до набуття чинності цим Декретом, умови викупу не визначено і орендар не дає згоди на приватизацію державного майна, зданого в оренду, сторони договорів оренди, визнані такими відповідно до законодавства України, протягом півтора року з дня набуття чинності цим Декретом вносять до вказаних договорів належні зміни і доповнення. При цьому, вартість майна, що підлягає викупу, визначається за методикою оцінки, яка діє на момент внесення цих змій і доповнень. В умовах викупу договору оренди обов`язково визначається квоти використання майнових приватизаційних сертифікатів організацією орендарів. У разі невнесення в договір оренди з правом викупу вказаних змін і доповнень у зазначений термін орендар втрачає право на викуп об`єкта оренди. Організацій орендарів для цілей викупу орендованого держанного майни має права й обов`язки товариства покупців (стаття 3 в редакції Декрету № 57-93 від 20.05.1993).

20.05.1994 між Фондом державного майна України, як продавцем та Організацією орендарів орендного тресту Поліськсільбуд , як покупцем укладено договір купівлі-продажу державного майна орендного тресту Поліськсільбуд № 43, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного тресту Поліськсільбуд шляхом викупу майна трудовим колективом на підставі укладеної з Регіональним відділенням додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди державного майна орендним трестом Поліськсільбуд № 104 від 31.12.1992. На підставі зазначеного договору, 12.09.1994 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області було видано Орендному підприємству Трест Поліськсільбуд свідоцтво про власність на цілісний майновий комплекс.

Таким чином, Організація орендарів орендного тресту Поліськсільбуд придбала в порядку, визначеному договором оренди та положеннями вказаних Декретів КМУ, шляхом викупу трудовим колективом, державне майно цілісного майнового комплексу орендного тресту Поліськсільбуд .

Одночасно, господарський суд зазначає, що договір оренди державного майна орендним трестом Поліськсільбуд № 104 від 31.12.1992, на який є посилання у вищенаведеному договорі купівлі-прожажу, судом не досліджено, так як сторонами не було подано до суду ні оригінал для огляду, ні копію, для долучення до матеріалів справи.

10 січня 1995 року було здійснено державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності від 10.01.1995 року № 229, виданого Бородянською районною державною адміністрацією, а також затверджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд протоколом № 1 від 21 грудня 1994 року зборів учасників /засновників товариства з обмеженою відповідальністю.

Одночасно, 26.01.1999 Бородянським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення про те, що за організацією орендарів Орендного тресту Поліськсільбуд зареєстровано майновий комплекс в смт. Бородянка, який складається з частини нерухомого майна по вул. Вокзальна № 2, нерухомого майна по вул. Леніна, 361 та 28-Б, нерухомого майна по вул. Залізнична, 10 в смт. Немішаєво, згідно акту прийому-передачі від 01.01.94 (копія наявна у матеріалах справи).

В 2005 році було здійснено продаж корпоративних прав ТОВ Трест Поліськсільбуд .

05.12.2006 року було створено Товариство з обмеженою відповідальністю Поліськсільбуд , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО номер 801801 від 05.12.2006 року та статутом ТОВ Поліськсільбуд затвердженого зборами засновників протоколом № 3 від 18 листопада 2006 року(копії долучені до матеріалів справи).

Відповідно до п. 2.1 Статуту ТОВ Поліськсільбуд , в редакції від 05.12.2006 року, затвердженого Зборами засновників Протокол № 3 від 18 листопада 2006 року, учасниками товариства є фізичні особи - громадяни України: ОСОБА_1 та Гнесь Галина Павлівна. А, відповідно до п. п. п. 9.1-9.3 Статуту, товариство є власником майна, переданого йому учасниками; виробленої ним продукції; одержаних доходів; іншого майна, набутого ним законним шляхом. Майно товариства формується за рахунок вкладів його учасників, кредитів, доходів від господарської діяльності, інших надходжень. Статутний фонд (капітал) Товариства утворюється за грошових вкладів та майна, переданого учасниками.

Згідно п. 1.3. розділу 1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Поліськсільбуд , в редакції від 05.12.2006 року, затвердженого Зборами засновників (Протокол № 3 від 18 листопада 2006 року), Товариство є частковим правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд , а саме: щодо права власності на майно, передане йому ТОВ Трест Поліськсільбуд у статутний фонд за розподільчим балансом та права користування земельними ділянками у смт. Бородянка, с. Микуличі та смт. Клавдієво.

Одночасно, судом не було досліджено розподільчий баланс, на який є посилання у пункті 1.3 Статуту, оскільки позивачем не було подано до суду ні оригінал для огляду, ні копію, для долучення до матеріалів справи.

При чому, в матеріалах справи наявні тільки копії двох актів прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданих 28.12.2006 року, відповідно до змісту яких, у 2006 році ТОВ Трест Поліськсільбуд здійснив передачу з свого балансу на баланс ТОВ Поліськсільбуд основні засоби, згідно з переліком, наведеним у зазначених актах.

Однак, судом, при дослідженні зазначених документів встановлено, що зі змісту останніх неможливо ідентифікувати наведене в них нерухоме майно, оскільки в актах наведено тільки перелік назв майна: як-то, частина адмінбудівлі тресту (1 та 2 поверх МЗК); частина адмінбудівлі тресту (3 поверх МЗК); гараж № 2; гараж № 6 та інш., без конкретизації, в якому місті/смт/селище, на якій вулиці та за яким номером знаходиться все перелічене нерухоме майно.

Відповідно до до пункту 2.1. додатку № 1 Тимчасового положення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно є договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом якого є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, спадковий договір (за наявності свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть чи рішення суду про оголошення особи померлою), договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна, що є у спільній власності, про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видається нотаріусом. Свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), видане нотаріусом. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги (аукціон) не відбулися, видане нотаріусом. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування. Свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду. Свідоцтво про право на спадщину та свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, видане консульською установою України. Договір відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладений шляхом проведення цільового біржового чи позабіржового аукціону з метою погашення податкового зобов`язання. Рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності. Ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди. Рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації. Дублікат правовстановлювального документа, виданий нотаріусом, органом місцевого самоврядування, органом приватизації, копія архівного правовстановлювального документа, видана державним архівом. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, що видається Фондом державного майна. Свідоцтво про право власності, видане Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об`єкти суб`єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Отже, судом зазначається, що перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, відповідно до Тимчасового положення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (який діяв на дату виникнення спірних правовідносин), є виключний, і в ньому, відсутній такий документ, як баланс підприємства.

Одночасно, відповідно до ч. ч. 1-2 ст 104 ЦК України (в редакції від 30.09.2006), юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК України (в редакції від 30.09.2006), злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Згідно зі ст. 108 та ч. 1 ст. 109 України (в редакції від 30.09.2006), перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Разом із тим, господарський судом встановлено, що як на момент підписання вищенаведених актів прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданих 28.12.2006 року, так і на момент розгляду судом справи, юридична особа - ТОВ Трест Поліськсільбуд (код ЄДРПОУ 19415063) не перебуває в процесі припинення та/або не припинена.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд не може підтвердити юридичний факт здійснення передачі ТОВ Трест Поліськсільбуд з свого балансу на баланс ТОВ Поліськсільбуд спірного майна, що в свою чергу, свідчить про недоведеність з боку позивача наявності права власності на спірне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: Київська область, Бородянський р., смт. Бородянка, вулиця Центральна, будинок 361, площею 590,2 кв.м.

Одночасно, щодо правомірності прийняття Бородянською районною державною адміністрацією розпорядження № 364 від 28 грудня 1996 року "Про визнання права власності", а також, виконавчим комітетом Бородянської селищної ради рішення № 73 від 05 серпня 1999 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", суд встановив наступне.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу УРСР(в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві.

Частина 1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР визначає, що право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

28.12.1992 між Трестом Поліськсільбуд , як продавцем, та Державною податковою інспекцією Бородянського району, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - договір 1), відповідно до умов якого, продавець продає покупцю частину приміщення/план приміщення відповідно до додатку № 1, яке знаходиться в смт. Бородянка Київської обл., по вул. Леніна, 361. Приміщення, яке продається складається із 8 кабінетів, 2 коридорів, архіву та сходинкової клітки. Вищенаведена площа належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, завіреного розпорядженням Київського Облдержбуду № 21 від 15.04.1992. Вартість продажу складає 2 000 000 / два мільйони карбованців, які отримувач перераховує на розрахунковий рахунок продавця платіжним дорученням. Продавець підтверджує, що зазначена площа до цього договору нікому іншому не продана, не закладена, у спорі або під забороною не знаходиться. Відповідно до додатку № 1 до договору 1, загальна площа приміщення 175,64 м 2 . Копія зазначеного договору наявна у матеріалах справи.

В подальшому, 21.10.1994, у зв`язку із тим, що утримання 215 м 2 загальної площі адміністративного приміщення для Асоціації малих підприємств було збитковим, на зборах засновників Господарської Асоціації малих підприємств було прийнято рішення, оформлене протоколом № 11, відповідно до якого, засновники вирішили продати частину адміністративного приміщення податковій інспекції (копія протоколу наявна у матеріалах справи).

З урахуванням зазначеного, 21.10.1994 між Господарської асоціації малих підприємств, як продавцем, та Державною податковою інспекцією Бородянського району, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - договір 2), відповідно до умов якого, продавець продає покупцю частину адміністративного приміщення площею 215 м 2 /план приміщення відповідно до додатку № 1, яке знаходиться в смт. Бородянка Київської обл., по вул. Леніна, 361. Приміщення, яке продається загальною площею 215 м 2 ,складається із 7 кабінетів та 1 коридору. Вищенаведена площа належить продавцю на підставі акту прийому-передачі майна Трестом Поліськсільбуд від 15.09.94 р. Вартість частини приміщення, яке продається становить 100 000 000,00 карб (сто мільйонів карбованців), які покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця платіжним дорученням. Продавець підтверджує, що зазначена площа до цього договору нікому іншому не продана, не закладена, у спорі або під забороною не знаходиться. Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 21.10.1994 Господарська асоціація малих підприємств передала, відповідно до договору купівлі-продажу від 21.10.1994, Державній податковій інспекцієї Бородянського району частину нежилого приміщення, розташованого в смт. Бородянка, вул. Леніна, 361, загальною площею 215 м 2 (копії договору та акту долучені до матеріалів справи).

Також, судом встановлено, що 29.12.1997, між Товариством з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд , як продавцем, та Державною податковою інспекцією Бородянського району, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - договір 3), відповідно до умов якого, продавець продає покупцю частину адміністративного приміщення, яке знаходиться в смт. Бородянка Київської обл., по вул. Леніна, 361, площею 199,56 м 2 та складається із кабінетів, коридору та сходової клітки. Вищенаведена площа належить продавцю на підставі розпорядження Київського Облдержбуду № 21 від 15.04.1992. Вартість частини приміщення, яке продається становить двадцять сім тисяч сорок дев`ять гривень, які покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця платіжним дорученням. Продавець підтверджує, що зазначена площа до цього договору нікому іншому не продана, не закладена, у спорі або під забороною не знаходиться. Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 20.02.1998 Товариство з обмеженою відповідальністю Трест Поліськсільбуд передало, відповідно до договору купівлі-продажу від 29.12.1997, Державній податковій інспекції Бородянського району частину нежилого приміщення, загальною площею 199,56 м 2, яке знаходиться за адресою - селище Бородянка, вул. Леніна, 361(копії договору та акту долучені до матеріалів справи).

Наразі, господарський суд зазначає, що в судовому засіданні, судом оглянуто оригінали вищенаведених двох договорів купівлі-продажу та встановлено ідентичність тим копіям зазначених примірників, які долучені до матеріалів справи.

При цьому, судом враховані твердження позивача щодо того, що всі три договори купівлі-продажу є неукладеними та недійсними. Разом із тим, судом останні відхиляються, оскільки в матеріалах справи наявні всі копії зазначених договорів, та, як вже було зазначено судом раніше, в судовому засіданні, судом здійснено огляд оригіналів цих договір. Крім того, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Одночасно, на момент розгляду судом справи договори купівлі-продажу 1, 2 та 3 судом визнані недійсним не були, а тому, на даний час є дійсні та чинні.

Також, відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Наразі, господарський зазначає, що, враховуючи те, що жодна із сторін договорів 1, 2 та 3 не була фізичною особою - громадянином, тому вищенаведені договори підлягали реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до п. 1.7 Інструкція Про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб , затвердженої наказом N 121 від 09.06.98 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (в редакції від 09.06.1998) (далі - Інструкція), реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Відповідно до п.п. а) п. 2.1 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію).

Згідно абз. 11 підпункту а) п. 4.1. Інструкції , оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11: а) місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Згідно п. 6, п. 9, п. 10 додатку 1 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна до Інструкції, зазначеними документами, окрім інших, є свідоцтво про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування; договори купівлі-продажу , міни, зареєстровані біржею; договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності.

Судом встановлено, що, здійснивши розгляд клопотання Державної податкової інспекції Бородянського району разом із доданими документами, Бородянською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 364 від 28.12.1996, відповідно якого, визнано за Державною податковою інспекцією Бородянського району право власності на частину адміністративного приміщення, що складає 215 кв.м. по вул. Леніна, 361 в смт. Бородянка, а також наказано Бородянському бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво про право власності на згадану частину приміщення.

В подальшому, 05.08.1999, виконкомом Бородянської селищної ради прийнято рішення № 73, відповідно до якого вирішено визнати за Державною податковою інспекцією Бородянського району право власності на частину адміністративного приміщення, що складає 375,2 кв.м. по вул. Леніна, 361 в смт. Бородянка, а також, наказано Бородянському бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво про право власності на згадану частину приміщення.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5, (зі змінами та доповненнями, у редакції що діла на момент видачі оспорюваних свідоцтв), видача свідоцтва про право власності, яким оформлюється право власності на об`єкти нерухомого майна, здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об`єкти. При цьому БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

З урахуванням вищенаведеного, 13.08.1999, начальником Бородянського бюро технічної інвентаризації видано свідоцтво про право власності на частину адмінприміщення у селищі Бородянка, по вул. Леніна, 361, про те, що дійсно належить державі в особі Верховної ради України на праві загальнодержавної власності, в цілому складається з частини адмінприміщення площею 590,2 кв.м.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.41 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 22.01.2019р. по справі №906/753/17.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши правовий аналіз чинного законодавства України, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент прийняття судом рішення у справі, господарський суд встановив, що спірні розпорядження № 364 від 28.12.1996 та рішення № 73 від 05.08.1999 були прийняті відповідальними особами на підставі наявних дійсних та чинних правовстановлюючих документів на спірне майно (договорів купівлі-продажу № б/н від 28.12.1992, 21.10.1994 та 29.12.1997), а також, в порядку, передбаченому нормами чинного законодавства України (на момент прийняття), а отже, реалізуючи свої повноваження із дотриманням вимог Закону.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, жодних порушень з боку посадових осіб Бородянської районної державної адміністрації Київської області, а також, виконкомому Бородянської селищної ради, позивачем не доведено, а судом не встановлено. З огляду на що, позивачем не доведено суду будь-яких порушень при прийнятті спірних розпорядження № 364 від 28.12.1996 та рішення № 73 від 05.08.1999, на підставі яких і було видано спірне свідоцтво про право власності від 13.08.1999, що свідчить про юридичну неспроможність позовних вимог та наявність підстав для відмови в позові.

Відповідно до частини 1 статті 15, пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним є спеціальний спосіб захисту права власності, передбачений частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України. Так, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Таким чином, умовою застосування коментованого способу захисту є те, що особа, яка звертається захистом свого порушеного права власності, повинна довести, що таке право у неї виникло, а відповідний акт органу державної влади порушує її чинне право власності.

З огляду на вищевикладене у сукупності, враховуючи відсутність доказів наявності права власності позивача на спірне майно, а також, беручи до уваги не доведеність позивачем порушення відповідачами при прийняття спірних розпорядження та рішення, як вимог Законодавства України, так і прав позивача, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення даєстороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Одночасно, твердження відповідача 3 та третьої особи 1 про сплив строків позовної давності судом до уваги не беруться з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові та враховуючи, що у відповідності п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко