Ухвала

від 16.12.2020 по справі 910/5030/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5030/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Каскад-Імпекс" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004,

за участю представників:

позивача - Іванов О. В.,

відповідача - Гандзюк Т. О.,

третьої особи - Геращенко В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Каскад-Імпекс" (далі - ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем завершено забудову земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:146:0006 та завершено її використання за цільовим призначенням, що підтверджується актом готовності до експлуатації об`єкта будівництва від 28.10.2016 та сертифікатом серії ІУ № 165163221034 від 17.11.2016. Позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом" (далі - ТОВ "ЖБК "Управдом") договір № 17/11/16-З, відповідно до якого ЖБК передано офісно-житловий комплекс для утримання та експлуатаційного обслуговування, що підтверджується актом приймання-передачі від 17.11.2016. Тобто з 17.11.2016 позивач не проводить забудову земельної ділянки та не використовує її за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2002 (суддя Сівакова В. В.) позов задоволено повністю, розірвано договір оренди земельної ділянки від 19.02.2004.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 (колегія суддів: Тищенко А. І., Дикунська С. Я., Чорногуз М. Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Київська міська рада у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2019 у справі № 925/315/18, від 04.03.2020 у справі № 910/7294/19, щодо застосування вказаної норми права.

Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надходило.

Згідно з частиною статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/5030/20 з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення, виходили з того, що 29.05.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 497/657 "Про передачу ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу на перетині вул. Павлівської та вул. Златоустівської у Шевченківському районі м. Києва", яким затверджено проект відведення земельної ділянки ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу на перетині вул. Павлівської та вул. Златоустівської у Шевченківському районі м. Києва, передано ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс", за умови виконання п. 3 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,28 га за рахунок земель міської забудови.

На виконання вказаного рішення 19.02.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.

Будівництво об`єкту на спірній земельній ділянці завершилося, що підтверджується актом готовності об`єкта до експлуатації від 28.10.2016.

У подальшому на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 28.10.2016 позивачем було отримано Сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкту серії ІУ № 165163221034 від 17.11.2016, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

На підставі договору № 17/11/16-Б на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування офісно-житлового комплексу на перетині вулиць вул. Павлівська та вул. Златоустівської у Шевченківському районі м. Києва, укладеного 17.11.2016 з ТОВ "ЖБК "Управдом" (виконавець за договором), відповідно до частини 12 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс" передало, а виконавець прийняв для утримання та експлуатаційного обслуговування житлові будинки з прибудинковими територіями та усіма внутрішньобудинковими мережами (в т.ч електропостачання, водопостачання, каналізації, центрального опалення, теплопостачання, газопостачання тощо) у складі житлово-офісного комплексу, що розташований на перетині вулиць вул. Павлівська та вул. Златоустівської у Шевченківському районі м. Києва згідно з актом приймання - передачі.

Факт передачі житлово-офісного комплексу в управління та експлуатаційне обслуговування ТОВ "ЖБК "Управдом" підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного акту приймання-передачі від 17.11.2016.

08.06.2019 загальними зборами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Хоффманнхауз" прийнято рішення (оформлене протоколом № 1), яким визначено 01.08.2019 датою припинення строку дії договорів із ТОВ "ЖБК "Управдом" як з надавачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

На підставі протоколу № 1 загальних зборів ОСББ "Хоффманнхауз" від 08.06.2019, ТОВ "ЖБК "Управдом" передало ОСББ "Хоффманнхауз" житловий будинок за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Златоустівська, 34, про що 30.07.2019 складено акт приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Златоустівська, 34.

Ураховуючи встановлені обставини справи, які свідчать про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу, тобто припинення використання земельної ділянки за метою, визначеною при укладенні спірного договору, суди дійшли висновку про наявність підстав для розірвання спірного договору оренди.

Судові рішення прийнято на підставі статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19 Закону України "Про оренду землі".

Натомість у справі № 925/315/18, на постанову Верховного Суду від 27.03.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд підтримав висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову щодо розірвання договору оренди та зазначив, що після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію в орендаря, на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі", виникає право на дострокове припинення дії договору оренди. В

той же час, сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 Земельного кодексу України.

У свою чергу, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано лише акт готовності об`єкта до експлуатації від 10.11.2017 та сертифікат від 17.11.2017 серії ЧК № 162173200283, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації, які не свідчать про припинення права користування земельною ділянкою. Саме у зв`язку з цим, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем доказів фактичного припинення користування земельною ділянкою не надано, як не надано і доказів передачі збудованого об`єкта іншому власнику.

Як уже зазначалося, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Висновок апеляційного господарського суду у справі, яка переглядається, не протирічить висновку, викладеному у справі № 925/315/18, а судові рішення про відмову в позові та про задоволення позову прийняті з огляду на встановлені судами різні обставини справи. Тобто з урахуванням обставин, встановлених судами при розгляді зазначених справ, правовідносини у цих справах не є подібними.

У справі № 910/10752/19 на постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій, будівництво на орендованій згідно з договором оренди земельній ділянці є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, збудовані об`єкти передані на баланс для обслуговування експлуатуючій організації (ТОВ "ЖБК "Управдом"), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі. За наведених обставин Суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанцій про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу, у зв`язку з чим договір оренди підлягає розірванню.

Таким чином висновок апеляційного господарського суду у справі, яка переглядається, не протирічить висновку, викладеному у справі №910/10752/19.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі з урахуванням визначеного статтею 287 ГПК України права касаційного оскарження, не обґрунтовані належним чином в контексті виключних підстав касаційного оскарженні, тому Верховний Суд відповідно до встановлених процесуальним законом меж розгляду справи у суді касаційної інстанції оцінювати та перевіряти їх не може.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Київської міської ради.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі закриття касаційного провадження сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/5030/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич