Постанова

від 21.12.2020 по справі 480/2506/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 р. Справа № 480/2506/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року (суддя Є.Д. Кравченко, м. Харків) по справі № 480/2506/20

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту- позивач) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" (далі по тексту - відповідач, ТОВ "Славгород"), в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 204721,56 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконаний встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. За 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 15.04.2020 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 204721,56 грн. та нараховану пеню в розмірі 61,42 грн. Але вказана сума відповідачем в добровільному порядку не сплачена, тому позивач просить її стягнути в судовому порядку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі № 480/2506/20 адміністративний позов Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" (42456, Сумська область, Краснопільський район, с. Славгород, ідентифікаційний код 32021456) на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (40011, м. Суми, вул. Горького, 2, код ЄДРПОУ 14004771, одержувач Сумська міська отг/50070000, банк одержувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок UA918999980313101230000018540, МФО 899998, ЄДРПОУ 37970593) адміністративно-господарські санкції в сумі 204721 (двісті чотири тисячі сімсот двадцять одна) грн. 56 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 61 (шістдесят одна) грн. 42 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі № 480/2506/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем кожного місяця протягом 2019 року до Краснопільської районної філії Сумського ОЦЗ подавалися звіти про наявність вакансій для осіб з інвалідністю (форма № З -ПН), де зазначалось про наявні не зайняті робочі місця. До того ж, зауважив, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування. Тим більше, позивачем не надано доказів того, що хоча б одній особі з інвалідністю товариством було відмовлено у працевлаштуванні. Тобто, відповідачем було виконано всі вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для недопущення адміністративного правопорушення. Оскільки створення робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштування не є тотожними категоріями, а товариством створено вільні робочі місця, вважає, що в діях відповідача не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2019 році, а відтак відсутні підстави для застосування до ТОВ «Славгород» адміністративно - господарських санкцій.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.02.2020 відповідачем до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 102 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 2; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 4. (а.с. 4)

Тобто, 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, залишилися не зайнятим, у зв`язку з чим, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що створення робочих місць для інвалідів з неповною зайнятістю не може вважатися належним виконанням, передбаченого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю на підприємстві, що використовує найману працю, оскільки законодавцем встановлено вимогу щодо працевлаштування інвалідів за таким нормативом на робоче місце, яке є для них основним.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не було у повному обсязі виконано норматив щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2019 році, а тому сума адміністративно-господарських санкцій, виходячи із нормативу робочих місць для інвалідів, що складає 204721,56 грн., та пені у розмірі 61,42 грн. підлягає сплаті відповідачем.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно зі ст. 17 Закону № 875-XII, відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону України, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості, що передбачено ч.1 ст.18 Закону України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України, державна служба зайнятості, здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати самостійний пошук і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі № 812/1164/18 від 31 липня 2019 року.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21.03.1991, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" протягом 2019 року кількість працюючих за основним місцем роботи склала 102 особи.

Отже, підприємство, відповідно до 4% нормативу, повинно було створити 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у 2019 році було створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Щодо доводів відповідача про те, що ним у звітному році створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітністю форми № 3-ПН, яка подавалась до центру зайнятості, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що протягом 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Славгород" до Сумського обласного центру зайнятості подавались звіти форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу" від 09.01.2019, від 29.01.2019, від 28.02.2019, від 29.03.2019, від 26.04.2019, від 28.05.2019, від 27.06.2019, від 29.07.2019, від 29.08.2019, від 27.09.2019, від 28.10.2019, від 28.11.2019, від 27.12.2019 (а.с. 31-43).

Зі змісту вказаних звітів вбачається, що для категорії громадян "інваліди, які не досягли пенсійного віку" товариством запропоновано вакансії за посадою "Підсобний робітник", при цьому вказаний розмір заробітної плати (у тому числі премії, надбавки, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) - 2086,50 грн., тобто 50% від розміру мінімальної заробітної плати затвердженого Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік» .

Штатним розписом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" станом на 01.01.2019 передбачено 4 штатні одиниці за посадою "Підсобний робітник", при цьому фонд оплати праці становить 8 346 грн., надбавки, доплати не передбачені.

Колегія суддів зауважує, що розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем вакантними робочими місцями для осіб з інвалідністю у 2019 році встановлено в розмірі від 2086,50 грн. з урахуванням премій, надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що є нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 4173 грн., який встановлено статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік".

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у поданих до центру зайнятості звітах від 27.06.2019, від 29.07.2019, від 29.08.2019, від 27.09.2019, від 28.10.2019, від 28.11.2019, від 27.12.2019 у розділі "Коментарі до даних про вакансії" вказано режим роботи - неповний робочий час.

Колегія суддів зазначає, що в силу частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", виконанням нормативу робочих місць у кількості визначеній згідно частини 1 цієї статті вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини 1 статті 50 Кодексу законів про працю України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Статтею 51 КЗпП передбачено, що скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Аналіз приписів статей 50, 51 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що для осіб, які працюють за трудовим договором, може бути встановлена нормальна (до сорока годин на тиждень) та скорочена тривалість робочого часу. Підстави для встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії працівників, до яких таке обмеження застосовується в силу закону, передбачені приписами статті 51 КЗпП України, однак, до таких осіб не віднесені особи з інвалідністю.

Водночас, в силу частини 1 статті 56 КЗпП України, неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється виключно за угодою сторін при прийнятті на роботу або під час виконання працевлаштованим працівником трудових обов`язків.

Отже, передбачена законом (статтею 51 КЗпП України) можливість встановлення скороченої тривалості робочого дня, в тому числі для осіб з інвалідністю, може бути реалізована під час прийняття особи на роботу, тоді як створення роботодавцем робочих місць із неповною зайнятістю впродовж робочого дня (тижня) для потенційних працівників, яким встановлено інвалідність, суперечить меті та вимогам Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Колегія суддів зауважує, що відповідачем створено робочі місця для інвалідів з неповною зайнятістю, що не може вважатися належним виконанням, передбаченого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю на підприємстві, що використовує найману працю, оскільки законодавцем встановлено вимогу щодо працевлаштування інвалідів за таким нормативом на робоче місце, яке є для них основним.

Також колегія суддів зазначає, що визначення відповідачем у звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2019 рік вакантних посад для осіб з інвалідністю з неповним робочим днем не виконує гарантій та завдань Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" щодо інваліда як особи із стійким розглядом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, у зв`язку з чим держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами, в тому числі трудових прав інвалідів, і не допускати їх дискримінації, поряд з іншими працівниками, яким роботодавцем запропоновано робоче місце із повною зайнятістю.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 06.02.2020 по справі № 920/385/19.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю не відповідає законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2019 рік, а отже не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Таким чином, відповідачем не було у повному обсязі виконано норматив щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2019 році, а саме не створено 2 робочих місця.

Із поданого позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Славгород" звіту вбачається, що фонд оплати штатних працівників складає 10440,80 тис. грн. за рік.

Тобто, сума адміністративно-господарських санкцій, виходячи із нормативу робочих місць для інвалідів, складає 204721,56 грн., які не були сплачені у встановлені законом строки, що підтверджується розрахунком суми заборгованості (а.с. 5).

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається із розрахунку суми заборгованості, за порушення строків сплати відповідачу нарахована пеня, яка станом на 16.04.2020 склала 61,42 грн. (а.с. 5).

За таких обставин, враховуючи те, що на момент розгляду справи сума заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 204721,56 грн. та 61,42 грн. пені відповідачем не сплачені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі № 480/2506/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді (підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова