Постанова

від 21.12.2020 по справі 640/1658/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1658/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Парінова А.Б., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року (в частині)

у справі №640/1658/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві,

Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування вимоги №Ф-221929-17 та рішення №1623/6199-99-11-05-12-25,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач), з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (надалі - відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві), Державної податкової служби України (надалі - відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-221939-17 від 12.11.2018 про сплату боргу недоїмки у сумі 15819,54 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України №1623/6199-11-05-012-25 віл 14.01.2019 про результати розгляду скарги.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було нараховано позивачу за період з 2015-2018 роки заборгованість зі сплати єдиного внеску як самозайнятою особою - адвокатом у сумі 15819,54 грн. Позивач вважає вказану податкову вимогу протиправною, оскільки останній в період з 2015-2018 працював як найманий працівник у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕЛ.ЕЙ.ГРУП" (наразі - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЛІГАЛ", що також підтверджується копією трудової книжки, а також відомостями із Єдиного реєстру адвокатів України. Крім того, позивач посилався на практику Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 по справі №817/505/18, згідно якої, самозайнятою особою вважається особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове пенсійне страхування лише при умові , що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності. Крім того, позивач не погоджується з рішенням відповідача 2 про розгляд його скарги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-221939-17 від 12.11.2018 про сплату боргу недоїмки у сумі 15 819, 54 грн.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України №1623/6199-11-05-012-25 віл 14.01.2019 про результати розгляду скарги.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 4341267) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням (в частині щодо скасування вимоги про сплату боргу недоїмки у сумі 15819,54 грн), відповідачем 1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволенні позовних вимог щодо скасування вимоги та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в даній частині. Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно електронної бази ІС "Податковий блок" фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 14.07.2014 перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, як самозайнята особа - адвокат. Таким чином, в інтегровані картці платника податків за кодом платежу 71040000 за позивачем обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі, починаючи з 2017 року, які підлягають сплаті на загальних підставах. Отже, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" зобов`язаний нараховувати і сплачувати єдиний внесок не дивлячись на наявність трудових відносин із роботодавцем. У той же час, позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про зняття з обліку.

Позивачем надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Відповідачем 2 не подано відзиву (письмових пояснень) на апеляційну скаргу відповідача 1.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що з 26.07.2011 по 19.07.2014 позивач працював на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО- БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СФЕРА" (код у ЄДРПОУ 37025518).

З 01.08.2014 позивач обіймав посаду заступника генерального директора у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЛІҐАЛ" (код ЄДРПОУ 38621426, основний вид діяльності: КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права, колишня назва- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛ.ЕЙ.ГРУП").

Так, з 22.05.2015 позивач переведений на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЛІҐАЛ".

З 03.01.2017 по сьогодні позивач працює адвокатом у Адвокатському об`єднанні "ЕВЕРЛІҐАЛ" (код у ЄДРПОУ 40968165, основний вид діяльності: КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права).

У період 2014-2018 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як за застраховану особу, чию працю на умовах трудового договору (контракту) використовують юридичні особи, сплачували роботодавці - юридичні особи, зокрема - ТОВ" ЕВЕРЛІҐАЛ" та AO "ЕВЕРЛІҐАЛ".

ГУ ДПС у м. Києві була сформована та надіслана позивачеві вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-221939-17 від 12.11.2018 року, якою контролюючий орган вимагає позивача сплатити недоїмку (борг) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819, 54 грн.

Надалі, після отримання оскаржуваної вимоги, позивач звернувся до Державної податкової служби України із скаргою в якій просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-221939-17 від 12.11.2018 з єдиного внеску як особи, що проводить незалежну професійну діяльність (адвокатську) з огляду на те, що ОСОБА_1 є найманими працівником та єдиний соціальний внесок за нього сплачується його роботодавцем.

Державна податкова служба України після розгляду скарги ОСОБА_1 , прийняла рішення №1623/6199-11-05-012-25 віл 14.01.2019 року, яким вирішено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-221939-17 від 12.11.2018 року ГУ ДПС у м. Києві залишити без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Вважаючи, дії відповідачів протиправними щодо винесення вимоги та рішення позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності, як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог (в частині оскарження відповідача 1).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у період з 03.01.2017 по сьогодні позивач працює адвокатом у Адвокатському об`єднанні "ЕВЕРЛІҐАЛ" (код у ЄДРПОУ 40968165, основний вид діяльності: КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права).

У період 2014-2018 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як за застраховану особу, чию працю на умовах трудового договору (контракту) використовують юридичні особи, сплачували роботодавці - юридичні особи, зокрема - ТОВ" ЕВЕРЛІҐАЛ" та AO "ЕВЕРЛІҐАЛ".

Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно до пункту 2 частини першої статті 1 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закон №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно частини 3 статті 5 цього Закону взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України №116 від 24.11.2014.

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закон №2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закон №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами частини 1 статті 7 Закон №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закон №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закон №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як з`ясовано судом першої інстанції та не спростовано відповідачем 1, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, де також зазначено, що позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5385 від 19.04.2013 року.

Апелянт зазначає, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. та щоквартальні нарахування за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн. в тому числі : за 1 квартал 2018 року в сумі 2457.18грн., за 2 квартал 2018 року в сумі 2457 грн., за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн., у розмірі мінімального страхового внеску за місяць.

Зокрема, що стосується вищевказаного періоду, то роботодавець (Адвокатському об`єднанні "ЕВЕРЛІҐАЛ") щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як працюючій особі, в розмірі 22357,41 грн - за 2018 рік, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, в частині щодо скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-221939-17.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 820/6324/17, від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19 та від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, зазначених у ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: А.Б. Парінов

В.В. Файдюк