Постанова

від 21.12.2020 по справі 320/4087/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4087/19 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Аліменка В.О.

суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Транс-Керн" до Київської митниці Держмитслужби про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Транс-Керн" до Київської митниці Державної фіскальної служби, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 15 липня 2019 року № UA125270/2019/000003/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA 125270/2019/00101 від 15 липня 2019 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Транс-Керн" зареєстроване як юридична особа 29.01.2009, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис 1 353 102 0000 003538, код ЄДРПОУ 36360101, місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Курсова, буд. 3-А, кв.20.

Основним видом діяльності позивача є: Код КВЕД 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля (основний).

16.05.2016 Приватне підприємство "Транс-Керн" (далі - декларант,позивач) уклало з компанією HANGZHOU LIFENG IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай (далі - "компанія") Контракт №HL/TK-1 (далі - "Контракт") щодо придбання зоготівок постійних магнітів у ненамагнічуваному стані, в асортименті, кількості і по цінам, вказаними в додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами Контракту (далі - "товар"), копія Контракту надається.

Відповідно до п. 1.3, 3.1 Контракту номенклатура та загальна кількість товару може бути змінено протягом дії Контракту. Умови поставки визначені сторонами як FOB-Шанхай, Китай в 20-и або 40 футових контейнерів.

Умови поставки розуміються у відповідності до правил "Інкотермс-2000". Покупець від свого імені і за свій рахунок укладає Контракт з транспортною компанією на перевезення.

Відповідно до специфікації від 26.03.2019 до Контракту компанія поставила декларанту товар на загальну суму 5 385,44дол. США, з яких:

- дисковий ферритовий магніт D 30*13 у кількості 2016 штук за ціною 0,34 дол. США за загальною вартістю 685, 44 дол. США;

- дисковий ферритовий магніт D 15*3 у кількості 100000 штук за ціною 0,0042 дол. США за загальною вартістю 420,00 дол. США;

- дисковий ферритовий магніт D18*3 у кількості 100000 штук за ціною 0,0057 дол. США на загальну вартість 570,00 дол. США;

- дисковий ферритовий магніт D20*3 у кількості 100000 штук за ціною 0,0068 дол. США на загальну вартість 680,00 дол. США;

- дисковий ферритовий магніт D25*3 у кількості 150000 штук за ціною 0,0108 дол. США на загальну вартість 1620,00 дол. США;

- дисковий ферритовий магніт D25*4 у кількості 100000 штук за ціною 0,0141 дол. США на загальну вартість 1410,00 дол. США.

Компанією було надано позивачу калькуляцію оптової ціни товару від 21.05.2019, відповідно до якої у вартість товару входять витрати на логістику перевезення до порту, погрузка на судно, експортні митні платежі, інші локальні витрати в порту.

21.05.2019 компанією надано Інвойс № HZ19CF242 на загальну суму 5 385,44 доларів США.

05.06.2019 декларантом здійснено оплату у сумі 5 385,44 доларів США на розрахунковий рахунок компанії згідно Контракту, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 05.06.2019 №8.

21.05.2019 на виконання Контракту компанією було запаковано товар на 2 фанерних палетах, вагою 3278 кг, об`ємом 1,5 кв.м, що підтверджується пакувальним листом компанії.

Товар погружено компанією на борт, що підтверджується консомантом №AMIGL190212407А, він пройшов митне оформлення на експорт, про що свідчить експортна декларація від 25.05.2019, Товар було доставлено до Одеського порту, а звідти до позивача, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0051212.

Компанією також надано сертифікат походження товару №G193333361090190 від 30.05.2019.

Вартість транспортних витрат по доставці товару до митниці з Україною склала 4 010,97 грн., що підтверджується:

- договором транспортного експедирування від 05.03.2012 №91351, укладений між декларантом та ТОВ "ЕФ EC Маккензі-Україна";

- договором на перевезення вантажів від 08.08.2018 № 08/08/18 укладений між ТОВ "ЕФ EC Маккензі-У країна" та TOB "ВК ТРАНС ЮГ";

- додатковою угодою (заявка на перевезення) від 17.05.2019 №260619;

- довідкою про транспортні витрати від 08.07.2019 №08-07/1 до митниці з Україною, виданою ТОВ "ЕФ EC Маккензі-Україна";

- рахунком від 08.07.2019 №1524;

- платіжним дорученням від 08.07.2019 №171, в яке також увійшла 100% передплата за транспортно-експедиційні послуги по доставці Товару до митниці з Україною згідно рахунку №1524.

15.07.2019 з метою митного оформлення товару декларантом подано митному органу декларацію №UA125270/2019/864401 щодо митного оформлення товару (далі - "декларація") та документи, в підтвердження заявленої митної вартості.

В цей ж день (15.07.2019) відповідач надіслав позивачу повідомлення в якому просив надати додаткові документи на підставі ч.ч.2, 3 ст. 53, ст.ст. 54, 57 МК України, зокрема заявку про надання транспортно-експедиційних послуг, виписку з бухгалтерської документації та документи про страхування товару, а також документи щодо наявності або відсутності торгівельної марки.

15.07.2019 позивачем разом з листом № 5 надано відповідачу повторно заявку на перевезення від 17.05.2019 та пояснення, в яких повідомив, що товар не страхувався, про що безпосередньо вказано в довідці про транспортні витрати експедитора, порт Яншань - це морський порт та одна із частин порту в Шанхаї.

Станом на 15.07.2019 заявлена декларантом митна вартість товару становила 142 637,15 грн. (на умовах поставки FОВ = вартість Товару + вартість доставки до кордону з Україною), з яких:

- 5 385,44 доларів США згідно курсу НБУ (25,74092000 грн. за 1 дол. США) складала 138 670,77 грн. - вартість товару згідно контракту;

- 4 010,97 грн. - вартість доставки товару до України.

Позивачем нараховано суму митних платежів в декларації в розмірі 37 085,66 грн. (7 131,86 грн. (митні платежі) + 29 953,80 грн. (ПДВ).

Вартість товару скорегована до 2,02 доларів США/кг. Тому, розмір митних платежів та ПДВ становила 43 642,46 грн. (8 392,78+35 249,68). Отже переплата митних платежів склала 6 556,80 грн. (43 642,46 - 37 085,66).

15.07.2019 декларантом на рахунок Державної фіскальної служби України здійснено оплату за митне оформлення товару на території України в сумі 43 675,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 181.

Разом з тим, за результатом розгляду поданих декларантом документів, 15.07.2019 відповідачем прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UА125270/2019/000003/2. Зі змісту оскаржуваного рішення вартість задекларованого товару визначено митним органом із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів.

Вважаючи протиправними оскаржувані рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом безпідставно ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів, в якому зазначено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, адже надані позивачем первинні документи в повній мірі відповідають заявленій вартості товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, відмовляючи позивачу у визначенні митну вартість за першим (основним) методом, яка зазначена у митній декларації, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення повного переліку документів, які б підтверджували митну вартість товарів та числові значення складових їх вартості.

Між тим, зазначені висновки митного органу не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ПП "Транс-Керн" надано митному органу ряд первинних документів, який не є обов`язковим відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів які підтверджують митну вартість товарів, суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та скасування картки відмови є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6" (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року.