Постанова

від 21.12.2020 по справі 640/15332/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15332/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Парінова А.Б., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року

у справі № 640/15332/19 (розглянуто у порядку спрощеному позовному провадженні)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року №2726425-1305-2614.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що остання є власником нежитлового приміщення, які нею, як платником єдиного податку, використовується для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до приписів підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, позивач звільнена від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивач зазначила, що не є власником земельної ділянки, оскільки рішенням Київради від 11.11.1993 №17, земельна ділянка за вищевказаною адресою надана в постійне користування колективному підприємству "Київтрактородеталь".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24 квітня 2019 року №2726425-1305-2615.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що у разі придбання фізичною особою-підприємцем платником єдиного податку будівлі, споруди (її частини), нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку без оформлення права власності на земельну ділянку, у даної особи виникає обов`язок сплати земельного податку на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного виду діяльності. Надання в оренду (найм) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Крім того, представником Головного управління Державної податкової служби у м. Києві заявлене клопотання, в якому останній просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537.

Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 утворено, як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 24 квітня 2019 року №2726425-1305-26155 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 5703,47 грн.

Позивач, вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано розрахунку, за яким було визначено загальну площу земельної ділянки, які перебувають у користуванні позивача; не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належних позивачу нежилих приміщень, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції на 2019 року) встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

За змістом підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК України.

За частиною третьою статті 7 Закону №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена неодноразово Верховним Судом у постановах від 17 грудня 2019 року по справі № 804/4739/16, від 27 січня 2020 року по справі №804/886/18, від 27 лютого 2020 року по справі №804/4665/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку третьої групи з 01 січня 2012 року; місце провадження господарської діяльності м. Київ, вул. Василя Верховинця, 10; до видів діяльності належить: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Так, у відповідності до п. п. 3 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів звертає увагу, що до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не надано розрахунок податкового зобов`язання, а зазначено лише у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до розрахунку контролюючого органу, який зазначений у апеляційній скарзі і не надавався суду першої інстанції, сума земельного податку за 2019 рік , за земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Василя Верховинця, 10, площею 201,8 кв.м становить 132,6 * 693,32 * 3* 1,09 * 1,249 * 1,433 * 1,06*1% = 5703,47 грн., де:

- 32,6 кв. м - площа земельної ділянки;

- 693,32 - грошова оцінка за 1 кв. м;

- 2,0 - функціональний коефіцієнт;

- 1,09 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 №6 -28-0 22-215/2-15;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 N 6-28-0.22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель";

- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року N 22-28-0.22-443/2-17 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель");

- 1 % - відсоток ставки земельного податку, відповідно до п. 5 додатку 3 "Положення про плату за землю в місті Києві" до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629.

Колегія суддів звертає увагу, що нормативна грошова оцінка за 1 кв. м, яка бралась відповідачем для розрахунку земельного податку за 2017 рік, становить 2163,35 грн., що розраховано відповідачем на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" від 26 липня 2007 року N 43/1877. Разом з тим, в контексті наведених положень законодавства, податковий орган не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення нормативно грошової оцінки, оскільки уповноваженим на це органом є Держгеокадастр.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, при визначені площі земельної ділянки, за яку визначено грошове зобов`язання, відповідачем в розрахунку зазначено 201,8 кв. м, що відповідає площі приміщень, які на праві власності належать позивачеві, проте не свідчить про правомірність визначення площі земельної ділянки, яка є базою для нарахування земельного податку.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на складові розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням та вказує про їх необґрунтованість і відсутність достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятого рішення.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ним правомірно самостійно визначено нормативну грошову оцінку на підставі рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, позаяк зазначені аргументи не свідчать про обґрунтованість застосування складових, які наведені у розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення.

Відтак, апелянтом не наведено обґрунтовані доводи та не надано належні та допустимі докази, які б вказували на правомірність дій суб`єкта владних повноважень в межах спірних правовідносин та наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог щодо правомірності дій останнього під час складання розрахунку з земельного податку.

Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву та змісту акту перевірки, а отже, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву та змісту акту перевірки, а отже, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Допустити заміну Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду у порядку визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: А. Б. Парінов

В. В. Файдюк