Постанова

від 22.12.2020 по справі 826/14604/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 826/14604/17

адміністративне провадження № К/9901/54018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія НБМ-РАДІО до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення № 1884 від 5 жовтня 2017 року, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія НБМ-РАДІО на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Головань О.В. від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Лічевецького І.О., Ісаєнко Ю.А. від 24 травня 2018 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія НБМ-РАДІО (далі - ТОВ ТРК НБМ-РАДІО ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Нацрада, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Про результати позапланової перевірки ТОВ ТРК НБМ-РАДІО , м. Київ (НР № 00437-м від 23 травня 2009 року, НР № 00435-м від 21 вересня 2012 року, НР № 00432-м від 16 лютого 2015 року, НР № 00436-м від 22 січня 2013 року, ефірне мовлення, позивні: Ретро ФМ ) від 5 жовтня 2017 року № 1884.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після зміни кінцевого бенефіціарного власника у 2016 році на виконання частини другої статті 59 Закону України Про телебачення і радіомовлення направив відомості про структуру власності за 2016 рік, у яких довів відповідну інформацію до регулятора. Зазначає, що оскільки частину третю статті 35 Закону було доповнено пунктом ґ (підставами для переоформлення ліцензії є зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника), і відповідний Закон набув чинності лише 30 листопада 2016 року, то при зміні кінцевого бенефіціарного власника до 30 листопада 2016 року позивач не зобов`язаний був подавати заяву про переоформлення ліцензії. Крім того, позивач зазначив, що у випадку наявності вказаного порушення, це могло би бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, проте, за нього не передбачено такої санкції як звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що саме по собі прийняте відповідачем рішення про визнання порушення і застосування передбаченої цим Законом санкції, якщо ця санкція не може бути застосована самою Нацрадою, а є лише підставою для звернення до суду, не є тим рішенням, яке безпосередньо створює права та обов`язки для ліцензіата, тоді як таким є лише рішення про визнання порушення і застосування передбачених цим Законом санкцій, що можуть бути застосовані самою Нацрадою. Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що попередня оцінка дій (бездіяльності) ліцензіата щодо недотримання ним вимог законодавства, навіть оформлена у вигляді окремого рішення, а не висловлена в акті перевірки, в будь-якому випадку потребує наступного підтвердження судовим рішенням у справі про анулювання ліцензії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ ТРК НБМ-РАДІО звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 21 червня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/14604/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

ТОВ ТРК НБМ-РАДІО подано клопотання про участь у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що перелік підстав, визначених частиною п`ятою статті 37 та частиною тринадцятою статті 72 Закону України Про телебачення і радіомовлення , для звернення до суду із позовом про анулювання ліцензії на мовлення, є виключними, а встановлені в акті перевірки факти порушення відсутні серед визначених вище підстав для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії. Відтак, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у Нацради фактично відсутні підстави для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.

Також скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до необґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення не порушує права та інтереси позивача, оскільки у рішенні від 5 жовтня 2017 року № 1884 Нацрада визнала факт неподання позивачем заяв про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, що є підставою для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.

5 жовтня 2020 року від позивача надійшло клопотання про врахування судової практики, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17.

Від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ ТРК НБМ-РАДІО , в якому вказується на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ТОВ ТРК НБМ-РАДІО (код 34818518), місцезнаходження - 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 104А, зареєстроване як юридична особа 31 січня 2007 року; має ліцензії на мовлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення НР № 00437-м від 23 травня 2009 року, НР № 00435-м від 21 вересня 2012 року, НР № 00432-м від 16 лютого 2015 року, НР № 00436-м від 22 січня 2013 року, вид мовлення: ефірне радіомовлення, позивні: Ретро ФМ .

26 травня 2017 року до відповідача надійшла заява Громадської організації Детектор Медіа № 260517-1, в якій остання просила перевірити низку компаній на предмет дотримання ними вимог статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення , кінцевим бенефіціаром яких згідно відомостей державного реєстру є ОСОБА_1 .

10 липня 2017 року посадова особа Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, на виконання рішення Національної ради від 1 червня 2017 року № 826 та наказу Голови Національної ради від 4 липня 2017 року № 5а/262, здійснила позапланову перевірку ТОВ ТРК НБМ-РАДІО на предмет дотримання останнім вимог статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення , за результатами якої складено акт позапланової перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії № 44 ПП/Кв/С/17 від 10 липня 2017 року.

В акті перевірки зазначено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 липня 2017 року кінцевим бенефіціарним власником контролером товариства є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

20 квітня 2017 року до Національної ради України надійшов лист від товариства про зміну кінцевого бенефіціарного власника, яким став ОСОБА_1 . Станом на 31 травня 2017 року товариством не подано заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін, відповідно до статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення , рішення Нацради від 18 грудня 2013 року № 2434.

Позивачем отримано примірник акта та 13 липня 2017 року подано зауваження - заперечення на акт, копія якого наявна в матеріалах справи.

Рішенням відповідача Про результати позапланової перевірки ТОВ ТРК НБМ-Радіо м. Київ (НР № 00437-м від 23 травня 2009 року, НР № 00435-м від 21 вересня 2012 року, НР № 00432-м від 16 лютого 2015 року, НР № 00436-м від 22 січня 2013 року, ефірне мовлення, позивні: Ретро ФМ ) від 5 жовтня 2017 року № 1884 визнано факт неподання ТОВ ТРК НМБ-РАДІО , м. Київ, заяв про переоформлення ліцензій НР № 00437-м від 23 травня 2009 року, НР № 00435-м від 21 вересня 2012 року, НР № 00432-м від 16 лютого 2015 року, НР № 00436-м від 22 січня 2013 року у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата; вирішено звернутись до суду з позовом про анулювання ліцензій на мовлення ТОВ НБМ-РАДІО, м. Київ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у спірних правовідносинах, урегульовано, зокрема, законами України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення , Про телебачення і радіомовлення (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що Національна рада, зокрема, здійснює нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; контроль та нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а за їх відсутності - про всіх власників та учасників телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги і всіх фізичних осіб та власників і учасників юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги, про пов`язаних осіб та про структуру власності телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги. Контроль здійснюється шляхом подання Національною радою запитів про надання інформації до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, запитів на отримання інформації з державних реєстрів, а також запитів про надання інформації до компетентних органів іноземних держав відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення передбачена статтею 71 Закону України Про телебачення і радіомовлення .

Згідно з положеннями частини другої вказаної статті міру відповідальності та відповідні санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлює суд. У визначених цим Законом випадках санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюються Національною радою.

Рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією або першого порушення законодавства провайдером програмної послуги (частина сьома статті 72).

Рішення про стягнення штрафу приймається: якщо після винесення попередження відповідні порушення не були усунені; якщо телерадіоорганізація за час після видачі (продовження) ліцензії вже отримала не менше трьох попереджень; якщо провайдер програмної послуги за час після сплати ним попереднього штрафу вже отримав не менше трьох попереджень (частина восьма статті 72).

Частиною дванадцятою статті 72 Закону України Про телебачення і радіомовлення передбачено, що якщо порушення не були усунені після попередження та стягнення штрафу, Національна рада подає до суду справу про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації або справу про скасування державної реєстрації провайдера програмної послуги.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що зверненню Національної ради до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення мають передувати, як факти систематичного порушення телерадіоорганізацією законодавства про телебачення і радіомовлення, так і застосування до неї послідовно таких санкцій, як попередження та стягнення штрафу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 4 липня 2019 року у справі № 826/25903/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 826/16345/17, від 22 червня 2020 року у справі № 826/14601/17, від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що в акті перевірки Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення встановлено, що станом на 31 травня 2017 року товариством не подано заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених копій.

Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення передбачено, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути, у тому числі, зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.

Частиною шостою статті 72 Закону України Про телебачення і радіомовлення передбачено, що Національна рада може застосувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції:

оголошення попередження;

стягнення штрафу;

анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 37 Закону України Про телебачення і радіомовлення Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі:

а) факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі-неліцензіату з метою проведення нею інформаційної діяльності;

б) факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата;

в) факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог;

г) факту відмови ліцензіата у проведенні працівниками Національної ради перевірки його діяльності відповідно до вимог законодавства України;

ґ) факту невідповідності ліцензіата визначеним статтею 12 цього Закону вимогам щодо заснування телерадіоорганізацій, обмеження частки власності іноземних фізичних та юридичних осіб в акціонерному або статутному капіталі телерадіоорганізації, а також до установчих і статутних документів телерадіоорганізації.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли до висновку про те, що попередня оцінка дій (бездіяльності) ліцензіата щодо недотримання ним вимог законодавства потребує наступного підтвердження судовим рішенням у справі про анулювання ліцензії, тому питання щодо правомірності застосування відповідачем положень статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення мають бути перевірені та оцінені судом під час розгляду справи про застосування до позивача санкції у вигляді анулювання ліцензії.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Як вбачається з інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 826/13524/17 за позовом Нацради до ТОВ ТРК НМБ-РАДІО про анулювання ліцензій на мовлення від 21 вересня 2012 року серії НР № 00435-м, від 16 лютого 2015 року серії НР № 00432-м, від 22 січня 2013 року серії НР № 00436-м, задоволено касаційну скаргу Нацради, скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року, яким частково задоволено адміністративний позов Нацради, залишено у силі. У цій справі судами встановлено наявність підстав для анулювання ліцензій на мовлення ТОВ ТРК НМБ-РАДІО у зв`язку з невиконанням останнім обов`язку щодо переоформлення відповідних ліцензій.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову за встановлених у цій справі обставин, оскільки факт неподання ТОВ ТРК НМБ-РАДІО заяв про переоформлення ліцензій встановлено в судовому рішенні у справі № 826/13524/17, яке набуло законної сили.

При цьому посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, що міститься у постанові 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у цій справі нерелевантні тим, що встановлені у справі, яка розглядається.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів повертає залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія НБМ-РАДІО залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

І.В. Желєзний