Постанова

від 16.12.2020 по справі 2-6/08

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 2-6/08

провадження № 61-4567св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: районна рада Шевченківського району у м. Чернівці, Виконавчий комітет Шевченківської районної ради м. Чернівці, відділ з питань охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка дієв інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: районна рада Шевченківського району у м. Чернівці, Виконавчий комітет Шевченківської районної ради м. Чернівці (далі - ВК Шевченківської районної ради м. Чернівці), відділ з питань охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради, про захист права власності шляхом заборони дій, які порушують права власника, знесення самочинного будівництва.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення ВК Чернівецької міської ради від 12 жовтня 1993 року за її квартирою закріплено підвальне приміщення, площею 16 кв. м. Відповідач є власником квартир АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 у цьому ж будинку. Рішенням ВК Шевченківської районної у м. Чернівці ради від 17 жовтня 2007 року ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення реконструкції у зазначеному будинку.

Посилаючись на те, що до прийняття зазначеного вище рішення відповідач без її згоди та відповідних дозволів розпочав будівельні роботи у будинку та у дворі зазначеного будинку, розпочав самочинне будівництво гаража, просила заборонити відповідачу проводити будь-які роботи з перебудови, перепланування, реконструкції будинку на АДРЕСА_3 , до вирішення питання про поділ допоміжних приміщень, які знаходяться у спільній власності, та зобов`язати відповідача знести самочинне будівництво - гараж, та привести земельну ділянку до попереднього стану.

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділ в натурі майна, що є у спільній частковій власності, та визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у 2004 році він придбав квартиру АДРЕСА_4 , площею 56 кв. м та квартиру АДРЕСА_5 у зазначеному будинку, площею 52,30 кв. м. Відповідач є власницею квартири АДРЕСА_6 у зазначеному будинку. Власником приміщень загального користування, що складає 30,100 часток зазначеного будинку була міська рада. Рішенням ВК Чернівецької міської ради від 22 листопада 2005 року будинок на АДРЕСА_3 , знятий з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Чернівці.

Посилаючись на те, що він та ОСОБА_1 є співвласниками приміщень у зазначеному будинку, просив провести їх поділ та визнати за ним право власності на його частину майна.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 18 лютого 2009 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Поділено приміщення у будинку на АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на: підвал, площею 3,7 кв. м, підвали, площами 21 кв. м та 5,2 кв. м, на квартиру АДРЕСА_7 АДРЕСА_8 , яка складається з кімнати, площею 18,6 кв. м, кімнати, площею 14,1 кв. м, вбиральні, площею 1,2 кв. м, а всього загальною площею 52,3 кв. м, сходову клітину світлиці, площею 8,2 кв. м, частину горища, площею 30,9 кв. м, приміщення, площею 5,47 кв. м, частину приміщення площею 10,57 кв. м, приміщення, площею 14,48 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на: підвал, площею 12,7 кв. м, коридор, площею 14,9 кв. м, квартиру АДРЕСА_6 , яка складається з кімнати, площею 15,4 кв. м, кімнати, площею 14 кв. м, кімнати, площею 11,8 кв. м, коридору, площею 4 кв. м, кухні, площею 5,7 кв. м, ванної кімнати, площею 4,4 кв. м, комори, площею 1,8 кв. м, вбиральні площею 0,9 кв. м, комори, площею 1,2 кв. м, коридору, площею 4,3 кв. м, всього загальною площею 63,5 кв. м, частину горища, площею 18,2 кв. м, приміщення, площею 13,95 кв. м, частину приміщення, площею 4,25 кв. м.

Ухвалою колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 червня 2009 року касаційні скарги ОСОБА_1 та прокурора Шевченківського району м. Чернівці відхилено. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що суд, ухвалюючи рішення, у резолютивній частині не зазначив площу та перелік приміщень, право власності на які визнано за ним. Відсутність вказівки на конкретно виділені приміщення позбавляють його можливості зареєструвати право власності.

Посилаючись на викладене, заявник просив визначити, що виділене у власність в натурі ОСОБА_2 нерухоме майно у будинку на АДРЕСА_3 : підвал площею 3,70 кв. м, підвал, площами 21,0 кв. м та 5, 2 кв. м; на першому поверсі двохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 43,40 кв. м, загальною - 56,0 кв. м; сходова клітина, площею 3,3 кв. м, веранда 2 , площею 4, 8 кв. м; трьохкімнатна квартира АДРЕСА_5 , житловою площею 41,70 кв. м, загальною - 52,30 кв. м, сходова клітина світлиці, площею 8,2 кв. м, частина горища відповідно до плану, площею 30,9 кв. м, приміщення № 2, площею 5,47 кв. м, частина приміщення № 4, площею 10,57 кв. м, приміщення № 1, площею 14,48 кв. м, що становить 44/100 частини; a виділене у власність в натурі ОСОБА_1 на АДРЕСА_3 , а саме: підвал, площею 12,7 кв. м; коридор, площею 14, 9 кв. м; на першому поверсі квартира АДРЕСА_6 , житловою площею 41,2 кв. м, загальною - 63,5 кв. м, частина горища відповідно до плану, площею 18,2 кв. м, приміщення № 3, площею 13,95 кв. м, частина приміщення № 4, площею 4, 25 кв. м, що становить 26/100 частини.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року. Визначено, що виділене у власність в натурі ОСОБА_2 нерухоме майно у будинку на АДРЕСА_3 , а саме: підвал, площею 3,70 кв. м, підвал, площами 21,0 кв. м та 5,2 кв. м; на першому поверсі двохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 43,40 кв. м, загальною - 56,0 кв. м, сходова клітина, площею 3,3 кв. м, веранда 2 , площею 4,8 кв. м, трьохкімнатна квартира АДРЕСА_5 , житловою площею 41,70 кв. м, загальною - 52,30 кв. м, сходова клітина світлиці, площею 8,2 кв. м, частина горища відповідно до плану, площею 30, 9 кв. м, приміщення № 2, площею 5,47 кв. м, частина приміщення № 4, площею 10,57 кв. м, приміщення № 1, площею 14,48 кв. м, становить 44/100 ідеальних частини від вказаного нерухомого майна.

Визначено, що виділене у власність в натурі ОСОБА_1 у будинку на АДРЕСА_3 , а саме: підвал, площею 12,7 кв. м, коридор, площею 14,9 кв. м, на першому поверсі квартира АДРЕСА_6 , житловою площею 41,2 кв. м, загальною - 63,5 кв. м, частина горища відповідно до плану, площею 18,2 кв. м, приміщення № 3, площею 13,95 кв. м, частина приміщення № 4, площею 4,25 кв. м, становить 26/100 ідеальних частини від вказаного нерухомого майна.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 зводилися до виділу в натурі належної йому частки у спільній частковій власності, що передбачає як зазначення конкретних приміщень у будинку так і зазначення частки, яку ці приміщення становлять у будинку в цілому. У цій справі суд, незважаючи на пояснення сторін та наявні у справі докази, не прийняв рішення щодо визначення та розрахунку часток сторін у майні, право власності на яке визнано за ОСОБА_2 , хоча у справі є висновок судової будівельно-технічної експертизи щодо визначення та розрахунку часток сторін у майні. Вирішивши питання про виділ часток сторін у праві власності, суд не зазначив точної частки у праві власності сторін. З висновку судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що частка приміщень виділених ОСОБА_2 у власність становить 44/100 частини у будинку на АДРЕСА_3 , а приміщення, на які визнано право власності за ОСОБА_1 у цьому ж будинку становить 26/100 частини.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року додаткове рішення скасовано. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до вимог статті 364 ЦК України у рішенні суду про виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, має бути зазначено реальні частки співвласників після виділення їм часток із спірного нерухомого майна в натурі. Не зазначення розміру часток є недоліком судового рішення, який відповідно до правил статті 220 ЦПК України не може усуватися шляхом ухвалення додаткового рішення. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у своїй постанові від 19 грудня 2018 року у справі №359/2605/16-ц

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_7 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд, ухвалюючи рішення, у резолютивній частині визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на указані приміщення, не вказавши, яку частку від цілого будинку вони становлять, що унеможливило реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність органів державної реєстрації майна, оскільки спільна часткова власність має мати дробовий вираз. 30 грудня 2015 року на підставі договору дарування указане нерухоме майно подароване ОСОБА_5 , що підтверджується Витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно та договором дарування. Аналізуючи правову позицію в справі 359/2605/16-ц, вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено, в чому саме полягає неправильність рішення та помилково застосовано це як судову практику. У справі 359/2605/16-ц спір торкався поділу будинку між співвласниками в натурі, рішенням суду здійснено такий поділ, проте судом не зазначено взагалі, яка частка залишається у володінні та користуванні іншого співвласника. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи не залучив до участі у її розгляді ОСОБА_5 . Додаткове рішення суду першої інстанції по суті не змінює суті основного рішення, яке має бути виконаним і не розглядатися до безмежності.

У червні 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці перебуває справа № 727/1876/19 про визначення розміру частки у спільному майні та його поділ, припинення права спільної часткової власності щодо спірного будинку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 220 ЦПК України 2004 року суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, вказана норма процесуального закону встановлює, визначає та регламентує підстави вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Цей перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним.

Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Додаткове рішення суду - це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

Суд не вправі під видом додаткового рішення змінити зміст рішення або розв`язати нові питання, що не досліджувалися в судовому засіданні.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, суди, здійснюючи поділ приміщення у будинку на АДРЕСА_3 , та, визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на частину приміщення, не визначили яку частку ці приміщення становлять у будинку в цілому.

Тобто, у цьому випадку має місце недолік резолютивної частини рішення, оскільки при виділені частки у майні в натурі ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відсутність вказівки на дробовий вираз частки у майні позбавляє особу права зареєструвати право власності на це майно.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, частка приміщень виділених ОСОБА_2 у власність становить 44/100 частини, а приміщення, на які визнано право власності за ОСОБА_1 становить 26/100 частини.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність ухвалення у цій справі додаткового судового рішення, оскільки при виділі часток у праві спільної часткової власності у натурі суд не конкретизував площі приміщень, які виділяються відповідно до розміру частки кожного із співвласників.

Додаткове рішення не змінило зміст рішення місцевого суду, ухваленого по суті заявлених у справі вимог, оскільки воно лише конкретизувало розмір часток для реалізації ефективного захисту порушеного права. Без зазначення часток, ОСОБА_2 не зможе зареєструвати право власності на майно, оскільки це суперечить вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При скасуванні додаткового рішення, суд апеляційної інстанції, вказав на те, що не зазначення розміру часток є недоліком судового рішення, який відповідно до правил статті 220 ЦПК України не може усуватися шляхом ухвалення додаткового рішення, що узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у своїй постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 359/2605/16-ц.

Разом з тим, у постанові від 19 грудня 2018 року у справі №359/2605/16-ц (провадження 61-31339св18), Верховний Суд не робив таких висновків. У цій постанові йдеться про те, що позивач як співвласник спірного домоволодіння вправі вимагати виділення в натурі належної їй на праві власності частки із спільного майна, проте, припиняючи право спільної часткової власності на спірний житловий будинок та здійснюючи поділ майна в натурі, суд ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення не зазначив, яка частина домоволодіння після припинення спільної часткової власності залишається у власності особи із зазначенням конкретних приміщень, окремого входу, тощо. Поділивши будинок в натурі між співвласниками, суд не зазначив в рішенні, яка частка залишається у володінні та користуванні іншого співвласника, що не відповідає зазначеним вимогам закону.

Таким чином, у вказаній постанові йшлося про те, що суд, вирішуючи питання про виділ частки у натурі одному співвласнику, повинен у резолютивній частині визначити, що виділяється іншим співвласникам, тобто Верховний Суд не робив висновків, на які вказує суд апеляційної інстанції у цій справі.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми процесуального права.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права щодо ухвалення у справі додаткового судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасувати, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик