Ухвала

від 09.09.2020 по справі 522/25323/15-к

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/25323/15

Провадження № 1-«кс»/522/12343/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» в особі директора ОСОБА_3 про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» в особі директора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою апеляційного суду Одеські області від 24.03.2016 року, в рамках кримінального провадження №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на нежитлові приміщення (у вигляді заборони розпоряджатися майном), розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м, що належать ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ».

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року задоволено клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 та накладено арешт на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., що належать на праві власності ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ», тобто заборонено розпоряджатися даним майном.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.03.2016 року, апеляційна скарга директора ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою накладено арешт на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., що належать на праві власності ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (ЄДРПОУ 22482598), а саме заборонено ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» розпоряджатися даним майном.

На думку заявника, арешт накладено необґрунтовано, та на даний час підстави для арешту вказаного майна, відпали оскільки досудове розслідування за кримінальним провадженням, в рамках якого прийнято рішення про арешт майна, фактично не здійснюється з 2016 року, ніяких процесуальних дій не здійснювалось, про підозру будь-кому не повідомлялось. Проте, на протязі п`яти років власник позбавлений права повноцінно розпоряджатися належним йому майном.

В судове засіданні заявник на заявився, надавши заяву, згідно якої просить розглянути клопотання у його відсутності.

Прокурор в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не сповістив.

Дослідивши матеріали, надані в обґрунтування клопотання, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З наданих матеріалів вбачається, що Приморським ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування за кримінальним провадженням №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року задоволено клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_4 та накладено арешт на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (ЄДРПОУ 22482598), тобто заборонено розпоряджатися даним майном (без заборони права володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.03.2016 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою накладено арешт на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., що належать ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (ЄДРПОУ 22482598), а саме заборонено ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» розпоряджатися даним майном (без заборони права володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості).

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно дост. 9 КПКпід час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України,КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

В силуст. 16 КПКпозбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченомуКПК.

Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв`язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосуваннясвоїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленоїКонституцією Українигарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік (далі Узагальнення), правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на приписи п.18 ч. 1ст. 3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

Як вбачається з матеріалів клопотання, з моменту ухвалення рішення про арешт зазначеного майна, минуло майже п`ять років, проте на теперішній час будь-кому, в тому числі і службовим особам ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» про підозру за кримінальним провадженням №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, в рамках якого прийнято рішення про арешт майна, повідомлено не було.

Продовження застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, може призвести до порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням ст. 41 Конституції України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є України.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої влади й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при внесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист прав власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.)

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр» проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Враховуючи викладене, вважаю, що на теперішній час відсутні підстави для збереження заходу забезпечення у вигляді арешту майна, потреба у застосуванні заходу забезпечення, у вигляді арешту майна, відпала та арешт накладений ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.03.2016 року на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., що належать на праві власності ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (ЄДРПОУ 22482598) із забороненою ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» розпоряджатися даним майном (без заборони права володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості), підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 174 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» в особі директора ОСОБА_3 про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України задовольнити.

Арешт, накладений ухвалою апеляційного суду Одеські області від 24.03.2016 року, в рамках кримінального провадження №12014160020000417 від 27.08.2014 року за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на нежитлові приміщення, розташовані по провулку Чайковського, 18 в м. Одесі, площею 1107 кв.м., що належать ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (ЄДРПОУ 22482598), із заборонено ПП «ЦЕНТР УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ» розпоряджатися даним майном (без заборони права володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості) - скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя 09.09.2020