Постанова
від 26.11.2020 по справі 910/1426/15-г
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. м.Київ Справа№ 910/1426/15-г

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.12.2016 (повний текст складено 22.12.2016)

у справі №910/1426/15-г (суддя Мудрий С.М.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави

в особі 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області;

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України;

3) Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат

"Пуща-Водиця"

до 1)Київської обласної державної адміністрації;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа"

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі: Головного управління Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України та державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з позовом до Київської обласної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між відповідачами (в редакції клопотання про виправлення помилок, поданого 10.03.2015).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані розпорядження та договір порушують права та інтереси позивачів, оскільки вилучення земельної ділянки у позивача-3 та надання її в користування відповідачу-2 здійснено з порушенням земельного законодавства. Прокурор зазначає, що оскаржуване розпорядження прийняте поза межами компетенції та є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства без належного погодження із землекористувачем та органом управління майном.

Рух справи

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Смирнова Ю.М.) від 19.03.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі №910/1426/15-г позов задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 10, ідентифікаційний код 32518788), посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139. Стягнуто з Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 10, ідентифікаційний код 32518788) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі №910/1426/15-г - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Ковтун С.А.) від 03.03.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 року у справі №910/1426/15-г у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2016 року у справі №910/1426/15-г - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 №551 "Про надання в оренду земельної ділянки", визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа", посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 (головуючий суддя Скрипки І.М., судді Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі №910/1426/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 (головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Хрипун О.О., Агрикова О.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г скасовано, прийнято нове рішення - у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2019 касаційні скарги першого заступника прокурора Київської області та Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 у справі №910/1426/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Суд касаційної інстанції, скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив, що:

- Постановою Верховного Суду від 19.02.2019 у цій справі, передбачено, що під час нового розгляду необхідно було встановити з якого саме моменту держава в особі уповноваженого органу мала можливість довідатися (довідалася) про порушення своїх прав, тобто з`ясувати початок перебігу позовної давності щодо позовних вимог у цій справі;

- однак при розгляді справи, суд апеляційної інстанцій, в порушення норм чинного процесуального закону, не виконав всіх вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2019;

- Положеннями статей 141-142, 149, 151 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент надання дозволу вилучення спірної земельної ділянки) визначено порядок вилучення земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, відповідно якого згода на надання вилучення земельної ділянки не свідчить про закінчення процесу вилучення земельної ділянки та про початок порушення права власника земельної ділянки;

- проте апеляційний господарський суд під час здійснення апеляційного провадження вказівки, зазначені у постанові Верховного Суду від 19.02.2019, не врахував та не встановив момент з якого у позивачів була реальна можливість дізнатися про порушене право, не дослідив обставини користування спірною земельною ділянкою в період з 2004 року до моменту звернення до господарського суду із позовом та чи знали або могли знати про порушення своїх прав позивачі;

- підхід до визначення предмету доказування у спорі не може мати формального характеру і опиратись тільки на встановлення дати вчинення дії, яка порушила право позивача, а повинен забезпечувати дійсне дослідження всіх критеріїв визначених статтею 261 Цивільного кодексу України;

- господарський суд апеляційної інстанції зазначених обставин не врахував і не встановив момент, коли позивач міг довідатися про порушення свого права з урахуванням тих правовідносин, які склалися між сторонами, з якого саме моменту позивач мав можливість довідатися (довідався) про порушення своїх прав, тобто не з`ясував початку перебігу строку позовної давності кожного з позивача щодо позовних вимог у цій справі, хоча з`ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутня згода землекористувача на вилучення земельної ділянки, а тому вилучення у позивача-3 спірної земельної ділянки та її передача в оренду відповідачу-2 здійснено всупереч вимог закону, а саме всупереч ч. 5 ст. 116, 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження), оскільки таке вилучення і наступна передача в оренду могли бути здійснені не інакше як за наявності факту припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільною відмовою землекористувача, оформленою відповідною заявою. При цьому, недотримання відповідачем-1 зазначених вимог дає підстави для визнання оспорюваного розпорядження стосовно затвердження проекту землеустрою, вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача-3 та надання її в орендну відповідачу-2 є протиправним, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті вказаного розпорядження. Встановлення невідповідності розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 551 від 31.08.2004 положенням чинного на момент їх прийняття законодавства України, свідчить про порушення встановленого ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" порядку передачі в оренду земельної ділянки із земель державної власності, що згідно ст.ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України , - є підставою для визнання оспорюваного Договору недійсним.

Крім того, суд першої інстанції стосовно застосування строку позовної давності дійшов висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, однак зазначені норми не наділяють прокурора статусом самостійного позивача, тому відлік позовної давності для звернення прокурора до суду з даним позовом повинен відраховуватись не з моменту проведення перевірки та встановлення обставин, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом, а з того часу коли позивачам стало відомо про існування оскаржуваних розпорядження та договору. За таких обставин, підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно не було враховано те, що відповідачем -2 було заявлено про застосування строку позовної давності стосовно заявлених позовних вимог, проте, всупереч приписів ст. ст. 256, 261,267 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції не застсвував строк позовної дасності, безпідставно відхиливши доводи скаржника у наведеній частині.

Крім того, скаржник наголошував на тому, що:

- Головне управління Држземагенства у Київській області - на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору не було сворено, а тому його права права порушені не могли бути;

- Міністерство аграрної політики та продовольства України, як орган управління майном, повинно було дізнатись про порушення свого права внаслідок подання обумовленої законом звітності щодо відомостей про державне майно;

- прокурор звернувся з позовом про визнання незаконним і скасування рішення про передачу в оренду земельної ділянки з підстав порушення міською радою вимог закону під час прийняття рішення, визнання недійсним договору оренди та як наслідок, - застосування правових механізмів по ст. 216 Цивільного кодексу України;

- судом необґрунтовано відхилено посилання на рішення Господарського суду міста Києва ві 03.11.2014 у справі № 911/4352/13;

- неправильно застосовано ст. ст. 141, 142 Земельного кодексу України;

- допущено порушення норм процесуального права, оскільки позивачами по даній справі мають бути фізичні особи, які є на даний час власниками земельної ділянки;

- суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка була чинною станом на момент зверненян з апеляційною скаргою) з власної ініціативи змінив підстави позову.

25.06.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду у даній справі від 27.08.2019, в яких скаржник наголошував на тому, що ДП агрокомбінат "Пуща-Водиця" був обізнаний про вилучення земельної ділянки, на підтвердження чого подав документи.

Позиції учасників спору

Київська обласна державна адміністрація вказувала, що під час прийняття спірного розпорядження діяла у межах своїх повноважень та вимог законодавства не порушувала. Крім того рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 911/4352/13 відмовлено у позові прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Київської облдержадміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ТОВ "Медіа", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ДП "НДВА "Пуща-Водиця", про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. Також, у позовній заяві прокурором не зазначено дати проведення перевірки, не надано доказів її проведення; позовну давність у цьому випадку пропущено.

25.06.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" надійшли пояснення по суті спору та поданої апеляційної скарги, в яких останнє зазначало про те, що:

- оскаржуване розпорядження було прийнято у серпні 2004 року, оспорюваний договір укладено у вересні 2004 року, і у вказаний період діяв Статут, зареєстрований Києво - Святошинською районною державною адміністрацією 17.05.2002, у преамбулі якого казано, що органом управління майном ДП агрокомбінат "Пуща-Водиця" є Міністерство аграрної політики України, а комбінат здійснює володіння, користування землею і іншими природнии ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства;

- земельна ділянка площею 3,4 га (сіножаті) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради входила до масиву земель (1448,5994 га), які були надані агрокомбінату на праві постійного користування відповідно до розпорядження Києво - Святошинської райдержадміністрації № 427 від 11.11.2002, про що зазначено в Державному акті на право постійного користування землею серії ІІ № 003658 , виданого 11.11.2002, що свідчить про те, що власником (розпорядником землі) на той час була держава в особі Києво - Святошинської райдержадміністрації, а постійнми землекористувачем - ДП агрокомбінат "Пуща-Водиця";

- ДП агрокомбінат "Пуща-Водиця" згідно з ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України не зверталось із заявою до власникоа земельної ділянки з заявами про надання своєї згоди щодо припинення землекористування і власник земельної ділянки не міг прийняти відповідного рішення;

- наявні в матеріалах справи листи лист № 672 від 06.08.2004 за підписом заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К., адресований ТОВ "Медіа" про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу ТОВ "Медіа" та висновок заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К. від 26.08.2004 №715 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" для розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Соф.Борщагівської сільської ради" - не є належним чином оформленою відмовою від права постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні ст. 142 Земельного кодексу України;

- у Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ № 003658, виданий 11.11.2002, відповідні зміни не вносились.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2019, справу №910/1426/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.

15.10.2019 головуючий суддя Тищенко А.І. та судді Михальська Ю.Б. заявили про самовідвід від розгляду справи №910/1426/15-г. Також, 15.10.2019 суддя Скрипка І.М. заявила про самовідвід від розгляду справи №910/1426/15-г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 заяви суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., Скрипки І.М. про самовідвід у справі №910/1426/15-г задоволено, справу №910/1426/15-г направлено на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2019, справу №910/1426/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Яковлєва М.Л., судді - Козир Т.П., Кравчука Г.А.; відкрито апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" призначено на 27.11.2019.

27.11.2019 головуючий суддя Яковлєв М.Л. заявив про самовідвід від розгляду справи №910/1426/15-г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 заяву про самовідвід судді Яковлєва М.Л. від розгляду справи №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2019 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

04.12.2019 суддя Тищенко О.В. заявила самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 23.09.2015 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів: Тищенко О.В., Іоннікової І.А. прийнято постанову у справі №910/1426/15-г за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі. Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Також, 04.12.2019 суддя Шаптала Є.Ю. заявив самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 08.08.2018 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Скрипки І.М., суддів: Шаптали Є.Ю., Куксова В.В. прийнято постанову у справі №910/1426/15-г за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у даній справі. Постановою Верховного суду від 19.12.2019 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі №910/1426/15-г, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 заяви суддів Північного апеляційного господарського суду Тищенко О.В. та Шаптали Є.Ю. про самовідвід від розгляду справи №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2019 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.

08.12.2019 суддя Тарасенко К.В. заявила самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 23.09.2015 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів: Тищенко О.В., Іоннікової І.А. прийнято постанову у справі №910/1426/15-г за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі. Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Тарасенко К.В. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Разіна Т.І.

10.12.2019 суддя Разіна Т.І. заявляє самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 26.06.2017 відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, колегія суддів: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л. заявили самовідвід від розгляду справи №910/1426/15-г за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 - задоволено, а справу №910/1426/15-г направлено на повторний автоматизований розподіл відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України . Дані обставини виключають можливість розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г, а тому суддя Північного апеляційного господарського суду Разіна Т.І. заявляє самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" у справі №910/1426/15-г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Разіної Т.І. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2019 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 справу №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Євсіков О.О., розгляд справи призначено в судовому засіданні на 30.01.2020.

30.01.2020 розгляд справи №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 - не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 розгляд справи призначено на 11.02.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити розгляд справи у визначеному складі суду - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2020, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів: Євсіков О.О., Куксов В.В.

11.02.2020 суддя Куксов В.В. після оголошення складу суду в судовому засіданні заявив самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 08.08.2018 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Скрипки І.М., суддів: Шаптали Є.Ю., Куксова В.В. прийнято постанову у справі №910/1426/15-г за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у даній справі. Постановою Верховного суду від 19.12.2019 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі №910/1426/15-г, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Куксова В.В. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2020 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Євсіков О.О., Іоннікова І.А.

12.02.2020 суддя Іоннікова І.А. заявила самовідвід у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа", який мотивований тим, що 23.09.2015 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів: Тищенко О.В., Іоннікової І.А. прийнято постанову у справі №910/1426/15-г за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі. Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у даній справі, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г - задоволено, матеріали справи №910/1426/15-г передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2020 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Євсіков О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 справу №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Євсіков О.О., Мальченко А.О., розгляд справи призначено на 19.03.2020.

19.03.2020 судове засідання у справі № 910/1426/15-г - не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у зв`язку з виходом головуючого судді з лікарняного, справа призначена до розгляду визначеним складом суду з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" , Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 N 215 та від 25.03.2020 N 239 установлено з 12.03.2020 до 24.04.2020 на усій території України карантин; розгляд справи призначено на 30.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 у зв`язку з запровадженим законодавчо карантином та вжиттям обмежувальних заходів, судове засідання у справі, призначене на 30.04.2020, перенесено на іншу, внаслідок чого справа призначена до розгляду на 11.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 розгляд справи відкладено на 25.06.2020, а також враховано, що відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції,чинній на момент постановлення відповідної ухвали), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину, а тому з урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки процесуальний строк розгляду справи законодавчо продовжено на час дії карантину, а тому розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2 , 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ст. 3 Конституції України та ст. 2 , 11 , пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України .

У зв`язку з перебуванням 25.06.2020 суддів Мальченко А.О. та Євсікова О.О. у відпустці, які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, здійснити розгляд справи у визначеному складі - було неможливо.

Відповідно до п.п. 2.3.25 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 02.10.2018 року, автоматизованою системою має бути здійснено заміну суддів Мальченко А.О. та Євсікова О.О. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2020 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 справу №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П., розгляд справи призначено на 22.07.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 розгляд справи призначено на 10.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, у зв`язку з перебуванням суддів Кравчука Г.А. та Коробенка Г.П.., які не є головуючими суддями (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/1426/15-г.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 для розгляду справи №910/1426/15-г за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 прийнято справу №910/1426/15-г до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016, розгляд справи призначено на 01.10.2020.

01.10.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному до 10.10.2020.

У зв`язку з перебуванням з 12.10.2020 судді Дикунської С.Я. яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.10.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Мальченко А.О., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 прийнято справу №910/1426/15-г до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Мальченко А.О., Кравчук Г.А. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016, розгляд справи призначено на 26.11.2020.

У зв`язку з перебуванням з 26.11.2020 судді Кравчука Г.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.11.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Мальченко А.О.,Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 прийнято справу №910/1426/15-г до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016, розгляд справи ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 26.11.2020.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 26.11.2020 з`явились представники скаржника (відповідача-2), прокурор, а також представник відповідача-1 (Київської обласної державної адміністрації).

Представник скаржника (відповідача-2) в судовому засіданні 26.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні 26.11.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив сду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача-1 (Київської обласної державної адміністрації) підтримав доводи апеляційної скарги відповідача-1, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенін позовних вимог відмовити повністю.

Представники Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у судове засідання 26.11.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

При цьому, від Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" 06.11.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про розгляд справи в судовому засіданні 26.11.2020 без участі представника. Крім того, у надісланій на адресу суду заяві, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" , що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників вказаних учасників спору, що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи,у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у серпні 2004 товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа" звернулось до Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу. Одночасно з клопотанням ТОВ "Медіа" було подано лист державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" 06.08.2004 року, адресований ТОВ "Медіа", відповідно до якого держане підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" погодило місце розташування земельної ділянки загальною площею 3,4 га (сіножаті) під розміщення торгівельно-промислового комплексу за рахунок земель держаного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" сільськогосподарського комплексу "Совки" в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років.

Станом на серпень 2004 року вищевказана земельна ділянка належала на праві постійного користування держаному підприємству "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчувалось державним актом на право постійного користування землею від 11.11.2002 року за №549.

За результатами розгляду клопотання ТОВ "Медіа", 20.08.2004 Київська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження "Про погодження місця розташування об`єкта" №526, яким вирішено погодити ТОВ "Медіа" місце розташування об`єкта - земельну ділянку площею 3,4 га сіножатей за рахунок земель держаного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

25.08.2004 Київською обласною державною адміністрацією листом №11-32-7110 надано згоду ТОВ "Медіа" на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

26.08.2004 Київським обласним управлінням земельних ресурсів здійснена державна землевпорядна експертиза документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" під розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Документація була розроблена Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи від 26.08.2004 №13-1544, документація пройшла погодження: Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинської районної ради, Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів, Києво-Святошинського районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Києво-Святошинської районної санітарно-епідеміологічної станції, Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області, обласного центру охорони пам`яток історії, археології та мистецтва.

Підсумкова оцінка якості розглянутої документації була позитивною за умови затвердження розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, а проект землеустрою визнаний таким, що відповідає вимогам земельного законодавства.

31.08.2004 Київською обласною держаною адміністрацією прийнято розпорядження "Про надання в оренду земельної ділянки" №551, яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" під розміщення торговельно-промислового комплексу на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, розробленого ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 05.08.2004 року №7403;

- вилучено з постійного користування держаного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та вирішила надати в оренду на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" земельну ділянку площею 3,4 га (сіножаті) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району під розміщення торговельно-промислового комплексу;

- віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати та підписати від імені обласної держадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки із товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139 (далі - договір).

За умовами договору орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності, загальною площею 3,4 га (сіножаті - 3,4), розміщену на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, для розміщення торгівельно-промислового комплексу.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка є державною власністю та станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала на праві постійного користування у державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003658 від 11.11.2002 (за №549).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118 , 123 цього Кодексу .

Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронних і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) передбачено, юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 151 цього Кодексу , документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Тобто, рішення про надання такої згоди є правовою підставою для розроблення землевпорядної документації, наслідком якого є формування земельної ділянки як об`єкта права, визначення її координат, встановлення та погодження меж, тощо.

За своєю правовою природою згода на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правовим актом індивідуальної дії, оскільки видається суб`єктом владних повноважень на виконання ч.4 ст.123 ЗК України та стосується прав і обов`язків чітко визначеного кола суб`єктів.

На виконання Конституції України , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. (ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" ).

Отже, саме розпорядження є документом, актом розпорядження посадової особи, державного органу, що виданий у межах їх компетенції.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська обласна державна адміністрація листом № 11-32-7119 надала товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

При цьому, суд першої інстанції, з урахуванням вищенаведених приписів закону дійшов висновку, що надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки у вигляді листа є таким, що не відповідає вимогам закону, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до Статуту Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" в редакції 2002 року, підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління майном підприємства.

Отже, в даному випадку необхідно враховувати положення ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, враховуючи юридичний статус землекористувача та положення його Статуту, виходячи з належності земельних ділянок до земель державної власності.

У відповідності до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Механізм добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою передбачений у ст. 142 Земельного кодексу України .

Згідно з ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Добровільна відмова - це самостійне волевиявлення власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов`язане з небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності або праві користування земельної ділянки. Тобто особа самостійно і з доброї волі відмовляється від наданого їй права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи повинно бути оформлено у відповідну форму - письмову заяву про добровільну відмову від права власності або права постійного користування.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інтанції, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з відповідною заявою про добровільну відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою до власника земельної ділянки - не зверталось, доказів протилежного не надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі.

При цьому, наявні в матеріалах справи лист № 672 від 06.08.2004 за підписом заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К., адресований ТОВ "Медіа" про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу ТОВ "Медіа" та висновок заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К. від 26.08.2004 №715 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" для розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Соф.Борщагівської сільської ради" - не є належним чином оформленою відмовою від права постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні ст. 142 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до ч.1, 2 статті 75 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) державне комерційне підприємство зобов`язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутня згода землекористувача на вилучення земельної ділянки, а тому вилучення у позивача-3 спірної земельної ділянки та її передача в оренду відповідачу-2 здійснено всупереч вимог закону, а саме всупереч ч. 5 ст. 116, 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження), оскільки таке вилучення і наступна передача в оренду могли бути здійснені не інакше як за наявності факту припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільною відмовою землекористувача, оформленою відповідною заявою.

При цьому, недотримання відповідачем-1 зазначених вимог дає підстави для визнання оспорюваного розпорядження стосовно затвердження проекту землеустрою, вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача-3 та надання її в орендну відповідачу-2 є протиправним, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті вказаного розпорядження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2014 № 21-459а13.

Доводи відповідача-2 на недоведеність наявності у позивача-3 права постійного користування спірною земельною ділянкою - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки наведений довод спростовується матеріалами справи, зокрема, проектом землеустрою спірної земельної ділянки з усіма висновками та погодженнями до нього.

Також, доводи відповідачів щодо наявності рішення Господарського суду міста Києва у справі № 911/4352/13 від 03.11.2014, обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки підстави, з яких прокурор просить визнати оспорюване розпорядження в межах справи №910/1426/15-г, не є тотожними з тими підставами, на яких ґрунтується позов у справі №911/4352/13.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки", з огляду на встановлену відсутність дотримання порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з`ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84 , 118 , 123 , 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду. Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлення невідповідності розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 551 від 31.08.2004 положенням чинного на момент їх прийняття законодавства України, свідчить про порушення встановленого ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" порядку передачі в оренду земельної ділянки із земель державної власності, що згідно ст.ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України , - є підставою для визнання оспорюваного Договору недійсним.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження та укладення договору), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Пунктом 5 розпорядження № 551 доручено укласти договір оренди спірної земельної ділянки з відповідачем-2 лише за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п. 5 постанови Кабінету міністрів України "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" № 284 від 19.04.1993 (в редакції чинній станом на час прийняття розпорядження та укладення договору) збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Однак, як свідчать матеріали справи та підтверджується позивачем-3, в порушення вищезазначених норм відповідачем-2 не відшкодовані позивачу-3 збитки, заподіяні внаслідок вилучення спірної земельної ділянки.

У запереченнях відповідача-1 проти позовної заяви зазначено, що прокурором не надано належних і допустимих доказів про проведення відповідної перевірки Київської обласної державної адміністрації, отже відповідач-1 вказує, що строк позовної давності є пропущеним, а відповідач 2 просив також застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог прокурора та відмовити у позові в повному обсязі.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому позов про визнання зазначених розпорядження та договору недійсними було подано до суду Першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у січні 2015 року.

У позовній заяві Перший заступник прокурора Київської області зазначив, що прокурор, Міністерство аграрної політики та продовольства України та Головне управління Держземагентства у Київській області не є сторонами оспорюваної угоди, а про обставини, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом прокуратура дізналася лише в 2013 році під час проведення перевірки, а тому початок перебігу позовної давності, на переконання прокурора, слід обраховувати з моменту, коли саме органи прокуратури дізнались про допущені порушення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Суд касаційної інстанції, скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив, що:

При цьому, скаржник, в обґрунтування доводів щодо необхідності застосування до вимог прокурора трирічного строку позовної давності вказував про те, що:

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Щодо виконання вказівок Верховного Суду у постанові Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Стосовно того, з якого саме моменту держава в особі уповноваженого органу мала можливість довідатися (довідалася) про порушення своїх прав, тобто з`ясувати початок перебігу позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, а також стосовно того, що положеннями статей 141-142, 149, 151 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент надання дозволу вилучення спірної земельної ділянки) визначено порядок вилучення земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, відповідно якого згода на надання вилучення земельної ділянки не свідчить про закінчення процесу вилучення земельної ділянки та про початок порушення права власника земельної ділянки.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, оспорюване розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 551 було прийнято 31.08.2004, а оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено 07.09.2004, а у Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ № 003658, виданий 11.11.2002, - відповідні зміни не вносились. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що землекористувач жодної згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надава, і відповідно, розраховував на те, що вона перебуває у нього у законному володінні, на обумовленому законом майновому праві, а також мав законін очікування стосовно реалізації належного йому майнового права у встановлений спосіб.

При цьому, згода на надання вилучення земельної ділянки не свідчить про закінчення процесу вилучення земельної ділянки та про початок порушення права власника земельної ділянки, а про таке порушення свідчить виключно прийняття оспорюваного розпорядження та укладення відповідного договору оренди, а отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що існування в правовому полі як оспорюваного розпорядження, так і договору оренди фактично порушує як права держави, так і права землекористувача і таке порушення є триваючим у часі, а отже, коже день такого порушення визначає право особи захистити свій майновий інтерес щодо визначеного законом об`єкту, зокрема шляхом пред`явлення відповідних позовних вимог, оскільки конституційно охоронюване право особи на нерухоме майно (у даному випадку земельну ділянку) не може бути припинено внаслідок застосування номи щодо позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом до суду 18.11.2019, що підтверджується відомостями трек-квитанції на конверті, в якому позов направлено до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку .

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом), на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом).

У свою чергу, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Так, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою зазначав, що у даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки, незаконна передача земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

В свою чергу, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

При цьому, саме на прокурора покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду прокурор зазначив, що уповноваженими органами на розпорядження землями державної власності, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, своєчасних заходів щодо визнання недійсними розпорядження та укладеного на його підставі договору - не вжито, що стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі визначених органів з позовом до суду в інтересах держави.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсними розпорядчого акту та оспорюваного правочину у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірної земельної ділянки в оренду, а визнання їх недійсними відновить попередній стан сторін та відновить права держави в особі Українського народу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з розпорядженням земель державної та комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена), зокрема правочину на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що право оренди - є різновидом майнового права на майно, і набуття певною особою права користування (як одного з складових права власності) земельною ділянкою, фактично стосується питання щодо розпорядження земель певного призначення (у даному випадку, яка надана в постійне користування для товарного сільськогосподарського виробництва).

За таких обставин суд апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсними розпорядження та визнання недійсним оспорюваного договору - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передання у користування земель всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення правомірності дій органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, а поведінка відповідача-1 при наданні земельної ділянки, а відповідача-2 при отриманні земельної ділянки в контексті правовідносин даного спору - не відповідала вимогам закону. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що застосування інституту позовної давності не може бути підставою для підтвердження набуття відповідачем-2 спірної земельної ділянки у законний спосіб, або перетворення відповідного набуття, згідно з вимогами закону, виключно внаслідок спливу позовної давності. При цьому, слід зазначити, що кожен день володіння відповідачем-2 спірною земельною ділянкою на встановленому всупереч вимог закону майновому праві порушує як інтереси держави, так і права законного землекористувача, а захист неналежно набутого майнового права не може відбуатися внаслідок порушення законного майнового права іншої особи на спірний об`єкт земельних відносин.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, також вказав, що необхіднми є дослідження питнян, коли позивач міг довідатися про порушення свого права з урахуванням тих правовідносин, які склалися між сторонами, з якого саме моменту позивач мав можливість довідатися (довідався) про порушення своїх прав, тобто не з`ясував початку перебігу строку позовної давності кожного з позивача щодо позовних вимог у цій справі, хоча з`ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору

Суд апеляційної інстанції наголошує, що існування в правовому полі як оспорюваного розпорядження, так і договору оренди фактично порушує як права держави, так і права землекористувача і таке порушення є триваючим у часі, а отже, коже день такого порушення визначає право особи захистити свій майновий інтерес щодо визначеного законом об`єкту, зокрема шляхом пред`явлення відповідних позовних вимог, оскільки конституційно охоронюване право особи на нерухоме майно (у даному випадку земельну ділянку) не може бути припинено внасілідок застосування норми щодо позовної давності.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у позові є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі, за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції про задоволення позову повністю - є законним та обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленін оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права, оскільки позивачами по даній справі мають бути фізичні особи, які є на даний час власниками земельної ділянки - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки правовідносини між фізичними особами стосовно подальшого відчуження земельної ділянки - не входять до предмету дослідження в межах даного спору.

Також, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка була чинною станом на момент зверненян з апеляційною скаргою) з власної ініціативи змінив підстави позову - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки судом при вирішенін спору не було змінено підстав позову, а застосовано відповідні норми права до спірних правовідносин, що є обов`язком суду при вирішенні спору та кваліфікації спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між відповідачами - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим судом першої інстанції обгрунтовано ухвалено рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі (з урахуванням ), не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі № 910/1426/15-г, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі № 910/1426/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі № 910/1426/15-г - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа".

4. Матеріали справи №910/1426/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 22.12.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	26.11.2020
Оприлюднено	24.12.2020
Номер документу	93740302
Судочинство	Господарське

Станік С.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 26.11.2020 по справі 910/1426/15-гПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/1426/15-г

Постанова від 26.11.2020

Постанова
від 26.11.2020 по справі 910/1426/15-г
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД