Постанова

від 18.05.2021 по справі 910/1426/15-г

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1426/15-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 (суддя Мудрий С. М.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Дикунська С. Я., Мальченко А. О.)

у справі № 910/1426/15-г

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 2) Міністерства аграрної політики та продовольства України і 3) Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

до 1) Київської обласної державної адміністрації і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа"

про визнання недійсними розпорядження та договору оренди земельної ділянки

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Шекшеєва В. С., представник відповідача-1 - Голуб О. В., представник відповідача-2 - Ратушинська І. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням клопотання про виправлення помилок, поданого 10.03.2015) в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства у Київській області), Міністерства аграрної політики та продовольства України і Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - ДП "НДВА "Пуща-Водиця") до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська облдержадміністрація) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" (далі - ТОВ "Медіа") про визнання недійсним розпорядження Київської облдержадміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" (далі - розпорядження від 31.08.2004) і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.09.2004 (далі - договір від 07.09.2004), укладеного між відповідачами.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані розпорядження і договір порушують права та інтереси позивачів, оскільки вилучення земельної ділянки у ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та надання її у користування ТОВ "Медіа" здійснено із порушенням вимог земельного законодавства. Прокурор зазначив, що розпорядження від 31.08.2004 прийнято поза межами компетенції та є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства без належного погодження із землекористувачем та органом управління майном.

3. Відповідачі проти позову заперечили з підстав його необґрунтованості, послалися на обставини, встановлені у справі № 911/4352/13, у якій відмовлено у задоволенні позові прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Київської облдержадміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ТОВ "Медіа", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ДП "НДВА "Пуща-Водиця", про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. Окрім того, Київська облдержадміністрація зазначила, що у позовній заяві прокурор не вказав дати проведення перевірки, не надав доказів її проведення, звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності.

Короткий зміст судових рішень

4. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2016, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, позов задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Київської облдержадміністрації від 31.08.2004 №551 "Про надання в оренду земельної ділянки". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською облдержадміністрацією і ТОВ "Медіа", посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В., зареєстрований у реєстрі за №1-2139. Здійснено розподіл судових витрат.

6. Суди виходили з того, що оспорюване розпорядження прийнято Київською облдержадміністрацією з порушенням вимог законодавства і прав ДП "НДВА "Пуща-Водиця", оскільки вилучення спірної земельної ділянки з державної власності та подальша передача її в оренду могли бути здійснені лише у разі припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільної відмови землекористувача - ДП "НДВА "Пуща-Водиця", оформленої відповідною заявою, однак такої згоди землекористувач не надав. Водночас суди зазначили, про відсутність підстав вважати пропущеною позовну давність.

7. Так, місцевий господарський суд, надаючи оцінку доводам Київської облдержадміністрації щодо пропуску прокурором позовної давності, зазначив, що прокурор, Міністерство аграрної політики та продовольства України та Головне управління Держземагентства у Київській області не є сторонами оспорюваної угоди, а про обставини, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом прокуратура дізналася лише в 2013 році під час проведення перевірки.

8. Суд зазначив, що відлік позовної давності для звернення прокурора до суду з цим позовом повинен відраховуватись не з моменту проведення перевірки та встановлення обставин, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом, а з того часу коли позивачам стало відомо про існування оскаржуваних розпорядження та договору та дійшов висновку, що підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні.

9. У свою чергу, апеляційний господарський суд зазначив, що оспорюване розпорядження Київської облдержадміністрації № 551 прийнято 31.08.2004, а оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено 07.09.2004, а у Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ № 003658, виданий 11.11.2002, - відповідні зміни не вносились. При цьому, землекористувач жодної згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавав, і відповідно, розраховував на те, що вона перебуває у нього у законному володінні, на обумовленому законом майновому праві, а також мав законні очікування стосовно реалізації належного йому майнового права у встановлений спосіб.

10. При цьому, згода на надання вилучення земельної ділянки не свідчить про закінчення процесу вилучення земельної ділянки та про початок порушення права власника земельної ділянки, а про таке порушення свідчить виключно прийняття оспорюваного розпорядження та укладення відповідного договору оренди, а тому, суд апеляційної інстанції зазначив, що існування в правовому полі як оспорюваного розпорядження, так і договору оренди фактично порушує як права держави, так і права землекористувача і таке порушення є триваючим у часі, а отже, кожен день такого порушення визначає право особи захистити свій майновий інтерес щодо визначеного законом об`єкту, зокрема шляхом пред`явлення відповідних позовних вимог, оскільки конституційно охоронюване право особи на нерухоме майно (у даному випадку земельну ділянку) не може бути припинено внаслідок застосування норми щодо позовної давності.

11. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою зазначав, що у даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки, незаконна передача земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в статті 14 Конституції України та статті 5 Земельного кодексу України. Уповноваженими органами на розпорядження землями державної власності, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, своєчасних заходів щодо визнання недійсними розпорядження та укладеного на його підставі договору - не вжито, що стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі визначених органів з позовом до суду в інтересах держави.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання недійсними розпорядчого акта та оспорюваного правочину у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірної земельної ділянки в оренду, а визнання їх недійсними відновить попередній стан сторін та відновить права держави в особі Українського народу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

13. Також апеляційний господарський суд зазначив про відсутність у цьому випадку порушення гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що поведінка відповідача-1 при наданні земельної ділянки, а відповідача-2 при отриманні земельної ділянки в контексті правовідносин даного спору - не відповідала вимогам закону. При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що застосування інституту позовної давності не може бути підставою для підтвердження набуття відповідачем-2 спірної земельної ділянки у законний спосіб, або перетворення відповідного набуття, згідно з вимогами закону, виключно внаслідок спливу позовної давності. При цьому, слід зазначити, що кожен день володіння відповідачем-2 спірною земельною ділянкою на встановленому всупереч вимог закону майновому праві порушує як інтереси держави, так і права законного землекористувача, а захист неналежно набутого майнового права не може відбуватися внаслідок порушення законного майнового права іншої особи на спірний об`єкт земельних відносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. ТОВ "Медіа" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

15. Скаржник посилається на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального права, стосовно перебігу позовної давності, відповідно до статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме що висновок суду апеляційної інстанції про те, що право особи не може бути припинено внаслідок застосування норм щодо позовної давності, не відповідає висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 і від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16.

16. Скаржник посилається на невстановлення судом апеляційної інстанції моменту, з якого у позивачів була реальна можливість дізнатися про порушене право, недослідження обставин користування земельною ділянкою у період з 2004 року до моменту звернення до суду та чи знали або могли знати про порушення своїх прав позивачі.

17. Посилається на долучені до суду апеляційної інстанції документи які свідчать, за твердженням скаржника, про обізнаність ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про те, що спірна земельна ділянка вилучена із його користування. Зазначає про те, що прокурор у позовній заяві не зазначив дати проведення перевірки і не надав доказів її проведення.

18. Скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що визнання недійсними спірного розпорядження і договору відновить попередній стан сторін та відновить права держави на розпорядження земельною ділянкою. Зазначає, що на момент подання позову спірна земельна ділянка перебувала у власності фізичних осіб.

19. Скаржник зазначає, що суди не врахували правові висновки щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

20. Також скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду України щодо визнання правочину недійсним у разі якщо такий порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, викладені у постанові від 25.12.2013 у справі № 6-94цс13.

Позиція інших учасників справи

21. Київська облдержадміністрація подала пояснення, у яких підтримує доводи касаційної скарги ТОВ "Медіа", зокрема в частині доводів щодо позовної давності, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. У серпні 2004 року ТОВ "Медіа" звернулося до Київської облдержадміністрації із клопотанням про погодження місця розташування земельної ділянки для розміщення торгівельно-промислового комплексу. Одночасно із клопотанням ТОВ "Медіа" подало лист ДП "НДВА "Пуща-Водиця" від 06.08.2004, адресований ТОВ "Медіа", за змістом якого ДП "НДВА "Пуща-Водиця" погодило місце розташування земельної ділянки загальною площею 3,4 га (сіножаті) для розміщення торгівельно-промислового комплексу за рахунок земель ДП "НДВА "Пуща-Водиця" сільськогосподарського комплексу "Совки" в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років.

23. Станом на серпень 2004 року вказана земельна ділянка належала на праві постійного користування ДП "НДВА "Пуща-Водиця" і призначалася для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що було посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 11.11.2002 № 549.

24. За результатами розгляду зазначеного клопотання від 20.08.2004 Київська облдержадміністрація прийняла розпорядження №526 "Про погодження місця розташування об`єкта", згідно з яким вирішено погодити ТОВ "Медіа" місце розташування об`єкта - земельної ділянки площею 3,4 га сіножатей за рахунок земель ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

25. У листі від 25.08.2004 №11-32-7110 Київська облдержадміністрація надала згоду ТОВ "Медіа" на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

26. 26.08.2004 Київське обласне управління земельних ресурсів здійснило державну землевпорядну експертизу документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" під розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Документацію розроблено Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - ДП "Київський НДПІ землеустрою").

27. Відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи від 26.08.2004 № 13-1544 документація пройшла погодження: Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинської районної ради, Києво-Святошинської райдержадміністрації, Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів, Києво-Святошинського районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Києво-Святошинської районної санітарно-епідеміологічної станції, Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області, обласного центру охорони пам`яток історії, археології та мистецтва. Підсумкова оцінка якості розглянутої документації була позитивною за умови затвердження розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, а проект землеустрою визнано таким, що відповідає вимогам земельного законодавства.

28. 31.08.2004 Київською облдержадміністрацією прийнято розпорядження № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки", згідно з яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" для розміщення торговельно-промислового комплексу на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, розроблений ДП "Київський НДПІ землеустрою" за договором від 05.08.2004 № 7403;

- вилучено із постійного користування ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та вирішено надати в оренду на 49 років ТОВ "Медіа" земельну ділянку площею 3,4 га (сіножаті) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу;

- віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені Київської облдержадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки із ТОВ "Медіа" після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством і матеріалами погодження проекту відведення.

29. 07.09.2004 між Київською облдержадміністрацією - орендодавцем і ТОВ "Медіа" - орендарем укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В., зареєстрований у реєстрі за №1-2139.

30. За умовами цього договору орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності загальною площею 3,4 га (сіножаті), розташовану на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, для розміщення торгівельно-промислового комплексу.

31. Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка є державною власністю та станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала на праві постійного користування у ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003658 від 11.11.2002 (за №549).

32. Наголошуючи на незаконності вибуття спірної земельної ділянки із постійного користування ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та порушенні порядку передачі спірної земельної ділянки у користування ТОВ "Медіа", прокурор звернувся із позовом у цій справі в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України і ДП "НДВА "Пуща-Водиця", в якому просив визнати недійсними розпорядження Київської облдержадміністрації від 31.08.2004 і договір від 07.09.2004, укладений між відповідачами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

34. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі, яка переглядається, скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

35. У касаційній скарзі ТОВ "Медіа" не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати позовну давність пропущеною(пункт 15 цієї постанови).

36. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

37. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

38. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

39. У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

40. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

41. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

42. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

43. Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, на які містяться посилання скаржника у касаційній скарзі).

44. У постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, ухваленій у подібних правовідносинах, де прокурор в інтересах держави в особі позивачів - власника і землекористувача спірної земельної ділянки звернувся з позовом про визнання недійсним рішення, яким орган місцевого самоврядування розпорядився земельною ділянкою державної форми власності, викладено висновок про те, що до спірних відносин мають застосовуватися положення щодо загальної позовної давності у три роки з часу, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

45. Висновки щодо необхідності з`ясування обставин дотримання прокурором позовної давності при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц.

46. За таких обставин Суд погоджується з доводами скаржника про те, що положення законодавства щодо позовної давності підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

47. Разом з тим, Суд наголошує, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не спростував висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено Київською облдержадміністрацією, оскільки матеріали справи не містять доказів обізнаності Міністерства аграрної політики і продовольства України і Головного управління Держземагенства у Київській області про існування оскаржуваних розпорядження і договору.

48. Доводи скаржника, викладені у пункті 17 цієї постанови, не обґрунтовані посиланнями на приписи статті 287 ГПК України, наведених у пункті 47 цієї постанови висновків місцевого господарського суду не спростовують. Обставини щодо обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Держкомзему про наявність порушених прав по факту прийняття оспорюваного розпорядження і укладення оспорюваного договору судами першої і апеляційної інстанцій не встановлені. Суд касаційної інстанції в силу наведених вище приписів статті 300 ГПК України позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати нові або здійснювати переоцінку вже встановлених обставин справи.

49. Окрім того, відповідно до приписів пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, доводи скаржника стосовно недослідження судами зібраних у справі доказів можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

50. Висновки місцевого господарського суду про те, що позовну давність слід відраховувати саме з моменту, коли позивачі довідалися або могли довідатися про порушення їх права або про особу, яка його порушила не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, про які зазначено у пунктах 43 - 45 цієї постанови і на які посилається скаржник у касаційній скарзі, такі висновки не спростовані доводами касаційної скарги, а відтак Суд не вбачає порушення приписів статей 257, 261, 267 ЦК України.

51. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 19 цієї постанови, Суд зазначає таке.

52. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

53. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

54. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

55. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається скаржник (пункт 19 цієї постанови), стосуються питання застосування приписів статті 131-1 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 ), статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015, у той час як прокурор звернувся з позовом у цій справі 23.12.2014 на підставі приписів статті 121 Конституції України (яка виключена згідно із Законом України від 02.06.2016 N 1401-VIII), статті 36-1 Закону України від 5.11.1991 N 1789-XII "Про прокуратуру", що свідчить про відмінне правове регулювання і неподібність правовідносин у цій справі та у справах на які посилається скаржник.

56. Доводи скаржника стосовно перебування спірної земельної ділянки у власності фізичних осіб були предметом оцінки суду апеляційної інстанції і відхилені останнім. Разом з тим, посилання скаржника на приписи статей 216, 387, 388, 1212 ЦК України не обґрунтовані у відповідності до вимог частини другої статті 287 ГПК України.

57. Також у Суду відсутні підстави для врахування постанови Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-94цс13 з огляду на неподібність правовідносин у вказаній справі щодо визнання недійсними договорів оренди землі з підстав непогодження усіх істотних умов з правовідносинами у цій справі, яка переглядається.

58. Окрім того, скаржник у касаційній скарзі не спростовує висновки судів першої і апеляційної інстанції по суті вирішення спору - порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірної земельної ділянки в оренду, що і стало підставою для висновків судів про наявність порушеного права позивачів у цій справі.

59. Інші аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновки, покладені в основу оскаржуваних судових рішень (зокрема, суду першої інстанції) та не впливають на їх правильність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, не довів порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

62. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Медіа" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій - без змін.

Розподіл судових витрат

63. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі № 910/1426/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил