Постанова

від 21.12.2020 по справі 905/208/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. Справа № 905/208/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Склярук О.І. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

за участю:

прокуратури: Трофіменко О.О., наказ;

Лиманської міської ради: Косик Я.І., виписка;

ФГ «Серія» : без участі представника;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. 3341Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2020 року, повний текст якого складено 23.10.2020 року і на додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2020 року, повний текст якого складено 30.10.2020 року, та апеляційну скаргу Лиманської міської ради Донецької області (вх. 3187 Д/1) на додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2020 року, повний текст якого складено 30.10.2020 року, ухвалені у приміщенні вказаного суду суддею Фурсовою С.М., у справі

за первісним позовом: керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області, Донецька обл., м. Слов`янськ,

в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області, Донецька обл., м. Лиман,

до: Фермерського господарства «Серія» , Донецька обл., Лиманський район, смт. Ярова,

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

та за зустрічним позовом: Фермерського господарства «Серія» , Донецька обл., Лиманський район, смт. Ярова,

до: Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області, Донецька обл., м. Лиман,

про визнання права постійного користування земельними ділянками,

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області звернувся в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фермерського господарства «Серія» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 №524 ОСОБА_1 отримано на праві постійного користування землею земельні ділянки за кадастровим №1423056600:04:000:0778 і №1423056600:04:000:0777 для ведення селянського (фермерського) господарства. 14.02.1997 ОСОБА_1 зареєстровано фермерське господарство «Серія» . ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним актовим записом. У зв`язку зі смертю право постійного користування ОСОБА_1 зазначеними земельними ділянками припинилось, відповідно і втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею Серії ДН №19. Разом з тим, відповідно до Статуту в редакції від 25.06.2018, фермерське господарство «Серія» продовжує здійснювати свою діяльність, його засновником і керівником стала ОСОБА_2 . З моменту смерті ОСОБА_1 і по теперішній час фермерське господарство «Серія» продовжує використовувати спірні земельні ділянки за кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778 і №1423056600:04:000:0777 без належних для цього підстав.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/208/20.

ФГ «Серія» подано зустрічну позовну заяву до Лиманської міської ради Донецької області в інтересах якої діє Слов`янська місцева прокуратура Донецької області за змістом якої просить визнати за Фермерським господарством «Серія» : право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0778; право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0777.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.09.2020 прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області до Фермерського господарства «Серія» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічну позовну заяву Фермерського господарства «Серія» до Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права постійного користування земельними ділянками.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.10.2020 в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено. Визнано за Фермерським господарством «Серія» (84432, Донецька область, Лиманський район, смт. Ярова, вулиця Соснова, будинок 12; код ЄДРПОУ 22012162) право на постійне користування земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0778 та земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0777 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДН №19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 №524. Стягнуто з Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області на користь Фермерського господарства «Серія» 2102,00 гривень судового збору.

Фермерське господарство «Серія» звернулося до господарського суду Донецької області із заявою про вирішення питання щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в додатковому рішенні.

Додатковим рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2020 року клопотання Фермерського господарства «Серія» про вирішення питання щодо стягнення судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області на користь Фермерського господарства «Серія» 13200,00 грн. витрат на правову допомогу, 100,00 грн. поштових витрат, 2102,00 грн. судового збору. У задоволенні вимог в частині стягнення 600,00 грн. паливних витрат, 100,00 грн. канцелярських витрат - відмовлено.

Лиманська міська рада Донецької області із вказаним додатковим рішенням місцевого господарського суду не погодилася, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це додаткове рішення скасувати в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 13200,00 грн. витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення у відповідній частині щодо зменшення витрат на правничу допомогу до суми 3300,00 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено докази надані ФГ »Серія» щодо обсягу наданих юридичних послуг і виконаних робіт, відповідності обсягу виконаних робіт витраченому на них часу. На думку Лиманської міської ради Донецької області, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката має бути зменшений до суми 3300 грн., яка складається з надання консультації клієнту 1 год. х 1100 грн. = 1100 грн.; участь у судових засіданнях в суді першої інстанції (20.10.2020 та 13.10.2020) разом 2 год. х 1100 грн. = 2200 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сіверін В.І., судді Склярук О.І., Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, з урахуванням ухвали від 04.12.2020 про виправлення описки, зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 21.12.2020 о 9:30 год.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, із рішенням та додатковим рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати частково рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2020 року у справі № 905/208/20 та ухвалити нове, яким у задоволенні зустрічного позову ФГ «Серія» відмовити у повному обсязі. Додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2020 року скасувати.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 (яким зареєстровано ФГ Серія ) за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, тоді як законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Також зазначає, що для оформлення права на земельну ділянку законодавством встановлено певний порядок (процедура), що складається із послідовності юридично значимих дій, які мають бути вчинені заінтересованим суб`єктом з метою засвідчення права у встановленому законодавством порядку. При цьому така процедура не віднесена до компетенції суду. Зауважує, що за ФГ Серія права власності чи користування земельною ділянкою не зареєстровано. Отже, вимоги позивача щодо визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім цього, стверджує, що в рамках розгляду справи адвокатом до суду надано лише один процесуальний документ по суті справи - відзив на позовну заяву. Надані відповідачем за первісним позовом до місцевого та господарського суду акти не містять детального опису робіт, проведених адвокатом, у ньому зазначено лише загальні посилання на витрачений час. Таким чином, вказаний в актах витрачений час на виконання певних дій та їх вартість не відповідають фактичному обсягу виконаних робіт та складності вчинених дій, а отже визначена у них сума документально не підтверджена.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження. Об`єднано апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури та апеляційну скаргу Лиманської міської ради Донецької області в одне апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 21.12.2020 о 9:30 год.

Фермерське господарства Серія у відзиві на апеляційні скарги проти їх доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення та додаткове рішення законними та обґрунтованими, просить суд залишити їх без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що у відносинах, а також у спорах з іншими суб`єктами голова фермерського господарства, якому передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа; право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Отже, за висновком ФГ Серія , підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство, тоді як у земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Також стверджує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, що й було зроблено Фермерським господарством під час вирішення питання розподілу судових витрат. Оскільки, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт. Разом з цим, заявником скарги вказане не заперечувалось в суді першої інстанції, а отже подана апеляційна скарга на додаткове рішення не ґрунтуються на наведених вище положеннях ГПК України.

У судовому засіданні 21.12.2020 прокурор підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Представник Лиманської міської ради Донецької області підтримав доводи і вимоги своєї апеляційної скарги і просив її задовольнити. Стосовно апеляційної скарги прокурора зазначив, що залишає її вирішення на розгляд суду.

ФГ Серія подано клопотання про проведення судового засідання без його участі.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі « G. B. проти Франції» ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція учасників справи стосовно оскаржуваних рішень достатньо повно викладена в апеляційних скаргах і відзиві на них, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційних скаргах і відзиві на них доводи, заслухавши прокурора і представника Лиманської міської ради, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом першої інстанції, Рішенням виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів №524 від 17.11.1993, зокрема, ОСОБА_1 , що мешкав по АДРЕСА_1 , затверджено проект відводу земельних ділянок загальною площею 28,8 га ріллі із земель запасу Ярівської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вказаного рішення Краснолиманською міською радою народних депутатів видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДН №19 від 26.11.1993, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №19.

Відповідно до рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів №106 від 23.02.1994 на підставі заяви ОСОБА_1 про реєстрацію фермерського господарства та враховуючи, що виданий Державний акт на право постійного користування землею серії №19 від 26.11.1993 було зареєстровано фермерське господарство «Серія» .

На підставі розпорядження голови міської ради №53 від 14.02.1997 зареєстровано зміни та доповнення в статуті фермерського господарства «Серія» , зареєстрованого розпорядженням №106 від 23.02.1994, видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Лиманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області від 20.09.2017.

Предметом первісного позову у цій справі було витребування із незаконного володіння Фермерського (селянського) господарства «Серія» на користь держави - Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778 і №1423056600:04:000:0777, які були надані у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 26.11.1993 серії ДН №19, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №19; предметом зустрічного позову - визнання за Фермерським господарством «Серія» права постійного користування земельними ділянками за кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778 і №1423056600:04:000:0777 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДН №19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 №524.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. ФГ «Серія» створено 23.02.1994 та не припинено по теперішній час, земельні ділянки за кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778, №1423056600:04:000:0777 продовжують перебувати у використанні ФГ «Серія» , отже зазначеною юридичною особою не втрачено право користування спірною землею.

Отже, за висновком господарського суду першої інстанції у ФГ «Серія» наявне право користування земельними ділянками з кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778, №1423056600:04:000:0777 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДН №19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 №524, до припинення діяльності фермерського господарства, і підстави для витребування земельних ділянок з незаконного володіння ФГ «Серія» відсутні.

Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення первісного позову прокурора, та про обґрунтованість зустрічної позовної заяви ФГ «Серія» .

Лиманська міська рада не погодившись з оскаржуваним додатковим рішенням господарського суду Донецької області, заступник керівника Харківської обласної прокуратури частково не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Донецької області у частині задоволених зустрічних позовних вимог, додатковим рішенням господарського суду Донецької області звернулись з апеляційними скаргами до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2020 у справі №905/208/20 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги прокурора, а саме: в частині задоволених зустрічних позовних вимог, про визнання права постійного користування земельними ділянками.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру , обґрунтовано визначено компетентним суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави - Лиманську міську раду Донецької області, яким не вжито належних заходів для усунення допущених відповідачем порушень в межах своїх повноважень та який не має наміру щодо їх вжиття в майбутньому, в т.ч. шляхом звернення до суду, тому суд підтверджує підстави для представництва.

Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Серія» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Серія» ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Серія» ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

На думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції правильно проаналізував вищенаведені норми законодавства та зазначив, що з їх змісту вбачається, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_1 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавались не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23.07.1993 №3312-XII, на момент створення ФГ «Серія» ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV «Про фермерське господарство» ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством чинним на момент створення ФГ «Серія« , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи.

Поряд з цим, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.16.2003 прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 973-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).

Отже, і наданий час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

У статті 9 Закону № 2009-XII передбачалося, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Як свідчать матеріали справи, Фермерське господарство «Серія» як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (23.02.1994) після отримання його засновником Стеценко Г.Й. прав на земельні ділянки, виділені йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1993 році.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна землекористувача, і його обов`язки перейшли до фермерського господарства «Серія» з дня його державної реєстрації

Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно приписів частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Посилання прокурора на п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них суд відхиляє, з огляду на те Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23.07.2013).

Отже, як правильно зауважив місцевий господарський суд, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Поряд з цим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Серія» , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ФГ «Серія» створено 23.02.1994 та не припинено по теперішній час.

Сторонами визнається, що земельні ділянки за кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778, №1423056600:04:000:0777 продовжують перебувати у використанні ФГ «Серія» . Крім того, такий факт підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи ФГ «Серія» за 2017 2018, 2019 роки, наявними в матеріалах справи.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.

Отже, посилання прокурора на те, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 право постійного користування спірними земельними ділянками припинилось, відповідно і втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії ДН №19, є безпідставним та необґрунтованим.

Разом з цим, слід зазначити, що прокурор зазначене твердження в апеляційній скарзі обґрунтовував з посиланням на постанови Верховного Суду України від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц.

Проте, у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц. При цьому, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі і у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Як вже зазначалося, прокурор, посилаючись на ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України, просив витребувати із незаконного володіння відповідача за первісним позовом спірні земельні ділянки.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, в тому числі, витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Передумовою застосування статті 387 ЦК України є одночасна наявність таких умов: 1) наявність у позивача права власності (користування) на спірне майно; 2) відсутність у відповідача такого права; 3) факт перебування у володінні відповідача спірного майна; 4) відсутність цивільно-правових відносин між сторонами. Відсутність однієї з цих умов виключає можливість застосування статті 387 ЦК України, тобто недоведеність позивачем хоча б однієї з цих умов є підставою для відмови в позові про витребування майна.

Враховуючи юридичний факт наявності у ФГ «Серія» права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778, №1423056600:04:000:0777 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДН №19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 №524, до припинення діяльності фермерського господарства, первісні позовні вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння ФГ «Серія» залишенні судом першої інстанції без задоволення, та прокурором не оскаржуються.

Положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема визнання прав.

За встановлених вище обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою зберігається за ФГ Серія до часу припинення діяльності фермерського господарства.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами №1423056600:04:000:0778 і №1423056600:04:000:0777, загальною площею 28,8 га, які знаходяться на території Яровської селищної ради і посвідчені Державним актом на право постійного користування землею серії ДН №19 на ім`я ОСОБА_1 , на сьогодні є ФГ Серія . Право постійного користування вказаними земельними ділянками зберігається за ФГ Серія до припинення діяльності фермерського господарства.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за ФГ Серія , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення зустрічного позову про визнання права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0778 та земельною ділянкою з кадастровим номером №1423056600:04:000:0777.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в частині оскарження рішення в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Щодо додаткового рішення місцевого господарського суду колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати ( ст.244 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ФГ «Серія» разом із зустрічною позовною заявою подано розрахунок суми судових витрат (орієнтовний), договір про надання правничої допомоги.

12.10.2020 від Фермерського господарства «Серія» надійшла заява про вирішення питання щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в додатковому рішенні.

19.10.2020 від представника Фермерського господарства «Серія» на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання про вирішення питання щодо відшкодування судових витрат з відповідними письмовими доказами.

На підтвердження понесення заявником витрат на оплату правничої допомоги ним надано суду першої інстанції: договір від 20.07.2020, укладений між Фермерським господарством «Серія» (клієнт) та ОСОБА_3 (адвокат); акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15.10.2020; квитанцію від 15.10.2020 на суму 13200,00 грн.

Так, за умовами п.1.1. договору від 20.07.2020 клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати клієнту юридичні послуги в ході розгляду справи №905/208/20 та в ході розгляду справи про визнання за ФГ «Серія» права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 1.2 даного договору юридичні послуги означають: надання усних консультацій; складання необхідних процесуальних документів; представництво інтересів клієнта в господарському суді Донецької області.

Відповідно до п.2.3. договору клієнт має право, зокрема, отримувати від адвоката юридичні консультації з питань наявності фактичних і правових підстав щодо виконання доручення за цим договором, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових наслідків досягнення бажаного для клієнта результату.

За умовами п.п. 3.1-3.4 договору гонорар складається з суми вартості послуг, які узгоджені сторонами та зазначені в додатку до цього договору. Розрахунок гонорару здійснюється із суми 1100,00 гривень за кожну годину витраченого часу. Гонорар узгоджений сторонами договору у відповідному додатку до договору підлягає сплаті впродовж трьох банківських днів від дати підписання відповідного додатку. Остаточний розрахунок з адвокатом за надані послуги, час на витрачення яких неможливо розрахувати та зазначити додатку до договору (приклад: кількість витраченого часу на участь у судових засіданнях), здійснюється клієнтом впродовж трьох банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.3.6 договору).

Відповідно до п.5.2 договір набирає чинності з моменту його підписання. Термін дії цього договору - до проголошення судом судового рішення за наслідком розгляду справи. Таким рішенням може бути: ухвала про закриття провадження у справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду: постанова; рішення тощо.

Після закінчення строку дії договору він пролонгації не підлягає (п. 5.4 договору).

Сторони підписали Додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 20.07.2020, у якому передбачили вартість послуг, а також те, що фактичні витрати адвоката, пов`язані із виконанням договору, не враховуються до вартості юридичних послуг та сплачуються клієнтом до дня настання таких витрат. За змістом Додатку №1 транспортні витрати розраховуються від ціни палива та відстані поїздки в дві сторони (від місця укладання договору) + 50 відсотків, якщо суд, який слухає справу, знаходиться в межах Донецької області, в іншому разі - транспортні витрати розраховуються від ціни залізничних квитків, таксі та ін.

15.10.2020 між сторонами підписано Акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги від 20.07.2020 на загальну суму 13200,00 грн. Вказані послуги були оплачені 15.10.2020 Фермерським господарством «Серія» , що підтверджується квитанцією від 15.10.2020.

При цьому Фермерським господарством «Серія» надано до суду першої інстанції розрахунок суми судових витрат (остаточний) від 15.10.2020 на загальну суму 14000,00 гривень, а саме:

1) надання консультацій клієнту (попереднє опрацювання матеріалів) - 1100,00 грн.;

2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини - 1100,00 грн.;

3) аналіз судової практики із спірного питання - 3300,00 грн.;

4) формування правової позиції - 1100,00 грн.;

5) підготовка (подання) відзиву - 1100,00 грн.;

6) підготовка (подання) зустрічної позовної заяви - 3300,00 грн;

7) участь в судовому засіданні в суді першої інстанції 29.09.2020 - 1100,00 грн.;

8) участь в судовому засіданні в суді першої інстанції 13.10.2020 - 1100,00 грн.;

9) поштові витрати - 100,00 грн.;

10) канцелярські витрати -100,00 грн.;

11) паливні витрати -600,00 грн.

Всього на суму -14000,00 грн.

Разом з тим, Лиманською міською радою подано заперечення щодо суми витрат на правничу допомогу, яким просило у задоволенні клопотання ФГ Серія про вирішення питання про відшкодування судових витрат відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи заперечення Лиманською міською радою зазначено, що витрати на правову допомогу неспівмірні із виконаною роботою, а саме внесені до розрахунку такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, аналіз судової практики зі спірного питання, формування правової позиції не є предметом договору; відзив ФГ Серія на позовну заяву прокурора є аналогічним і відповідає змісту зустрічної позовної заяви; відсутні належні докази витрат на паливо, канцелярські та поштові витрати.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Варто зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи містять докази понесення ФГ Серія витрат на відправлення поштової кореспонденції, пов`язаної з розглядом справи, а саме заяв по суті справи та з процесуальних питань (докази направлення відповідних заяв всім учасникам справи) у більшому ніж заявлено до стягнення розмірі, а тому місцевим господарським судом обґрунтовано покладено вказані витрати у заявленому розмірі 100,00 грн. на Лиманську об`єднану територіальну громаду в особі Лиманської міської ради Донецької області.

Стосовно паливних витрат колегія суддів зазначає наступне. Сторони підписали Додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 20.07.2020, у якому передбачили вартість послуг, а також те, що фактичні витрати адвоката, пов`язані із виконанням договору, не враховуються до вартості юридичних послуг та сплачуються клієнтом до дня настання таких витрат.

За змістом Додатку №1 транспортні витрати розраховуються від ціни палива та відстані поїздки в дві сторони (від місця укладання договору) + 50 відсотків, якщо суд, який слухає справу, знаходиться в межах Донецької області, в іншому разі - транспортні витрати розраховуються від ціни залізничних квитків, таксі та ін.

На підтвердження понесення витрат в цій частині заявником надано чеки від 29.09.2020 та 13.10.2020 за якими начебто придбано паливо для проїзду автомобільним транспортом представника на судові засідання 29.09.2020 та 13.10.2020 до господарського суду Донецької області на загальну суму 1264,05 гривень.

Згідно остаточного розрахунку суми судових витрат, Фермерським господарством Серія заявлено до відшкодування паливні витрати у розмірі 600,00 гривень.

Однак, поданий до суду першої інстанції остаточний розрахунку суми судових витрат, який включає транспортні витрати взагалі не містить розрахунку таких витрат, як то передбачено Додатком №1 до договору про надання правової допомоги від 20.07.2020, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені паливних витрат, враховуючи відсутність можливості перевірити правильність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми таких витрат.

Разом з тим, Фермерським господарством Серія не надано доказів на підтвердження понесення канцелярських витрат у сумі 100,00 грн., а тому, відсутні підстави для їх задоволення.

Внесені до розрахунку такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, аналіз судової практики зі спірного питання, формування правової позиції, є необхідні для підготовки і подачі відзиву на позовну заяву, зустрічної позовної заяви, дані документи за своїм змістом не є аналогічними, і мають відмінності.

Колегія суддів вважає, що вимоги апеляційною скарги Лиманської міської ради про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 3300,00 грн. є необґрунтованими, крім того апеляційна скарга прокурора не містить доводів не співмірності витрат задоволених судом першої інстанції.

Оцінивши в сукупності надані ФГ Серія докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вартість наданих адвокатом юридичних послуг (правової допомоги) в сумі 13200,00 грн. в повній мірі відповідає складності справи. Стягнення 2102,00 грн. судових витрат учасниками справи не оскаржується.

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає про те що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13200,00 грн., поштових витрат у розмірі 100,00 грн., 2102,00 грн. судових витрат.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг в зв`язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване додаткове рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Під час апеляційного провадження Фермерським господарством Серія подано відзив на апеляційну скаргу, в якому по суті міститься заява, в порядку ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, якою зроблено заяву (до судових дебатів) про вирішення питання розподілу судових витрат понесених ФГ Серія під час апеляційного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Наявні у справі докази свідчать, що 08.12.2020 між ФГ Серія (клієнт) та Музикант В.С. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги.

Так, за умовами п.1.1. договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати клієнту юридичні послуги в ході апеляційного розгляду справи №905/208/20.

Згідно з пунктом 1.2 даного договору юридичні послуги означають: надання усних консультацій; складання необхідних процесуальних документів; представництво інтересів клієнта в суді.

Відповідно до п.2.3. договору клієнт має право, зокрема, отримувати від адвоката юридичні консультації з питань наявності фактичних і правових підстав щодо виконання доручення за цим договором, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових наслідків досягнення бажаного для клієнта результату.

За умовами п.п. 3.1-3.3 договору гонорар складається з суми вартості послуг, які узгоджені сторонами та зазначені в додатку до цього договору. Розрахунок гонорару здійснюється із суми 1100,00 гривень за кожну годину витраченого часу. Гонорар узгоджений сторонами договору у відповідному додатку до договору підлягає сплаті впродовж трьох банківських днів від дати підписання відповідного додатку.

Між адвокатом Музикант В.С. та ФГ Серія підписано додаток № 1 від 08.12.2020 до договору, та акт виконаних робіт (надання послуг) від 09.12.2020, згідно з яким клієнтом підтверджено, що адвокатом надані послуги відповідно до договору про надання правової допомоги від 08.12.2020.

З акту від 09.12.2020 вбачається, що адвокатом надані наступні послуги: підготовка (подання) відзиву на апеляційну скаргу 1 година - 1100 грн.

Оцінивши в сукупності надані ФГ Серія докази, колегія суддів дійшла висновку, що вони можуть бути прийняті як належні.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, загальні засади законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також те, що відзив ФГ Серія на апеляційну скаргу містить заперечення на апеляційні скарги Лиманської міської ради та прокурора, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання ФГ Серія про вирішення питання розподілу судових витрат понесених ФГ Серія під час апеляційного провадження.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що витрати ФГ Серія на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 1100,00 грн. є реальними та об`єктивними та підлягають задоволенню, шляхом стягнення з Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області та Харківської обласної прокуратури на користь Фермерського господарства «Серія» солідарно 1100,00 грн. витрат на правову допомогу понесених під час апеляційного провадження.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2020 року залишити без змін.

Додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2020 року залишити без змін.

Клопотання Фермерського господарства «Серія» про вирішення питання розподілу судових витрат понесених під час апеляційного провадження задовольнити.

Стягнути з Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області (84406, Донецька область, місто Лиман, вулиця Незалежності, будинок 46; код ЄДРПОУ 04053275) на користь Фермерського господарства «Серія» (84432, Донецька область, Лиманський район, смт. Ярова, вулиця Соснова, будинок 12; код ЄДРПОУ 22012162) 550,00 грн. витрат на правову допомогу понесених під час апеляційного провадження.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ 02910108) на користь Фермерського господарства «Серія» (84432, Донецька область, Лиманський район, смт. Ярова, вулиця Соснова, будинок 12; код ЄДРПОУ 22012162) 550,00 грн. витрат на правову допомогу понесених під час апеляційного провадження.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.12.2020 року.

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Склярук

Суддя О.І. Терещенко