Рішення

від 14.12.2020 по справі 922/3076/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3076/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Падалко Т.В. (самопредставництво)

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій", місто Київ,

до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин", місто Харків,

про розірвання договору та стягнення 9 600,00 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3076/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин", про розірвання договору поставки № 525 від 12 червня 2020 року та стягнення збитків в розмірі 9 600,00 грн.

28 вересня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3076/20 підготовче провадження. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяв. За статтями 42, 161, 165 Господарського процесуального кодексу України відповідачем сформовано та представлено суду відзив, який прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року; позивач не реалізував своє право на подання відповідь на відзив у строк, який був визначений судом (до 06 листопада 2020 року). 23 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 листопада 2020 року.

30 листопада 2020 року суд розпочав розгляд справи по суті, у судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошено перерву до 14 грудня 2020 року. Позивач в засідання суду 14 грудня 2020 року явку свого представника не забезпечив. В судовому засіданні 14 грудня 2020 року представник відповідача заперечив проти позову, вважає його необґрунтованим, просив відмовити в задоволенні позовної заяви. 14 грудня 2020 року, у відповідності до норми статті 240 Господарського процесуального кодексу України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

10 червня 2020 року відбувся аукціон на закупівлю (ідентифікатор закупівлі UA-2020-06-01-000064-а) покришок з камерами та обідними стрічками загальною кількістю 132 шт., за результатами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій" було визнано переможцем торгів (повідомлення про намір укласти договір від 12 червня 2020 року).

Надалі, 12 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій" (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством "Харківський завод спеціальних машин" (покупець, відповідач у справі) укладено договір постачання № 525 (далі - договір) у відповідності до якого постачальник зобов`язується на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця шини з камерою та бідною стрічкою код CPV - за ДК 021:2015 код 34350000-5 "Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності" (далі за текстом - товар), а покупець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити цей товар (пункт 1.1. договору). Крім того, за розділом 3 договору, якість товару повинна відповідати нормативно-технічної документації на даний вид товару (далі - НТД), державним стандартам та іншим нормативно-правовим документам (ГОСТам, ТУ, технічним регламентам, КД і т.д). При прийманні товару за якістю постачальник обов`язково повинен надати документи, підтверджуючи якість товару (гарантійні листи, технічні паспорти, сертифікати якості виробника, протокол, звіт, свідоцтво, тощо, а для товарів які підлягають обов`язковій сертифікації в Україні - сертифікат відповідності) згідно вимог НТД на товар, та чинного діючого законодавства. Товар, що надійшов без супровідних документів, що засвідчують якість, комплектність, вважається товаром неналежної якості і покупцем не приймається. Контроль та приймання товару з якості проводиться відповідно до правил приймання, встановлених в нормативній документації на товар, що поставляється, відповідно до цього договору. У разі виявлення покупцем при прийманні товару невідповідності вимогам, в тому числі, по якості, покупець припиняє приймання та негайно письмово повідомляє постачальника про виявлені невідповідності товару. Письмове повідомлення покупця оформлюється в формі Акту про неналежну якість товару, що складається комісією покупця, де вказується недоліки товару. Цей акт протягом одного робочого дня направляється постачальнику. У разі незгоди постачальника з висновками, викладеними у Акті, він протягом трьох календарних днів зобов`язаний прибути до покупця, для складання двостороннього акту. Про дату прибуття постачальник письмово повідомляє покупця протягом доби з дати отримання акту. У відповідності до пункту 8.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року.

В рамках укладеного договору, контрагентами сформована специфікація, яка слугує додатком № 1 до договору, за змістом якої узгоджено найменування товару, його артикул, опис та характеристика товару, його кількість, одиниця виміру, а також вартість товару.

З метою виконання умов договору, позивачем було укладено договір-заявку № 0618 від 18 червня 2020 року на перевезення вантажу до складу покупця (місто Харків, вулиця Дербентська, будинок 109), загальною вартістю послуги 4 800,00 грн.

18 червня 2020 року позивачем оформлена видаткова накладна № 1630, яка підписана з боку позивача, на постачання автошин 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук. та обідної стрічки в кількості 66 штук.

19 червня 2020 року в результаті проведеного вхідного контролю наданих зразків товару, поставленого постачальником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій"), відповідачем складено акт вхідного контролю № 47/1/2020 за яким встановлено відсутність документів, які підтверджують якість наданих автошин 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, маркування стандарту на покришках за яким їх виготовлено, а також наявність механічних пошкоджень на поставленому товарі. Крім того виявлено, що постачальник надав технічні умови на автошини 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, а саме ТУ У 25.1-30253385-019:2009 "Шини пневматичні 11,00R20 моделі И-111АМ, 10,00R20 моделі БЦИ-185.технічні умови", які не поширюються на фактично поставлені по видатковій накладній № 1630 від 18 червня 2020 року автошини.

У відповідь на складений акт, позивач направив лист № 190620/07 від 19 червня 200 року в якому зазначив про цілковиту незгоду із визначеними в акті № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року обставинами.

19 червня 2020 року за укладеним договором-заявкою № 0619 позивачу було надано послугу з перевезення товару, повернутого відповідачем згідно акту № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року, на загальну суму 4 800,00 грн.

В претензійному порядку, 26 червня 2020 року позивачем сформовано лист № 01/26/06/20 "Щодо невиконання ДП "Харківський завод спеціальних машин" умов договору постачання № 525 від 12 червня 2020 року" у відповідності до якого проінформовано відповідача про пропозицію по розірванню договору постачання № 525 від 12 червня 2020 року шляхом складання додаткової угоди та про розгляд питання та компенсацію позивачу понесених збитків в розмірі 9 600,00 грн., які утворились в наслідок порушення ДП "Харківський завод спеціальних машин" істотних умов договору.

У відповідь відповідач листом за вих. № 552 від 08 липня 2020 року повідомив позивача, що підстав для компенсації збитків не вбачається.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій, волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов`язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень ЦК України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.

Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

В даному разі спір між учасниками даної справи виник через наявність чи відсутність факту поставки товару неналежної якості, який оформлений відповідачем у форму акти вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року.

Поряд з цим, статтею 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини 5 статті 268 ГК України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Відповідно до частини 1 статті 268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Так, розділом 3 договору сторонами визначено, що при прийманні товару за якістю постачальник обов`язково повинен надати документи, підтверджуючи якість товару (гарантійні листи, технічні паспорти, сертифікати якості виробника, протокол, звіт, свідоцтво, тощо, а для товарів які підлягають обов`язковій сертифікації в Україні - сертифікат відповідності) згідно вимог НТД на товар, та чинного діючого законодавства. Товар, що надійшов без супровідних документів, що засвідчують якість, комплектність, вважається товаром неналежної якості і покупцем не приймається. У разі виявлення покупцем при прийманні товару невідповідності вимогам, в тому числі, по якості, покупець припиняє приймання та негайно письмово повідомляє постачальника про виявлені невідповідності товару. Письмове повідомлення покупця оформлюється в формі Акту про неналежну якість товару, що складається комісією покупця, де вказується недоліки товару. Цей акт протягом одного робочого дня направляється постачальнику. У разі незгоди постачальника з висновками, викладеними у Акті, він протягом трьох календарних днів зобов`язаний прибути до покупця, для складання двостороннього акту. Про дату прибуття постачальник письмово повідомляє покупця протягом доби з дати отримання акту.

Тобто, контрагентами встановлений обов`язковий до застосування алгоритм дій, пов`язаних із прийняттям товару по якості, і в разі його (товару) невідповідності - дії продавця, пов`язані із фіксуванням даного факту та повідомлення постачальника про виявлені недоліки.

Як встановлено з матеріалів справи, 19 червня 2020 року в результаті проведеного вхідного контролю наданих зразків товару, поставленого постачальником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторинок на Кільцевій"), відповідач сформував акт вхідного контролю № 47/1/2020 за яким встановлено відсутність документів, які підтверджують якість наданих автошин 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, маркування стандарту за яким виготовлено автошини, а також наявність механічних пошкодження поставленого товару. Крім того виявлено, що постачальник надав технічні умови на автошини 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, а саме ТУ У 25.1-30253385-019:2009 "Шини пневматичні 11,00R20 моделі И-111АМ, 10,00R20 моделі БЦИ-185.технічні умови", які не поширюються на фактично поставлені по видатковій накладній № 1630 від 18 червня 2020 року автошини.

Позивач не заперечує факт направлення акту вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року на його адресу відповідачем. Крім того, датою формування відповіді на вказаний вище акт, що оформлений позивачем у вигляді листа за вих. № 190620/07, позивачем вказано - 19 червня 2020 року, тобто то й же дань, що і складений акт вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, за аналізом встановлених фактів, з огляду на стандарт доказування "вірогідності доказів", суду достеменно стає відомо про виконання з боку покупця алгоритму дій, визначених у розділі 3 договору (дій пов`язаних із повідомленням про отримання неякісного товару). Таким чином, відповідачем дотримано умови щодо порядку повідомлення позивача про виявлені недоліки поставленого товару.

Частиною 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Розділом 3 договору передбачено, що при прийманні товару за якістю постачальник обов`язково повинен надати документи, підтверджуючи якість товару (гарантійні листи, технічні паспорти, сертифікати якості виробника, протокол, звіт, свідоцтво, тощо, а для товарів які підлягають обов`язковій сертифікації в Україні - сертифікат відповідності) згідно вимог НТД на товар, та чинного діючого законодавства. Товар, що надійшов без супровідних документів, що засвідчують якість, комплектність, вважаються товаром неналежної якості і покупцем не приймається.

Однак, комісією відповідача, яка сформулювала та підписала акт вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року, встановлено відсутність документів, які підтверджують якість наданих автошин 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, що зумовлює настання наслідків, обумовлених у розділі 3 договору (припинення приймання товару).

У зв`язку з тим, що товар надійшов без документів по якості, відповідач керувався Міждержавним стандартом ДСТУ 5513 -97 "Шини пневматичні для вантажних автомобілів, причепів до них, автобусів та тролейбусів", які відповідають Правилам 54 ЄЕК ООН "Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження шин для вантажних транспортних засобів та їх причепів".

19 червня 2020 року, після засвідчення відповідачем у акті вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року відсутності документів, які підтверджують якість наданих автошин 260R508 (9,00R20) 136/133J ИН-142Б Rosava в кількості 66 штук, позивач звернувся до відповідача із пропозицією переглянути рішення про невідповідність поставленого товару, надавши копію технічних вимог ТУ 25.1-30253385-019:2009 з внесеними змінами 1-4 (№ 1 від 26 червня 2013 року № 2 від 25 травня 2018 року, № 3 від 27 лютого 2019 року, № 4 від 13 грудня 2019 року) та прийняти товар, як такий, що повністю відповідає вимогам договору.

Тобто, вже після виконання відповідачем дій, пов`язаних із припиненням прийняття поставленого позивачем товару та направлення акту вхідного контролю № 47/1/2020 від 19 червня 2020 року, позивач у відповідь надав копію технічних вимог ТУ 25.1-30253385-019:2009 та сертифікат якості, якій містив дані нормативного документу технічних вимог поставленого товару.

Відповідно до умов договору та норм чинного законодавства, саме на постачальника покладається обов`язок надати усі необхідні документи для приймання замовником продукції.

Скерування лише технічних вимог ТУ 25.1-30253385-019:2009, не підміняє собою визначений у пункті 3.3. договору перелік документів, які підтверджують якість товару (гарантійні листи, технічні паспорти, сертифікати якості виробника, протокол, звіт, свідоцтво, тощо, а для товарів які підлягають обов`язковій сертифікації в Україні - сертифікат відповідності).

Враховуючи відсутність повного пакету документів на підтвердження якості, поставлений товар вважається таким, що поставлений з порушенням умов договору, та відповідно не прийнятий покупцем, що спростовує твердження позивача про протиправність дій відповідача щодо неприйняття обумовленого товару за договором постачання № 525 від 12 червня 2020 року.

Додатково суд зазначає, що договір містить не лише обов`язкові до виконання дії в разі отримання товару неналежної якості (оформлення Акту про неналежну якість товару), а також визначає також поведінку постачальника, в разі незгоди із визначеними даними у акті. Так, у пункті 3.4. договору встановлено, що у разі незгоди постачальника з висновками, викладеними у Акті, він протягом трьох календарних днів зобов`язаний прибути до покупця, для складання двостороннього акту. Про дату прибуття постачальник письмово повідомляє покупця протягом доби з дати отримання акту.

Отже, сторони на власний розсуд, з урахуванням принципу свободи договору, встановили алгоритм дій постачальника, пов`язаних із незгодою висвітлених даних в акті про неналежну якість товару. Втім, позивачем не представлено, а судом не встановлено факту повідомлення покупця (відповідача у даній справі) про прибуття постачальника для складання двохстороннього акту.

Позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами здійснення обов`язкових дій, пов`язаних із наданням заперечень на сформований відповідачем акт про неналежну якість товару (як-то прибуття його представника на склад покупця, чи складений двохсторонній акт), тобто, не доведено факту порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також встановити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Разом з тим, у даній справі обставин, які б підтверджували наявність умов для розірвання договору, визначених статтею 651 ЦК України, судом не встановлено.

Відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Водночас, принципи свободи договору і судового захисту цивільного права та інтересу, як і механізм зміни та розірвання договорів, регламентовані ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України. Відповідно до статті 651 Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається розірваним. Крім того, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною. Ці положення договірного права деталізовано у статті 187 ГК України .

Водночас строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Тому вимога однієї сторони договору про його розірвання в судовому порядку може бути заявлена в межах строку його дії, тобто, йдеться про можливість дострокового розірвання договору. Окрім того, безпідставність інших позовних вимог є достатньою підставою для відмови у позову і за цією позовною вимогою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Тобто, позивач, як ініціатор позову, зобов`язаний обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 910/15567/17.

Втім, позивачем в рамках даної справи, не доведено належними та допустимими доказами, істотного порушення умов договору з боку відповідача (покупця), а відтак відсутні підстави для розірвання договору у судовому порядку на загальних підставах в порядку приписів статті 651 ЦК України та стягнення матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 9 600,00 грн. (як похідної вимоги), оскільки виконання покупцем обов`язку щодо виявлення неякісного товару знаходиться в тісному зв`язку із обов`язком постачальника щодо поставки товпру належної якеості та направлення протягом доби повідомлення про прибуття для складання двох стороннього акту, що зроблено позивачем не було.

Посилання позивача на практику Верховного Суду є недоречним, оскільки стосуються інших правовідносин та обставин, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті позивачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед відповідачем. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження направлення на адресу покупця (відповідача у справі) товару належної якості із необхідними супровідними документами, як-то передбачено розділом 3 договору постачання № 525 від 12 червня 2020 року, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги не обґрунтованими та такими, що не підтверджені достовірними доказами.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позивач неналежним чином виконав взяті на себе обов`язки щодо поставки товару належної якості разом із необхідним пакетом документів (пункт 3.3. договору постачання № 525 від 12 червня 2020 року), а відтак відсутні підстави для розірвання договору та стягнення з відповідача 9 600,00 грн., у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, з урахуванням наведеного.

Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що через відмову в позову, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 23 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3076/20