Постанова

від 21.12.2020 по справі 910/18370/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18370/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.В.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд - не з`явились,

відповідача - Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК - Тищенка А.В. (адвокат) ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Велес Ойл , - не з`явились,

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 (головуючий суддя - Грєхова О.А.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 (головуючий суддя - Яковлєва М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Зубець Л.П.)

у справі № 910/18370/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд (далі -ТОВ Софа Лтд , позивач, скаржник)

до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (далі - ПАТ КБ Приватбанк , відповідач),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Велес Ойл (далі - ТОВ Велес Ойл ),

про визнання договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року ТОВ Софа Лтд звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 25.10.2016 №4В13010И/П (далі - Договір).

1.2. Позов обґрунтовано, з посиланням на статті 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тим, що оспорюваний правочин укладено за наслідками введення позивача в оману, оскільки відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного.

У зв`язку з укладенням договору поруки позивач мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання. Однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням. На думку ТОВ Софа Лтд , зазначене унеможливлює отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача. За твердженнями позивача, якщо б на момент укладання договору поруки він знав про відсутність даних забезпечень, то не укладав би ані кредитний договір, ані договори поруки з відповідачем.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю заявленого позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій у справі, ТОВ Софа Лтд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі №910/18370/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ Софа Лтд у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - положень частини першої статті 517, частини першої статті 556, пункт 1 частини першої статті 611, частину другу статті 651 ЦК України, чим порушили права позивача, гарантовані частиною першої статті 2, статтею 5, частиною першою статті 46 ГПК України та статтею 20 Господарського кодексу України, та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 , від 08.08.2019 у справі №910/3570/18.

4.2. Крім того, на думку скаржника, господарські суди ухвалили оскаржувані судові рішення при неповному з`ясуванню обставин у справі, без належної оцінки усіх доказів у справі (зокрема пункту 10 Договору поруки) та оцінки дій відповідача щодо умисного введення в оману позивача при укладенні правочину, а тому такі судові рішення є необґрунтованими і незаконними, та підлягають скасуванню на підставі частини третьої статті 310 ГПК України .

Також скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме - пункт 3 частини четвертої статті 238, частину четверту статті 269, пункт 3 частину першу статті 282 ГПК України, що також є підставою для скасування судових рішень на підставі частини першої статті 311 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу

5.1. Відзивів на касаційну скаргу на адресу Касаційного господарського суду від інших учасників справи не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. 25.10.2016 між позивачем та відповідачем укладений Кредитний Договір №4С16102Г, за умов розділу А ( Істотні умови кредитування ) якого лімітом цього договору є 4 350 000 000,00 грн. для фінансування поточної господарської діяльності ТОВ Софа ЛТД ; термін повернення кредиту - 24.10.2024.

На виконання Кредитного договору відповідач надав, а позивач отримав кошти у розмірі 4 305 119 314,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 26.10.2016 №889.

6.2. Цього ж дня між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено наступні договори поруки:

- №4А15116И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ АВАРІС своїх зобов`язань за кредитним договором №4А15116И/П від 16.12.2015;

- № 4Б15111И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ БІОТО своїх зобов`язань за кредитним договором №4Б15111И від 16.12.2015;

- №4К14363И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ КОМПАС Х своїх зобов`язань за кредитним договором №4К14363И від 04.12.2014;

- №4М14367И/П (оспорюваний у даній справі договір), предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ МАРКЕТ-СЕРВІС своїх зобов`язань за кредитним договором №4М14367И від 09.12.2014;

- №4О15080И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ ОЛІМП ОЙЛ своїх зобов`язань за кредитним договором №4О15080И від 16.12.2015;

- №4С13268И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ СЕГІНА своїх зобов`язань за кредитним договором №4С13268И від 22.04.2013;

- №4Т12029И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ ТЕРНОПІЛЬОПТТОРГ своїх зобов`язань за кредитним договором №4Т12029И від 30.01.2012;

- №4Т14209И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ ТАНАІС-СУМИ своїх зобов`язань за кредитним договором №4Т14209И від 17.02.2014;

- №4Ф15102И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ ФОБУРГ своїх зобов`язань за кредитним договором №4Ф15102И від 16.12.2015;

- №4Я13815И/П, предметом якого є надання поруки за виконання ТОВ ЯР-3 своїх зобов`язань за кредитними договорами №4Я13815И від 17.12.2013 та №4Я14351И від 09.12.2014.

Також 25.10.2016 між позивачем та відповідачем укладений і оспорюваний Договір поруки №4В13010И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою (боржником) своїх зобов`язань за Кредитним договором від 11.01.2013 № 4В13010И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

6.3. Згідно з пунктами 2 та 3 Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

6.4. Пунктами 4, 5 та 6 Договору передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

6.5. За положеннями пункту 7 Договору у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору поруки).

6.6. За умовами пункту 8 Договору, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

6.7. Пунктом 9 Договору встановлено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

6.8. Згідно з пунктом 10 Договору, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

6.9. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 Договору).

6.10. Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (пункт 17 Договору).

6.11. Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання договорів поруки (в т.ч. оспорюваного) було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

6.12. Позивач вказував, що на виконання вказаного оспорюваного Договору поруки, ним як поручителем, були перераховані на користь Банку грошові кошти на виконання зобов`язання по кредитному договору від 11.01.2013 №4В13010И відповідно до договору поруки від 25.10.2016 №4В13010И/П, що підтверджується наданою копією платіжного доручення від 26.10.2016 №359 на загальну суму 686 208 623,83 грн.

При цьому позивач стверджував, що дії із отримання кредитних коштів по кредитному договору від 25.10.2016 №4С16102Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання Банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях не були виконані, тому з огляду на тривале невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки, позивач вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов оспорюваного договору поруки.

За твердженням позивача, оспорюваний ним правочин був укладений внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому правочин є недійсним у силу частини першої статті 230 ЦК України.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.10.2020 справу №910/18370/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий суддя), судді: Булгакова І.В., Селіваненко В.П.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 у зв`язку з відпусткою суддів Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/18370/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки наведену касаційну скаргу подано 19.10.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, переглядати судові рішення слід, зважаючи на приписи ГПК України у редакції від 08.02.2020 року.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18370/19 за касаційною скаргою ТОВ Софа Лтд на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною спору у справі є питання наявності чи відсутності правових підстав для визнання Договору поруки від 25.10.2016 № 4В13010И/П недійсним, вчиненого під впливом введення в оману.

8.2 . Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору недійсним у розумінні статей 215, 230 ЦК України .

8.3. Суди виходили з того, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфеля та обов`язковість укладення кредитного договору та оспорюваного договоу поруки для отримання позивачем прибутку, так само як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні кредитного договору від 25.10.2016 №4С16102Г та Договору поруки.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що, виходячи з правової природи кредитного договору та наявних доказів у матеріалах справи вбачається, що укладення кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним у порядку статті 627 ЦК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що в матеріалах справи міститься протокол від 21.10.2016 №4 загальних зборів учасників ТОВ Софа ЛТД , відповідно до порядку денного якого було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк на суму 4 350 000 000,00 грн. у зв`язку з недостатністю кількості оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.

8.4. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.5. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, щодо того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Господарські суди дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджено введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, що мають істотне значення, під час укладення Договору поруки, а тому відсутні правові підстави для визнання такого Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

При цьому Касаційний господарський суд відзначає, що серед іншого оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 29.04.2020 у справі №909/685/18 та від 25.07.2019 у справі №910/9879/18 щодо застосування положень статті 230 ЦК України.

8.6. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

8.7. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8.8. Касаційний господарський суд, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин та на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у цій справі судами досліджено докази та встановлені обставини, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

8.9 . З огляду на викладене, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме: статті 517, частини першої статті 556, пункт 1 частини першої статті 611, частину другу статті 651 ЦК України, частини першої статті 2, статті 5, частини першої статті 46 ГПК України та статті 20 Господарського кодексу України,

8.10. Щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 08.08.2019 у справі №910/3570/18, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Наведене у касаційній скарзі ТОВ Софа ЛТД посилання на постанову Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, судом касаційної інстанції не береться до уваги, оскільки зазначена постанова прийнята Верховним Судом за інших обставин, установлених судами, залежно від яких суд і застосував норми процесуального права.

Так, у справі №910/18007/19, на яку посилається скаржник клопотанням про витребування доказів, подане позивачем, не було розглянуто по суті ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції. Натомість у справі, що розглядається (№910/18370/19), клопотання позивача про витребування доказів було розглянуто та залишено без задоволення судом першої інстанції, що підтверджується протоколом судового засідання від 24.02.2020 у справі №910/18370/19 та рішенням суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції. Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд першої інстанції, дослідивши подані матеріали, визнав клопотання позивача щодо витребування доказів необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити ці докази (або аргументи, які вони можуть спростувати), а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у даній справі. Крім того, позивачем не підтверджено неможливість отримання вказаних у клопотанні доказів самостійно.

Що ж до посилань скаржника на правову позицію Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 08.08.2019 у справі №910/3570/18, слід відзначити таке.

Так, предметом спору у справі №910/3570/18 є зобов`язання надати належним чином завірені копії кредитних договорів, укладених між ПАТ КБ "Приватбанк" та позивачем, та інші документи, які засвідчують обов`язок боржника щодо повернення кредиту та документи, якими забезпечувались вказані договори. Водночас позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як поручитель за договором поруки, виконав кредитні зобов`язання за боржника за кредитними договорами, а відповідач в порушення умов зазначеного договору поруки не виконує взяті на себе зобов`язання в частині передачі позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, та документів, якими забезпечувались вказані договори.

Переглядаючи справу Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування статей 74, 76-79, 86 ГПК України та недоведення відповідачем за сукупністю поданих доказів існування інших зобов`язань в одержувача кредиту, окрім тих, які були погашені поручителем за договором поруки та необхідність виконання відповідачем вимог договору поруки щодо передачі поручителю належним чином засвідчених копій кредитних договорів.

При цьому судами враховано, що відповідачем не надано суду витребуваного розрахунку заборгованості, та те, що місцевий суд не вжив належних заходів до витребування у відповідача доказів, подання яких визнав обґрунтованим, та необґрунтовано відмовив у позові у зв`язку з недоведеністю обставин, які мали підтверджуватися витребуваними доказами та які позивач не міг самостійно подати. З огляду на наведене із застосуванням принципів тлумачення умов договору було покладено ризик настання негативних наслідків на сторону договору, яка передбачила та погодилася на таку умову договору, що не конкретизувала включення до предмета поруки інших зобов`язань, які можуть виникати за наслідком укладення кредитного договору (щодо сплати неустойки, коштів за обслуговування кредиту та іншого), але при цьому конкретизувала зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за нього.

Тобто, судове рішення у справі №910/3570/18 ухвалене за іншого предмета спору, інших встановлених обставин та доказів по справі, а відтак, такі правовідносини не є подібними до правовідносин у справі №910/18370/19, з огляду на що висновки Верховного Суду у справі №910/3570/18 не підлягають застосуванню у даній справі.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій частині касаційної скарги ТОВ Софа ЛТД .

8.11. Серед іншого, Верховний Суд звертає увагу скаржника на обставини справи, встановлені господарськими судами у справі №910/7066/18 та у справі №910/12576/19 (спори між тими самими учасниками справи, що виникли на підставі укладеного між сторонами оспорюваного Договору поруки).

Так, у 2018 році позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про присудження до виконання обов`язку в натурі , а саме: передати позивачу оригінали кредитного договору №4В13010И від 11.01.2013 та усіх інших документів, що підтверджують перехід до ТОВ Софа ЛТД права вимоги до ТОВ Велес ОЙЛ за договором поруки від 25.10.2016 №4В13010И/П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та постановою Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №910/7066/18, у задоволенні позову відмовлено.

Господарські суди дійшли висновку про недоведеність належними, допустимими і достатніми доказами, що позивачем виконано у повному обсязі зобов`язання боржника за кредитним договором. Також зазначили, що оплата згідно з платіжним дорученням жодним чином не доводить, що на момент перерахування коштів сума заборгованості боржника за кредитним договором була саме в такому розмірі, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на виконання умов договору поруки, виставлялися будь-які вимоги банку до поручителя про погашення заборгованості за кредитним договором за боржника з визначенням суми боргу.

Крім того, у 2019 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору поруки з 03.11.2016 договору поруки від 25.10.2016 № 4В13010И/П (справа №910/12576/19).

Обґрунтовуючи істотність допущеного відповідачем порушення договору, позивач вказував, що він, як поручитель, виконав зобов`язання боржника - ТОВ Велес Ойл за кредитним договором від 11.01.2013 №4В13010И, і сплатив відповідачу (кредитору) достроково 686 208 623,83 грн., а отже, набув прав кредитора по відношенню до ТОВ ВЕЛЕС ОЙЛ за вказаним кредитним договором, а також за укладеними на його забезпечення договорами застави права вимоги. Проте, відповідач, в порушення умов договору поруки, не передав позивачу у встановлений договором строк документи, що підтверджують обов`язки ТОВ ВЕЛЕС ОЙЛ за кредитним договором, чим позбавив позивача права звернутись до інших застоводавців товариства та істотно погіршив фінансово-майновий стан позивача, адже для виконання обов`язку поручителя ним було залучено кредитні кошти. Тож, на думку позивача, договір поруки підлягає достроковому розірванню, адже позивач позбавлений того, на що розраховував при укладені договору поруки та зазнав значних збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі №910/12576/19, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких відомостей щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки. Також вказав на те, що позивачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що останній погасив повністю всі зобов`язання боржника за кредитним договором, а не їх частину. Крім того, в договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач. При цьому, часткове виконання поручителем зобов`язання за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Посилання позивача на пов`язаність Кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, та Договору поруки укладеного між позивачем та відповідачем та як наслідок погіршення фінансово-майнового стану позивачу, судом першої інстанції до уваги не прийнято, оскільки означені правочини не пов`язані між собою, оскільки Договір поруки не містить посилань про укладення його з метою забезпечення зобов`язань позивача за Кредитним договором, в свою чергу, у Кредитному договорі зазначено про надання кредитних коштів для фінансування поточної діяльності позивача, а отже часткове направлення кредитних коштів отриманих за Кредитним договором на погашення заборгованості за Договором поруки, є власним волевиявленням позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2020 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Софа ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі №910/12576/19 закрито. Ухвала суду мотивована тим, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/12576/19.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

За змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Таким чином, обставини, встановлені у справах №910/7066/18 та №910/12576/19, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

8.12. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені при неповному з`ясуванню обставин у справі, без належної оцінки усіх доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції, оскільки, як вже було зазначено, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, така підстава може мати значення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного доводи касаційної скарги у цій частині також не знайшли свого нормативно-правового підтвердження.

8.13. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями обставини справи і докази у справі , порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як суду права , а не суду факту , повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.14. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ Софа Лтд у частині, що стосується підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Водночас, як вже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі в цій частині.

10. Судові витрати

10.1. Понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі №910/18370/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд у частині касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі №910/18370/19 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софа Лтд у частині касаційного оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі №910/18370/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова