Рішення

від 21.12.2020 по справі 160/13827/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 160/13827/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження №63020576 з виконання виконавчого напису №23875 від 02.09.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.О. на користь ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" про стягнення коштів у розмірі 10 977,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням приписів ст. 24 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» , оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем її проживання, перебування або знаходженням майна з порушенням правил територіальної діяльності, отже, підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

15.12.2020 року засобами електронного зв`язку на електронну адресу суду приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. 11.09.2020 року до приватного виконавця звернулося ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" із заявою б/н від 10.09.2020 року про примусове виконання рішення, в якій Товариство просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 23875 від 02.09.2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріальною округу Гораєм О.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 10 977,00 гривень. В заяві про примусове виконання рішення стягувачем також зазначена інформація, яка вказана у виконавчому написі, а саме, що фактичним місцем проживання боржника - ОСОБА_1 , є АДРЕСА_1 . При прийнятті виконавчого документа до виконання приватним виконавцем було перевірено виконавчий напис на відповідність вимог передбачених ст. 4 Закону України Про виконавче провадження . Так, при прийнятті виконавчого напису жодного порушення у відповідність п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження приватним виконавцем не виявлено, в результаті чого прийнято до виконання. До того ж, зазначення у виконавчому написі № 23875 від 02.09.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., серед іншого, місце проживания чи перебування фізичної особи боржника відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження є обов`язковою вимогою до виконавчого документа. На час вирішення даного судового спору виконавчий напис № 23875 від 02.09.2020 є чинним та таким, що позивачем не оскаржується. Разом з цим, що жодним нормативно-правовим актом, в тому числі Законом України Про виконавче провадження , Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (зі змінами) не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Таким чином, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 23875 від 02.09.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Тобто, в даному випадку приватним виконавцем жодним чином не порушено норми Закону України Про виконавче провадження , зокрема ет. 24 цього Закону. Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживания на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідач також зазначає, що Закон України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначає словосполучення місце проживання , як житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Отже, місце реєстрації не є підтвердженням того, що особа проживає за адресою, зазначеній саме паспорті боржника та не є підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала на день відкриття виконавчого провадження саме в м. Кривий Ріг, адже норми законодавства вказують на те, що громадяни України мають право вільно пересуватися по території України та вільного вибору місця проживання без офіційної реєстрації. Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися віл зареєстрованого у встановленому законом порядку. Враховуючи чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, - не містить застереження про здійснення виконавчого проваджений виключно за місцем реєстрації боржника. А отже, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи за місцем проживання або перебування боржника. У зв`язку з цим, керуючись ст. 26, 24 Закону України Про виконавче провадження , приватним виконавцем 14.09.2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63020576. Також позивачем в адміністративному позові зазначається, що між нею та ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" не укладався жоден договір. Проте, як вбачається з виконавчого документу, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором 2683812 від 07.09.2019 року, укладеним із ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ". Також вказаний факт підтверджує кредитний договір № 2683812 від 07.09.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" і який в свою чергу є невід`ємною частиною до виконавчого напису № 23875 від 02.09.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. Відтак, дії приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відповідають нормам чинного законодавства, а твердження боржника є безпідставними.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» щодо позову або відзиву до суду не надходило.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом строк для усунення недоліків протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: засвідчених копій документів для суду та для вручення відповідачу із проставленням на лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа відмітки «Копія» та «Згідно з оригіналом» ; доказів сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.; подання до суду обґрунтованого відповідного клопотання щодо залучення третьої особи із зазначенням її статусу (на стороні позивача або відповідача).

У встановлений ухвалою суду від 02.11.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийняти до свого провадження позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. подати до суду у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію виконавчого провадження № 63020576 з примусового виконання виконавчого напису №23875 виданого 02.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Горай О.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості у сумі 10 977 грн. Вказані витребувані письмові докази сіл було необхідно подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 18.12.2020 року. Судом попереджено приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» .

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 11.09.2020 року у відповідності до вимог ст. ст. 3, 4, 5, 19, 24, 28, 48, п. 1 ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 68 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 року ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» звернулось до виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. із заявою про примусове виконання з примусового виконання виконавчого напису №23785, виданого 02.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості у розмірі 10 977 грн. В означеній заяві стягувач просив приватного виконавця просив відкрити виконавче провадження за місцем проживання (перебування) боржника та звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника. В даній заяві стягувачем зазначено адресу реєстрації ОСОБА_1 як: АДРЕСА_2 , адресу проживання як: АДРЕСА_3 .

Як убачається із матеріалів справи, та відповідно до інформації, яка міститься на сайті Автоматизована система виконавчого провадження Міністерства юстиції України (https://asvpweb.minjust.gov.ua), 14.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. на підставі ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» , розглянуто заява стягувача про примусове виконання виконавчого напису №23785 виданого 14.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" заборгованості в розмірі 10977,00 грн. Боржник: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , Стягувач: ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" (адреса: 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Якова Самарського, буд. 12А, код ЄДРПОУ: 41346335). Винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №62763956).

Слід зазначити, що 14.09.2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. ще винесено декілька постанов:

- на підставі ст. 3, ч.3 ст. 40, ст. 45 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, якою стягнуто з боржника: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) основну винагороду у сумі 1097,70 грн.;

- на підставі ст.42 Закону України Про виконавче провадження та відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ). Розмір мінімальних витрат виконавчого провадження: винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця - 70,75 грн.; плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження - 69 грн.; винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження - 70,75 грн. Винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 89,5 грн. Загальна сума мінімальних витрат: 300,00 грн. Одержувач: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л., IBAN НОМЕР_2 в АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

24.09.2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. на підставі ст. ст. 68, 69, 70 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на доходи боржника, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що отримує дохід від особи, якою є: ТОВ "АВТОЛЮКС", ЄДРПОУ/ІПН: 32410736, адреса місця реєстрації: 50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Центрально-Міський район, проспект Поштовий, будинок 1, офіс 1.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною та безпідставною, позивач звернулася до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закону №1404).

Згідно зі ст.1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону №1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже, кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, в тому числі шляхом винесення відповідної постанови виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якої вона розпочата.

Матеріалами справи підтверджено, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 63020576 винесена приватним виконавцем 14 вересня 2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст.5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Згідно зі ст.1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VІІІ Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (далі - Закон № 1403-VІІІ) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України Про виконавче провадження випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 Закону № 1403-VІІІ у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Положеннями ч.ч. 1 та 2 ст.25 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України Про виконавче провадження знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Матеріалами справи підтверджено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни, виконавчий округ - м. Київ.

Згідно із ч. 1 та п.1 ч. 2 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1404 приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 1404 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802) (далі - Інструкція № 512/5) виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувану повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Положеннями п.10 ч.4 ст.4 Закону №1404 передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно із пунктом 5 розділу III Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, положення Закону №1404 свідчать, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 та ч. 3 ст.26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Положеннями пункту 3 розділу III Інструкції № 512/5 передбачено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню у передбаченому законом порядку.

При цьому, системний аналіз вказаних положень свідчить, що за умови пред`явлення виконавчого документа за місцем виконання, приватний виконавець зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження у чітко визначені строки, а саме: не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.

Таким чином, виконавець може розпочати вчинення будь-яких дій по виконавчому провадженню лише після відкриття виконавчого провадження.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону № 1404 у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Разом з тим, відповідно до пункту 13 розділу III Інструкції № 512/5 приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).

Згідно зі змістом Типового договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, який є додатком 3 до Інструкції № 512/5, один приватний виконавець уповноважує іншого приватного виконавця на вчинення саме виконавчих дій щодо перевірки інформації про боржника в межах вже відкритого виконавчого провадження, оскільки форма даного Типового договору передбачає зазначення у ньому номеру виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження.

Отже, приватний виконавець може доручити іншому виконавцю вчинення дій щодо перевірки інформації про боржника, в тому числі стосовно наявності боржника чи його майна в іншому виконавчому округу, лише після відкриття виконавчого провадження та присвоєння автоматизованою системою номеру виконавчого провадження.

Крім того суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст.24 Закону №1404 право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що у стягувача є диспозитивне право вибору пред`явлення виконавчого документа за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання.

Матеріалами справи підтверджено, що у заяві стягувача ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ", поданій приватному виконавцю 11 вересня 2020 року, було зазначено як адресу реєстрації боржника у м. Кривий Ріг, так і адресу місця проживання у м. Києві.

Аналогічні відомості щодо адреси реєстрації боржника та адреси місця проживання містилися і у виконавчому написі приватного нотаріуса № 23875 від 02.09.2020 року.

Вказаний виконавчий напис приватного нотаріуса на час відкриття 14.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого провадження був чинним та не скасованим.

З огляду на зазначене, у приватного виконавця були відсутні підстави сумніватися щодо неправильності зазначення у виконавчому написі будь-яких відомостей.

За таких обставин, враховуючи подання стягувачем заяви про примусове виконання рішення саме за місцем проживання (перебування) боржника, у виконавця не було підстав вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та повертати стягувачу.

При цьому суд враховує, що положеннями Закону України Про виконавче провадження на виконавця не покладено обов`язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 25 січня 2019 року у справі №511/1342/17 та постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15676/16, від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Окрім зазначеного вище, суд звертає увагу на положення ч.3 ст. 26 Закону №1404 та пункту 3 розділу III Інструкції № 512/5, якими передбачено право стягувача у заяві про примусове виконання рішення зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з абз. 5 ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.

Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону щодо відомостей про місце проживання , місце перебування чи місцезнаходження особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України Про виконавче провадження застосовуються всі три окремих поняття.

Наведене узгоджується висновками Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 25.01.2019 у справі №511/1342/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність в діях приватного виконавця ознак протиправності та, як наслідок, відсутності підстав для скасування спірної постанови.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом , у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей .

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Звернення позивача до суду з вимогою скасувати постанову приватного виконавця не забезпечує йому ефективного способу захисту, оскільки виконавчий напис може бути повторно пред`явлено до виконання, а відтак це не забезпечить встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо протиправності оскаржуваного припису, які б доводили неправомірність висновків позапланової невиїзної перевірки, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, обґрунтовано, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241-242, 244-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 272 КАС України.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядок встановлений ч. 6 ст. 287 КАС України.

Суддя С. В. Прудник