Постанова

від 16.12.2020 по справі 336/6705/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 336/6705/17

провадження № 61-14462св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Черкашин Іван Іванович ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Едемська-Фастовець Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксана Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черкашин Іван Іванович, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 18 грудня 2019 року у складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи:

приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу

Едемська-Фастовець О. О., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, житлового будинку та котеджу, визнання права власності на 1/2 частини об`єктів нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 1999 року зареєстровано його шлюб з ОСОБА_3 , який 20 березня 2001 року розірваний Шевченківським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Запорізькій області (далі - Шевченківський районний

у м. Запоріжжі відділ ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області) (актовий запис

№ 138).

16 січня 2009 року знову було зареєстровано його шлюб з ОСОБА_3 , який розірвано 30 жовтня 2015 року Шевченківським районним

у м. Запоріжжі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області (актовий запис № 135). Однак, не дивлячись на розірвання шлюбу, вони з відповідачем не припиняли шлюбні стосунки, продовжували проживати однією сім`єю та вести спільне господарство.

Зазначає, що шлюбні стосунки тривали з початку 1999 року до кінця листопада 2017 року, під час спільного проживання позивач з відповідачем за спільні кошти придбали таке нерухоме майно: житловий будинок

з побутовими та господарськими будівлями та спорудами, розташований

за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 437 201 грн; квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 253 553 грн; котедж для відпочинку, загальною площею 60,7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 347 828 грн.

Факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, проведення спільних витрат в інтересах сім`ї

з відповідачем протягом періодів, коли вони не перебували

в зареєстрованому шлюбі, позивач підтверджує такими доказами:

- побутовою характеристикою, виданою головою квартального комітету

11 січня 2018 року за № 109, відповідно до якої в 2006 році позивач

з відповідачем придбали земельну ділянку та побудували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- поясненнями настоятеля церкви Св. Петра ОСОБА_6

від 22 січня 2018 року;

- листом Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 29 січня 2018 року, відповідно до якого постійне місце проживання позивача згідно

з довідкою АРМОР: АДРЕСА_1 ;

- копією довіреності, посвідченої 05 серпня 2016 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О. В. за реєстровим № 1085, відповідно до якої його мати ОСОБА_7 уповноважувала ОСОБА_3 користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_4 ;

- пасажирськими квитками та бронюванням готелю, оформленням страхового полісу для спільного відпочинку удвох в Таїланді протягом

05 - 15 жовтня 2017 року в готелі Ravinda Beach Resort 5* тип кімнати Superior room;

- спільними фотокартками;

- витягами з інформації про фізичну особу з офіційного сайту Міністерства юстиції України, згідно з якими місцем проживання сторін зазначена одна

й та сама адреса, а робота, яка приносила грошові кошти для сім`ї, пов`язана з одним видом діяльності (основним) - організація поховань і надання суміжних послуг;

- листуванням з ОСОБА_3 .

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у періодах з 21 березня 2001 року до 15 січня 2009 року та з 31 жовтня 2015 року до 01 грудня 2017 року;

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 таке нерухоме майно: житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , квартира за адресою:

АДРЕСА_5 ; котедж для відпочинку за адресою: АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 січня 2018 року квартири АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 січня 2018 року жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений між

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цього жилого будинку;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 травня 2018 року котеджу для відпочинку за адресою:

АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цього котеджу для відпочинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 21 березня 2001 року

до 15 січня 2009 року та з 31 жовтня 2015 року до 01 грудня 2017 року, вели

з нею спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, мали спільні витрати на купівлю майна для спільного користування, тобто, що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України .

Оскільки позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя є похідними від позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, тому такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 21 березня

2001 року до 15 січня 2009 року та з 31 жовтня 2015 року до 01 грудня

2017 року, суд вважав, що все спірне майно придбано відповідачем ОСОБА_3 за особисті кошти. Таким чином, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 серпня

2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представників: Черкашина І. І. , ОСОБА_9 , залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня

2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черкашин І. І., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, через які не були допитані всі заявлені позивачем свідки, що унеможливило встановлення всіх обставин справи в судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам того, що він та ОСОБА_3 , вважаючи себе родиною, проживаючи однією сім`єю без реєстрації шлюбу, бажали мати спільну дитину та вчиняли для цього всі необхідні дії. Він надав суду належні письмові докази на підтвердження факту звернення до репродуктивної медицини, не врахували і того, що вони були зареєстровані за однією адресою, що є важливим доказом при вирішенні питання щодо визнання факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду України: від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-1026цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що касаційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 06 березня 1999 року до 20 березня

2001 року та з 16 січня 2009 року до 30 жовтня 2015 року перебували

у зареєстрованому шлюбі (а.с. 10, 12 -13, т. 1, а.с. 34 -37, т. 4).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. (реєстровий номер 2420), ОСОБА_3 придбала жилий будинок АДРЕСА_6 .

Згідно із договором купівлі-продажу від 26 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н. В. (реєстровий номер 4431) ОСОБА_3 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 знесла старий житловий будинок літ. А з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та на на тому місці побудувала новий будинок і салон ритуальних послуг

(а.с. 16, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу від 07 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І. О. (реєстровий номер 979) ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 14 -15, т. 1;

а.с. 85, т. 3).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М. (реєстровий номер № 1053), ОСОБА_3 придбала котедж для відпочинку, загальною площею 60,7 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_3 (а.с. 16, т. 2).

Згідно з договором купівлі-продажу від 18 січня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О. О., ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5

(а.с. 165, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 січня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О. О., ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 164, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу від 04 травня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., реєстровий номер № 335, ОСОБА_3 продала

ОСОБА_5 котедж для відпочинку, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 156, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черкашин І. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом

є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або

в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають

у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власностівизначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте

в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі

№ 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають

у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі

№ 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані

в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно

з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна член сім`ї членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем

у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими

і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, сторона посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести факти, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.

В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, доказування є юридичними обов`язками сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне для визнання за ним права власності на половину спільного майна, яке він придбав з ОСОБА_3 за спільні кошти, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, яке остання протиправно відчужила після припинення фактичних шлюбних відносин та з приводу якого існує спір.

Також ОСОБА_1 посилався на те, що незалежно від того перебував він

з ОСОБА_3 в шлюбі чи шлюб між ними було розірвано, вони

з ОСОБА_3 продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, проаналізувавши всі надані докази, дійшов правильного висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він

з ОСОБА_3 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період

з 21 березня 2001 року до 15 січня 2009 року та з 31 жовтня 2015 року

до 01 грудня 2017 року, вів з нею спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, мали спільні витрати на купівлю майна для спільного користування, тобто, що між ними в цей період часу були усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Верховний Суд є судом касаційної інстанції, який перевіряє законність судових рішень щодо застосування норм права (суд права), а не щодо фактичних обставин у справі.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості є похідними від позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, тому зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону,

а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ними правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають,

а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черкашин Іван Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня

2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк