Постанова

від 22.12.2020 по справі 611/273/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 611/273/20

провадження № 22ц/818/5212/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська , представник відповідача - Гіль Є.В.,

третя особа - Гусарівська сільська рада Барвінківського району Харківської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_3 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року в складі судді Коптєва Ю.А. та додаткове рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року в складі судді Коптєва Ю.А.

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська , третя особа: Гусарівська сільська рада Барвінківського району Харківської області про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Позовна заява мотивована тим, що з 1973 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, серія ХР № 0105910, у Колективному сільськогосподарському підприємстві Рассвет , розміром 6,17 в умовних кадастрових гектарах, яку вона на підставі усного договору оренди передала ОСОБА_5 .

Вказала, що у грудні 2012 року ОСОБА_6 - працівник Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська , яке орендувало її власну земельну ділянку, повідомив їй, що земельною часткою (паєм) померлого ОСОБА_4 в подальшому буде користуватися Агрофірма, і що підприємство в рахунок орендної плати допоможе їй оформити спадщину, на що вона погодилась та надала необхідні документи.

Однак, протягом 2012-2019 років Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська не виконав цієї усної домовленості щодо оформлення на неї спадщини та без достатньої правової підстави. Без укладення договору оренди землі користувався земельною ділянкою померлого ОСОБА_4 , чим завдав їй збитки у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Зазначила, що відповідач умисно не оформив спадщину після смерті ОСОБА_4 та не зареєстрував право оренди земельної ділянки й не сплатив власнику орендну плату, чим порушив права власника земельної ділянки.

Вказала, що з 2012 року вона добросовісно очікувала, що відповідач виконає свої зобов`язання, однак у 2019 році їй стало відомо, що рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2012 року спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , визнано відумерлою, та 18 січня 2016 року між Гусарівською сільською радою Барвінківського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальнісию Агрофірма Подолівська укладено договір емфітевзису, який не зареєстровано відповідно до вимог закону, оскільки сільська рада не оформила право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 .

Зазначила, що рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року встановлено факт її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на підставі чого 12 листопада 2019 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) розміром 6,17 в умовних кадастрових гектарах, належне ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), та у березні 2020 року за нею зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,9146 га, кадастровий номер: 6320482500:07:000:0547.

Вказала, що між сторонами виникли кондикційні відносини, та вона як власник земельної ділянки померлого ОСОБА_4 має право на стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави протягом 2012-2019 років з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська на її користь збитки у вигляді неодержаного доходу (несплаченої орендної плати) внаслідок безпідставного (без правовстановлюючих документів) користування земельною ділянкою, загальною площею 3,9146 га, кадастровий номер 6320482500:07:000:0547, яка належить їй на праві власності, що розташована на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області за період з 2012 року по 2019 рік з урахуванням індексу інфляції і розміру пені (3% річних) на загальну суму 50 679,12 грн, а саме: за 2012 рік - 2961,27 грн, за 2013 рік - 2902,25 грн, за 2014 рік - 3515,22 грн, за 2015 рік - 4905,92 грн, за 2016 рік - 7489,96 грн, за 2017 рік - 10 315,26 грн, за 2018 рік - 9679,51 грн, за 2019 рік - 8909,73 грн; стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено; визначено представнику Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 04 вересня 2020 року о 14 годині 30 хвилин.

Додатковим рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська понесені судові витрати у розмірі 10 949,44 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційні скарги, в яких просила рішення та додаткове рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що, суд, ухвалюючи судове рішення, не звернув увагу на те, що тривалий час вона не оформляла своє право власності на земельну частку (пай) через коштовну та складну процедуру, однак, не відмовлялась від такого права, та земельна ділянка належить їй з часу відкриття спадщини - з 14 вересня 2000 року. Зазначила, що між сторонами виникли кондикційні відносини, оскільки відповідач користувався земельною ділянкою без належної правової підстави та зберіг у себе суму коштів, яку повинен був платити за оренду. Вказала, що суд першої інстанції повинен був вимагати від Гусарівської сільської ради пояснень щодо того, чи користувався відповідач спірною земельною ділянкою з 2012 року по 2020 рік та на якій підставі; чому сільська рада не повідомила її про подання позову до суду про визнання спадщини відумерлою та причини невжиття заходів охорони спадкового майна. Зазначила, що суд безпідставно взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 та не викликав інших свідків. Вказала, що розмір витрат на правову допомогу не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи; відповідачем не надано детального опису робіт та не обґрунтовано час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги. Зазначила, що справедливим і співмірним буде зменшення витрат на професійну правничу допомогу на 50% від заявленої відповідачем суми.

10 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якому він просив залишити додаткове рішення суду без змін та стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати. Вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на відповідачку, однак вона до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру судових витрат не подавала.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу відповідачем подано орієнтовний розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у розмірі 5100,00 грн, та заяву про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України щодо надання доказів розміру судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду необхідно залишити без задоволення, на додаткове рішення суду - задовольнити частково, рішення суду - залишити без змін, додаткове рішення суду - змінити.

Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що позивачкою не надано доказів фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою з 2012 року по 2019 рік, та ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку лише у 2020 році, до цього часу вона не була сформованим об`єктом цивільних прав. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, з позивачки на користь відповідача стягнуто судові витрати у розмірі, заявленому відповідачем, оскільки ОСОБА_1 клопотання про зменшення розміру судових витрат не заявляла.

Проте, повністю з висновком додаткового рішення суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 листопада 1996 року на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення Барвінківської районної державної адміністрації № 618 від 17 вересня 1996 року видано сертифікат на право на земельну частку (пай), серія ХР № 0105910, у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства Рассвет , розташованій у с. Василівка Барвінківського району Харківської області з урахуванням змін, внесених рішенням від 14 лютого 2000 року № 76, розміром 6,17 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а. с. 23, 25, том 1).

04 квітня 2000 року між ОСОБА_4 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Василівське укладено договір оренди земельної частки (паю), за яким вищевказану земельну частку (пай) передано в оренду до 01 січня 2001 року (а. с. 26-28, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 32, том 1).

У газеті Вісті Барвінківщини від 15 квітня 2011 року № 29-30 опубліковано список померлих власників земельних часток (паїв), спадкоємців яких Гусарівська сільська рада просила звернутися зі свідоцтвами про право на спадщину, серед яких вказано ОСОБА_4 , земельна ділянка під номером № НОМЕР_1 , контур під номером № НОМЕР_2 , площа земельної ділянки 3,91 га (а. с. 34, том 1).

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 23 листопада 2012 року, визнано відумерлою спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з права на земельну частку (пай), площею 3,91 га, розташовану на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, яка належала йому на підставі сертифікату на земельну частку (пай), серія ХР № 090230; передано відумерлу спадщину територіальній громаді Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області (а. с. 35, том 1).

18 січня 2016 року між Гусарівською сільською радою Барвінківського району Харківської області, як власником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська , як землекористувачем, укладено договір емфітевзису, об`єктом якого є земельна ділянка, загальною площею 3,9100 га, розташована на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, належна сільській раді на підставі рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2012 року (а. с. 36, том 1).

Зазначений договір не був зареєстрований відповідно до чинного законодавства та не виконувався, а також сільською радою не оформлено право комунальної власності на земельну ділянку, що вбачається з відповідей на адвокатські запити, наданих Гусарівською сільською радою Барвінківського району Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська (а. с. 37, 85, 86, 98, том 1).

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1973 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 69, том 1).

12 листопада 2019 року приватним нотаріусом Барвінківського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер № 1176, після смерті ОСОБА_4 , яка складається із права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства Рассвет , розміром 6,17 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належної спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), зареєстрованого 25 листопада 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №598 (а. с. 71, том 1).

21 листопада 2019 року внесено відповідні зміни до сертифікату на право на земельну частку (пай), серія ХР № 0105910, від 25 листопада 1996 року на ім`я ОСОБА_4 , та вказано, що право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 листопада 2019 року (а. с. 24, том 1).

Рішенням ХХХV сесії Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області VII скликання від 20 лютого 2020 року №442-VII Про затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області (ділянка № НОМЕР_1 ) з метою оформлення права власності вирішено: затвердити технічну документацію; передати ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку, кадастровий номер 6320482500:07:000:0547, з комунальної власності, розташовану на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, площею 3,9146 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 97, том 1).

Державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером №6320482500:07:000:0547, площею 3,9146 га, що перебуває у комунальній власності здійснено 03 лютого 2020 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а. с. 72, том 1).

12 березня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 3,9146 га, кадастровий номер №6320482500:07:000:0547, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №204686897 від 19 березня 2020 року (а. с. 101, том 1).

08 січня 2020 року представником ОСОБА_1 направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська претензію щодо виплати безпідставно збережених коштів, яка отримана товариством 09 січня 2020 року. 31 січня 2020 року направлено повторну претензію (а. с. 75-82, том 1).

Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська надано відповіді, датовані 2019 роком та від 13 лютого 2020 року № 51 та № 53, з яких вбачається, що товариство не має розуміння, про яку саме земельну ділянку йдеться, оскільки не вказано її кадастровий номер. Земельну ділянку на підставі договору емфітевзису від 18 січня 2016 року товариство не використовує. Товариство має лише договір оренди з ОСОБА_1 щодо її власної земельної ділянки, за яким своєчасно сплачує орендну плату (а. с. 37, 54, 68, том 1).

Допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 , який працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська на посаді спеціаліста по земельно - правовим питанням, пояснив, що оформленням спадщини не займається, будь-яких оригіналів документів у ОСОБА_1 ніколи не брав. Заперечив, що мав будь-яку усну домовленість з ОСОБА_1 щодо переоформлення спадщини ОСОБА_4 . Вказав, що договори оренди землі укладаються між генеральним директором товариства та власником земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 13 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

За змістом частини 2 статті 93 ЗК України земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України ).

Статтею 1 Закону України Про оренду землі передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Розділом ІХ Перехідних Положень цього Закону передбачено, що громадяни власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України .

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17-ц (провадження №12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19.).

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі, й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 908/2552/17.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 вимагає стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська грошові кошти у вигляді неотриманої орендної плати за період з 2012 року по 2019 рік протягом безпідставного користування земельною ділянкою, яку вона отримала у спадщину після смерті ОСОБА_4 .

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала про спричинення їй збитків, проте, посилалась на виникнення між сторонами кондикційних відносин.

Матеріали справи свідчать про те, що земельну частку (пай), право на яку мав ОСОБА_4 на підставі сертифікату від 25 листопада 1996 року, він ще за життя передав у оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Василівське до 01 січня 2001 року. Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , як зазначає позивачка, вона передала цю земельну частку (пай) в оренду ОСОБА_5 на підставі усного договору, та він користувався нею до листопада 2012 року, коли повідомив їй, що в подальшому земельну частку буде використовувати відповідач. З доводів позивачки вбачається, що вона надала відповідачу земельну частку (пай) в оренду, виходячи з того, що він надаватиме їй допомогу в оформленні спадщини в рахунок орендної плати.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська дійсно користувався спірною земельною ділянкою з 2012 року, позивачкою не надано, це підтверджується лише її власними поясненнями.

Судовим рішенням від 12 листопада 2012 року спадщину після смерті ОСОБА_4 визнано відумерлою та передано територіальній громаді Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, після чого 18 січня 2016 року між Гусарівською сільською радою Барвінківського району Харківської області, як власником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська , як землекористувачем, укладено договір емфітевзису.

Проте, сільська рада так і не оформила право власності на земельну частку (пай), що залишився після смерті ОСОБА_4 , а зазначений договір емфітевзису не був зареєстрований у встановленому законом порядку та не виконувався. На час укладення договору емфітевзису земельна ділянка площею 3,9100 га, яка мала бути його предметом, ще не була сформована та не існувала, тому не могла бути передана у користування товариству.

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну частку (пай) лише 12 листопада 2019 року, після чого 03 лютого 2020 року сформовано та зареєстровано земельну ділянку площею 3,9146 га, кадастровий номер 63204882500:07:000:0547, яку рішенням Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області від 20 лютого 2020 року надано їй у власність, і на яку 12 березня 2020 року зареєстровано право її приватної власності.

Відомостей щодо права користування відповідачем спірною земельною часткою протягом 2012-2019 років не мають ані саме товариство, ані Гусарівська сільська рада Барвінківського району Харківської області, яка отримала право на неї як відумерлу спадщину, ані органи Держгеокадастру.

За таких умов, підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати не вбачається.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а саме, не з`ясував, чи користувався відповідач спірною земельною ділянкою з 2012 року по 2020 рік та на якій підставі; чому сільська рада не повідомила її про подання позову до суду про визнання спадщини відумерлою та причини невжиття заходів охорони спадкового майна, судова колегія вважає безпідставними, оскільки надання пояснень є правом учасника справи, а з клопотаннями щодо витребування таких відомостей у сільській раді позивачка до суду не зверталась. Крім того, з відповіді Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області від 24 лютого 2020 року № 229 вбачається, що договір емфітевзису від 18 січня 2016 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська не був зареєстрований та не виконувався.

Твердження ОСОБА_1 щодо того, що суд безпідставно взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 та не викликав інших свідків, судова колегія відхиляє, оскільки у рішенні суду надана належна оцінка показанням допитаного свідка, які спростовуються тільки запереченнями позивачки, та клопотань про допит інших свідків вона не заявляла.

Отже, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За таких умов, підстав для скасування чи зміни рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року не вбачається.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року судова колегія виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України , офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

За змістом статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 33 Правил адвокатської етики передбачено, що єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська представляв адвокат Гіль Є.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 03 квітня 2020 року № 20/18 з Адвокатським об`єднанням Прецедент та ордеру від 06 квітня 2020 року (а. с. 115, том 1).

До суду першої інстанції товариством надано орієнтовний розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у розмірі 11 034,00 грн, та заяву про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України (а. с. 140, 141, том 1).

31 серпня 2020 року, тобто в межах п`ятиденного строку з дня ухвалення рішення суду, товариством подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати на загальну суму 10 949,44 грн.

До вказаної заяви долучено копію договору про надання правової допомоги від 03 квітня 2020 року № 20/18 та додатку до нього, акту від 27 серпня 2020 року, копії квитанцій про направлення кореспонденції та платіжних доручень від 08 квітня 2020 року та 28 серпня 2020 року про сплату витрат на правничу допомогу, а також копію наказу Адвокатського об`єднання Прецедент від 27 грудня 2019 року № 2-з Про встановлення розміру добових витрат на 2020 рік (а. с. 190-201, том 1).

З наданих доказів вбачається, що 03 квітня 2020 року між Адвокатським об`єднанням Прецедент та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська укладено договір про надання правничої допомоги № 20/18, згідно умов якого Адвокатським об`єднанням Прецедент надається правнича допомога під час розгляду справи № 61/273/20 за позовом ОСОБА_1 (а. с. 190-192, том 1).

З додатку до цього договору вбачається, що сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги, вказаної в договорі за представництво клієнта в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн. Виплата цього гонорару здійснюється авансом у розмірі 100 відсотків. Пунктом 6 додатку передбачено, що клієнт зобов`язаний також здійснювати оплату фактичних витрат для виконання цього договору, зокрема, витрати на відрядження за межами населеного пункту, де розташоване робоче місце адвоката, добові, витрати на поштовий зв`язок (а. с. 193, том 1).

Наказом Адвокатського об`єднання Прецедент № 2-з від 27 грудня 2019 року встановлено на 2020 рік розмір добових витрат у сумі 417,00 грн (а. с. 201, том 1).

Як вбачається з акту від 27 серпня 2018 року до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 20/18, адвокат під час виконання договору здійснив наступні роботи (надав послуги): вивчення та правовий аналіз поданих клієнтом документів, розробка тактики захисту інтересів клієнта; підготовка, підписання та подання відзиву на позовну заяву в інтересах клієнта; підготовка, підписання та подання клопотань про відкладення слухання справи; підготовка та подання заяви про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України; участь у судових засіданнях, що відбулись 28 липня та 27 серпня 2020 року.

Проведення зазначених робіт в повному обсязі охоплюється передбаченою додатком до договору фіксованою сумою гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги, а саме 10 000,00 грн, яка була сплачена клієнтом на підставі платіжного доручення від 08 квітня 2020 року № 641. Витрати на надсилання поштової кореспонденції суду та учасникам справи склали 115,44 грн. Фактичні витрати адвоката для виконання договору (пункт 6 додатку до договору), пов`язані з прибуттям для участі у судовому засіданні (добові за участь у судових засіданнях), склали 834,00 грн. Таким чином, судові витрати, які клієнт поніс у зв`язку з розглядом справи, складають 10 949,44 грн. З урахуванням попередньо сплаченого гонорару сплаті підлягає 949,44 грн (а. с. 194, том 1).

Сплата вказаних коштів підтверджується копіями платіжних доручень № 641 від 08 квітня 2020 року на суму 10 000,00 грн та №2805 від 28 серпня 2020 року на суму 949,44 грн (а. с. 199, 200, том 1).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що є підстави для вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, та вказаними доказами підтверджено надання професійної правничої допомоги відповідачу.

Однак, колегія суддів не повною мірою погоджується з визначеним розміром витрат на правничу допомогу.

При цьому, судова колегія виходить з того, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Матеріали справи свідчать про те, що представником відповідача дійсно складено та подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (а. с. 135-139, том 1). Клопотання про відкладення розгляду справи від 14 квітня 2020 року, 12 травня 2020 року, 29 травня 2020 року є фактично однаковими за змістом та невеликими за обсягом (а. с. 113-114, 123-124, 129-130, том 1). Також представником відповідача подано орієнтовний розрахунок судових витрат та заяву про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України (а. с. 140, 141, том 1). Крім того, представник відповідача адвокат Гіль Є.В. брав участь у двох судових засіданнях - 28 липня 2020 року, яке тривало 46 хвилин, та 27 серпня 2020 року, яке тривало 6 хвилин та 2 хвилини - оголошення рішення, що підтверджується протоколами судових засідань (а. с. 167-169, 171, том 1).

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що акт від 27 серпня 2018 року до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року № 20/18 не містить даних щодо того, яку саме кількість часу витрачено адвокатом на надання правничої допомоги певного виду.

Сторона не зобов`язана доводити, чому саме та чи інша кількість часу витрачена адвокатом на виконання робіт (надання послуг), однак необхідним є підтвердження кількості витраченого часу. Таку позицію Верховний Суд висловив у постановах від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18 і від 20 грудня 2018 року у справі №316/1923/16-а (2-а/316/41/17).

Не зазначення кількості витраченого часу позбавляє суд можливості встановити, чи є обсяг робіт і час, витрачений на надання правничої допомоги, співмірними із складністю виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Щодо поштових витрат на відправлення кореспонденції, то вони не є витратами, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та ЦПК України не передбачає їх відшкодування. Оплата зазначених витрат передбачена договором про надання правничої допомоги від 03 квітня 2020 року, однак по своїй суті ці витрати також не є безпосередньо правничою допомогою.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Таким чином, додаткове рішення суду підлягає зміні зі зменшенням розміру відшкодування витрат на надання правничої допомоги з 10 949,44 грн до 3000,00 грн.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу відповідачем подано орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу та заяву про застосування частини 8 статті 141 ЦПК України. На підставі викладеного, питання щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги відповідачу у суді апеляційної інстанції на час прийняття постанови у справі не вирішується, що не позбавляє його права подати до суду заяву про ухвалення додаткового рішення.

Підстав для перерозподілу судового збору не вбачається, оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду залишено без задоволення, а за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду судовий збір не стягується.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року - змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Подолівська понесені судові витрати з 10 949,44 грн до 3000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.