Постанова

від 16.12.2020 по справі 754/8636/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/498/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12985/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Коцюрби О.П.,

при секретарі Русинчук І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом релігійної організації Єврейська релігійна громада м. Києва до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, витребування майна з незаконного володіння, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до релігійної організації Єврейська релігійна громада м. Києва , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богданової Вікторії Миколаївни про визнання заповіту недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Скрипки О.І.,-

встановив:

У липні 2016 року РО Єврейська релігійна громада м. Києва звернулась до суду із названим позовом.

Просила, з урахуванням уточнень: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений 24 липня 2014 року за реєстровим № 613; визнати за Єврейською релігійною громадою м. Києва право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 ; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_2 на користь Єврейської релігійної громади м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 вересня 2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належну їй квартиру Єврейській релігійній громаді м. Києва. У подальшому позивачу стало відомо, що 24 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири. 29 квітня 2015 року укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким власником квартири стала ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що договір дарування квартири підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спірний договір дарування укладено 24 липня 2014 року, тобто після смерті ОСОБА_3 . Оскільки Єврейську релігійну громаду м. Києва було позбавлено права власності на спірну квартиру, наявні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 388 ЦК України та витребування майна з незаконного володіння.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 01 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богданою В.М.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 за життя не могла дати таке розпорядження, за свідченням сусідів вона знаходилась на обліку у психіатра, та не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Підпис вчинений на заповіті може належати не ОСОБА_3 , а іншій особі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року позовні вимоги релігійної організації Єврейська релігійна громада м. Києва задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірбаба І.Б. 24 липня 2014 року за реєстровим номером 613.

Визнано за релігійною організацією Єврейська релігійна громада м. Києва (код ЄДРПОУ 22882804), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі,13, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_3 , на користь релігійної організації Єврейська релігійна громада м. Києва (код ЄДРПОУ 22882804), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі,13.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_3 , на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 8 878 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 8 878 грн.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до релігійної організації Єврейська релігійна громада м. Києва , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богданової Вікторії Миколаївни про визнання заповіту недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову РО Єврейська релігійна громада м. Києва та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник РО Єврейська релігійна громада м. Києва зазначила, що рішення суду законне та обґрунтоване.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представники РО Єврейська релігійна громада м. Києва проти апеляційної скарги заперечили.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючі позовні вимоги РО Єврейська релігійна громада м. Києва , суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування укладений з порушенням норм ЦК України, майно було відчужено без дійсної волі його власника або спадкоємця, відтак договір є недійсним. Оскільки таке вибуття позбавило позивача можливості реалізувати свої спадкові права, як спадкоємця за заповітом, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом є обґрунтованими. Задовольняючи позовні вимоги про витребування квартири, суд виходив із положень ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що 01 вересня 2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М., за реєстровим № 3705, за яким заповідала належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 02 червня 2016 року, серія НОМЕР_4 , та листом начальника відділу реєстрації смерті у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 вересня 2019 року № 4266/17.2-09.

Матеріали справи містять договір, відповідно до якого 24 липня 2014 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

29 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи поданий позов, РО Єврейська релігійна громада м. Києва зазначила, що договір дарування є недійсним, оскільки він укладений після смерті дарувальника, не було дотримано вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України. Оскільки Єврейську релігійну громаду м. Києва було позбавлено права власності на спірну квартиру, наявні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 388 ЦК України та витребування майна з незаконного володіння.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування від 24 липня 2014 року, оскільки вказаний договір укладено від імені ОСОБА_3 вже після її смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ст. 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно за Єврейською релігійною організацією та витребування квартири.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до положень ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України , згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Підставою для визнання заповіту недійсним ОСОБА_2 визначила те, що ОСОБА_3 не усвідомлювала свої дій та не могла керувати ними, а також підпис на заповіті може належати не ОСОБА_3 .

При цьому ОСОБА_2 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог.

Ні в суді першої інстанції, ні під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник клопотань про призначення судової експертизи не заявляли.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 не могла скласти оспорюваний заповіт, оскільки за свідченнями сусідів знаходилась на обліку у психіатра, спростовуються матеріалами справи. Зокрема, згідно листа Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 від 20 серпня 2019 року № 061/203/06-1489, ОСОБА_3 в закладі під наглядом лікаря-психіатра не перебувала, медична документація відсутня.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову є законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінку твердженням, які були викладені в запереченні до позову, а саме щодо відсутності юридичного факту смерті ОСОБА_3 та наявності сумнівів у достовірності доказів, наданих позивачем, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Матеріали справи містять свідоцтво про смерть, видане 02 червня 2016 року, серія НОМЕР_4 .

Згідно листа начальника відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 4266/17.2-09 від 12 вересня 2019 року, відділ повідомляє, що державна реєстрація смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведена у відділі, про що складено актовий запис про смерть № 20176 від 06 грудня 2013 року, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, даним листом проінформовано, що свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 02 червня 2016 року було видане на підставі висновку про внесення змін до актового запису цивільного стану (справа № 119 від 20 травня 2016 року), складеного Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що оспорюваним договором порушуються його права та інтереси, колегія суддів не приймає, оскільки судом зроблено правильний висновок про те, що укладенням оспорюваного договору дарування, позбавлено позивача його спадкових прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що при задоволенні вимог про витребування квартири судом неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів відхиляє, оскільки вирішуючи спір суд першої інстанції правильно застосував положення ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що під час розгляду справи судом не здійснено жодного повідомлення про виклик до суду ОСОБА_2 , чим позбавлено прав, передбачених ст. 43 ЦПК України, колегія суддів оцінює критично, оскільки інтереси ОСОБА_2 у суді представляв адвокат Поклад О.В., який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 06 липня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2020 року.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: О.Ф. Лапчевська

О.П. Коцюрба