Постанова

від 23.12.2020 по справі 910/3162/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2020 р. Справа№ 910/3162/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від позивача - не з`явились,

від відповідача 1 - не з`явились,

від відповідача 2 - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (повний текст рішення складено 01.10.2020)

у справі № 910/3162/20 (суддя Котков О.В.)

За позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова країна"

2. ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова країна" та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач-1 порушив умови кредитного договору № ID6083464 від 07.03.2019 року, а саме не виконав зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, при цьому виконання даного договору забезпечено договором поруки № Т 05.10.2018 І 6645 від 07.03.2019 року, а тому позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № ID6083464 від 07.03.2019 року до боржника та поручителя.

15.06.2020 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду та відповідно до якої позивач просив стягнути заборгованість в розмірі 324 517,50 грн., з них: основного боргу - 266 664,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят чотири гривні), заборгованості по відсоткам - 0,16 грн. (шістнадцять копійок), заборгованості по комісії - 47 760,00 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят гривень) та штрафу - 1859,52 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень 52 копійки). (а.с. 143-144).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено солідарно до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова країна" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" грошові кошти: основного боргу - 266 664, 00 грн., заборгованості по відсоткам - 0,16 грн., заборгованості по комісії - 47 760, 00 грн., пені - 8 233, 82 грн. та судовий збір - 4 839, 87 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач-1 свої зобов`язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами не виконав, грошові кошти згідно умов договору не повернув, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 266 664, 00 грн., по сплаті процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,16 грн. та комісії у розмірі 47 760, 00 грн. Місцевим господарським судом також здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що вимоги позивача про стягнення пені в межах визначеного позивачем періоду є обґрунтованими та такою, що підлягає задоволенню в сумі 8 233, 82 грн., при цьому щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 1 859, 52 грн. судом першої інстанції зазначено, що подані позивачем кредитний договір та Правила не містять положень щодо можливості банка нараховувати позичальнику штраф за порушення виконання останнім грошових зобов`язань за кредитним договором, тому в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Не погодившись із прийнятою рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року в частині солідарного стягнення з відповідачів комісії у сумі 47 760, 00 грн. та пені у сумі 3 436, 50 грн. за несвоєчасну сплату комісії за заявою-договором №ID6083464 від 07.03.2019 року та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів комісії та пені за несвоєчасну сплату комісії має бути скасоване, а у задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Зокрема скаржник зазначає, що принцип свободи договору не є безумовним, а межі його дії визначаються перш за все критеріями справедливості, що означає, що погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам законодавства, а й засадам справедливості, як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права. З огляду на викладене, на думку відповідача 2, встановлення у кредитному договорі обов`язку позичальника крім процентів, сплачувати ще й комісію за обслуговування кредиту фактично призводить до подвійної оплати за користування кредитом. Скаржник також зауважує, що місцевий господарський суд не врахував правової позиції суду касаційної інстанції з цього приводу у справі №6-1746цс16 в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року та у справі №904/8902/17 в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2020 року у справі №910/3162/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року, розгляд справи призначено на 02.12.2020 року.

11.11.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

23.11.2020 року оку через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ОСОБА_1 , відповідача-2 у справі, надійшло клопотання про участь в засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого доручити Недригайлівському районному суду Сумської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 02.12.2020 року у справі №910/3162/20 в режимі відеоконференції.

Судове засідання 02.12.2020 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці з 30.11.2020 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року розгляд справи призначено на 23.12.2020 року.

В судовому засіданні 23.12.2020 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.03.2019 року між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (надалі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова країна" (надалі - відповідач-1, позичальник) укладено заяву-договір № ID6083464 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу"), відповідно до п. 1.1., 1.2. договору за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору. Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим використанням на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів позичальника, та на придбання основних засобів та інших інвестицій в бізнес. (а.с. 13).

Розділом 2 договору передбачено: розмір кредиту - 300 000,00 грн.; валюта кредиту - гривня; вартість кредиту - розмір процентної ставки за користування кредитом - 0,0001% річних; розмір комісійної винагороди - 1,99% від суми виданого кредиту (щомісячно); тип процентної ставки - фіксована; терміни і порядок погашення кредиту - згідно графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку 1 до цього договору; термін повернення кредиту: 07.03.2022 року.

Згідно п. 3.2. договору остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше дати, зазначеної в п. 2.6. цього договору, тобто до 07.03.2022 року.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.

В розділі 4 договору визначено, що цей договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" та цінові параметри продукту є кредитним договором. Цей договір є договором приєднання у визначений ст. 634 Цивільного кодексу України, в зв`язку із чим: умови цього договору визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті банку http://www.taskombank.com.ua та укладається лише шляхом приєднання до договору в цілому.

Також, 07.03.2019 року між AT "Таскомбанк" (надалі - позивач, кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2, поручитель) укладено договір поруки № Т 05.10.2018 І 6645, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова країна" зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Заяви-договору № ID6083464 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") від 07 березня 2019 року, що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому. (а.с. 18-19).

ОСОБА_1 скористалася своїм правом та на підставі Закону України "Про електронний цифровий підпис" вчинила правочин, підписавши договір поруки № Т 05.10.2018 І 6645 від 07.03.2019 року електронним цифровим підписом, що підтверджується копією відповідного електронного сертифікату та відображенням ЕЦП на самому договорі.

Згідно з п. 3.1. договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-яких зобов`язань за кредитним договором, або невиконання зобов`язань у строки, визначені кредитним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою на адресу поручителя, зазначену в розділі 7 цього договору та копію надсилає боржнику.

Поручитель не пізніше 5-ти робочих днів з дня відправлення вимоги кредитора зобов`язаний погасити суму в розмірі, визначеному у вимозі. Неотримання поручителем вимоги кредитора не звільняє останнього від обов`язку виконати умови цього договору (п. 3.3. договору поруки).

Згідно з умовами 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, в тому числі: повернути кредитору кредит у розмірі 300 000,00 грн., у терміни (строки), визначені кредитним договором та додатком № 1 до кредитного договору, але в будь-якому випадку не пізніше 07 березня 2022 року (п. 1.2.1.); щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0,0001% річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором (п. 1.2.2.); щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1,99% від суми виданого кредиту в порядку, встановленому кредитним договором (п. 1.2.3.); сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи, та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором (п. 1.2.4.).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було направлено відповідачам повідомлення-вимоги від 10.12.2019 року про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів, а також штрафних санкцій, у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором, які були отримані останніми докази чого наявні в матеріалах справи. (а.с. 21-24).

Також позивачем долучено до матеріалів справи виписку по особовому рахунку відповідача 1 за період з 07.03.2019 року по 30.01.2020 року. (а.с. 28-90). З вказаної виписки вбачається, що позивач перерахував відповідачу 1 кредитні кошти у розмірі 300 000, 00 грн., що відповідачем 1 не спростовано.

Отже, за твердженням позивача, в порушення умов договору відповідач 1 своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів та оплати процентів за їх користування не виконав, у зв`язку з чим у відповідача-1 наявна заборгованість перед позивачем за договором в розмірі 324 517,50 грн., з них: основного боргу - 266 664,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят чотири гривні), заборгованості по відсоткам - 0,16 грн. (шістнадцять копійок), заборгованості по комісії - 47 760,00 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят гривень) та штрафу - 1859,52 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень 52 копійки). (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а.с. 143-144).

З огляду на вищевикладене, АТ Таскомбанк звернулося з даним позовом до суду.

Приписами ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем 1 у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки кредитного договору.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, укладення АТ Таскомбанк та відповідачем 1 кредитного договору було спрямоване на отримання останнім кредиту та обов`язку у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку позивач.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

У зв`язку з чим, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як вбачається з матеріалів справи, Анкета-заява про надання кредиту юридичній особі від 28.02.2019 року (а.с. 9-11), заява-договір № ID6083464 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") (а.с. 13),а також договір поруки №Т 05.10.2018 І 6645 від 07.03.2019 року не містять підпису відповідача 1 та відповідача 2, однак, наявна відмітка про накладення клієнтом електронно-цифрового підпису.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про електронний цифровий підпис (в редакції на час формування анкети-заяви) електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа; Підписувач - особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа.

Згідно ст. 3 названого Закону електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Статтями 4, 7 Закону України Про електронний цифровий підпис визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Підписувач, зокрема, зобов`язаний зберігати особистий ключ у таємниці .

Беручи до уваги те, що до матеріалів справи доказів неправомірного накладення електронного цифрового підпису відповідача, або звернення останнього до правоохоронних органів з підстав його незаконного викрадення не представлено, колегія суддів вважає, що відповідач 1 та відповідач 2 ознайомились з умовами вказаних правочинів та уклали їх з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як визначено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів в сумі 300 000, 00 грн., зокрема, представлено виписку з особового рахунку відповідача 1. (а.с. 28-90).

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів і бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п.п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, (далі - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Згідно з п.п. 5.6, 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

У відповідності до ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає доведеним позивачем факт отримання відповідачем 1 кредитних коштів в сумі 300 000, 00 грн.

Згідно з п. 18.1.13 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в AT "Таскомбанк" при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до цих Правил (у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк "ТАС24/БІЗНЕС", або у формі обміну паперовою/електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через веріфікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до п. 18.2.23.8. Правил обслуговування корпоративних клієнтів в AT "ТАСКОМБАНК", банк, незалежно від настання строків виконання зобов`язань клієнтом за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, право банку на отримання яких передбачено цим договором, при настанні умов, передбачених п. 18.2.2.2.5 цього договору, або порушення клієнтом вимог у частині цільового використання кредитних коштів.

За змістом п. 18.2.2.2.5 Правил, клієнт доручає банку списувати кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту для виконання зобов`язань з погашення кредиту, сплати комісії за його використання, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні для виконання зобов`язань з погашення штрафів та неустойки, в межах сум, що підлягають сплаті банку, при настанні строку здійснення платежу згідно з заявою (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку, при цьому оформлюється меморіальний ордер. У разі відсутності на поточних рахунках клієнта суми коштів достатньої для оплати чергового платежу за кредитом, клієнт доручає банку встановити овердрафт на поточний рахунок на суму, необхідну для сплати чергового платежу або використати кошти надані банком згідно та у порядку зазначеному в розділі 18.1 цих Правил.

Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Таким чином, у зв`язку із порушенням клієнтом графіку повернення кредитних коштів, у позивача виникло право вимагати повернення усієї суми кредиту достроково на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3.1. договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-яких зобов`язань за кредитним договором, або невиконання зобов`язань у строки, визначені кредитним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою на адресу поручителя, зазначену в розділі 7 цього договору та копію надсилає боржнику

Поручитель не пізніше 5-ти робочих днів з дня відправлення вимоги кредитора зобов`язаний погасити суму в розмірі, визначеному у вимозі. Неотримання поручителем вимоги кредитора не звільняє останнього від обов`язку виконати умови цього договору (п. 3.3. договору).

Як було зазначено, позивачем направлено відповідачам повідомлення-вимоги від 10.12.2019 року про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів, а також штрафних санкцій, у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором, які були отримані останніми докази чого наявні в матеріалах справи. (а.с. 21-24).

Однак, вимоги банку відповідачами були залишені без виконання.

Матеріали справи містять також розрахунок позовних вимог. (а.с.188-191).

Колегія суддів перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості, погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок заборгованості за кредитом у розмірі 266 664, 00 грн., процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,16 грн. та комісії у розмірі 47 760,00 грн. є правильним.

Таким чином, враховуючи те, що належними засобами доказування позивачем в порядку ст. 74 ГПК України доведено обставини надання банком суми кредиту, її отримання та використання відповідачем, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, процентів за користування кредитними коштами та комісії.

При цьому, частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов`язання, яке може виникнути в майбутньому.

З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відтак, колегія суддів зазначає ,що місцевий господарський суд вірно встановив, що договором поруки № Т 05.10.2018 І 6645 від 07.03.2019 року забезпечено виконання ТОВ "Торгова країна" зобов`язання за кредитним договором № ID6083464 від 07.03.2019 року.

Отже, позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом у розмірі 266 664,00 грн., процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,16 грн. та комісії у розмірі 47 760,00 грн. є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

При цьому, доводи скаржника щодо встановлення у кредитному договорі обов`язку позичальника крім процентів, сплачувати ще й комісію за обслуговування кредиту фактично призводить до подвійної оплати за користування кредитом колегією суддів не приймаються оскільки відповідачем 1 з позивачем було укладено кредитний договір у повній відповідності та з дотриманням норм чинного законодавства, в тому числі у передбачуваній законодавством формі та з попереднім погодженням всіх умов сторонами, що було встановлено вище.

Колегія суддів також звертає увагу, що з наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що відповідач 1 здійснював платежі, як по тілу кредиту так і по нарахованій комісії за користування кредитом протягом квітня - липня 2019 року, що свідчить про його визнання та повну згоду із умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В п. 3.3. кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.

У разі порушення клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати процентів та комісії за користування кредитом, передбачених цим розділом Правил, або строків повернення кредиту, клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні (п. 18.2.5.1 Правил).

З огляду на вищевикладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 8 233, 82 грн. та відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафу в розмірі 1 859, 52 грн., оскільки, як вірно встановлено місцевим господарським судом, нарахування позивачем штрафу не передбачено ні умовами кредитного договору ні умовами правил.

Об`єктивність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 324 517,50 грн., з них: основного боргу - 266 664,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят чотири гривні), заборгованості по відсоткам - 0,16 грн. (шістнадцять копійок), заборгованості по комісії - 47 760,00 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят гривень) не спростована відповідачами у встановленому законом порядку, не зазначено і в апеляційній скарзі конкретних підстав, що свідчили б про неповноту встановлених обставин справи, що з огляду на принципи диспозитивності та змагальності сторін судового процесу, доводить переконливість вимог позивача, їх обґрунтованість відповідними доказами та відповідно законність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Колегія суддів наголошує, що принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому посилання скаржника на правову позицію у справі №6-1746цс16 в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року та у справі №904/8902/17 в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 року колегія суддів не бере до уваги виходячи з наступного.

У справі №6-1746цс16 Верховний Суд України посилався на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, відповідно до якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Однак, колегія суддів звертає увагу, що постанова Національного банку України №168 від 10.05.2007 року втратила чинність 10.06.2017 року, а тому не може прийматися до уваги колегією суддів на правовідносини у даній справ, які виникли 07.03.2019 року.

У справі №904/8902/17 було встановлено неправомірне нарахування винагороди банку в редакції додаткової угоди, яка відрізняється від встановленої винагороди кредитним договором, тобто касаційним судом зроблено висновок, що умовами договору в редакції додаткової угоди від 27.07.2016 року фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

Втім, у даній справі банком не було встановлено будь-якої додаткової винагороди окрім тієї, яка була обумовлена сторонами в кредитному договорі.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/3162/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/3162/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3162/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз