Постанова

від 23.12.2020 по справі 910/9347/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2020 р. Справа№ 910/9347/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Власов Є.А.,

від відповідача - Кисловська В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу

Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020

у справі № 910/9347/20 (суддя Лиськов М.О.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "36,6."

до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

про стягнення 350 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю "36,6." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про стягнення 350 000, 00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором №09-26 від 24.10.2019 року в частині розрахунків за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "36,6." заборгованість у розмірі 350 000 грн. 00 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 250 грн. 50 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем надані позивачу послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 350 000,00 грн.

Не погодившись із прийнятою рішенням, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема скаржника зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін. Також відповідач вважає, що місцевий господарський суд неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства оскільки оплата виконаних послуг за спірним договором залежить від Міністерства. Також відповідач зазначає, що наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей) та промислових зразків здійснюється за рахунок коштів, одержаних від сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності, однак судом першої інстанції не взято до уваги підзаконні нормативно правові акти відповідно до яких Державна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює фінансування Фонду. Також відповідач вказує, що позивач на виконання умов договору повинен був також надати підтверджуючі документи, яких останній не надав. При цьому, відповідач надає Загальний висновок науково-технічної експертизи, аналітичний звіт за першим етапом впровадження проекту №5 Новий лінійний вітрогенератор для децентралізованого виробництва енергії відповідно до якого роботи, які були виконані позивачем неналежної якості.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року у справі №910/9347/20 та призначено розгляд справи на 02.12.2020 року.

16.11.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Судове засідання 02.12.2020 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці з 30.11.2020 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року розгляд справи призначено на 23.12.2020 року.

В судовому засіданні 23.12.2020 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник позивача також під час судових дебатів зазначив про намір подати протягом п`яти днів після оголошення рішення у даній справі заяву про відшкодування адвокатських витрат.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю " 36,6." та Державною інноваційною фінансово-кредитною установою був укладений Договір надання послуг за № 09-26 від 24.10.2019 (далі - "Договір надання послуг"; а.с. 4-6).

Відповідно до п. 1.1. Договору надання послуг Позивач зобов`язується надати послуги, пов`язані із впровадженням проекту "Новий лінійний вітрогенератор для децентралізованого виробництва енергії (далі - "Послуги"), а Відповідач зобов`язується прийняти ці послуги та своєчасно здійснити оплату в порядку, строки та на умовах визначних Договором надання послуг.

З урахуванням положень Розділу 3 Договору надання послуг, послуги надаються в два етапи:

перший етап: проведення лабораторних тестувань, аналіз захисту інтелектуальної власності,

другий етап: консалтингові послуги, розроблення бізнес моделі, патентні дослідження та супровід (як частина роботи по підготовці патентної заявки).

Відповідно до п. 3.2. Договору після завершення кожного етапу надання послуг, виконавець надає замовнику у двох екземплярах підписаний зі своєї сторони акт наданих послуг (далі - акт) з підтверджуючими документами (у разі потреби): копії первинних документів, завірені в установленому порядку: договорів, рахунків, актів приймання-передачі виконаних робіт, видаткових/прибуткових накладних). Підтверджуючі документи повинні містити вичерпну інформацію щодо об`ємів, ціни та загальної вартості виконаних робіт (послуг).

Згідно з п. 3.3. Договору надання послуг Відповідач протягом 10 робочих днів після отримання Акту зобов`язаний повернути Позивачу підписаний зі своєї сторони екземпляр Акту або вмотивовану відмову від прийняття Послуг. В разі мотивованої відмови Відповідача сторонами складається двосторонній акт із переліком необхідних доопрацювань та термінів їх виконання.

Виходячи з п. 4.4. Договору надання послуг, розрахунки за надані Послуги здійснюються протягом 5 банківських днів після надання Послуг на підставі підписаного Сторонами Акту.

Згідно з п. 5.2.1. Договору замовник має право вимагати від виконавця належного, своєчасного та у повному обсязі виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Пунктом 5.2.3. Договору також передбачено, що замовник має право повернути документи, зазначені в п. 5.1. цього договору виконавцю без здійснення оплати в разі неналежного їх оформлення (відсутність печатки, підписів, тощо).

Відповідно до п. 5.2.4. Договору замовник має право запросити без додаткової оплати додаткову інформацію у виконавця, якщо вважає, що інформація зазначена в звітах не відповідає вимогам чи не є вичерпною.

Також відповідно до п. 5.2.5. Договору замовник має право повернути усі подані звіти на доопрацювання з зазначенням які саме пункти мають бути опрацьовані.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами виконання умов Договору надання послуг Позивачем були надані послуги вартістю 350 000,00 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами Актом наданих послуг від 06.02.2020 року. (а.с. 9).

В матеріалах справи також наявний лист №09-798/19 від 28.10.2019 року відповідно до якого, відповідач надав повідомлення Мінекономрозвитку про необхідність надання доручення ДП Український інститут інтелектуальної власності на перерахування коштів в сумі 1 098 676, 45 грн. на поточний рахунок АБ Укргазбанк № НОМЕР_1 для наповнення фонду. (а.с. 51).

Крім того, листом №09-121/20 від 06.02.2020 року відповідач просив заступника Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства погодити перерахування коштів в розмірі 350 000, 00 грн. (а.с. 54-55).

Також в матеріалах справи наявний лист №09-310/20 від 25.03.2020 року в якому відповідач повідомив позивача, що кошти на фіксування Договору №09-26 від 24.10.2019 року були передбачені у плані фінансування заходів з проведення конкурсів на 2019 рік. В 2020 році ДІФКУ неодноразово зверталось до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства з проханням пришвидшити вирішення питання затвердження плану фінансування на 2020 рік та, відповідно наповнення фонду. (а.с. 56).

Отже, звертаючись з даним позовом, позивач вважає, що відповідач не належним чином виконав умови договору, а саме не сплатив вартість наданих послуг, в зв`язку з чим у Державної інноваційної фінансово-кредитної установи виникла заборгованість в розмірі 350 000, 00 грн.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, докази повної їх оплати відсутні.

Як було встановлено вище, доказами надання послуг позивачем, є підписаний представниками та скріплений печаткою відповідача акт надання послуг від 06.02.2019 року відповідно до якого позивачем надано відповідачу на виконання умов договору, послуги з проведення лабораторних тестувань на суму 350 000, 00 грн. (а.с. 9).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 350 000, 00 грн.

Щодо доводів скаржника стосовно відсутності в матеріалах справи документів що відповідають умовам п. 3.2. договору колегія суддів зазначає, що такі доводи є не обґрунтованими та такими, що не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами виходячи з наступного.

Як вже було вказано вище матеріали справи місять підписаний представниками та скріплений печаткою відповідача акт надання послуг від 06.02.2019 року відповідно до якого позивачем надано відповідачу на виконання умов договору, послуги з проведення лабораторних тестувань на суму 350 000, 00 грн.

При цьому, до п. 3.2. Договору після завершення кожного етапу надання послуг, виконавець надає замовнику у двох екземплярах підписаний зі своєї сторони акт наданих послуг (далі - акт) з підтверджуючими документами (у разі потреби ): копії первинних документів, завірені в установленому порядку: договорів, рахунків, актів приймання-передачі виконаних робіт, видаткових/прибуткових накладних). Підтверджуючі документи повинні містити вичерпну інформацію щодо об`ємів, ціни та загальної вартості виконаних робіт (послуг).

Тобто, пунктом 3.2. Договору передбачено надання позивачем додаткових документів відповідачу, однак з застереженням, а саме в разі такої потреби.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що відповідач витребував або ж, наполягав на надання додаткових документів. При цьому, у відповідача відповідно до п. 5.2. Договору є право зокрема вимагати додаткові документи у виконавця, або ж відмовитися від прийняття наданих документів, що не відповідають вимогам.

Окрім того, колегія суддів нагадує, що згідно з п. 3.3. Договору у відповідача є право не примати виконані послуги в разі наявних недоліків тощо, яким в свою чергу відповідач не скористався та підписав акт надання послуг без жодних заперечень, що говорить про те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, належної якості.

Також, колегія суддів не бере до уваги наданий відповідачем Загальний висновок науково-технічної експертизи, аналітичний звіт за першим етапом впровадження проекту №5 Новий лінійний вітрогенератор для децентралізованого виробництва енергії , оскільки по перше умовами договору не передбачено, що замовник перевіряє надані роботи виконавцем шляхом замовлення звіту, а по друге, як вже було встановлено, відповідач прийнявши послуги, підписавши акт надання послуг, втратив право вимагати від позивача усунення недоліків наданих послуг.

Також, колегія суддів звертає увагу на лист № 09-310/20 від 25.03.2020 року в якому відповідач повідомив позивача, що кошти на фіксування Договору №09-26 від 24.10.2019 року були передбачені у плані фінансування заходів з проведення конкурсів на 2019 рік. В 2020 році ДІФКУ неодноразово зверталось до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства з проханням пришвидшити вирішення питання затвердження плану фінансування на 2020 рік та, відповідно наповнення фонду. (а.с. 56).

Тобто, в березні 2020 року, через місяць після прийняття послуг, у відповідача не було жодних зауважень щодо наданих послуг позивачем.

Відтак, факт виникнення своїх зобов`язань за договором в частині оплати відповідач не спростував, однак при цьому посилається на те, що його фінансування залежить від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей) та промислових зразків здійснюється за рахунок коштів, одержаних від сплати зборів за дії, пов`язані з охороною прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Правовідносини, які склались між сторонами є цивільними правовідносинами, які згідно ст.1 ЦК України засновані на юридичній рівності сторін, і незважаючи на те, що у спірних правовідносинах однією із сторін є державний орган який залежить від плану фінансування заходів на попередній рік, це відносини не бюджетні, а цивільно-правові, а відтак бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в рамках виконання своїх договірних зобов`язань.

Окрім того, відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року № 01-06/908/2012 за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року № 11/446, постановах Вищого господарського суду України від 19.03.2015 року у справі №910/24268/14, від 24.12.2014 року у справі №906/404/14).

Зобов`язання повинно бути виконано, позивачем доведено належними доказами факт виконання ним умов договору, а відповідач безпідставно відмовився від оплати наданих позивачем послуг.

В той же час, відповідачем не надано доказів того, що послуги надавались неналежним чином.

Щодо доводів про безпідставне не залучення судом першої інстанції Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства колегія суддів зазначає, що рішення, прийняте за наслідками розгляду даного спору, не вплине на права та обов`язки Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства оскільки останній не є стороною спірного договору та не залежить від цивільно-правових відносин даного правочину.

Щодо доводів скаржника щодо неправомірного відхилення клопотання відповідача про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті .

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову, відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1, ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Отже, з наведених вище норм, даний спір не відноситься до виняткових справ, що встановлені ч. 4, ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, відповідно місцевий господарський суд не повинен був розглядати дану справу в судовому засіданні з викликом сторін.

Втім, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено право сторони заявити клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, а у суду наявний вичерпний перелік для відмови у задоволенні такого клопотання.

Як вбачається з даного позову, ціна позову у даній справі перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відтак суд першої інстанції не мав права відмовляти у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України).

Відповідно до ч. 3, ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Як було встановлено вище, дана справа не підлягала обов`язковому розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, тому в даному випадку застосування п. 7, ч. 3, ст. 277 ГПК України не є можливим, втім судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині неправомірної відмови у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін, однак таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, що встановлено колегією суддів вище.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року у справі №910/9347/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року у справі № 910/9347/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9347/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко