Рішення

від 22.12.2020 по справі 910/14770/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2020Справа №910/14770/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В. , за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14770/20

За позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Світанок

про стягнення 214768,55 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Карандюк Ю.О.;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Світанок" (далі - відповідач) про стягнення 214768,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення №5380/2-02 від 15.05.1998, починаючи з серпня 2019 року не розраховується за послуги водопостачання та водовідведення, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 172650,22 грн, інфляційні втрати у розмірі 2521,89 грн, 3% річних у розмірі 2071,86 грн, пеню у розмірі 2994,53 грн та штраф у розмірі 34530,04 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14770/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 17.11.2020.

В судовому засіданні 17.11.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 08.12.2020, у зв`язку з неявкою відповідача.

В судовому засіданні 08.12.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання позивача та відкладення розгляду справи на 22.12.2020.

В судовому засіданні 22.12.2020 позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлялися належним чином.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.10.2020 та ухвали суду про повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03127, м. Київ, вул. Сеченова, буд. 4.

Однак, конверти з ухвалами суду, були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній .

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат відсутній за вказаною адресою , вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, враховуючи повернення поштового відправлення та дотримуючись завдань та основних засад господарського судочинства на веб-сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада в рубриці Повідомлення учасникам справи було розміщено публікацію про розгляд справи №910/14770/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 22.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 1998 року між Державним комунальним об`єднанням "Київводоканал" (перетвореним у Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал ) (надалі - постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Світанок" (надалі - абонент) було укладено договір № 5380/2-02 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 1 липня 1994 року № 65 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 Правил.

За умовами пункту 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

При цьому, в пункті п. 6.2 договору сторони узгодили, що у випадку прийняття органами влади, управління чи Національним банком України рішень щодо змін порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без їх узгодження сторонами.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (пункт 3.7 договору).

Відповідно до пунктів 5.1-5.2 цього договору останній укладається з 15 травня 1998 року по 15 травня 1999 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Доказів припинення дії договору сторонами надано не було, а отже даний договір є діючим і приймається судом до уваги.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів про зняття показань з приладу обліку, позивач на виконання умов договору в період з 1 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року надав відповідачу послуги водопостачання та водовідведення на загальну суму 172650,22 грн.

Вказані послуги, в силу положень пункту 3.7 договору, були прийнятті відповідачем без жодних зауважень (незгоди) щодо їх кількості та вартості.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Позаяк, відповідач свого обов`язку з повної та своєчасної оплати наданих послуг належним чином не виконав, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 172650,22 грн.

03.09.2020, у зв`язку з порушенням термінів оплати, позивач звернувся з вимогою №6627/12/8/02-20 від 02.09.2020 до відповідача, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 172650,22 грн.

Втім відповідач залишив вимогу про сплату заборгованості позивача без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання в силу вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. глави 63 Цивільного кодексу України та Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

За приписами ст. 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов`язані, зокрема своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила №190).

Так, згідно пунктів 3.1, 5.2 Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7 Правил №190).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ПАТ АК Київводоканал надало Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку Світанок послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.08.2019 по 31.07.2020 на загальну суму 172650,22 грн, в підтвердження чого позивачем надано акти про зняття показань з приладів обліку.

У відповідності до пункту 3.7 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Будь-яких доказів висловлення заперечень щодо нарахованих обсягів матеріали справи не містять, а отже вони прийняті відповідачем і підлягають оплаті.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

При цьому, згідно п. 6.2 договору, у випадку прийняття органами влади, управління чи Національним банком України рішень щодо змін порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без їх узгодження сторонами.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць і плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та змісту пунктів 3.6 та 6.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, відповідач свого обов`язку з оплати отриманих послуг не виконав, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 172650,22 грн. Доказів зворотного суду не надано.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення 172650,22 грн. основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору сторони встановили, що за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% несплаченої суми та пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочки.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 4.2, 4.3 договору нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 2994,53 грн та 34530,04 грн штрафу за прострочку оплати послуг.

В той же час, відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у заявленому позивачем розмірі, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить умовам укладеного договору.

В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку пені за заявлений позивачем період, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначенні бази нарахування, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, у сумі 2055,70 грн, в іншій частині цих позивних вимог належить відмовити.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 2071,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 2521,89 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що останній є арифметично невірним внаслідок неправильно визначеної бази нарахування, у зв`язку з чим судом було здійснено власний розрахунок, у відповідності до якого позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 2068,69 грн 3% річних та 1178,60 грн інфляційних втрат, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у них обов`язку сплати заборгованості.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Світанок про стягнення 214768,55 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Світанок (03127, м. Київ, вул. Сеченова, буд. 4; ідентифікаційний код 25411997) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд.1-а; ідентифікаційний код 03327664) основний борг у розмірі 172650 (сто сімдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят) грн 22 коп., штраф у розмірі 34530 (тридцять чотири тисячі п`ятсот тридцять) грн 04 коп., пеню у розмірі 2055 (дві тисячі п`ятдесят п`ять) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 2068 (дві тисячі шістдесят вісім) грн 69 коп., інфляційні втрати у розмірі 1178 (одна тисяча сто сімдесят вісім) грн 60 коп. та судовий збір у розмірі 3187 (три тисячі сто вісімдесят сім) грн 25 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 24.12.2020.

Суддя Т.В. Васильченко