Рішення

від 24.12.2020 по справі 918/1030/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/1030/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., при секретарі судового засідання Рижому Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локіс"

до відповідача Рівненської міської ради,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

про стягнення 444 275,91 грн,

за участю представників учасників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Локіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Рівненської міської ради про стягнення 444 275,91 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 7 715 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Князя Володимира, 109, м. Рівне, строком на 49 років. 03.07.2014 рішенням відповідача № 4149 вирішено продати позивачу шляхом викупу вказану земельну ділянку. На виконання вимог земельного законодавства та п. 3 зазначено рішення вирішено також укласти з позивачем договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати земельної ділянки, що становить 10% від вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою. 11.07.2014 між сторонами укладено договір № 187 про оплату авансового внеску, на виконання умов якого 18.07.2014 позивач сплатив 444 275,91 грн. З моменту здійснення оплати авансового внеску та до моменту звернення з цим позовом до суду договір купівлі-продажу не укладався, позивач від його укладення не відмовлявся. 17.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою виконати рішення про викуп земельної ділянки до 30.09.2020, а в разі його невиконання - повернути суму авансового внеску на рахунок позивача. 17.09.2020 відповідач прийняв рішення № 7941, яким скасував рішення № 4149 від 03.07.2014. За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача 444 275,91 грн авансового внеску.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 128 ЗК України, ст. 530, 693, 1212 ЦК України.

04.12.2020 від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на те, що позивач створений за законодавством України, однак діє на основі власності іноземної юридичної особи, відтак документи про продаж земельної ділянки були направлені на погодження до КМ України, який, у свою чергу, скерував їх на розгляд Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (Мінрегіонбуд). За результатами їх розгляду Мінрегіонбуд відмовив у погодженні продажу земельної ділянки, у зв`язку з чим відповідач скасував своє власне рішення. Окрім того, відповідач зазначає, що грошові кошти, сплачені позивачем як аванс за придбання земельної ділянки, не можуть бути повернуті за відсутності правового механізму для такого повернення.

23.12.2020 від третьої особи надійшли письмові пояснення, згідно з якими остання не погоджується із позовними вимогами, просить у їх задоволенні відмовити, оскільки продаж земельної ділянки позивачу не відбувся з об`єктивних причин, через відсутність погодження продажу з боку КМ України, у ЗК України відсутні умови, за яких здійснюється повернення коштів з таким призначенням. Окрім того, договір, на підставі якого вносився авансовий внесок, не розірваний тощо.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 03.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 07.12.2020.

04.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Ухвалою суду від 07.12.2020 в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, у судовому засіданні оголошено перерву на 24.12.2020.

24.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, підстав для задоволення якого суд не убачає з огляду та таке.

Коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства і представництво юридичних осіб забезпечується згідно із ГПК України - через самопредставництво (ч. 3 ст. 56 ГПК України) або через представника (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

Суд доводить до відома учасників справи, що неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Окрім того, ст. 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті справедливого суду , гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрите 03.11.2020, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, у справі проведено 2 судових засідання, відповідачу забезпечене право на відзив, яким він скористався, явка сторін не визнавалася обов`язковою. Тобто відповідач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді, а тому розгляд справи може здійснюватися без участі представника відповідача за наявними матеріалами.

Суд уважає за необхідне також зазначити, що у справі Смірнова проти України зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. У справі "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain" зазначено, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Інших заяв і клопотань від учасників провадження не надходило.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

16.11.2011 між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладено довір оренди № 561010004000271, за яким позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 7 715 кв.м по вул. Князя Володимира, 109 в м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:014:0102, строком на 49 років.

03.07.2014 рішенням відповідача № 4149 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м. Рівне, вул. Князя Володимира, 109" вирішено: включити земельну ділянку за адресою: м. Рівне, вул. Князя Володимира,109, загальною площею 7 715 кв.м до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу, та провести її експертну грошову оцінку. Вартість проведення експертної грошової оцінки відшкодовується (за згодою) ТОВ "Локіс" (п. 1); продати способом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення ТОВ "Локіс" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для реконструкції незавершеного будівництва складу нестандартного демонтованого обладнання під адміністративно-складський комплекс), без права розміщення на ній гральних автоматів та залів грального бізнесу, як власнику розташованого на цій земельній ділянці об`єкту нерухомого майна. Земельну ділянку продати способом викупу при умові сплати орендної плати (п. 2); Управлінню комунальної власності в 25-денний термін з моменту прийняття цього рішення укласти з ТОВ "Локіс" договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати земельної ділянки, що становить 10% від вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки (п. 3); з моменту державної реєстрації державного акту на право власності на вказану земельну ділянку припинити дію договору оренди цієї земельної ділянки, укладеного між Рівненською міською радою та ТОВ "Локіс" (п. 4).

11.07.2014 між Управлінням комунальною власністю (Управління) та позивачем (платник) укладено договір № 187 про оплату авансового внеску, за п. 1.1.-1.4. якого платник вносить на рахунок, вказаний у цьому договорі, авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки загальною площею 7 715 кв.м, розташованої за адресою: вул. Князя Володимира, 109. Розмір авансового внеску становить 444 275,91 грн, що становить 10% від вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою, яка становить 4 442 759,13 грн згідно із витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (лист Держземагентства від 24.01.2014 № 02-17/297). Сума авансового внеску, зменшена на суму вартості робіт по експертній грошовій оцінці, зараховується до ціни продажу земельної ділянки.

Термін дії договору встановлюється до виконання сторонами всіх зобов`язань по цьому договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору авансовий внесок вносить платником на рахунок Управління протягом 10 робочих днів з моменту укладення договору. Несвоєчасне внесення платником авансового внеску є підставою для скасування рішення № 4149 від 03.07.2014.

Згідно з п. 5.1. договору у разі відмови платника від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

18.07.2014 позивач перерахував авансовий внесок в розмірі 444 275,91 грн, що стверджується платіжним дорученням № 221244.

Доказів укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки в матеріалах справи немає.

Судом також установлено, що в процесі реалізації рішення відповідача № 4149 від 03.07.2014, враховуючи, що позивач створений за законодавством України, однак діє на основі власності іноземної юридичної особи, документи про продаж земельної ділянки були направлені на погодження до КМ України, який, у свою чергу, скерував їх на розгляд Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (Мінрегіонбуд).

Листами № 7/14-5229 від 07.05.2015 та № 7/14-1252 від 09.02.2016 Мінрегіонбуд повідомило відповідача про те, що засновником позивача є іноземна юридична особа Пеллойд Лімітид, тобто позивач не є суб`єктом господарської діяльності, який може набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності на території України. Окрім того, у позивача відсутні документи, що підтверджують наявність об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці, що пропонується для продажу, отже, Міністерство не може погодити продаж такої земельної ділянки.

21.08.2020 позивач відправив на адресу відповідача вимогу про виконання рішення № 4149 від 03.07.2014 у строк до 30.09.2020 шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а у випадку невиконання вказаного зобов`язання - повернути авансовий внесок у розмірі 444 275,91 грн, про що свідчить накладна, фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист.

17.09.2020 рішенням відповідача № 7941 "Про скасування рішення Рівненської міської ради від 03.07.2014 № 4149 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м. Рівне, вул. Князя Володимра,109" вирішено скасувати рішення відповідача від 03.07.2014 № 4149.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли земельні правовідносини, пов`язані із повернення авансового внеску, що підлягав зарахуванню у вартість земельної ділянки, у зв`язку з неукладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки, регулювання яких здійснюється ЗК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.

За змістом ст. 144 Конституції України, ст. 12, 128 ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про передачу землі у власність.

Частинами 1, 5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" врегульовано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Підстави набуття права власності на землю визначено у ст. 116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 127 ЗК України).

Згідно зі ст. 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі - продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 132 ЗК України встановлено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються (ч. 1). Угоди повинні містити, зокрема, назву сторін; вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); договірну ціну; права та обов`язки сторін; кадастровий номер земельної ділянки; момент переходу права власності на земельну ділянку (ч. 2).

Суд установив, що за результатами розгляду звернення позивача про продаж земельної ділянки відповідач прийняв рішення від 03.07.2014 № 4149, згідно з яким вирішив продати шляхом викупу земельну ділянку площею 7 715 кв.м, що знаходиться по вул. Князя Володимира, 109 в м. Рівне, за ціною, визначеною експертною грошовою оцінкою.

Як зазначалося, згідно з ч. 6 ст. 128 ЗК України рішення міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Судом із ЄДРЮОФОПГФ (станом на дату виникнення спірних правовідносин) також установлено, що засновником позивача був іноземний суб`єкт господарювання - Пеллойд Лімітид (Кіпр), розмір внеску до статутного капіталу - 6 024 855,00 грн.

Частинами 2, 3, 5, 6 ст. 129 ЗК України врегульовано, що продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради і державного органу приватизації. До клопотання додається документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюються сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міністрів України.

Як установлено судом, відповідач звернувся до КМ України з метою погодження продажу земельної ділянки позивачу. У свою чергу, Мінрегіонбудом не погоджено відповідачу продаж земельної ділянки для позивача з тих підстав, що останній не є суб`єктом господарської діяльності, який може набувати у власність земельні ділянки несількогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності на території України; у позивача відсутні документи, що підтверджують наявність об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці.

Щодо зареєстрованого за позивачем права власності на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці, що пропонувалася для продажу, то судом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за позивачем 08.07.2013 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 16.11.2012, зареєстроване право власності на складський корпус, літ. Б-1, загальною площею 2417,6 кв.м, адміністративний корпус, літ. З-2, загальною площею 395,0 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Князя Володимира, 109, м. Рівне.

Стосовно того, що позивач не є суб`єктом господарської діяльності, який може набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності на території України, то суд уважає за необхідне зазначити таке.

Приписами ч. 2-4 ст. 63 ГК України унормовано, що у разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

За ч. 1 ст. 117 ГК України іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні інвестори - суб`єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, зокрема юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об`єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків (п. 1-3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування").

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЗК України іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об`єктів нерухомого майна та для спорудження об`єктів, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об`єктів нерухомого майна.

Аналіз положень чинного законодавства України дозволяє дійти висновку про те, що поняття "іноземна юридична особа" та "іноземне підприємство" не є тотожними, іноземним підприємством є підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків. У свою чергу, іноземною юридичною особою є підприємство, що створене за законодавством іншим, ніж законодавство України, і знаходиться за межами України. Тобто іноземною юридичною особою є підприємство, що знаходиться за межами України та створене за законодавством іншим, ніж законодавство України, тоді як іноземним підприємством є підприємство, що зареєстроване та створене за законодавством України, однак засновниками якого є іноземці або іноземні юридичні особи.

Правові норми, на яких ґрунтується втручання в майнові права особи, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними в їх застосуванні. Зокрема, норма є передбачуваною , коли вона забезпечує певний рівень захисту від свавільного втручання органів державної влади.

Заразом позивач зареєстрований за законодавством України та не є іноземною юридичною особою. Тоді як погодження КМ України відповідно до ч. 2 ст. 129 ЗК України потребує продаж земельної ділянки саме іноземній юридичній особі, якою позивач, як зазначалося, не є.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, з дня прийняття відповідачем рішення про продаж позивачу земельної ділянки жодна із сторін не ініціювала процедуру укладення відповідного правочину, у тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання договору укладеним.

Натомість відповідач прийняв рішення від 17.09.2020 № 7941, яким скасував своє попереднє рішення від 03.07.2014 № 4149 про продаж земельної ділянки позивачу.

У свою чергу, у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 зазначено, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону). Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз. 2 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

За таких обставин рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку господарського судочинства. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 № 916/1979/13|12-62гс18.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, рішення якого впливають на майнові права позивача, повинен діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на нього покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність його дій, сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).

Тобто суб`єкти певних правовідносин розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до місцевого самоврядування, його посадових і службових осіб.

Заразом дії відповідача, пов`язані із скасуванням через більше ніж 6 років раніше прийнятого рішення, пов`язаного з реалізацією земельних прав позивача, які погіршують становище останнього, не можна вважати такими, що відповідають принципу верховенства права.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення "Онер`їлдіз проти Туреччини", та "Беєлер проти Італії").

Окрім того, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття "правомірні очікування", тобто, законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У той же час позивач рішення відповідача у судовому порядку не оскаржує, а посилається на нього, як на підставу припинення правовідносин, пов`язаних із продажем земельної ділянки, а отже, - повернення сплаченого ним авансового платежу в сумі 444 275,91 грн, який підлягав зарахуванню у вартість земельної ділянки.

Судом із фактичних обставин справи, зокрема із пояснень представників сторін, не установлено волевиявлення щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, для позивача (за поясненнями його представника у судовому засіданні) укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки втратило сенс.

Приписами ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст. 1213 ЦК України).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що між сторонами договірних зобов`язань щодо купівлі-продажу не виникло, підстава (рішення відповідача про продаж земельної ділянки) для укладення договору купівлі-продажу відпала, а відтак відпала підстава для зарахування суми авансового внеску до ціни продажу земельної ділянки. Судом не установлено відмови позивача від укладення договору купівлі-продажу (неукладення договору купівлі-продажу відбулося не з вини позивача).

Сплачена позивачем сума є авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. В разі невиконання зобов`язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила (ст. 570 ЦК України).

У силу вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За матеріалами справи відповідач авансовий внесок у строк, визначений вказаною нормою, позивачу не повернув.

Стосовно посилань третьої особи про чинність договору про оплату авансового внеску, на підставі якого позивачем був перерахований аванс, то правовідносини сторін виникли щодо придбання земельної ділянки, яке здійснювалося за рішенням міської ради про продаж земельної ділянки та було підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Сума попередньої оплати вносилася позивачем саме на виконання рішення відповідача (так само на виконання вказаного рішення укладався договір про оплату авансового внеску), яке у подальшому було скасоване, і підлягала зарахуванню у вартість земельної ділянки, тобто договір про оплату авансового внеску не був самостійною підставою, відповідно до якої у позивача виник обов`язок зі сплати авансу, а отже, його чинність не впливає на можливість вирішення питання про повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи про відсутність правового механізму для повернення сплаченого позивачем авансу, то запровадження такого механізму належить до сфери повноважень, зокрема органу місцевого самоврядування, а тому його відсутність не може виправдовувати бездіяльність відповідача чи слугувати підставою для звільнення останнього від повернення грошових коштів.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що дії відповідача стосовно позивача були непропорційними, перш за все, через якість процесу прийняття відповідачем рішень, а також через відсутність будь-яких компенсаційних заходів, пов`язаних із скасування власного рішення відповідача, на підставі якого позивачем сплачено авансовий внесок за придбання земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а отже, про наявність підстав для стягнення 444 275,91 грн авансового внеску.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 664,15 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено, відтак судовий збір покладаються на відповідача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Локіс до Рівненської міської ради про стягнення 444 275,91 грн задовольнити.

Стягнути з Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 34847334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Локіс (вул. Панікахи, 2, корп. 13, кім. 207, м. Дніпро, 49040, ідентифікаційний код 30316895) 444 275,91 грн.

Стягнути з Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 34847334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локіс" (вул. Панікахи, 2, корп. 13, кім. 207, ідентифікаційний код 30316895) 6 664,15 грн судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Локіс (вул. Панікахи, 2, корп. 13, кім. 207, м. Дніпро, 49040, ідентифікаційний код 30316895).

Відповідач: Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 34847334).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 24.12.2020 року.

Суддя О. Андрійчук