Ухвала

від 15.12.2020 по справі 910/6584/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6584/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Вилегжаніна М. В.,

представники учасників справи:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Лисенко В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 (судді: Смірнова Л. Г. - головуючий, Кропивна Л. В., Дідиченко М. А.) у справі

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання протиправної відмови щодо укладання договору та зобов`язання укласти договір,

ВСТАНОВИВ:

1. У травні 2019 року Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання протиправною відмови АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо укладення з КП "Теплоенерго" договору реструктуризації заборгованості, яка обліковується за договором про переведення боргу від 24.10.2016 № 14/9114/16 та про зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" укласти на основі типового договір реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ, яка обліковується за договором про переведення боргу від 24.10.2016 № 14/9114/16.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з огляду на положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у відповідача існує обов`язок щодо укладення договору реструктуризації заборгованості, що обліковується за договором від 24.10.2016 № 14/9114/16 про переведення боргу відповідно до типової форми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 222.

2. У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, АТ "НАК "Нафтогаз України" наголошувало на необґрунтованості вимог позивача, акцентуючи, зокрема, на тому, що серед способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як зобов`язанням установлення правовідносин, а відмова відповідача щодо укладення договору відповідає положенням чинного законодавства та є правомірною.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 позов задоволено, визнано протиправною відмову АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо укладення з КП "Теплоенерго" договору реструктуризації заборгованості, яка обліковується за договором про переведення боргу від 24.10.2016 № 14/9114/16, зобов`язано АТ "НАК "Нафтогаз України" укласти на основі типового договору реструктуризації заборгованості за спожитий природній газ, яка обліковується за договором про переведення боргу від 24.10.2016 № 14/9114/16.

Суд першої інстанції з посиланням на те, що Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" покладено на позивача та відповідача обов`язок укласти договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, дійшов висновку про доведеність позовних вимог.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 скасовано, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір реструктуризації може бути укладено між сторонами після надання гарантії органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому чинним законодавством. Не підлягають врегулюванню заборгованість з неустойки, інфляційних нарахувань, річних, нарахованих на заборгованість за природний газ за договорами, за якими основний борг за природний газ повністю сплачено після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (після 30.11.2016).

Разом з цим апеляційний суд дійшов висновку, що позивач обрав неправильний та неефективний спосіб захисту порушених прав.

5. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 КП "Теплоенерго" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та незастосуванням судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2018 у справі № 910/174/18 та висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, оскільки суд не дослідив питання щодо обов`язку укладення АТ "НАК "Нафтогаз України" з теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договорів на реструктуризацію заборгованості за природний газ, що передбачено не тільки Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а й постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єкта ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".

На переконання заявника касаційної скарги, ураховуючи, зокрема, положення статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, перелік способів захисту прав та інтересів не є вичерпним, а отже, може бути розширеним, зокрема, положеннями норм спеціального закону, який регламентує певні відносини, тому висновок суду апеляційної інстанції щодо обраного позивачем способу захисту необґрунтований.

6. АТ "НАК "Нафтогаз України" відзиву на касаційну скаргу не надало.

7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботова Т. Б. - головуючий, Пільков К. М., Чумак Ю. Я. від 08.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Теплоенерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 910/6584/19 та одночасно зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/5738/19.

Згідно з ухвалою від 12.11.2020 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 08.12.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2020, у зв`язку з обранням судді Пількова К. М. до Великої Палати Верховного Суду, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи і визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Пєсков В. Г., Чумак Ю. Я.

08.12.2020 згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями у зв`язку з перебуванням судді Пєскова В. Г. на лікарняному проведено повторний автоматизований розподіл судової справи і визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Багай Н. О., Чумак Ю. Я.

У судовому засіданні 08.12.2020 оголошувалася перерва до 15.12.2020.

8. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Суд апеляційної інстанції установив такі обставини:

- 22.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" (далі - ПАТ "Дніпрогаз", продавець) та Міським комунальним підприємством "Дніпровські міські теплові мережі" (далі - МКП "Дніпровські міські теплові мережі", покупець) укладено договір № 7809/21/124478 купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами;

- 26.10.2012 між ПАТ "Дніпрогаз" (первісний кредитор) та АТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 9814/21/133405, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора - МКП "Дніпровські міські теплові мережі" за договором на постачання природного газу від 22.09.2011№ 7809/21/124478 у сумі 65 362 483,23 грн;

- 24.10.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (кредитор), МКП "Дніпровські міські теплові мережі" (первісний кредитор) та КП "Теплоенерго" (новий боржник) укладено договір № 14/9114/16 про переведення боргу, за умовами якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором (далі - зобов`язання) за договором від 22.09.2011 № 7809/21/124478, укладеним між первісним боржником та ПАТ "Дніпрогаз", за яким АТ "НАК "Нафтогаз України" став кредитором на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.10.2012 № 9814/21/133405, а новий кредитор приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює первісного боржника у зобов`язані;

- за умовами пункту 2.1 договору № 14/9114/16 сума боргу, яка переводиться до нового боржника, станом на момент укладення договору становить 30 410 468, 00 грн, у тому числі: 20 228 537,07 грн - основна заборгованість; 3 727 713,98 грн - 3 % річних, 6 836 137,83 грн - інфляційні втрати, 73 080,00 грн - судових витрат згідно з рішенням суду у справі № 904/2740/15;

- КП "Теплоенерего" звернулось до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України із заявами від 22.06.2017 № 1500, від 29.08.2017 № 1684 щодо включення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії;

- Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, розглянувши заяву КП "Теплоенерго" від 22.06.2017 № 1500, внесло підприємство до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що підтверджується повідомленням про включення до реєстру;

- КП "Теплоенерго" звернулося до АТ "НАК "Нафтогаз України" з листом від 19.09.2017 № 2021 щодо укладення договору про реструктуризацію заборгованості згідно з типовим договором про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ;

- у листі від 21.09.2017 № 2061 КП "Теплоенерго" просило відповідача списати неустойку (штраф, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних за договорами, заборгованість за якими погашено;

- АТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило КП "Теплоенерго" (лист від 27.10.2017 № 26-7718/1.8-17 щодо реалізації положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на підставі частини 3 статті 7 якого проведено списання заборгованості КП "Теплоенерго" з неустойки, інфляційних нарахувань, відсотків річних у сумі 33 827 094,99 грн, нарахованих на заборгованість за природний газ.

Щодо укладення договору про реструктуризацію повідомлено про можливість його укладення після надання гарантії органом місцевого самоврядування (укладення договору гарантії) в порядку, передбаченому чинним законодавством. Повідомлено, що не підлягає врегулюванню заборгованість з неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за природний газ за договорами, за якими основний борг за природний газ повністю сплачено після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (після 30.11.2016).

11. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога КП "Теплоенерго" про визнання протиправною відмови АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо укладення з ним договору реструктуризації заборгованості, яка обліковується за договором про переведення боргу та зобов`язання відповідача укласти на основі типового договору договір реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ, яка обліковується за договором про переведення боргу.

12. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, ураховуючи положення статей 179, 184, 187 Господарського кодексу України, частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що між сторонами вказаних правовідносин має бути укладений відповідний договір на основі типового договору у вигляді єдиного документа. Отже, спір між сторонами фактично стосується права позивача на реструктуризацію боргу за договором про переведення боргу, формою якого є договір про реструктуризацію боргу, укладений відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Однак суд апеляційної інстанції установив, що прохальна частина позовної заяви не містить проекту такого договору, умови якого мав би навести суд в своєму рішенні за результатами розгляду справи. Крім того, у цьому випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, оскільки вимоги про визнання протиправної відмови щодо укладення договору та зобов`язання укласти такий договір не можуть забезпечити реального захисту порушеного права.

Відповідно до частини 8 статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачена обов`язковість укладення сторонами договору про реструктуризацію заборгованості, що власне і може бути предметом розгляду в суді.

Суд апеляційної інстанції установив, що матеріали справи не містять проекту договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, та, крім того, позивачем не додано проекту договору і при зверненні до відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач обрав неправильний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

13. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

14. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2018 у справі № 910/174/18, обставини в якій є ідентичними обставинам у справі, що розглядається.

15. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 910/5738/19 за позовом КП "Теплоенерго" до АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання протиправною відмови щодо укладення договору реструктуризації заборгованості та зобов`язання укласти такий договір на основі типового залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 про відмову у задоволенні позову.

Постанову Верховного Суду аргументовано посиланням на те, що згідно зі статтею 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема визнання права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва чи таке інше, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому обраний спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав та інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, як це зазначено в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Правовідносини щодо врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруюючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії врегульовані Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 і яким визначається комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до нього є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Процедура врегулювання заборгованості включає в себе заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. Виконання зобов`язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).

Статтею 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

Згідно з частинами 8 і 9 статті 5 цього Закону кожна із сторін зобов`язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості. За зверненнями побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов`язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 1 липня 2016 року за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами.

Типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 6 Закону).

Відповідно до пункту 4 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93, формування та ведення реєстру здійснюється Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 910/5738/19 зроблено висновок, що Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" прямо передбачено обов`язок сторін укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

За змістом частини 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади відповідно до частини другої цієї статті можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до частини 3 статті184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст.179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 зазначеного Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно із частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, за правилом частини другої цієї статті, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (частина 2 статті 187 Господарського кодексу України).

За змістом частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Ураховуючи наведені положення законодавства, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 910/5738/19 визнала правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що в цьому випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, оскільки, враховуючи вимоги чинного законодавства, позов про визнання протиправною відмову відповідача щодо укладення з позивачем відповідного договору реструктуризації заборгованості та про зобов`язання відповідача укласти на основі типового договору договір реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ є неналежним способом захисту порушеного права і не призводить до поновлення порушеного права, а неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/397/18, від 05.06.2019 у справі № 922/1909/18, від 23.07.2019 у справі № 922/1908/18 та у постановах від 11.09.2018 у справі № 911/1170/17, від 06.12.2018 у справі № 908/1634/17, від 11.12.2018 у справі № 921/43/18.

Отже, у постанові від 02.10.2020 у справі № 910/5738/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/174/18 на правовий висновок як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, яка розглядається, посилається у касаційній скарзі КП "Теплоенерго".

16. Щодо посилань скаржника на незастосування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18 колегія суддів зазначає, що у зазначеній справі предметом оскарження було рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 № 745 "Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області". Скасовуючи судові рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що безпосередньо позивачі не зазнали жодного втручання в свої права внаслідок прийняття спірного рішення, оскільки воно не спричинило істотного негативного впливу саме на позивачів і вони не зазнали жодної реальної шкоди, а ненадання доказів про порушення прав позивача спірним рішенням є підставою для відмови у позові.

Натомість у справі, що розглядається, суди установили факт порушення прав позивача, чого не спростував під час розгляду справи відповідач.

При цьому правовідносини у справі № 925/768/19 і справі № 1340/4630/18, на яку посилався скаржник, не є подібними.

У кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали на обґрунтування своїх вимог, і на підставі встановлених обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі № 925/768/19 та справах, на які посилається скаржник, а саме № 6-94цс13, № 6-84цс14, № 6-849цс15, № 6-658цс15, 1340/4630/18.

17. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 і рішення Господарського суду Черкаської області від 28.12.2019 у справі № 925/768/19.

18. Щодо посилань КП "Теплоенерго" на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом позову у цій справі була вимога ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Россель", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим. Передаючи справу на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Верховний Суд України вказав, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12-15, 20 Цивільного кодексу України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 Цивільного процесуального кодексу України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Отже правовідносини у справі № 6-20цс11, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, та у справі № 910/6584/19, не є подібними.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Теплоенерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 910/6584/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 910/6584/19 в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак