Ухвала

від 26.11.2020 по справі 924/448/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 924/448/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Мачульського Г.М.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Кондратюк С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 (судді: Гудак А.В., Маціщук А.В., Олексюк Г.Є.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2019 (суддя Вибодовський О.Д.)

за позовом Шепетівської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат"

про стягнення 4 413 777,61 грн,

В С Т А Н О В И В:

Шепетівська міська рада (далі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат" (далі - ПАТ "Шепетівський цукровий комбінат", Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати в сумі 4 413 777, 61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач в період з 10.05.2016 по 15.08.2018

використовував земельну ділянку комунальної власності без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим Позивач не одержав грошових коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 4 413 777,61 грн, які просив стягнути з Відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2019 у справі №924/448/19 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що Відповідач неправомірно набув чи зберіг будь-яке майно, що належить Позивачу за рахунок останнього.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі №924/448/19 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове, яким частково задоволено позов. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3 750 791,40 грн безпідставно збережених коштів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

За висновком апеляційного господарського суду Відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) за відсутності укладеного договору у спірний період, фактично збільшив свої доходи, а Позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Щодо заявленої Позивачем вимоги про стягнення безпідставно збереженого майна - коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку (кадастровий номер 6810700000:01:015:0421) суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірний період остання не існувала як об`єкт цивільних прав, а відтак відповідач не міг безпідставно зберегти кошти у вигляді орендної плати за землю.

У касаційній скарзі ПАТ "Шепетівський цукровий комбінат" просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статей 14, 269, 270, 287 Податкового кодексу України, статей 120, 125, 126 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13.02.2018 у справі №805/1221/17-а, від 22.05.2018 у справі №826/14642/16, від 11.12.2018 у справі №804/5486/16.

Також підставою касаційного оскарження заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду у справах про стягнення коштів із землекористувачів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів при одночасній сплаті земельного податку.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Предметом спору у справі, яка переглядається є вимога про стягнення неотриманої орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період до оформлення права користування земельною ділянкою.

В той же час у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №805/1221/17-а, від 22.05.2018 у справі №826/14642/16, від 11.12.2018 у справі №804/5486/16, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, правовідносини не є подібними порівняно із справою, яка переглядається у касаційному порядку, оскільки у останніх заявлені вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Отже висновок щодо застосування норми права у справі, яка переглядається у касаційному порядку, заснований на правовідносинах які не є подібними порівняно із справами, на які скаржник посилається як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, а відтак не є релевантними.

Що ж до оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України судова колегія виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення коштів із землекористувачів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів при одночасній сплаті земельного податку.

Однак Верховний Суд вже надавав висновок щодо застосування норм матеріального права, якими врегульовані правовідносини (питання наявності/відсутності підстав для стягнення безпідставно збережених коштів із землекористувачів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів при одночасній сплаті земельного податку), зокрема, і між учасниками цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

Отже, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Інші доводи скаржника спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

При цьому, якщо скаржник вважає, що він помилково сплатив земельний податок, останній вправі звернутись до суду з відповідним позовом про їх повернення у передбаченому законодавством порядку.

Судова колегія зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2019 у справі №924/448/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2019 у справі №924/448/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Г. М. Мачульський