Ухвала

від 01.12.2020 по справі 904/5818/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/5818/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020 (колегія суддів: Широбокова Л. П. - головуючий, Чус О. В., Орєшкіна Е.В. ) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 (суддя Мартинюк С. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт"

до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним та скасування пункту рішення Нікопольської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт" (далі - ТОВ "Ріал Істейт") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради (далі - міська рада), в якому просило визнати незаконним та скасувати пункт 4 рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VІІ від 26.02.2016 "Про надання ТОВ "Ріал Істейт" в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину" (далі - Рішення № 32-5/VІІ).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням № 32-5/VІІ відповідач установив максимальну ставку орендної плати для позивача, при цьому щодо інших підприємців відповідач приймав аналогічні рішення з меншими ставками орендної плати земельних ділянок призначених для однакового цільового використання. ТОВ "Ріал Істейт" стверджувало, що оскаржуване рішення порушує законодавство про економічну конкуренцію та має дискримінаційний характер відносно позивача. Відсутність єдиних ставок орендної плати дають можливість відповідачу визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо, що створює дискримінаційні умови.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020, позов ТОВ "Ріал Істейт" задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 4 рішення Нікопольської міської ради ТОВ "Ріал Істейт" в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину". Вирішено стягнути з Нікопольської міської ради на користь ТОВ "Ріал Істейт" витрати по сплаті судового збору 1 921,00 грн.

2.2. Приймаючи рішення, суд виходив із того, що допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття Рішення № 32-5/VІІ, міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних і розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непогнозованості свого рішення. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що загальних правил у вигляді нормативно-правового акта щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі міською радою не приймалося. Окрім того, суд установив, що відповідач не довів об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки, а різний підхід до вирішення питання свідчить про допущену стосовно позивача дискримінацію.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020, Нікопольська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Окрім того, скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги, міська рада посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Міська рада вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (про те, що суд не наділений безмежними правами та повноваженнями встановлювати усі без виключення юридичні факти, якщо такими повноваженнями наділений інший компетентний державний орган). Окрім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" щодо можливості встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інший спосіб, ніж це визначено у наведеній нормі права.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржник зазначає про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у подібних правовідносинах, а саме щодо визначення порядку встановлення факту дискримінаційності рішення органну місцевого самоврядування.

3.3. ТОВ "Ріал Істейт" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Позивач зауважує, що доводи касаційного скарги є необґрунтованими, а посилання відповідача на інші рішення, якими встановлена аналогічна ставка податку, не може братися до уваги, оскільки рішення є дискримінаційним, що підтверджується не лише рішенням Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ), але й судовою практикою.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 26.02.2016 Нікопольська міська рада прийняла рішення № 32-5/VII "Про надання ТОВ "Ріал Істейт" в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину", яким вирішила, зокрема:

"Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину в м. Нікополь по вул. Г. Чорнобиля, 100-а ТОВ "Ріал Істейт" (кадастровий номер земельної ділянки - 1211600000:03:031:0033).

Надати ТОВ "Ріал Істейт" в оренду терміном на 5 (п`ять) років земельну ділянку площею 0,6913 га по вул. Г.Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.).

Встановити на земельну ділянку на вул. Г. Чорнобиля, 100-а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель".

4.2. Суди установили, що рішенням № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 від 30.01.2018 Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - територіальне відділення АМК України) визнано дії міської ради щодо прийняття рішень міської ради (у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення) та прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що "можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами."

Суди зазначили, що зі змісту мотивувальної частини рішення АМК України вбачається, що листом № 5232 від 15.09.2017 міська рада надала вичерпний перелік орендарів із зазначенням мети оренди. Проаналізувавши отриману інформацію щодо чинних договорів оренди земельних ділянок у місті Нікополь, які укладені на підставі рішень міської ради, установлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає:

- для будівель магазину 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі, тощо.

Рішення територіального відділення АМК України є чинним.

Територіальним відділенням АМК України також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

4.3. Суди встановили, що за наведеним рішенням територіального відділення АМК України, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки, оскільки для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07, установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради необхідно закрити з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги від 12.10.2020 № 353/20, мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18. Окрім того, скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" щодо можливості встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інший спосіб, ніж це визначено у наведеній нормі права.

5.3. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку і якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.4. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.5. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на наступне.

5.7. У справі № 904/5818/19, яка розглядається, предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання недійсним окремого пункту рішення міської ради (про встановлення орендної плати у розмірі 12% від чинної нормативної грошової оцінки земель). Як на підставу позову, ТОВ "Ріал Істейт" посилалося на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції". При цьому зазначало, що встановлення ТОВ "Ріал Істейт" такої ставки орендної плати за користування земельною ділянкою створює дискримінаційні умови господарської діяльності порівняно з іншими суб`єктами господарювання, яким встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким самим цільовим призначенням.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень у справі № 904/5818/19, яка розглядається, суди мотивували свої висновки тим, що при прийнятті спірного пункту рішення відповідач порушив вимоги конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати позивача. Суди аргументували свої висновки, посилаючись на положення статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

5.8. У справі № 320/948/18, на яку посилається скаржник, за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про порушення права на захист під час розгляду кримінальної справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд погодився із висновками судів, що Закони України не передбачають можливість розгляду у суді заяв про визнання чи встановлення фактів незаконності дій/бездіяльності іншого суду під час вирішення та розгляду справ, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення.

5.9. Отже, висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 стосувався розгляду у суді заяв про визнання чи встановлення фактів за правилами цивільного судочинства, проте не визначав компетенцію суду у справах про порушення суб`єктами господарювання положень конкурентного законодавства зокрема, щодо порушення/дотримання міською радою вимог конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для суб`єктів господарювання. Суд касаційної інстанції у справі № 320/948/18 дійшов висновків з огляду на конкретні обставини справи, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

5.10. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

5.11. Відносно обставин, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, у яких брала участь Нікопольська міська рада за подібних правовідносин, вказав на те, що відсутність у міської ради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності, та як наслідок, встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Таким чином, Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, у своїх постановах викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі Нікопольської міської ради.

У справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції за подібних правовідносин переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у його постановах у справах № 904/401/18, № 904/2403/18.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Правових підстав для відступу від сформульованих Верховним Судом висновків, які викладені у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, колегія суддів не вбачає.

5.12. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

5.13. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5.15. За наведених обставин, згідно з пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі № 904/5818/19.

5.16. Одночасно відповідачем у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, яке мотивоване тим, що наявна виключна правова проблема при вирішенні питання, чи можливе встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інакший спосіб, аніж згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України". Скаржник зазначає, що є ряд інших справ (наприклад № 904/499/19), які розглядаються, і в яких є правова невизначеність із вказаного правового питання.

5.17 . Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте наведені відповідачем у клопотанні доводи не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Скаржник безпідставно ототожнює у своєму клопотанні повноваження Антимонопольного комітету України, визначені нормами відповідного Закону, із повноваженнями суду під час вирішення спору із врахуванням завдань та основних засад господарського судочинства. Разом з тим, скаржник не обґрунтовує. в чому саме полягає правова невизначеність із вказаного питання у судовій справі № 904/499/19. Тому відсутні підстави вважати, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.

5.18. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 302 Господарського процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

1. У задоволені клопотання Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі № 904/5818/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв