Рішення

від 01.12.2020 по справі 812/659/17

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 812/659/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11) про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2020 року з Верховного Суду до Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11), в якому позивачем заявлено такі вимоги:

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість із виплати грошового забезпечення в розмірі 6575,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 92254,24 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2653,92 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача невиплачену грошову допомогу при звільненні в розмірі 19423,69 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з 06.03.1997 ОСОБА_1 проходила службу в органах МВС України та Державної пенітенціарної служби України, з якої вона звільнена 02.12.2014. На час звільнення ОСОБА_1 проходила службу в Брянківській виправній колонії № 11, місце дислокації якої є: Луганська область, м. Брянка, вул. Железняка, 6. Під час проходження служби відбулася затримка виплати заробітної плати за період жовтень-грудень 2014 року. При цьому при звільненні позивачу не виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу при звільненні. На звернення про виплату заборгованості по заробітній платі листами від 10.09.2015 та від 11.08.2016 позивачу відмовлено з посиланням на те, що отримати заборгованість по заробітній платі можна буде лише після повернення тимчасово неконтрольованих територій у Донецький та Луганській областях під контроль органів державної влади.

Позивач зазначає, що Брянківська виправна колонія № 11 знаходилась у підпорядкуванні Управління ДПТС в Луганській області. Таким чином, грошові кошти призначені для виплати заробітної плати позивачу залишилися в розпорядженні держави в особі Управління ДПТС в Луганській області і які, на думку позивача, можуть бути скеровані Управлінням ДПТС в Луганській області на виплату заробітної плати позивача із заробітної плати за період роботи у Брянківській виправній колонії № 11.

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758 заборгованість відповідачів по виплаті заробітної плати складає: грошове забезпечення за жовтень-грудень 2014 року - 6575,09 грн, грошова допомога при звільненні - 19423,69 грн, компенсація за дні невикористаної відпустки - 2653,92 грн, загальна сума заборгованості - 28652,70 грн.

Крім того, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що за підрахунками позивача складає 92254,24 грн (середній заробіток за 1 день - 104,36 грн (6575,09 грн : 63 дні = 104,36 грн), з дати звільнення по день подання позовної заяви пройшло 884 дні, 104,36 грн х 884 дні = 92254,24 грн).

На думку позивача, відповідач порушив трудові права позивача - на своєчасне проведення розрахунків у зв`язку із звільненням, чим спричинив моральну шкоду, яку позивач оцінює у 5000,00 грн та просить суму її відшкодування стягнути з відповідачів солідарно.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.08.2020 справу прийнято до провадження, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.136).

Ухвалою суду від 15.09.2020, 12.10.2020 розгляд справи відкладався на іншу дату (а.с.148, 193).

Довідкою від 29.10.2020 розгляд справи було відкладено на 01.12.2020 (а.с.236).

27.10.2020 від Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.221-228), в якому зазначено, що без встановлення і документального підтвердження підстав звільнення зі служби ОСОБА_1 із зазначенням певного пункту (підпункту) розділу VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, не можливо вирішити спір на користь позивача в частині стягнення з відповідача невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 19423,69 грн.

Факт звільнення ОСОБА_1 зі служби і наявність перед нею з боку Брянківської виправної колонії заборгованості з виплати грошового забезпечення, компенсації за дні невикористаної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, не можуть визнаватися загальновідомими обставинами, тому потребують доказування і доведення позивачем в загальному порядку.

ОСОБА_2 була звільнена зі служби в Брянківській виправній колонії. Оскільки позивач проходила службу саме в цій установі, то, відповідно до загальних та спеціальних норм права, лише зазначена виправна колонія, як роботодавець, має зобов`язання перед ОСОБА_1 , як працівником, щодо всіх належних їй виплат.

Станом на серпень та листопад 2014 року існували накази Державної пенітенціарної служби України: від 20.08.2014 № 463/ОД-14 Про організацію виплат з оплати праці персоналу бюджетних установ, що знаходяться у підпорядкуванні Управління ДПтС України в Луганській області ; від 05.11.2014 № 665/ОД-14 Про організацію виплат з оплати праці персоналу бюджетних установ, що знаходяться у підпорядкуванні Управлінь ДПтС України в Донецькій і Луганській областях ; від 14.11.2014 № 690/ОД-14 Про деякі питання фінансування органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС України в Донецькій та Луганській областях .

Два перших із наведених наказів за своєю юридичною природою не є нормативно-правовими актами, які б змінювали чи встановлювали порядок виплати грошового забезпечення персоналу установ виконання покарань на тимчасово неконтрольованій території у серпні-листопаді 2014 року. Дані накази навпаки суперечили чинному на той час законодавству щодо оплати праці та виплати грошового забезпечення, тому не утворювали відповідних правових наслідків.

Щодо третього наказу від 14.11.2014 № 690/ОД-14 Про деякі питання фінансування органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС України в Донецькій та Луганській областях , то цей наказ виданий на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 595, якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.

Зазначив, що управління ДПтС України в Луганській області перебуває в стадії ліквідації, у зв`язку з чим всі його рахунки закриті з причини відсутності на них грошових коштів, тому твердження позивача про те, що кошти, призначені для виплати їй заборгованості по грошовому забезпеченню залишились у розпорядженні зазначеного управління, є хибними, оскільки, відповідно до наведених вище обставин та чинного законодавства, відповідач в особі Управління ДПтС України в Луганській області не є колишнім роботодавцем в контексті трудових відносин з ОСОБА_1 , і відповідно, не наділений повноваженнями щодо проведення розрахунків з позивачем.

Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності учасників справи, відповідно до статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 06.03.1997 по 02.12.2014 проходила безперервну службу в органах МВС України та Державної пенітенціарної служби України, що підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (арк. спр. 6-зворот).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою від 23.12.2014 № 924003752 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 6).

Наказом Брянківської виправної колонії № 11 від 02.12.2014 № 83 о/с позивача звільнено зі служби, що також підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (арк. спр. 6-зворот).

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758, виданою бухгалтерією Брянківської виправної колонії № 11, прапорщику внутрішньої служби відділу нагляду і безпеки ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення: за жовтень 2014 року у розмірі 3227,09 грн; за листопад 2014 року - 3289,21 грн; за грудень 2014 року - 58,79 грн. Грошова допомога при звільненні складає 19423,69 грн, компенсація за дні не використаної відпустки - 2653,92 грн. Грошове забезпечення на дату складання довідки не виплачено. Загальна сума заборгованості складає 28652,70 грн (арк. спр. 10).

Позивач звернулася до Управління ДПТС в Луганській області із заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги при звільненні, за результатами розгляду якої листом від 10.09.2015 за № 6/75-15/Б-74 позивачу відмовлено у здійсненні таких виплат, з посиланням на те, що заробітна плата, а також допомога може бути виплачена після того, як територія, на якій дислокується Брянківська виправна колонія (№ 11), буде повернута під контроль органів державної влади, або установа буде переміщена у населений пункт на контрольовану територію, у повному обсязі за рахунок кошторису Брянківської виправної колонії (№ 11), яка відповідно до п. 15 Положення про Брянківську виправну колонію управління ДПтС України в Луганській області (№ 11), затвердженого наказом ДПтС України від 27.04.2012 № 267 «Про затвердження Положень про установи виконання покарань та слідчі ізолятори управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області» , є окремою юридичною особою та виконує повноваження розпорядника бюджетних коштів 3 рівня. В зв`язку з чим, всі функції по виплатам заробітної плати працівникам, які перебували з нею в трудових відносинах, виконувала самостійно. Згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» , дорученнями Президента України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, дорученнями Кабінету Міністрів України та постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» казначейське обслуговування бюджетів, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, розташованих на території Донецької та Луганської області, що не контролюється українською владою, не здійснювалося, а також банками України було призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій. Для отримання фінансування на виплату заробітної плати, та інші витрати Брянківська виправна колонія (№ 11) повинна була здійснити переміщення, зі збереженням своїх основних функцій, з території, де органи державної влади України тимчасово не виконують свої повноваження, на територію, яка контролюється українською владою, та зареєструватися в органах Державної казначейської служби України як юридична особа, яка змінила місцезнаходження (арк. спр. 8-9).

Листом Державної пенітенціарної служби України від 11.08.2016 за № 4/3-6/09-16/Б-4360 позивачу також відмовлено у виплаті заборгованості по грошовому забезпеченню, компенсації за дні невикористаної відпустки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з Брянківської виправної колонії № 11, з посиланням на те, що витрати державного бюджету у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, здійснюється після повернення територій під контроль державної влади, а також на відсутність підтверджуючих документів щодо нарахування та виплати позивачу зазначених виплат та не можливості перевірити наявність існування заборгованості із цих виплат (арк. спр. 9-зворот).

Наказом ДПтС України від 20.08.2014 № 463/ОД-14 Про організацію виплат з оплати праці персоналу бюджетних установ, що знаходяться у підпорядкуванні управління ДПтС України в Луганській області у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Луганської області, блокуванням діяльності територіального органу Державної казначейської служби України в Луганській області, а також неможливістю здійснення розрахунково-касових операцій управлінням ДПтС України в Луганській області, установами виконання покарань та слідчими ізоляторами, що розташовані в Луганській області тимчасово з 18 серпня 2014 року перевести органи і установи, що знаходяться у підпорядкуванні управління ДПтС України в Луганській області, на фінансове забезпечення в частині здійснення видатків на оплату праці та нарахувань на заробітну плату персоналу до управління ДПтС України в Полтавській області (а.с.169-171).

Наказом ДПтС України від 05.11.2014 № 665/ОД-14 Про організацію виплат з оплати праці персоналу бюджетних установ, що знаходяться у підпорядкуванні управлінь ДПтС України в Донецькій і Луганській областях у зв`язку із відновленням роботи органів Державної казначейськовї служби України в Донецькій і Луганській областях у жовтні поточного року та перереєстрації в них управлінь ДПтС України в Донецькій та Луганській областях начальникам управлінь ДПтС України в Донецькій ( ОСОБА_3 ) та Луганській ( ОСОБА_4 ) областях забезпечити виплату грошового забезпечення та заробітної плати персоналу органів та установ виконання покарань, слідчих ізоляторів в Донецькій та Луганській областях; щомісячне подання до департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДПтС України заявок на необхідний обсяг фінансування на виплату грошового забезпечення та заробітної плати до 5 числа місяця , в якому здійснити таке фінансування. Визнати таким що втратили чинність, зокрема, наказ ДПтС України від 20.08.2014 № 463/ОД-14 Про організацію виплат з оплати праці персоналу бюджетних установ, що знаходяться у підпорядкуванні управління ДПтС України в Луганській області (а.с.172).

Наказом ДПтС України від 14.11.2014 № 690/ОД-14 Про деякі питання фінансування органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС України в Донецькій та Луганській областях до 01 грудня 2014 року здійснити переміщення управління ДПтС України в Луганській області, відділу оперативного чергування, збору та узагальнення інформації управління ДПтС України в Луганській області, міжрегіонального воєнізованого формування Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - підрозділи управління в Луганській області) із запровадженням їх основних функцій з м.Луганська до м.Сєвєродонецька Луганської області. У пункті 6.2 зазначено, що заробітну плату (грошове забезпечення) працівникам (особам рядового і начальницького складу) органів і установ за період, коли вони розмішувалися на тимчасово неконтрольованій території, після повернення цієї території під контроль органів державної влади України або переміщення на контрольовану територію виплачувати у встановленому порядку в повному обсязі за рахунок цих органів та установ (а.с.173-174).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Брянківська виправна колонія № 11 зареєстрована як юридична особа, відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення відсутні (арк. спр. 21-23).

Наказом голови комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 30.09.2016 № 288/ОД-16 було утворено комісію з ліквідації Управління ДПтС України в Луганській області (а.с.180).

На час розгляду справи за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань управління ДПтС України в Луганській області як юридичну особу не припинено.

Постановою Верховного Суду від 06.08.2020 скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 у справі № 812/659/17, справу направлено на новий розгляд (а.с.119-129).

В своїй постанові Верховний Суд визнав правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачка у день звільнення протиправно не отримала грошове забезпечення, компенсацію за дні невикористаної відпустки та грошову допомогу при звільненні, прямо зазначивши, що в цій частині позовні вимоги правильно було задоволено.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний Суд, у своїй постанові, зокрема, вказав, що вирішуючи спір в частині визначення належного відповідача з якого необхідно стягнути грошове забезпечення позивачки та позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами першої та апеляційної інстанції безпідставно не було враховано накази ДПтС України від 20.08.2014 №463/ОД-14, від 05.11.2014 №665/ОД-14 та від 14.11.2014 №690/ОД-14, без дослідження яких рішення судів попередніх інстанцій неможливо визнати обґрунтованими.

Верховний Суд в цій постанові також зазначив, що зокрема, станом на 02.12.2014 момент звільнення позивачки із займаної посади саме на посадову особу управління ДПтС України в Луганській області був покладений обов`язок щодо забезпечення виплати грошового забезпечення та заробітної плати персоналу установ виконання покарань в Луганській області, щомісячне подання до департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДПтС України заявок на необхідний обсяг фінансування на виплату грошового забезпечення та заробітної плати до 5 числа місяця, в якому необхідно здійснити таке фінансування. Тобто, відносно позивачки наказом ДПтС України від 05.11.2014 за № 665/ОД-14 було чітко визначено і посадову особу, і порядок фінансування на виплату належного їй грошового забезпечення та заробітної плати.

Відповідно до ч.5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, враховуючи Висновки Верховного Суду, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи) (пункт 2 Постанови № 1294).

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Інструкція № 222).

Підпунктом 1.6 Інструкції № 222 визначено, що ця Інструкція застосовується при виплаті грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади рядового і начальницького складу в Державному департаменті України з питань виконання покарань (далі - Департамент), його територіальних органах управління, кримінально-виконавчих інспекціях, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах, закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи й установи).

Відповідно до підпункту 1.14 Інструкції № 222 грошове забезпечення, що належить особі рядового чи начальницького складу і своєчасно не виплачене їй або виплачене в меншому ніж належало розмірі не з її вини, виплачується за весь період, протягом якого ця особа мала право на нього.

У разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п`ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2-17.4 цієї Інструкції) (підпункт 17.1 Інструкції № 222).

Відповідно до підпункту 17.5 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

Також, відповідно до підпункту 18.1 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд зазначає, що право позивача на отримання сум грошового забезпечення при звільненні має майновий характер, отже на захист цього права розповсюджується дія статті 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини.

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до правової позиції викладеної в Рішенні ЄСПЛ «Михайлюк та Петров проти України» від 10.12.2009 (п.25 Рішення) зазначається, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і потребує, аби воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі "Von Maltzan and Others v. Germany"). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) - на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме виплати пенсій як гарантії соціального захисту, повинна застосовуватися в Україні. Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСІІЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 (яка набрала чинності 11.11.2014) затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.

Отже, як положення Тимчасового порядку так і прийнятого на його підставі наказу Державної пенітенціарної служби України від 14.11.2014 № 690/ОД-14 Про деякі питання фінансування органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС України в Донецькій та Луганській областях мають застосовуватися до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить зазначеним вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з урахуванням правозастосовчої практики ЄСПЛ, та не порушують майнові права позивача, наявність яких визнана Верховним Судом при розгляді цієї справи.

Крім того, пунктом 4 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Як встановлено судом установа, в якій працювала позивач, не була переміщена (перереєстрована) на підконтрольну Українській владі територію, отже відповідних управління ДПтС України в Луганській області не приймало.

Верховний Суд щодо розгляду цієї справи визначився, що зокрема, станом на 02.12.2014 момент звільнення позивачки із займаної посади саме на посадову особу управління ДПтС України в Луганській області був покладений обов`язок щодо забезпечення виплати грошового забезпечення та заробітної плати персоналу установ виконання покарань в Луганській області, щомісячне подання до департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДПтС України заявок на необхідний обсяг фінансування на виплату грошового забезпечення та заробітної плати до 5 числа місяця, в якому необхідно здійснити таке фінансування. Тобто, відносно позивачки наказом ДПтС України від 05.11.2014 за № 665/ОД-14 було чітко визначено і посадову особу, і порядок фінансування на виплату належного їй грошового забезпечення та заробітної плати. На думку Верховного суду ці обставини мають бути враховані судом під час нового розгляду справи в частині визначення належного відповідача з якого необхідно стягнути грошове забезпечення позивачки та позовних вимог про стягнення середнього заробітку.

Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, вимоги наказу ДПтС України від 05.11.2014 за № 665/ОД-14, суд, здійснюючи новий розгляд справи на підставі чинного на час такого розгляду процесуального законодавства, керуючись вимогами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне для ефективного захисту порушених прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача - управління ДПтС України в Луганській області щодо незабезпечення виплати позивачу всіх сум, що належать їй від установи в день звільнення.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивач у день звільнення мала право отримати грошове забезпечення, компенсацію за дні невикористаної відпустки та грошову допомогу при звільненні

Разом з тим, позивачем такі виплати при звільненні не отримано, що підтверджено довідкою Брянківської виправної колонії № 11 від 02.12.2014 № 24/4758 (арк. спр. 10).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі не довели наявності тих обставин, що видані позивачу Брянківською виправною колонією № 11 при звільненні документи є недопустимими, недостовірними та неналежними доказами відповідно до вимог ст.ст.73-75 КАС України.

Також відповідачами суду не надано доказів на підтвердження тих обставин, що на час розгляду даної адміністративної справи заборгованість перед позивачем погашена.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заборгованість із виплати грошового забезпечення у розмірі 6575,09 грн, компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн, а також грошова допомога при звільненні у розмірі 19423,69 грн мають бути стягнуті саме з Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області яке на час розгляду справи не припинено як юридичну особу за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, вимоги позивача про стягнення зазначених в позові сум, які мали бути сплачені їй під час звільнення, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць.

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758 грошове забезпечення позивача за листопад 2014 року - 3289,21 грн, тому рішення суду підлягає негайному виконанню в межах цієї суми стягнення.

Враховуючи висловлену в цій справі позицію Верховного Суду, що правильне визначення відповідача в цій справі, на якого наказом ДПтС України від 05.11.2014 за № 665/ОД-14 був покладений обов`язок щодо забезпечення виплати грошового забезпечення та заробітної плати персоналу установ виконання покарань в Луганській області, впливає також іна вирішення питання щодо розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку, суд дійшов таких висновків.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та вина власника (уповноваженого органу).

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

Враховуючи встановлені судом обставини, в тому числі, що позивач зверталася до відповідача Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській областіі з заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги при звільненні, за результатами розгляду якої листом від 10.09.2015 за № 6/75-15/Б-74 позивачу відмовлено у здійсненні таких виплат, суд дійшов висновку, що невиплата зазначених в позові сум, належних позивачу при звільненні сталася саме з вини відповідача Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, тому сума середнього заробітку за час затримки такого розрахунку має бути стягнута з цієї установи.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд здійснює розрахунок середнього заробітку згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

Відповідно до довідки Брянківської виправної колонії № 11 від 02.12.2014 № 24/4758 (арк. спр. 10) сума середньоденної заробітної плати за два останні повні місяці роботи позивача складає (3227,09 грн + 3289,21 грн) : 43 дні = 151,54 гривень.

Оскільки день звільнення (02.12.2014) є останнім робочим днем позивача, то період вимушеного прогулу розпочинається з наступної дати, що слідує за днем звільнення, в даному випадку це 03.12.2014.

Отже суму середнього заробітку (в межах позовних вимог) слід обраховувати з 03.12.2014 по день звернення позивача до суду із позовною заявою 04.05.2017, що складає 883 робочих днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 133809,82 грн (151,54 грн х 883 робочих днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди, суд дійшов таких висновків.

Частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З аналізу зазначених норм вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 1 та 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Вирішуючи питання щодо наявності моральних страждань позивача, викликаних протиправною бездіяльністю Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області щодо незабезпечення виплати ОСОБА_1 всіх сум, що належать їй від установи в день звільнення, відмові у виплаті цих сум на її звернення, спричинили скрутне матеріальне становище позивача, яка переїхала на підконтрольну Україні територію та була певний час позбавлена житла та роботи внаслідок незалежних від її волі обставин, пов`язаних з подіями АТО. Таке ставлення позивача, звісно викликали почуття безпорадності, тривогу, занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, про які позивач зазначила у позові. Однак, певних доказів на підтвердження інших обставин, зазначених позивачем в обгрунтування таких позовних вимог (склад сім`ї, стан здорові`я тощо), суду не надано, тому вимоги в частині відшкодування завданої моральної шкоди суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000 гривень, які має бути стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє за необгрунтованістю.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору у сумі 640,00 грн (а.с.19) за вимогою про стягнення моральної шкоди, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу не відшкодовуються.

В іншій частині позовних вимог відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, за приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про розподіл судових витрат в цій частині судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11) про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області щодо незабезпечення виплати ОСОБА_1 всіх сум, що належать їй від установи в день звільнення.

Стягнути з Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , тимчасове місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати сум:

грошового забезпечення за період з жовтня по грудень 2014 року у загальному розмірі 6575,09 грн (шість тисяч п`ятсот сімдесят п`ять гривень 09 коп.);

компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн (дві тисячі шістсот п`ятдесят три гривні 92 коп.);

грошової допомоги при звільненні у розмірі 19423,69 грн (дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять три гривні 69 коп.),

а всього 28652,70 грн (двадцять вісім тисяч шістсот п`ятдесят дві гривні 70 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів;

а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.12.2014 по 04.05.2017 у розмірі - 133809,82 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот дев`ять гривень 82 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів;

суми відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3289,21 грн (три тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень 21 коп.) допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повний текст рішення складено 07 грудня 2020 року.

Суддя В.С. Шембелян