Рішення

від 16.12.2020 по справі 480/5738/20

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року Справа №480/5738/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Маківського А.В.,

представника відповідача - Маляренка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5738/20 за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області про визнання протиправними та скасування пунктів розпорядження та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Липоводолинської районної державної адміністрації, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просить:

- визнати протиправним та скасувати пункти 1,2,3 розпорядження Липоводолинської районної державної адміністрації №86-ОД від 26.05.2020р.;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Липоводолинської районної державної адміністрації №39-К від 29.07.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської районної державної адміністрації;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської районної державної адміністрації;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 29.07.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської районної державної адміністрації згідно пункту 1 ст.40 КЗпП України (наказ про звільнення №39 -К від 29.07.2020 року).

Позивач вважає її звільнення незаконним з огляду на те, що вона являється матір`ю одиничкою, на її утриманні знаходиться непрацездатна мати інвалід третьої групи та неповнолітня дитина. Відтак на думку позивачки, її звільнення допускається винятково у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов`язковим працевлаштуванням.

Позивач стверджує, що в апараті Липоводолинської РДА та її структурних підрозділах наявні вакантні посади, проте жодна з них їй не пропонувалася

Також позивач вважає незаконними дії відповідача щодо ліквідації сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг, оскільки при реалізації розпорядження №86 - ОД відповідачем не було дотримано вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1096 Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91 , якою, на думку позивача, було заборонено скорочення чисельності адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними адміністраціями до настання певних умов.

Отже на переконання позивача, ліквідація сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг відбулася з порушеннями вимог законодавства, а відтак п.1,2,3 Розпорядження Липоводолинської РДА №86 - ОД від 26.05.2020 року повинні бути скасовані.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами зального позовного провадження.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що з метою уникнення дублювання функцій районної державної адміністрації та органів місцевого самоврядування щодо надання адміністративних послуг у ЦНАП, зокрема, у об`єднаних територіальних громадах, адміністративні центри яких є одночасно районними центрами та забезпечення раціонального використання бюджетних коштів 26.05.2020 року головою Липоводолинської РДА прийняте рішення про ліквідацію сектору з питань організації діяльності ЦНАП Липоводолинської РДА та виведення посади державного реєстратора цього сектору з 25 липня 2020 року (розпорядженням голови Липоводолинської РДА № 86-ОД Про внесення змін до розпорядження голови Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області від 22.11.2019 № 180-ОД (п. 1,3, 10 розпорядження № 86-ОД).

28.05.2020 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення з займаної посади з 27.07.2020 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить її підпис на попередженні та запропоновано вакантну посаду в структурному підрозділі Липоводолинської РДА.

Відповідач стверджує, що за період з 28.05.2020 по 29.07.2020 року в апараті та структурних підрозділах Липоводолинської РДА були відсутні посади державної служби які відповідають категорії В - рівнозначні займаній категорії посад державного реєстратора, яку займала ОСОБА_1 . Враховуючи відсутність вакантних посад в Липоводолинській РДА, рекомендовано звернутися до начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Липоводолинської РДА (окрема юридична особа) щодо заповнення наявної вакантної посади спеціаліста цього відділу (категорії В), як до керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. ОСОБА_1 до керівника відділу освіти, молоді та спорту Липоводолинської РДА не зверталась.

Ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, позивач перебувала на державній службі в Липоводолинській РДА, зокрема, наказом керівника апарату Липоводолинської РДА № 89-К від 28.12.2019 ОСОБА_1 було переведено на посаду державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА.

26.05.2020 року, розпорядження голови Липоводолинської РДА №86 - ОД Про внесення змін до розпорядження голови Липоводолинської РДА Сумської області від 22.11.2019 року №180 - ОД , ліквідовано сектор з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА та виведено посаду державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА (п. 1, 3 розпорядження №86 - ОД), визначено, що зміни в структурі Липоводолинської РДА набувають чинності з 25 липня 2020 року (а.с. 26 - 28).

27.05.2020 року наказом керівника апарату Липоводолинської РДА №30 - К Про попередження працівників Липоводолинської РДА про зміну істотних умов праці та вивільнення із займаних посад прийнято рішення про персональне попередження правників адміністрації про заплановане вивільнення через два місяці згідно списку який додається до наказу (а.с. 29 - 31).

28.05.2020 року ОСОБА_1 було попереджено, що у зв`язку з оптимізацією структури Липоводолинської РДА та забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, її буде звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України 27.07.2020 року (а.с. 32).

Наказом №39- К від 29.07.2020 року, ОСОБА_1 , було звільнено з посади державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської районної державної адміністрації згідно пункту 1 ст.40 КЗпП України (а.с. 33).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу . Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно ст.3 Закону України Про державну службу , цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 - 3 ст.5 Закону України Про державну службу передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України Про державну службу , державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, статтею 87 Закону України Про державну службу , зокрема відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України від 14 січня 2020 року N 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону України Про державну службу .

Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.1ч.1 ст.40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Суд зазначає, що законодавцем були внесені зміни до Кодексу законів про працю України, так Законом України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набув чинності 02.02.2020, статтю 49-2 Кодексу законів про працю України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

При цьому, частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Суд акцентує увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, які одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із статтею 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України.

Відповідно ч.3 ст.184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Аналіз третьою статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення окремих категорій працівників, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Суд зазначає, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Порушення трудових прав та їх гарантій є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

На думку Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019, держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.

Суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" та Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII.

Відповідно до п.1, п.8, п.24 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) (далі - Європейська соціальна хартія), кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає; працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист; усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.2 Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України, зокрема, пункти 1, 2, 3, 4 статті 1; пункти 1, 2, 3, 4, 5 статті 8; статтю 24 частини II Хартії.

Пунктами 1,2 ст. 1 ч.ІІ Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.

Згідно з ст.24 ч.ІІ Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 р. (далі - Конвенція МОП №158), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно із п. а ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП № 158, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Наведені положення підлягають застосуванню до досліджуваних правових відносин у питанні оцінки правомірності звільнення позивача.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивачка є матір`ю одиначкою, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), де відомості про батька зазначені відповідно до ч.І ст.135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері дитини).

На утриманні позивачки знаходиться непрацездатна мати інвалід третьої групи ( довідка до акту огляду МСЕК №047353, пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ) та неповнолітня дитина (довідка №2075 від 28.08.2020 року), відтак звільнення позивачки допускається винятково у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов`язковим працевлаштуванням.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в даному випадку було ліквідовано лише структурний підрозділ Липоводолинської РДА - сектор з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг, тоді як сама установа ліквідована не була та на даний час функціонує у звичному режимі.

Також судом встановлено, що під час попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення відповідачем не було запропоновано жодної посади для її подальшого працевлаштування.

При цьому, рекомендація позивачці самостійно звернутися до начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Липоводолинської РДА щодо заповнення вакантної посади спеціаліста відділу за своєю суттю не являється пропозицією щодо працевлаштування відповідно до вимог трудового законодавства.

Таким чином, враховуючи зазначене суд доходить висновку, що звільнення позивачки було проведене з порушенням перелічених вище вимог законодавства та без дотримання гарантій встановлених державою щодо обмеження звільнення окремих категорій працівників, зокрема, одиноких матерів.

Суд вирішуючи даний спір виходить з критеріїв правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене також виходить із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та таким, що виданий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю.

Отже, цей наказ є таким, що підлягає скасуванню судом як протиправний.

Разом з тим, скасування наказу про звільнення позивача відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської районної державної адміністрації.

Також відповідно до абз.2 ст.235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який застосовується, зокрема, у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до оскаржуваного наказу останнім робочим днем позивача є 29.07.2020 року, тому сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню, починаючи з 30.07.2020 року (наступний за датою звільнення робочий день) по день постановлення судового рішення в справі.

Згідно наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи, що передували звільненню складає 434,24 грн. (а.с. 74)

При цьому відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19 кількість робочих днів у, у липні - 2, у серпні - 20, у вересні - 22, у жовтні - 21 , у листопаді - 21, у грудні по день прийняття рішення - 12 (всього 98 робочих дня).

Отже за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає нарахуванню та стягненню сума середньої заробітної плати в розмірі 42555,52грн. (98 р.д X 434,24 грн).

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування пунктів 1,2,3 розпорядження Липоводолинської районної державної адміністрації №86-ОД від 26.05.2020р., суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Як вже зазначалося судом вище, відповідно до п.1 - 3 розпорядження голови Липоводолинської РДА №86 - ОД Про внесення змін до розпорядження голови Липоводолинської РДА Сумської області від 22.11.2019 року №180 - ОД від 26.05.2020 року, ліквідовано сектор з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА; виведено посаду завідувача сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА; виведено посаду державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА(а.с. 26 - 28).

Відповідно до статті 5 Закону України Про місцеві державні адміністрації склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про адміністративні послуги , у разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу для здійснення матеріально-технічного та організаційного забезпечення діяльності центру надання адміністративних послуг у структурі відповідної районної державної адміністрації утворюється відповідний структурний підрозділ, на який покладаються керівництво та відповідальність за організацію діяльності такого центру. Положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент затверджуються органом, який прийняв рішення про утворення центру.

Згідно затвердженого постановою КМУ від 20.02.2013 р. №118 Примірного положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент, Положення про сектор з організації діяльності ЦНАП Липоводолинської РДА затвердженого розпорядженням голови Липоводолинської РДА від 28.12.2019 року №218-ОД, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації центру як постійно діючого робочого органу або структурного підрозділу місцевої держадміністрації приймається головою відповідної держадміністрації.

Суд зазначає, що в основу чинної реформи децентралізації покладено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р (далі - Концепція). Відповідно до Концепції, одним з пріоритетних завдань реформи є забезпечення доступності та якості публічних послуг, а доступність та належна якість публічних (у т.ч. адміністративних) послуг забезпечується шляхом оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за принципами субсидіарності та децентралізації .

30 червня 2019 року за результатами проведення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад та відповідних сільських, селищних, міських голів на території району утворено 2 об`єднані територіальні громади (далі ОТГ) Липоводолинська селищна та Синівська сільська рада, до складу яких увійшли 17 із 19 сільських рад району. З метою подальшої децентралізації розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 723-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області затверджено 100% розподіл території району на громади.

Судом встановлено, що рішенням Липоводолинської селищної ради від 25.06.2020 утворено Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), затверджено Положення про ЦНАП та графік роботи (а.с. 131 - 160). Також рішенням Синівської сільської ради від 05.06.2019 було створено відділ Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Синівської сільської ради, затверджено Положення про відділ Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Синівської сільської ради та графік роботи (а.с. 161 - 165).

Крім того, з метою якісного забезпечення населення району адміністративними послугами між Липоводолинською РДА та Липоводолинською селищною радою, Синівською сільською радою підписані Меморандуми про надання послуг при ліквідації сектору з організації діяльності ЦНАП Липоводолинської РДА (а.с. 71 - 73).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1096 Про внесення зміни у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 91 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 91 Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій доповнивши примітки до нього пунктом 3 такого змісту Під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій не скорочується чисельність адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними держадміністраціями, до набрання чинності змін до Закону України Про адміністративні послуги щодо ліквідації таких центрів та за умови утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів .

Отже зазначеною нормою до настання перелічених обставин, визначені обмеження щодо скорочення чисельності адміністраторів центрів надання адміністративних послуг.

За змістом ч.1 ст.13 Закону України Про адміністративні послуги , адміністратор - посадова особа органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, яка організовує надання адміністративних послуг шляхом взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Разом з тим, судом встановлено, що до звільнення позивачка займала посаду державного реєстратора (а не адміністратора) сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолинської РДА.

Враховуючи вище викладене, суд доходить висновку, що приймаючи розпорядження №86 - ОД Про внесення змін до розпорядження голови Липоводолинської РДА Сумської області від 22.11.2019 року №180 - ОД від 26.05.2020, відповідач діяв у спосіб та у межах повноважень, визначених законодавством, відтак зазначені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді публічної служби та виплати середнього заробітку за один місяць, що складає 9119,04 грн.

Разом з тим суд зазначає, що оскільки позивачу було відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пунктів 1,2,3 розпорядження Липоводолинської районної державної адміністрації №86-ОД від 26.05.2020р., сплачений судовий збір за дану позовну вимогу стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області про визнання протиправними та скасування пунктів розпорядження та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - задовольниити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Липоводолинської районної державної адміністрації №39 - К від 29.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолиської районної державної адміністрації.

Поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора сектору з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Липоводолиської районної державної адміністрації.

Стягнути з Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області (вул. Полтавська, 32, смт. Липова Долина, Сумська область, 42500, код ЄДРПОУ 04058097) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 555,52 грн (сорок дві тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 52 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.12.2020 року.

Суддя В.О. Павлічек