Рішення

від 21.12.2020 по справі 640/14417/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м. Київ № 640/14417/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Громадської організації Низова ініціатива до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу №Н-88 від 05.02.2020,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Громадська організація Низова ініціатива (надалі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (надалі також - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, приймаючи спірний наказ, порушив законні інтереси позивача у культурній і соціальній сферах, а перейменування об`єктів міського підпорядкування, як соціальне явище, становить особливий соціальний і психологічний інтерес у мешканців міста Києва. Водночас оскаржуваним наказом передбачено перейменування станції швидкісного трамваю, що передбачає витрати з бюджету міста Києва, оскільки зміна назви станції тягне за собою заміну навігаційних схем та покажчиків по всій лінії швидкісного трамваю та інших місцях, де використовується схема рейкового транспорту столиці (вагони та станції метрополітену, міської електрички).

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020 до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 відмовлено позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Представником відповідача на адресу суду подано відзиви на заявлений адміністративний позов, в якому просить відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач стверджує, що спірний наказ №Н-88 від 05.02.2020 прийнято відповідачем в порушення пунктів 6, 7 розділу І Порядку найменування об`єктів міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 13.11.2013 року №432/9920.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.

Наказом відповідача №Н-88 від 05.02.2020 перейменовано станцію Правобережної лінії Київського швидкісного трамвая Польова на станцію Олекси Тихого .

Рішенням КМР від 13 листопада 2013 року N 432/9920 затверджено Порядок найменування об`єктів міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві (далі - Порядок).

Відповідно до ч.6, 7 Порядку до основних вимог та правил найменування зупинок наземного міського транспорту належать:

- найменування зупинок наземного транспорту повинні бути максимально пов`язані зі значимими для орієнтації в місті об`єктами;

- найменування зупинок наземного транспорту визначаються переважно місцевою топографією. Вони не повинні повторюватися в межах міських транспортних маршрутів;

- в найменуваннях зупинок наземного транспорту мотивація увічнення пам`яті може бути пов`язана тільки з уже існуючими назвами географічних та інших об`єктів міста.

Найменування районів, інших об`єктів міського підпорядкування здійснюється рішенням Київської міської ради за поданням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення КМР від 22.01.2015 №34/899 Про затвердження офіційного довідника Вулиці міста Києва в місті Києві наявне дублювання назви вулиці Польова у Дарницькому, Деснянському, Солом`янському районах міста Києва.

Відповідно до рішення КМР від 14.11.2019 №216/7789 Про перейменування вулиці у Солом`янському районі міста Києва КМР вирішила перейменувати вулицю Виборзька у Солом`янському районі міста Києва на вулицю Олекси Тихого, що є чинним.

З практичної точки зору назва зупинки Польова не може бути орієнтацією для пасажирів швидкісного трамваю та загалом киян у міському просторі, оскільки залишилася замкнутою з протилежного боку вулиці Борщагівської та станції швидкісного трамваю.

Позивач стверджує, що громадкість не підтримує перейменування станції, проте ГО не надано доказів, що підтверджують повноваження з представництва інтересів громадкості, адже відповідно до ч.3 ст.1 Закону України Про громадські об`єднання Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

У той час, відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Посилання позивача на петицію про збереження назви станції швидкісного трамвая Польова не приймається до уваги, оскільки не отримала 10 000 підписів для її розгляду відповідальними особами, відповідно до Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій, затвердженого рішенням КМР від 08.10.2015 №103/2006, відтак не може відображати думку громадкості та не була нею підтримана.

Таким чином, оскаржуваний наказ прийнято структурним підрозділом виконавчого органу КМР (КМДА) Департаментом, тобто уповноваженим виконавчим органом представницького органу територіальної громади міста Києва, КМР, задля ефективного орієнтування пасажирів у просторі та на місцевості, при цьому, перейменування зупинки на честь Олекси Тихого є гідним влаштуванням національного героя України, одного з моральних авторитетів українського дисидентського руху н підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також суд зазначає, що частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа №800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п.2, п.7, п.8, п.9 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Тобто, із змісту зазначених зазначеної норми вбачається, що судовому захисту в адміністративних судах підлягає лише порушене право (свобода, інтерес), а отже. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків позивача, а також встановлені законом умови їх реалізації.

В спірних правовідносинах зв`язок між перейменуванням зупинки наземного транспорту та інтересом позивача щодо захисту прав та інтересів своїх членів, а також інших осіб, відсутній. Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, не обґрунтував, які саме його особисті права, свободи чи законні інтереси порушені відповідачем, тим більше не довів, що в результаті прийнятого наказу виникають обмеження прав та обов`язків для позивача.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб`єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Проте позивачем не надано обґрунтувань того, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та спрямованим на відновлення його порушених прав.

У випадку порушення прав позивача особою, що виступає як суб`єкт владних повноважень, позивач не позбавлений права оскаржити конкретні дії або акти, що ним були прийняті та стосуються безпосередньо позивача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного та системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені адміністративного позову.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій