Постанова

від 09.04.2021 по справі 640/14417/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14417/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Вінокуровій І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації Низова ініціатива на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації Низова ініціатива до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація Низова ініціатива звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач, приймаючи спірний наказ, порушив законні інтереси позивача у культурній і соціальній сферах, а перейменування об`єктів міського підпорядкування, як соціальне явище, становить особливий соціальний і психологічний інтерес у мешканців міста Києва. Водночас, оскаржуваним наказом передбачено перейменування станції швидкісного трамваю, що передбачає витрати з бюджету міста Києва, оскільки зміна назви станції тягне за собою заміну навігаційних схем та покажчиків по всій лінії швидкісного трамваю та інших місцях, де використовується схема рейкового транспорту столиці (вагони та станції метрополітену, міської електрички).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Громадська організація Низова ініціатива , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що оскаржуваними діями та рішеннями відповідачем порушено законні інтереси позивача у культурній і соціальній сферах, а перейменування об`єктів міського підпорядкування, як соціальне явище безумовно становить особливий соціальний і психологічний інтерес у мешканців міста Києва, а тому законодавство захищає поряд з правом також і інтереси щодо назв як об`єктивно існуючу і суб`єктивну усвідомлену соціальну потребу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його законні права порушуються, оспорюються чи не визнаються відповідачем.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом відповідача №Н-88 від 05.02.2020 перейменовано станцію Правобережної лінії Київського швидкісного трамвая Польова на станцію Олекси Тихого .

Рішенням КМР від 13 листопада 2013 року N 432/9920 затверджено Порядок найменування об`єктів міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві (далі - Порядок).

Відповідно до ч.6, 7 Порядку до основних вимог та правил найменування зупинок наземного міського транспорту належать:

- найменування зупинок наземного транспорту повинні бути максимально пов`язані зі значимими для орієнтації в місті об`єктами;

- найменування зупинок наземного транспорту визначаються переважно місцевою топографією. Вони не повинні повторюватися в межах міських транспортних маршрутів;

- в найменуваннях зупинок наземного транспорту мотивація увічнення пам`яті може бути пов`язана тільки з уже існуючими назвами географічних та інших об`єктів міста.

Найменування районів, інших об`єктів міського підпорядкування здійснюється рішенням Київської міської ради за поданням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення КМР від 22.01.2015 №34/899 Про затвердження офіційного довідника Вулиці міста Києва в місті Києві наявне дублювання назви вулиці Польова у Дарницькому, Деснянському, Солом`янському районах міста Києва.

Відповідно до рішення КМР від 14.11.2019 №216/7789 Про перейменування вулиці у Солом`янському районі міста Києва КМР вирішила перейменувати вулицю Виборзька у Солом`янському районі міста Києва на вулицю Олекси Тихого, що є чинним.

Позивач стверджує, що громадськість не підтримує перейменування станції, проте ГО не надано доказів, що підтверджують повноваження з представництва інтересів громадськості, адже відповідно до ч.3 ст.1 Закону України Про громадські об`єднання Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Вважаючи наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020 протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах зв`язок між перейменуванням зупинки наземного транспорту та інтересом позивача щодо захисту прав та інтересів своїх членів, а також інших осіб, відсутній. Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, не обґрунтував, які саме його особисті права, свободи чи законні інтереси порушені відповідачем, тим більше не довів, що в результаті прийнятого наказу виникають обмеження прав та обов`язків для позивача.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015р. по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 року у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі №21-3222а15.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. № 2138а15.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18.

Водночас, під час розгляду справи позивач з посиланням на належні та допустимі докази не довів суду, в чому саме полягає порушення особисто його прав та інтересів у зв`язку з прийняттям наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020. В свою чергу, колегією суддів не встановлено порушення матеріальних прав та інтересів позивача в зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Сама по собі суб`єктивна незгода позивача із оскаржуваним наказом у випадку відсутності доказів щодо порушення прав та інтересів Громадської організації Низова ініціатива , а також інших осіб, не може бути підставою для скасування такого наказу.

Оскільки апелянтом не доведено порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача шляхом прийняття оскаржуваного наказу, інші зауваження апеляційної скарги, зокрема, в частині порушення процедури прийняття цього наказу, колегією суддів до уваги не приймаються.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заяви по суті справи є позов та відзив.

Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції діяв у відповідності до ч. 3 ст. 263 КАС України, відтак, зауваження апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в частині тверджень, що судом не було досліджено відповідь на відзив поданого позивачем, є необґрунтованими.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Громадської організації Низова ініціатива шляхом визнання протиправним наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради про перейменування зупинки наземного транспорту №Н-88 від 05.02.2020.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Громадської організації Низова ініціатива залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко