Рішення

від 23.12.2020 по справі 640/25416/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м. Київ №640/25416/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року №0062274204, №0062244204, №0062054204, вимогу про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві та податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2019 року №0088124204, №0088144204, №0088174204, винесені Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).

Заявлені вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення контролюючого органу винесені на підставі акту, складеного за результатами податкової перевірки позивача, висновки якого є хибними, оскільки останні суперечать приписам податкового законодавства та які зроблені без врахування всіх обставин і поданих до перевірки первинних документів.

Натомість, у поданому відзиві на адміністративний позов позиція відповідача ґрунтується на правомірності прийнятих та оскаржуваних позивачем рішень, оскільки актом податкової перевірки позивача за твердженнями податкового органу підтверджується факт наявності виявлених та оспорюваних позивачем порушень вимог податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, зокрема з мотивів, викладених у поданому відзиві.

Враховуючи, що справа розглядається в спрощеному провадженні, подальший розгляд справи суд ухвалив завершити в порядку спрощеного (письмового) провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, враховуючи доводи, пояснення та заперечення сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27 травня 2019 року №6936, згідно статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, статті 13 розділу IV, статті 25 розділу VI Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI, плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі направлень від 12 червня 2019 року №№ 1174/26-15-42-04, 1175/26-15-42-04, від 25 червня 2019 року №1245/26-15-42-04 уповноваженими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого інспекторами податкового органу виявлено низку порушень вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві подавались заперечення від 31 липня 2019 року №б/н (вх. №К/135658/ФОП від 01 серпня 2019 року), після розгляду яких рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 12 серпня 2019 року №93666/К/26-15-42-04-27 висновки акту від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 вирішено викласти в редакції, згідно якої документальною плановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 було встановлено порушення: - пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 10037,73 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 5632,54 грн., 2017 рік - 900,00 грн., 2018 рік - 3505,19 грн.; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності; - пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за період, що перевірявся, на суму 836,48 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 469,38 грн., 2017 рік - 75,00 грн., 2018 рік - 292,10 грн.; - пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, а також пункту 1, пункту 6 Порядку ведення Книг обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощеному систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218, в частині неналежного ведення обліку витрат; - абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в результаті чого занижено єдиного внеску, що підлягає сплаті на загальну суму 12268,37 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 6884,19 грн., 2017 рік - 1100,08 грн., 2018 рік - 4281,10 грн.; - пункту 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині не своєчасної сплати єдиного внеску; - пункту 198.5 г , пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість та завищення податкового кредиту з ПДВ у період, що перевірявся, в результаті чого встановлено: - завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 8255,00 грн., в тому числі по періодах: червень 2018 року - 4895,00 грн., липень 2018 року - 2558,00 грн., серпень 2018 року - 409,00 грн., вересень 2018 року - 393,00 грн.; - заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 53918,00 грн., в тому числі по періодах: червень 2018 року - 183,00 грн., липень 2018 року - 2337,00 грн., серпень 2018 року - 19729,00 грн., вересень 2018 року - 31276,00 грн., жовтень 2018 року - 393,00 грн.; - пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у частині не складання, не реєстрації в ЄРПН в терміни, встановлені цим Кодексом зведених податкових накладних за товарами, щодо яких суми податку були включені до складу податкового кредиту та використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з акцизного податку; - пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06 липня 1995 року №265/95-ВР в частині того, що у перевіряємому періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року платником частково не вівся облік товарів, сума не облікованих ТМЦ за цінами реалізації складає 47175,97 грн.; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з орендної плати за землю з фізичних осіб.

При цьому, на підставі виявлених податковою перевіркою порушень ГУ ДФС у м. Києві у відношенні позивача також були винесені податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року №№ 0062294204, 0062274204, 0062244204, 0062174204, 0062144204, вимога про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267 та рішення від 14 серпня 2019 року №0062054204.

Також не погоджуючись зі вказаними вище рішеннями контролюючого органу, позивачем до Державної податкової служби України подавались заперечення від 16 вересня 2019 року №1 (вх. №3135/6 від 18 вересня 2019 року), які рішенням ДПС України від 13 листопада 2019 року №9246/6/99-11-08-05-04 задоволені частково, а саме: ППР від 14 серпня 2019 року №0062144204 скасовано в частині податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 320,08 грн. та штрафних санкцій у розмірі 80,00 грн.; ППР від 14 серпня 2019 року №0062174204 скасовано в частині податкового зобов`язання з військового збору у розмірі 26,67 грн. та штрафних санкцій у розмірі 6,67 грн.; ППР від 14 серпня 2019 року №0062294204 скасовано в частині застосованих штрафних санкцій поза межами строків, визначених пунктом 114.1 статті 114, статті 102 Податкового кодексу України. В іншій частині зазначенні ППР, а також ППР від 14 серпня 2019 року №№ 0062274204, 0062244204 - залишено без змін.

Власне, вважаючи, що викладені позивачем доводи та докази у запереченнях, які подавались до ГУ ДФС у м. Києві та ДПС України, не були враховані останніми при їх розгляді, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів із вимогою визнання протиправними та скасування відповідних рішень податкового органу.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Права контролюючих органів визначені статтею 20 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зокрема підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 даної статті передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок проведення документальних планових перевірок визначений статтею 77 Податкового кодексу України, зокрема перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу (пункт 77.8 статті 77 Податкового кодексу України), а порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 77.9 статті 77 Податкового кодексу України).

Згідно приписів статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до положень пунктів 86.1, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Як зазначено в пункті 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Згідно пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Так, беручи до уваги викладені позивачем у своїй заяві обґрунтування позову, доводи відповідача, згідно поданого відзиву, заперечення позивача, у відповіді на відзиві, проаналізувавши подані сторонами докази, суд вбачає наступне.

Як встановлено ГУ ДФС у м. Києві під час податкової перевірки позивача, ФОП ОСОБА_1 у перевіряємому періоді фактично здійснював такі види діяльності: - 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (в тому числі алкогольними напоями, пивом); - 68.20 здавання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (підпункт 1.7 пункту 1 розділу ІІ акту від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 ).

Відповідно до підпункту 1.8 пункту 1 розділу ІІ акту від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 , вищевказану діяльність ФОП ОСОБА_1 здійснював в магазинах, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 .

ФОП ОСОБА_1 оподаткування одержаних доходів від провадження діяльності з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року здійснював на загальній системі оподаткування та був платником податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску, податку на додану вартість, акцизного податку, орендної плати з фізичних осіб тощо (підпункт 1.16.1 підпункту 1.16 пункту 1 розділу ІІ акту від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 ).

За змістом акту перевірки та правових позицій сторін, предметом спору наразі та зокрема є те, що на думку інспекторів ГУ ДФС у м. Києві позивачем в порушення пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в охоплений перевіркою період віднесено до складу витрат вартість сплати пайових внесків в утриманні об`єкту благоустрою в загальній сумі 53986,96 грн., в тому числі: у 2016 році - 29513,70 грн., у 2017 році - 5000,00 грн., у 2018 році - 19473,26 грн.

В якості основного доводу на користь такої позиції податковий орган вказує на пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, яким визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, а також на положення Закону України Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності від 19 травня 2011 року №3392-VI, яким встановлено перелік дозвільних документів в сфері господарської діяльності. Оскільки відповідний перелік не містить інформаційних талонів , що як додатки до договорів пайової участі в утриманні об`єкту благоустрою подавались позивачем до перевірки в якості доказів сплати останніх, то включення позивачем їх вартості до складу витрат перевіряємого періоду на думку відповідача було порушенням вимог податкового законодавства України.

Однак, суд не може погодитись із відповідним обґрунтуванням правомірності винесених податковим органом рішень у відношенні позивача з огляду на таке.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений статтею 177 Податкового кодексу України.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, до якого належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Оскільки в рамках даної адміністративної справи спірним є, зокрема, віднесення позивачем до складу витрат перевіряємого періоду сум на сплату внесків щодо пайової участі в утриманні об`єкту благоустрою, суд вважає за необхідне звернути увагу на положення Закону України Про благоустрій населених пунктів від 06 вересня 2005 року №2807-IV (надалі - Закон №2807-IV), що визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №2807-IV благоустрій населених пунктів передбачає створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Система благоустрою населених пунктів, згідно частини першої статті 3 Закону №2807-IV, включає: 1) управління у сфері благоустрою населених пунктів; 2) визначення суб`єктів та об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів; 3) організацію благоустрою населених пунктів; 4) стандартизацію і нормування у сфері благоустрою населених пунктів; 5) фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів; 6) здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 7) встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Як вказано в частині першій, частині другій статті 33 Закону №2807-IV у сфері благоустрою населених пунктів діє система нормативів, що встановлюється у сфері землеустрою, містобудування, озеленення територій, утримання будинків і споруд, освітлення територій, а також у галузі охорони здоров`я та охорони навколишнього природного середовища.

Законом можуть встановлюватися й інші нормативи, пов`язані із забезпеченням благоустрою населених пунктів.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Правила не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва (надалі - Правила №1051/1051), які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

За підпунктом 13.1.1 пукту 13.1 Правил №1051/1051 розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Закону України Про благоустрій населених пунктів , Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року №244 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У відповідності до частини четвертої статті 15 та частини другої статті 24 Закону №2807-IV власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об`єкта благоустрою, можуть утримувати закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні цього об`єкта відповідно до частини четвертої статті 15 цього Закону.

Тобто, Законом передбачено можливість вибору для власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності між обов`язком забезпечення належного утримання прилеглої до тимчасової споруди території або участі в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Згідно матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 укладались договори щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою з Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та сплачувались відповідні внески, що підтверджується наявними копіями інформаційних талонів, як додатками до вказаних договорів, та банківськими виписками по рахунку позивача.

При цьому, інформаційний талон, згідно термінології, наведеній у Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради 24 лютого 2011 року №56/5443 (зі змінами), це документ, що підтверджує факт сплати пайової участі, який виготовляється на бланку, що має елементи захисту та містить: серію, номер, дату видачі, термін дії, повне найменування та місцезнаходження юридичної особи або П.І.Б. та місце проживання фізичної особи - підприємця, тип об`єкта, функціональне призначення об`єкта, місце розташування об`єкта, площу об`єкта, спеціальний код, режим роботи, інформацію про паспорт прив`язки ТС (у разі оформлення) тощо.

Таким чином, для провадження господарської діяльності позивача із використанням тимчасових споруд (кіосків), за допомогою яких така діяльність здійснювалась, ФОП ОСОБА_1 було обрано участь в утриманні об`єкта благоустрою, на яких розміщувались зазначені ТС, на умовах договору, укладеного з КМДА.

Позаяк саме вимоги Закону №2807-IV зобов`язували позивача забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або взяти участь в утриманні об`єкта благоустрою, на якому розміщувалась ТС, на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем, то за приписами статті 177 Податкового кодексу України витрати на сплату пайових внесків за такою участю були безпосередньо пов`язані з провадженням господарської діяльності позивача, як фізичною особою - підприємцем.

Відтак, віднесення позивачем вартості сплати пайових внесків в утриманні об`єкту благоустрою до складу витрат у перевіряємий період було правомірним та узгоджувалось із вимогами податкового законодавства України.

Надалі, за твердженнями податкового органу, порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 198.5 г статті 198 Податкового кодексу України полягало в тому, що позивачем включено до складу податкового кредиту за червень, серпень, вересень 2019 року сплачені суми 15 листопада 2017 року на придбання італійської сантехніки у ТОВ Новас (код 33446290), зокрема: душові, ванна, радіатори, сушилка, унітаз, біде, змішувач тощо, які не пов`язані з господарською діяльністю.

Так, підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, які не включаються до складу витрат підприємця, а саме:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Згідно пояснень позивача, вказана вище сантехніка придбавалась ним в процесі ремонту магазина, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та була встановлена в підсобних приміщеннях для користування співробітниками в процесі здійснення торгівельної діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Цитуючи вже згадувані раніше положення пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України суд звертає увагу, що за підпунктом 177.4.4 останнього до переліку витрат ФОП, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, у тому числі витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

В акті від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 зазначено, що перевірка проведена у приміщенні ГУ ДФС у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, 4.

В той же час, в підпункті 1.27 пункту 1 розділу ІІ даного акту вказано, що в ході перевірки було здійснено вихід на місце здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 та складено акт обстеження від 26 червня 2019 року №572/26-15-42-04.

На думку суду, задля надання обґрунтованості наведених вище доводів посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві в частині безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту у відповідний період сум, які не були пов`язані з господарською діяльністю останнього, а саме щодо витрат на придбання сантехніки, інспектори контролюючого органу будучи обізнаними про перелік об`єктів (місць), на яких ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність, могли скористатися наданими їм повноваженнями та здійснити вихід і провести обстеження, зокрема магазину позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а отже встановити факт наявності зазначеної сантехніки в даному магазині та, як наслідок, підтвердити чи спростовувати витрати позивача, як такі що понесені на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

Щодо порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , в акті від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_2 вчинено запис про те, що в перевіряємому періоді облік товарів частково не вівся, а саме за результатами співставлення обсягів придбаних товарів ФОП ОСОБА_1 згідно Єдиного реєстру податкових накладних, а також первинних документів, вказаних за №№ 2, 3, 8, 9, 10, 11 табл. №11 підпункту 1.12 пункту 1 розділу І акту, наданих на перевірку, з обсягами реалізованого товару відповідно до даних Системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій, встановлено не відповідність - відсутнє придбання свіжих овочів, фруктів та курячих яєць. Сума необлікованих ТМЦ у періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року склала 47175,97 грн.

Так, згідно підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Як вже зазначалося, порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначений статтею 177 Податкового кодексу України.

Згідно положень пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218).

Однак, Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування.

Поняття запаси визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку Запаси , що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №751/4044) та норми якого, за його пунктом 2, застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Водночас, за пунктом 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться саме підприємством.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (Закон №265/95-ВР) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Виключення стосуються зокрема фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість

Згідно пояснень позивача зазначені в акті від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 не обліковані ФОП ОСОБА_1 ТМЦ були придбані у ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_3 ), який перебуває на спрощеній системі оподаткування, не є платником ПДВ та не складає і не реєструє відповідні податкові накладі в ЄРПН.

На підтвердження придбання вищевказаних ТМЦ позивачем надано копії відповідних накладних, які під час проведення податкової перевірки інспекторами ГУ ДФС у м. Києві не витребовувалися, але були надані до розгляду разом і запереченнями на акт перевірки та надані ДПС України разом із скаргою на прийняті ГУ ДФС м. Києві рішення відносно позивача за результатами перевірки. Також, до останньої скарги та до суду в якості доказів позивачем було надано копії товарних чеків на відповідні ТМЦ, придбані у ФОП ОСОБА_2 .

Таким чином, враховуючи викладене, суд вбачає, що висновок про відсутність обліку ФОП ОСОБА_1 ТМЦ придбаних у ФОП ОСОБА_2 в перевіряємому періоді, а отже про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, податковим органом зроблено на підставі співставлення обсягів придбаних товарів згідно ЄРПН та з обсягами реалізованого товару за даними СССД РРО.

При цьому, ані ГУ ДФС у м. Києві у своєму рішенні від 12 серпня 2019 року №93666/К/26-15-42-04-27, ані ДПС України в рішенні від 13 листопада 2019 року №9246/6/99-11-08-05-04, в тому числі ГУ ДПС у м. Києві у відзиві на даний адміністративний позов не зазначають, яким саме чином ФОП ОСОБА_1 повинен був обліковувати придбані у ФОП ОСОБА_2 ТМЦ в перевіряємий період, якщо останнім не здійснюється реєстрація податкових накладних за проданими товарами.

Беручи до уваги, що відповідачем не наводяться докази на користь того, що вказана обставина спричинила порушення обліку витрат ФОП ОСОБА_1 чи мала вплив при формуванні ним чистого оподатковуваного доходу від здійснення господарської діяльності, на переконання суду притягнення позивача до відповідальності за пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР в даному разі є необґрунтованим.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, при розгляді даної адміністративної справи відповідач не виконав покладений на нього обов`язок та не довів належними і допустимими доказами правомірності прийнятих ним та оскаржуваних позивачем рішень, а отже наявні підстави для визнання заявлених позовних вимог такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 12, 77, 139, 243-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року №0062274204, №0062244204, №0062054204, вимогу про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві та податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2019 року №0088124204, №0088144204, №0088174204, винесені Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).

3. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код: 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати в сумі 2078,54 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко