Постанова

від 16.04.2021 по справі 640/25416/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25416/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року №0062274204, №0062244204, №0062054204, вимогу про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267, винесені Головним управлінням ДФС у місті Києві та податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2019 року №0088124204, №0088144204, №0088174204, винесені Головним управлінням ДПС у місті Києві відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що податкові повідомлення-рішення й вимога про сплату боргу прийняті відповідачем з дотриманням чинного законодавства, а також наводить аргументи щодо законності прийнятих рішень, які вже були викладені в акті перевірки від 11 липня 2019 року.

24 березня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому позивач підтримує позицію суду першої інстанції та зазначає, зокрема, що віднесення позивачем вартості сплати пайових внесків в утриманні об`єкту благоустрою до складу витрат у перевіряємий період було правомірним та узгоджувалося із вимогами податкового законадавства України. Також позивач вказав, що зазначені в акті не обліковані товарно-матеріальні цінності (далі - ТМЦ) були придбані у фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, не є платником ПДВ та не складає і не реєструє відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

У тексті апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі представника відповідача.

Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27 травня 2019 року №6936, згідно статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, статті 13 розділу IV, статті 25 розділу VI Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI, плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі направлень від 12 червня 2019 року №№ 1174/26-15-42-04, 1175/26-15-42-04, від 25 червня 2019 року №1245/26-15-42-04 уповноваженими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 )., щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_2 , відповідно до висновків якого інспекторами податкового органу виявлено низку порушень вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві подавались заперечення від 31 липня 2019 року №б/н (вх. №К/135658/ФОП від 01 серпня 2019 року), після розгляду яких рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 12 серпня 2019 року №93666/К/26-15-42-04-27 висновки акту від 11 липня 2019 року №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_2 вирішено викласти в редакції, згідно якої документальною плановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 було встановлено порушення: - пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 10037,73 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 5632,54 грн., 2017 рік - 900,00 грн., 2018 рік - 3505,19 грн.; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності; - пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за період, що перевірявся, на суму 836,48 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 469,38 грн., 2017 рік - 75,00 грн., 2018 рік - 292,10 грн.; - пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, а також пункту 1, пункту 6 Порядку ведення Книг обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощеному систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218, в частині неналежного ведення обліку витрат; - абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в результаті чого занижено єдиного внеску, що підлягає сплаті на загальну суму 12268,37 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2016 рік - 6884,19 грн., 2017 рік - 1100,08 грн., 2018 рік - 4281,10 грн.; - пункту 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині не своєчасної сплати єдиного внеску; - пункту 198.5 г , пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість та завищення податкового кредиту з ПДВ у період, що перевірявся, в результаті чого встановлено: - завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 8255,00 грн., в тому числі по періодах: червень 2018 року - 4895,00 грн., липень 2018 року - 2558,00 грн., серпень 2018 року - 409,00 грн., вересень 2018 року - 393,00 грн.; - заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 53918,00 грн., в тому числі по періодах: червень 2018 року - 183,00 грн., липень 2018 року - 2337,00 грн., серпень 2018 року - 19729,00 грн., вересень 2018 року - 31276,00 грн., жовтень 2018 року - 393,00 грн.; - пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у частині не складання, не реєстрації в ЄРПН в терміни, встановлені цим Кодексом зведених податкових накладних за товарами, щодо яких суми податку були включені до складу податкового кредиту та використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з акцизного податку; - пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06 липня 1995 року №265/95-ВР в частині того, що у перевіряємому періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року платником частково не вівся облік товарів, сума не облікованих ТМЦ за цінами реалізації складає 47175,97 грн.; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині не своєчасної сплати до бюджету податкових зобов`язань з орендної плати за землю з фізичних осіб.

При цьому, на підставі виявлених податковою перевіркою порушень ГУ ДФС у м. Києві у відношенні позивача також були винесені податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року №№ 0062294204, 0062274204, 0062244204, 0062174204, 0062144204, вимога про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267 та рішення від 14 серпня 2019 року №0062054204.

Також не погоджуючись зі вказаними вище рішеннями контролюючого органу, позивачем до Державної податкової служби України подавались заперечення від 16 вересня 2019 року №1 (вх. №3135/6 від 18 вересня 2019 року), які рішенням ДПС України від 13 листопада 2019 року №9246/6/99-11-08-05-04 задоволені частково, а саме: ППР від 14 серпня 2019 року №0062144204 скасовано в частині податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 320,08 грн. та штрафних санкцій у розмірі 80,00 грн.; ППР від 14 серпня 2019 року №0062174204 скасовано в частині податкового зобов`язання з військового збору у розмірі 26,67 грн. та штрафних санкцій у розмірі 6,67 грн.; ППР від 14 серпня 2019 року №0062294204 скасовано в частині застосованих штрафних санкцій поза межами строків, визначених пунктом 114.1 статті 114, статті 102 Податкового кодексу України. В іншій частині зазначенні ППР, а також ППР від 14 серпня 2019 року №№ 0062274204, 0062244204 - залишено без змін.

Вважаючи, що викладені позивачем доводи та докази у запереченнях, які подавались до ГУ ДФС у м. Києві та ДПС України, не були враховані останніми при їх розгляді, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування відповідних рішень податкового органу.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що для провадження господарської діяльності позивача із використанням тимчасових споруд (кіосків), за допомогою яких така діяльність здійснювалась, ФОП ОСОБА_1 було обрано участь в утриманні об`єкта благоустрою, на яких розміщувались зазначені ТС, на умовах договору, укладеного з КМДА. Також задля надання обґрунтованості доводів відповідача в частині безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту у відповідний період витрат на придбання сантехніки, які не були пов`язані з господарською діяльністю останнього, інспектори контролюючого органу, будучи обізнаними про перелік об`єктів (місць), на яких ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність, могли скористатися наданими їм повноваженнями та здійснити вихід і провести обстеження, і, як наслідок, підтвердити чи спростовувати витрати позивача, як такі що понесені на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що висновок про відсутність обліку ФОП ОСОБА_1 ТМЦ, придбаних у ФОП ОСОБА_2 в перевіряємому періоді, а отже про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, зробленого податковим органом на підставі співставлення обсягів придбаних товарів згідно з ЄРПН та з обсягами реалізованого товару за даними СССД РРО, є необґрунтованим.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України установлено, що платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (тут та надалі норми наведені у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

В силу вимог підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено статтею 177 ПК України.

Так, згідно пунктів 177.2, 177.3 названої статті ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

За приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, колегія суддів зазначає, що об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. Платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Разом з тим, згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: - витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Так, контролюючим органом під час перевірки було встановлено порушення пункту 177.4 статті 177 ПК України, а саме ФОП ОСОБА_1 до складу витрат підприємця віднесено вартість пайових внесків в утриманні об`єкту благоустрою в загальній сумі 53986,96 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності в сумі 9717,65 грн, виникнення боргу з єдиного внеску, що підлягає сплаті в сумі 12268,37 грн, а також внаслідок завищення витрат та заниження суми чистого доходу донараховано військовий збір у сумі 809,81 грн.

За результатами встановлення вказаних порушень Головним управлінням ДФС у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.11.2019 №0088124204, №0088144204 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-267, які і стали предметом оскарження позивачем в адміністративному суді.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що пунктом 3 частини першої статті 2 Законом України Про благоустрій населених пунктів від 06 вересня 2005 року №2807-IV (надалі - Закон №2807-IV) благоустрій населених пунктів передбачає створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до частини четвертої статті 15 та частини другої статті 24 Закону №2807-IV власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об`єкта благоустрою, можуть утримувати закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні цього об`єкта відповідно до частини четвертої статті 15 цього Закону.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва (надалі - Правила №1051/1051), які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

За підпунктом 13.1.1 пукту 13.1 Правил №1051/1051 розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Закону України Про благоустрій населених пунктів , Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року №244 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, законом передбачено можливість вибору для власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності між обов`язком забезпечення належного утримання прилеглої до тимчасової споруди території або участі в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховно Суду від 05 березня 2021 року у справі №821/516/16.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ФОП ОСОБА_1 та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладалися договори щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №05631-15/5 (т.1 а.с.142-143), 05545-16/5 (т.1 а.с.145-146), 05545-19/11 (т.1 а.с.148-149), 05631-18/11 (т.1 а.с.151-152), 05641-19/11 (т.1 а.с.154-155) від 23.09.2016 та сплачувались відповідні внески, що підтверджується наявними копіями інформаційних талонів (т.1 а.с. 144, 147, 150, 153, 156) як додатки до вказаних договорів, та банківськими виписками по рахунку позивача (т.1 а.с. 157-162).

При цьому, інформаційний талон, згідно термінології, наведеній у Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради 24 лютого 2011 року №56/5443 (зі змінами), це документ, що підтверджує факт сплати пайової участі, який виготовляється на бланку, що має елементи захисту та містить: серію, номер, дату видачі, термін дії, повне найменування та місцезнаходження юридичної особи або П.І.Б. та місце проживання фізичної особи - підприємця, тип об`єкта, функціональне призначення об`єкта, місце розташування об`єкта, площу об`єкта, спеціальний код, режим роботи, інформацію про паспорт прив`язки тимчосавої споруди (у разі оформлення) тощо.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для провадження господарської діяльності позивача із використанням тимчасових споруд (кіосків), за допомогою яких така діяльність здійснювалась, ФОП ОСОБА_1 було обрано участь в утриманні об`єкта благоустрою, на яких розміщувались зазначені тимчасові споруди, на умовах договору, укладеного з КМДА, а тому саме вимоги Закону №2807-IV зобов`язували позивача забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або взяти участь в утриманні об`єкта благоустрою, на якому розміщувалась тимчасова споруда, на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем, то за приписами статті 177 Податкового кодексу України витрати на сплату пайових внесків за такою участю були безпосередньо пов`язані з провадженням господарської діяльності позивача, як фізичною особою - підприємцем.

Отже, контролюючий орган безпідставно збільшив платнику податків грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності в загальній сумі 12147,08 грн, грошове зобов`язання з військового збору в загальній сумі 1012,26 грн згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 20.11.2019 №0088124204 та №0088144204, а також безпідставно нарахував борг з єдиного внеску, що підлягає сплаті в сумі 12268,37 грн згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-267.

Щодо заниження податку на додану вартість на суму 53918 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями пункту 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом було встановлено порушення пункту 198.5 статті 198 ПК України, а саме ФОП ОСОБА_1 включено до складу податкового кредиту червня 2018, серпня 2018 та вересня 2018 сплачені суми на придбання у ТОВ Новас італійської сантехніки, яка не пов`язана з господарською діяльністю по наступних податкових накладних: від 15.11.2017 №3550 сума ПДВ - 17580,00 грн, від 15.11.2017 №3938 сума ПДВ - 5078,00 грн, від 15.11.2017 №3524 сума ПДВ - 31260,00 грн., наслідком чого стало прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.08.2019 №0062274204.

Проте, як стверджує позивач, вказана сантехніка придбавалася для ремонту одного з його магазинів, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат підприємця, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать у тому числі витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

До того ж, відповідач під час проведення документальної планової виїзної перевірки не скористався повноваженнями контролюючого органу щодо виїзду та обстеження місця здійснення господарської діяльності, зокрема магазину позивача за адресою: АДРЕСА_1 , для встановлення факту наявності або відсутності зазначеної сантехніки в даному магазині, що й підтвердило б або спростувало витрати позивача, як такі, що понесені на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, внаслідок чого рішення приймається на користь платника податків.

Таким чинним податковий орган, за результатами проведеної перевірки платника податків, обрав для платника податків найбільш несприятливий підхід, який полягає у необґрунтованому, не підтвердженому жодними доказами, покладанні на нього додаткового фінансового навантаження. Це полягає у тому, що стверджуючи про заниження податку на додану вартість, податковий орган не дослідив об`єкти господарської діяльності позивача, що спричинило негативні наслідки для платника податків (нарахування грошових зобов`язань, ставлення під сумнів податкової репутації, часові, матеріальні витрати).

Отже, контролюючий орган необґрунтовано збільшив платнику податків грошове зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 67397,50 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2019 №0062274204.

До того ж, з огляду на правомірність віднесення позивачем витрат, що пов`язані з господарською діяльністю, до податкового кредиту та відсутність обов`язку у позивача складати та реєструвати в ЄРПН зведені податкові накладні, колегія суддів вважає безпідставним винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 14.08.2019 №0062244204 на загальну суму 26959,00 грн.

Щодо порушення вимог Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регламентовано Законом України від 06 липня 1995 року №265/95 Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР визначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 20 Закону №265/95).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, при продажі товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов`язані вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Недотримання вказаного обов`язку має наслідком застосування фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації.

Підставою для застосування штрафних санкцій за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є встановлений факт наявності товарів у місцях їх реалізації та/або зберігання, які не обліковані у встановленому порядку, тобто виявлення товарів у надлишку (перевищення кількості товару в наявності над облікованим товаром).

Облік таких товарів за правилами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР повинен здійснюватися на складах та/або за місцем їх реалізації.

Оскільки у розділі V Закону № 265/95-ВР передбачена відповідальність за порушення вимог лише цього Закону, тому застосування санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР можливе до суб`єкта господарювання, який не облікував товар та реалізував його, не провівши розрахунки через реєстратор розрахункових операції.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі Закон № 996-XIV), відповідно до статті 3 якого бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

До первинних документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать накладні та товарно-транспортні накладні, такі документи є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських реєстрів.

Відповідно до положень статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону № 265/95-ВР, може бути застосована до суб`єкта господарювання лише у тому випадку, коли такий не веде обліку товарів взагалі.

До того ж, як зазначалось судом вище, застосування санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР, можливе до суб`єкта господарювання, який не облікував товар та реалізував його, не провівши розрахунки через реєстратор розрахункових операції.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2020 року (справа № 803/1676/16), від 11 червня 2020 року (справа №815/1322/16).

Так, як зазначив позивач, вказані ТМЦ були придбані у ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ), який перебуває на спрощеній системі оподаткування, не є платником ПДВ та не складає й не реєструє податкові накладні в ЄРПН, а тому операції з придбання товарів (свіжих овочів та фруктів, а також курячих яєць) не могли бути відображені в ЄРПН.

Разом з тим, ФОП ОСОБА_4 на підтвердження належного обліку товарів, зазначених в додатку №2/ТМЦ (дані реалізованих товарно-матеріальних цінностей,які не обліковані у період з 01.01.2016 по 31.12.2018) до акту перевірки №1638/26-15-42-04-30/ НОМЕР_2 від 11 липня 2019 року надав контролюючому органу відповідні видаткові накладні та товарні чеки.

Відтак, враховуючи те, що встановлення в акті перевірки порушення пункту 12 статті 3 Закону 265/95 стало наслідком співставлення обсягів придбаних товарів ФОП ОСОБА_1 відповідно до ЄРПН з обсягами реалізованого товару відповідно до даних Системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій, а також те, що за результатами придбанння товарів, щодо яких була встановлена така невідповідність, не було обов`язку складати та реєструвати податкові накладні в ЄРПН, а також факт підтвердження позивачем придбання зазначених товарів видатковими накладними й товарними чеками, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган необґрунтовано встановив порушення щодо обліку товарів та безпідставно прийняв податкового повідомлення-рішення від 20.11.2019 №0088174204.

Отже, з огляду на те, що для провадження господарської діяльності із використанням тимчасових споруд (кіосків) ФОП ОСОБА_1 було обрано участь в утриманні об`єкта благоустрою та сплачено відповідні пайові внески відповідно до договору з виконавчим органом Київської міської ради (КМДА); позивачем правомірно віднесено витрати на сантехніку, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю, до податкового кредиту, а контролюючим органом не доведено зворотнє; а також встановлення відсутностість порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, свідчать про неправомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2019 року №0062274204, №0062244204, №0062054204, вимоги про сплату боргу від 14 серпня 2019 року №Ф267, винесених Головним управлінням ДФС у місті Києві, та податкових повідомлень-рішень від 20 листопада 2019 року №0088124204, №0088144204, №0088174204, винесених Головним управлінням ДПС у місті Києві, відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не підтверджують порушення позивачем норм податкового, валютного та іншого законодавства, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна