Постанова

від 22.12.2020 по справі 440/808/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 р.Справа № 440/808/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, повний текст складено 21.08.2020 року) по справі № 440/808/20

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Полтавській області

третя особа Фермерське господарство "Агро-Ера"

про визнання протиправними та скасування постанови та припису,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати:

- припис Управління Держпраці у Полтавській області про усунення виявлених порушень № ПЛ5874/170/АВ/П від 12.12.2019;

- постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладання штрафу № ПЛ5874/170/АВ/П/ТД-ФС від 29.01.2020 .

В обґрунтування позову зазначила, що оспорювані припис та постанова є протиправними, оскільки з боку позивача відсутні порушення ч.3 ст. 24 КЗпП України з огляду на те, що особи, які виконували підрядні роботи не перебували у трудових відносинах з нею, а виконували свої обов`язки за цивільно-правовим договором, а деякі з осіб взагалі перебували у трудових відносинах з іншим підприємством.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Полтавській області про усунення виявлених порушень № ПЛ5874/170/АВ/П від 12.12.2019 в частині зобов`язання усунути порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України щодо громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3

та постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5874/170/АВ/П/ТД-ФС від 29.01.2020 в частині накладення штрафу в розмірі 250 380,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області на користь ФО-П ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 554,80 грн.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, а правова оцінка фактичних обставин справи, викладена у судовому рішенні, не відповідає дійсності.

Суд першої інстанції прийняв судове рішення без жодного мотивування та обґрунтування, не надав оцінки доказам, які надавалися позивачем як до суду, так і до відповідача.

Зазначає, про не врахування судом першої інстанції договору підряду, укладеного, зокрема з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 які допущені на підприємство та виконували свої обов`язки за цивільно-правовими договорами. Проте судом не надано оцінку цим доказам взагалі, що призвело до невірного вирішення справи.

Управління Держпраці у Полтавській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що діюче законодавство забороняє вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Посилання суб`єктів господарювання на укладення з працівниками цивільно-правових угод саме по собі не може звільняти від відповідальності за допущення до роботи працівників без оформлення трудових відносин, якщо вказані угоди спрямовані на приховування фактично існуючих трудових відносин між найманими працівниками та позивачем. Окрім того ГУ Держпраці вказує на те, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509), якого повністю дотрималось ГУ Держпраці.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч.1 ст.308 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Управлінням Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ФО-П ОСОБА_1 щодо дотримання законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 12.12.2019 № ПЛ5874/170/АВ.

За висновками акту зазначено про порушення ФО-П ОСОБА_1 ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині допущення до роботи працівників без укладання трудового договору, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . Під час інспекційного відвідування ФО-П ОСОБА_1 не надано документів, які б підтверджували оформлення трудових відносин між позивачем та вказаними працівниками. Порушення вимог законодавства також зафіксовано відеозаписом, про який зазначено в акті. (а.с. 18-22)

Не погоджуючись з актом перевірки позивачем подано відповідачу письмові заперечення, в яких зазначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 виконували роботи відповідно договору підряду, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували на підприємстві на навчанні протягом трьох днів, у зв`язку з чим позивачем не порушено вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Крім того, до акту інспекційного відвідування не додано відеозапис, про наявність якого зазначено в акті (а.с.23, 26-28).

На вимогу позивача відповідачем направлено позивачу відеозапис, про що повідомлено листом від 14.01.2020 (а.с. 29).

12.12.2019 Управлінням Держпраці у Полтавській області складено припис № ПЛ5874/170/АВ/П яким зобов`язано ФО-П ОСОБА_1 усунути порушення ч.3 ст. 24 КЗпП України, виявлені під час інспекційного відвідування до 27.12.2019 (а.с. 15-17).

29.01.2019 постановою Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ5874/170/АВ/П/ТД-ФС ФО-П ОСОБА_1 за порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 5 працівників, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 625 950, 00 грн (а.с. 11-12).

В постанові зазначено, що 05.12.2019 відповідачем здійснено виїзд за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою знаходиться майновий комплекс, що складається з земельної ділянки та виробничих приміщень (територія колишнього хлібозаводу). У виробничих приміщеннях розташований цех з виробництва хліба та хлібобулочних виробів, виробництва борошна (млин), де здійснюють свою діяльність суб`єкти господарювання: ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Під час інспекційного відвідування в цеху відбувався процес виробництва хліба, хлібобулочних виробів та інших виробів з тіста, знаходились працівники, які в цей час працювали та були задіяні в процесі виробництва. ОСОБА_4 , яка здійснювала вологе прибирання приміщення, повідомила, що перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , працює декілька місяців. Документи, що підтверджують прийняття на роботу не надані. Крім того, в приміщенні кондитерського цеху знаходились ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ОСОБА_5 повідомила, що трудові відносини не оформляла, оскільки підміняє майстра, яка знаходиться на навчанні, режим роботи з 8-00 год. до 17-00 год. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили, що працюють у ФОП ОСОБА_1 кондитерами один рік. ОСОБА_6 повідомила, що працює у ФОП ОСОБА_1 формувальником пиріжків з листопада 2018 року. Документів, що підтверджують оформлення трудових відносин з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 не надані.

Не погоджуючись з приписом та постановою відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено фактичного допуску позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, а тому оскаржувані припис в частині зобов`язання усунути порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України щодо вказаних двох громадян та постанова в частині накладення штрафу в розмірі 250 380,00 грн є протиправними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт допуску ФОП ОСОБА_1 громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до роботи без укладення трудового договору є доведеними, а тому оскаржувані припис в частині усунення порушень щодо вказаних осіб та постанова в частині накладення штрафу в розмірі 375 570,00 грн є правомірними.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст.ст. 1, 3, ч.ч. 1, 4, 6-8, абз. 2 ч.10, ч.ч. 13, 14 ст. 4, ч.ч. 1- 4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1- 4, 6 ст.ст. 7, 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Відповідно до п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі Порядок № 823) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені п. 5 Порядку № 823, відповідно до приписів якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктом 19 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 509 (далі Порядок № 509) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Згідно з п. 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Відповідно до п. 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, необхідною умовою для накладення штрафу на юридичних осіб , які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

За правилами ст.21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Нормами ст. 24 КзпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Колегія суддів зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для накладення штрафу на позивача слугував висновок Управління Держпраці в Полтавській області про допущення позивачем до роботи, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без укладення трудового договору.

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, врахувавши в якості належного та достатнього доказу акт інспекційного відвідування та відеозапис.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (замовником) та фізичними особами - виконавцями ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 (7 осіб) укладено договір підряду із змісту якого встановлено, що за завданням замовника виконавці беруть на себе зобов`язання виконати певні роботи (пункт 1.1,п.1.3 договору). Факт виконання роботи засвідчується актом приймання-передачі виконаних робіт (пункт 1.6 договорів). Після виконання договору ( підписання акту приймання виконаних робіт) замовник оплачує фізичним особам винагороду в сумі 350 грн. готівковими коштами (а.с.48-49)

Відповідно до п. 1.3 договору підрядник бере на себе зобов`язання виконати наступні роботи: вологе прибирання приміщення пекарні площею 300 кв.м., в тому числі миття підлоги, стін та вікон; вологе прибирання приміщення з виробництва кондитерських виробів площею 70 кв.м., в тому числі миття підлоги, стін та вікон, очищення від залишків виробництва та миття устаткування та обладнання цеху, в тому числі очищення внутрішньої робочої подової печі, миття визначеної кількості кондитерських шпильок лотків та форм, тощо.

Відповідно до п. 1.4 договору підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, і організовує процес виконання робіт самостійно.

На підтвердження виконання сторонами договору, позивачем надано як до відповідача, так і до суду першої інстанції договір, акт-приймання виконаних робіт від 06.12.2019, а також докази перебування ОСОБА_6 у трудових відносинах з іншим підприємством. (т.1а.с.50)

Водночас судом першої інстанції не досліджено зміст договору та акту, не обґрунтовано підстав не прийняття зазначених доказів.

Проаналізувавши договір, колегія суддів зазначає, що умови договору свідчать про його цивільно-правовий характер, оскільки предметом цього договору є результат роботи, а оплата здійснювалася за кінцевий результат, який було визначено після закінчення роботи, й оформлено відповідним актом приймання-передачі робіт. Винагорода, яку отримали виконавці не залежала від мінімальної заробітної плати і в жоден спосіб не пов`язана з кількістю відпрацьованого часу, а встановлена домовленістю сторін на час укладення цього договору.

Зі змісту акту приймання виконаних робіт вбачається, що кінцевий результат робіт становив вологе прибирання приміщення пекарні та очищення кондитерського обладнання, який був переданий виконавцями замовнику, в строки та за ціною, визначеною умовами договору (п.1.11, п.5.11)

Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про наявність саме цивільно-правових відносин між сторонами, а не трудових.

Отже, зазначена вище угода укладена позивачем з вищевказаними особами була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а не була пов`язана із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.

Крім того, ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з Фермерським господарством Агро-Ера у перевіряємий період, що підтверджується наказами ФГ Агро-Ера про прийняття на роботу № 12-к від 12.10.2018, та звільнення з роботи № 7-к від 16.09.2020.

З акту інспекційного відвідування вбачається, що ОСОБА_4 здійснювала вологе прибирання, ОСОБА_5 була задіяна до процесу виробництва кондитерських виробів, без зазначення конкретного виду роботи, щодо ОСОБА_6 взагалі не зазначено які саме роботи вона виконувала.

Відповідно до ч. ч.1,4 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так кожному доказу , що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Отже ,для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не дослідив наявні в справі докази та прийняв рішення без встановлення всіх значимих обставин по справі та оцінки наданих сторонами доказів, проте врахував в якості доказу відеозапис, який відсутній в матеріалах справи.

Висновки суду, що ОСОБА_6 виконувала роботу у позивача формувальника пиріжків під час попередньої перевірки, що встановлено судовим рішенням в іншій судовій справі, не є належним доказом перебування зазначеної особи у трудових відносинах із позивачем на час проведення даного інспекційного відвідування.

Також судом встановлено та не спростовано відповідачем, що договір підряду, акт виконаних робіт, надавалися позивачем до відповідача, проте відповідачем в жодному документі не зазначено підстави їх не прийняття до уваги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність оскаржуваних припису в частині зобов`язання усунути порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України щодо громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу в розмірі 375 570,00 грн, та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє обґрунтоване підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та є такими, що спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, та доказам, наданим сторонами, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови у задоволенні позову з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що ФОП ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 6 259,50 грн. та апеляційної скарги у розмірі 3 153,00 грн, що підтверджується квитанціями.

Враховуючи, що за наслідками судового розгляду справи, позов задоволено, на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені нею судові витрати врозмірі 5 857,70 грн (2704,70+3 153,00), з урахуванням суми , стягнутої судом першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року по справі № 440/808/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Полтавській області про усунення виявлених порушень № ПЛ5874/170/АВ/П від 12.12.2019 в частині зобов`язання усунути порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України щодо громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5874/170/АВ/П/ТД-ФС від 29.01.2020 в частині накладення штрафу в розмірі 375 570,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014; код ЄДРПОУ 39777136) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5857,70 грн..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 24.12.2020