Постанова

від 24.12.2020 по справі 340/3672/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 340/3672/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року (суддя Хилько Л.І.) у справі №340/3672/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування вимоги,-

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-679-52 від 18.06.2020 на суму 21030,90 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що оскаржувана вимога винесена відповідачем з огляду на його позицію про те, що позивачка є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності (ФОП) та ним не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування. Позивачка вказувала на те, що хоча відомості про неї, як суб`єкта підприємницької діяльності і були внесені до ЄДР, однак з кінця 1999 року вона підприємницькою діяльністю не займалася, з 01.09.2001 року працює на різних підприємствах, які і сплачуюють за неї єдиний внесок на соціальне страхування.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Позиція відповідача фактично полягає у тому, що оскільки позивачка у спірний період була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР, то безумовним її обов`язком є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування",

незалежно від того чи здійснювала вона фактично підприємницьку діяльність чи ні.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що за даними інформаційних баз даних ДПС ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець з 14.06.1999 р., з 24.01.2014 р. взята на облік платником єдиного внеску.

Судом встановлено, що позивачка з 14.06.1999 р. по 18.08.2020 р. була зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.9-10).

Згідно інтегрованої картки платника податку - позивачки встановлено, що за нею обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2017-2019 рік та, станом на 31.05.2019 р., становить 21030,90 грн. (а.с.51-53).

18.06.2019 р. відповідачем сформовано вимогу № Ф-679-52 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. (а.с.8).

Заборгованість за такою вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування контролюючим органом суми єдиного соціального внеску, в тому числі: за 2017 рік у загальному розмірі 8437,83 грн. (по 704 грн. за місяць); за 2018 рік у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 року загальному розмірі 5508,36 грн. (2754,18 за квартал або 918,06 грн. за місяць).

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Так встановлені обставини справи свідчать про те, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги стали висновки контролюючого органу про те, що позивачкою не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування. При цьому позиція відповідача щодо обов`язку сплати єдиного внеску, ґрунтується на тому, що сам факт наявності в ЄДР відомостей про позивачку, як зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності (ФОП), незалежно від того чи фактично ним така діяльність здійснювалась, є підставою для сплати єдиного внеску на соціальне страхування.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що з 01.11.2007 по теперішній час позивачка працює на ТОВ «Механомонтаж-1» (довідка підприємства від 26.08.2020 вих. №26/08).

З індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 , наданої ГУ ПФУ в Кіровоградській області, встановлено, що за період, зокрема, 2017-2019 рр. позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Механомонтаж-1» , яке сплачувало відповідні страхові внески за позивача.

З приводу таких обставин відповідач зазначає те, що Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не визначає таких підстав для звільнення від сплати єдиного внеску для зареєстрованих суб`єктів підприємницької діяльності, як їх перебування у трудових відносинах.

З вказаною позицією відповідача обґрунтовано не погодився суд першої інстанції враховуючи таке.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Отже, аргументи відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, про те, що сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов`язком сплати єдиного внеску, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачці нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, остання перебувала у трудових відносинах як найманий працівник та за неї роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивачку сплачувався її роботодавцем.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року по справі №340/3672/20 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 24.12.2020р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк